Академік Віталій ЦИМБАЛЮК: «Живемо в час, коли фантастика стає в медицині дійсністю»

Завтра медичні працівники України відзначатимуть своє професійне свято. У їх складі і 18-тисячний загін Національної академії медