Другий місяць вирують чутки довкола подій в інституті хірургії і трансплантології ім. О.Шалімова. Попри те, що стаття “Чорна смуга в інституті Шалімова” опублікована в нашому тижневику ще 19 січня на сайті, з’являються й досі. Багато запитань викликало і несподіване звільнення директора інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.Громашевського. Як це вплине на дату переселення клініки для хворих на ВІЛ/СНІД з території Києво-Печерської лаври? Загальмує? Прискорить? Чи взагалі зірве переселення, проти якого борються громадські організації?
Подій у медичній академії багато, а припущень і версій — ще більше. Резонансні запитання, які цікавлять не лише наукову та медичну громаду, а й людей, далеких від цих сфер, ми адресувалипрезиденту Національної академії медичних наук України, академіку Андрію Сердюку.
— Андрію Михайловичу, що означає введення тимчасової адміністрації відразу в двох інститутах?
— Директора Національного інституту хірургії і трансплантології ім.О.Шалімова (НІХТ) Ю. Поляченка обрано народним депутатом. Він перейшов на роботу в парламент. Виконуючим обов’язки директора інституту президія академії призначила доктора медичних наук Зіновія Митника, котрий свого часу був міністром охорони здоров’я. Він прекрасний організатор, за спеціальностю — гастроентеролог. Ми розуміємо, що це може бути підставою для докорів — мовляв, не хірург, не трансплантолог, що він знає, про роботу цих відділень. Одначе колишній директор, наприклад, займався лише адміністрати вно-господарською діяльністю. Крім того, ми звернулися до академіка Фоміна, щоб він погодився стати науковим керівником інституту на громадських засадах.
Дуже важливо, щоб саме Петро Дмитрович займався цим напрямом. Адже він головний хірург країни, має беззаперечний авторитет у наукових колах та серед лікарів.
В інституті склалася непроста ситуація, існує багато проблем, у колективі розбрат — про це вже всі знають. Призначити в.о. директора когось із співробітників — означає підкинути дрівець у багаття, відразу ж підуть скарги, чому обрали представника того, а не іншого табору. Президія вирішила, що найкраще буде запросити фахівця, який не належить до жодної з груп протистояння. Він, так би мовити, повинен бути “над схваткой”.
— А вибори директора будуть?
— Обов’язково! Ми ввели тимчасову адміністрацію, створили комісію, яка проведе перевірку, щоб розібратися, що і як там відбувається. А колектив має працювати і готуватися до виборів директора. Зіновій Миколайович також приступив до роботи, обійшов майже всі відділення, вникає, спілкується з людьми. Вже підготував ряд пропозицій до уряду про покращення матеріальної бази інституту.
— А де робоче місце в.о. директора? В інституті кажуть, що його попередник не має наміру звільняти кабінет, хоче влаштувати там офіс народного депутата.
— Є інформація, що кабінет директора НІХТ хочуть перетворити на приймальню депутата. Але для цього немає жодних підстав. Народний депутат має право відкрити приймальню, щоб працювати зі своїми виборцями, однак у законі не сказано, що це повинно бути в науковій чи медичній установі, де він працював до виборів. До Верховної Ради обиралося немало лікарів, науковців, але жоден із них не претендував на сто квадратних метрів у лікувальному закладі.
— Андрію Михайловичу, а кабінет Шалімова коли-небудь стане музеєм? Вже скільки років усі обіцяють, та навіть до 95-річчя від дня народження засновника інституту так нічого й не зробили.
— Буде обов’язково. Але це повинен вирішити й зробити колектив інституту, його директор, академія допоможе в цьому.
— Останнім часом ходять чутки про інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. Громашевського, який раптом залишився без директора. Закінчення терміну контракту тут ні до чого — В.Марієвського лишень торік обрали на цю посаду. Версій багато. А насправді?
— В. Марієвський подав заяву про звільнення.
Причини слід шукати у подіях минулих років. Проблеми загострилися відтоді, як було ухвалено рішення уряду про відселення з території Печерської лаври клініки для лікування хворих на ВІЛ/СНІД, яка є підрозділом інституту. У 2011 році на ремонт будівлі, яку обрали для переселення, виділили 50 млн грн. Один з корпусів інституту на вулиці Амосова за ці кошти планували відремонтувати, добудувати ще один поверх, оснастити всім необхідним. Ми постійно нагадували директору — пора проводити тендери, починати будівельні роботи. У відповідь чули, що все йде по графіку. Закінчився 2011 рік, а жодної гривні з 50 мільйонів так і не було використано, гроші повернулися в державну казну.
Торік НАМН України знову звернулася до Кабінету міністрів — допоможіть. Уряд пішов назустріч — виділили 20 млн грн, але цього разу будівельні роботи довірили Національному агентству з Євро-2012 та реалізації інфраструктурних проектів. (На жаль, роботи ведуться повільніше, ніж очікувалося.)
Враховуючи складну ситуацію із забезпеченням хворих на ВІЛ/СНІД ліками, уряд зважив на прохання академії — у 2012 році додатково виділив 11 млн грн. Але директор так і не спромігся провести тендер, хоча щоразу при зустрічах запевняв, що робота завершується. За тиждень до нового року стало відомо — тендеру не буде.
Ми змушені були звернутися до Міністерства охорони здоров’я, щоб нам надали в борг лікарські препарати, які були отримані по лінії гуманітарної допомоги. Таким чином, проблему тимчасово вирішили.
— Чим і коли віддаватимете?
— Кабінет міністрів у січні цього року виділив на це 11 мільйонів. До того ж ми запланували повністю профінансувати інститут. Вже йдуть тендерні процедури — в березні будуть підписані угоди на 31 млн грн, розпочнуться поставки ліків. Ми вже повідомили про це громадським організаціям, котрі підтримують пацієнтів з ВІЛ/СНІД.
Питання, пов’язані з роботою інституту ім. Громашевського, ми неодноразово обговорювали на засіданнях президії НАМНУ. Після заяви директора про звільнення там ввели тимчасову адміністрацію. В.о. директора призначено О. Євтушенка, доктора медичних наук, вірусолога. А науковим керівником на громадських засадах погодився бути академік Володимир Павлович Широбоков, один із найкращих фахівців цього профілю. Його знають і шанують не лише в Україні, але й за її межами.
— Відділення, де лікуються хворі на ВІЛ/СНІД, заплановано переселити з Лаври на вулицю Галицьку. Громадськість невдоволена такими намірами — корпус занедбаний, добиратися туди незручно. Чи буде там новосілля?
— Місто передало нам цю будівлю під центр, де лікуватимуться наші пацієнти. Будівля практично готова, простора, зручна. По закінченню будівництва на вул. Амосова ми матимемо дві сучасні клініки. Переїзд плануємо розпочати наприкінці лютого — спочатку на вул.Галицьку, а згодом і на вул. Амосова.
— Але на Амосова роботи ще тривають, навіть дах не закінчили, робітники стверджують, потрібно ще два-три місяці.
— Днями проводили чергову нараду в Кабміні. Представники фірми “Укрпрофмед”, яка веде роботи, запевняють, що все виконають вчасно. Я критикував їх на цій нараді, бо знаю, що покрівля не завершена, роботи ще багато, важко повірити, що об’єкт здадуть cвоєчасно. Є будівельні фірми, готові долучитися і взяти на себе певні види робіт, але проблема в тому, що генпідрядник відмовляється від такої співпраці. На жаль, зараз ми не можемо на це вплинути, адже контракт підписувала не академія.
Ситуація непроста. Громадські організації, які підтримують хворих на ВІЛ/СНІД, були про це поінформовані. Безумовно, вони мають право звернутися до настоятелів Києво-Печерської лаври і погодити терміни та порядок переселення, адже їх, як і нас, хвилює доля підопічних.
— За останніми даними, понад 180 млн людей на планеті інфіковані вірусним гепатитом С, якого нарекли лагідним убивцею. Для України це теж дуже гостра проблема, однак до неї ставляться байдуже — багато років тривають розмови про відкриття центру лікування гепатитів, але його так і не створили — ні київська влада, ні МОЗ, ні НАМН.
— Справедливе зауваження. Але не можу погодитися, що на проблему не звертають уваги. Маємо відповідне доручення президента і уряду щодо задоволення обгрунтованих потреб щодо лікування хворих на туберкульоз, вірусні гепатити, ВІЛ/СНІД. Ми звернулися до прем’єр-міністра з пропозицією щодо розбудови національних референс-лабораторій та збільшення фінансування на ліки. Лабораторії необхідно оснастити новим обладнанням, подбати про кадри. Підготували відповідний план, на реалізацію якого потрібні десятки мільйонів гривень. З введенням у дію будівель на Амосова та Галицькій матимемо в інституті Громашевського сучасний центр з лікування вірусних гепатитів. Хоча я розумію, що в цілому для країни цього замало.
— Коли два роки тому ви заявили, що вибори директорів інститутів проводитимуться у два етапи, таємним голосуванням, мало хто вірив, що саме так і буде. Багато директорів вже пройшли цю процедуру, були як прогнозовані, так і несподівані результати. Де ще, окрім інститутів з тимчасовою адміністрацією, будуть вибори цього року?
— Мене вже й так звинувачують, що багато директорів переобрано. Не всім до вподоби і те, що перед виборами працює комісія, аналізує стан справ, потім слухаємо звіт директора, обговорюємо його програму. Набагато простіше було тихцем підписати контракт і ні перед ким не звітувати. Цьогоріч плануються вибори в інституті нейрохірургії ім. Ромоданова, а також у харківських інститутах — медичної радіології і хірургії. Готуються до цього і в інституті терапії ім. Л. Малої.
Чверть колективів уже провела вибори. У деяких директорів контракти діють до 2014 року, звісна річ, цього ніхто порушувати не буде. Вони мають право самі вирішити, як їм бути. Першим крізь горнило виборів пройшов академік В.Коваленко, директор інституту кардіології ім. М.Стражеска, хоча за контрактом мав ще достатньо часу. Ми вирішили, що члени президії НАМНУ повинні показати приклад і піти на вибори, щоб ніхто їм не дорікав. Так вчинив віце-президент Ю.Кундієв, директор інституту медицини праці. Я теж пройшов звіт і вибори у своєму рідному інституті гігієни та медичної екології ім.О.Марзєєва. Цей процес стимулює роботу — адже аналізуючи зроблене, бачиш і досягнення, і прорахунки, відкриваєш нові шляхи і перспективи.
— Біда в тому, що на перспективи впливає фінансова криза. Директори інститутів скаржаться, що доводиться переводити науковців на чотириденний робочий тиждень, не вистачає бюджетних коштів не лише на зарплатню, але й на утримання лабораторій, скорочено статті видатків навіть на дезрозчини та вивезення сміття. Як знайти вихід?
— Кожен інститут має фінансові резерви. Давно всі знають, що наукові установи фінансуються на 43 — 45%. Наш інститут ім.Марзєєва заробляє більше, ніж отримує з держбюджету. Питання в тому, як використовувати ці кошти. Все, що ми отримуємо, починаючи з кількох десятків гривень, оформляється через бухгалтерію і акумулюється на спецрахунку. За ці гроші робимо ремонти, купуємо обладнання. Частина витрачається на те, щоб лабораторії могли додатково залучати фахівців на договірній основі для реалізації проектів. Звідти ж беремо гроші на виплату премій, але заохочуємо не лише науковців, а й технічний персонал, який дбає про інститут. Хто чи що заважає іншим установам заробляти кошти?
— На жаль, ніхто. Конфлікт, який вийшов за стіни інституту ім.Шалімова, зайвий раз підтвердив наявність надійного джерела додаткового фінансування, яким користуються у багатьох академічних клініках. Пацієнт переступає поріг, а йому відразу: готуйте 60 тисяч гривень на операцію. Хворого сприймають як банкомат, що видає готівку на благодійний внесок, на поліпшення матеріального стану хірурга, анестезіолога і т.д.
Однак не зважаючи на такі тарифи, у клініках не працюють ліфти для хворих, бракує лампочок у коридорах і туалетах, що вже там казати про розвиток лікувальної бази та комфорт у палатах.
—Які благодійні внески? Яка готівка? Законодавством це не передбачено. Якщо інститут береться виконати якийсь проект — укладається договір, далі — каса, чек, акти про виконану роботу. І тоді все чітко, прозоро, без порушень. І жодна перевірка не страшна. А все інше — від лукавого.
Вчена рада нашого інституту давно вже ухвалила рішення, як повинні проводитися дослідження чи аналізи на замовлення. Ми ж теж могли приймати “благодійні внески”. Але відмовилися від готівки, багато років підтримуємо такий порядок. В академічних клініках повинно бути так само прозоро і законно.
— Заради справедливості слід визнати, що є в системі НАМНУ інститути, де з пацієнтів не вимагають жодних внесків. Це правда. Шкода, що таких небагато.
Андрію Михайловичу, я хочу запитати про той мільярд, який виділено Національному інституту серцево-судинної хірургії імені М. Амосова. Це викликало шалений резонанс. На що підуть кошти?
— Уряд затвердив проект будівництва найсучаснішого кардіохірургічного центру. Термін реалізації проекту 37 місяців. Сума передбачена велика, це правда, але не мільярд. 350 млн гривень планується на будівництво нового корпусу і майже 600 млн грн на обладнання. Нам закидали, що це надто велика сума, але сучасний операційний блок в кардіохірургії коштує дуже дорого, адже це не просто кімната, посеред якої стоїть операційний стіл, як дехто собі уявляє.
Проект готували на перспективу, запланували навіть підземний гараж, квітники, фонтани. Потім відмовилися від “краси” — викреслили і фонтани, і підземний гараж. Скоротили кошторис на 150 млн гривень. У грудні вже забили т. зв. наглядові сваї, за якими будуть спостерігати фахівці, щоб визначити, чи є рух грунтів, чи можливі тут зсуви.
Уряд не виділив би грошей лише тому, що підготували “красивий” проект. Треба було довести, що новий корпус життєво необхідний. Не для інституту — для України. Прем’єр-міністр на власні очі побачив усі діючі 12 операційних, де одночасно йшли складні операції. І так в інституті Амосова щодня.
Прем’єра вразила операція, яку робили немовляті, що лише кілька годин тому народилося. Є вроджені вади серця, з якими дитя може прожити на цьому світі всього кілька днів, від сили десять. В інституті Амосова щороку рятують 25—30 таких немовлят. А народжується їх в Україні удесятеро більше. Щоб вони жили, необхідно збудувати дитячий оперблок, оснастити реанімацію тощо.
Знаєте, те маля на операційному столі сказало все без слів. Інститут потрібно розбудовувати. А ще необхідно купити хоча б один реанімобіль, який би довозив цих крихіток з пологового будинку в клініку — у нас поки немає жодного. Коштує це диво медичної техніки 1,5 млн гривень. У звичайній кареті швидкої допомоги новонародженого з тяжкими вадами серця просто не довезуть. Уряд пообіцяв виділити кошти і на це.
— Багато людей, знаючи столичні “тарифи”, бояться їхати на лікування до Києва. Меморандуми, які НАМНУ підписує з областями, повинні допомогти у вирішенні цих проблем. Ви вже скрізь побували?
— Залишилося ще кілька областей. Зараз ми проаналізуємо, скільки бюджетних коштів матимемо цього року, яку частку зможемо виділити на реалізацію положень меморандуму. Підведемо підсумки минулого року — скільки і яких хворих направляли на лікування в академічні клініки. Попередні підрахунки показують, що області використали свої ліміти в середньому на 50—60%.
— Область повинна переказувати гроші за кожного хворого, якого направила?
— Ні. Все лікування проводиться за рахунок бюджету того інституту, куди був направлений хворий. Документи йому повинен підписати профільний головний позаштатний спеціаліст обласного управління охорони здоров’я і погодити це зі спеціалістом інституту. І все. Якщо хворий потребує медичної допомоги саме у високоспеціалізованій клініці, його приймуть на лікування. Це головна умова нашої співпраці з областями, адже іноді люди не можуть приїхати до столиці саме через брак коштів.
Подібні меморандуми ми підписали з МВС, СБУ, Міністерством оборони. У цих відомствах є своя медична служба, однак трапляються випадки, коли потрібна високоспеціалізована допомога, яку можуть надати лише в академічній клініці. І ми пішли назустріч.
— Андрію Михайловичу, що було найскладнішим за ті два роки, відколи вас обрали президентом НАМНУ?
— Найважче переконати, що все треба робити так, як треба робити — по закону. А не за принципом — “завжди так було”.
Мені здається, в академії зрозуміли і повірили, що в НАМНУ все може відбуватися за чіткими і прозорими правилами. Щоправда, є керівники, які повертаються із засідань, переступають поріг власного кабінету і тут же забувають про ті правила. Ще не всі звикли, що до президента НАМНУ можна зайти на прийом з будь-яким питанням, заявою чи проектом, і він обов’язково вислухає. Ми запровадили чіткий графік засідань президії — двічі на місяць разом з директорами інститутів обговорюємо актуальні питання, слухаємо звіти, запрошуємо з виступами вчених з “великої” академії, шукаємо варіанти співпраці. Хоч як би там було, але більшість співробітників НАМНУ прагне змін, розвитку і вдосконалення.
Ольга Скрипник , «Дзеркало тижня. Україна» №5, 8 лютого 2013
http://gazeta.dt.ua/EDUCATION/akademik-andriy-serdyuk-treba-robiti-po-zakonu-a-ne-za-principom-zavzhdi-tak-bulo.html
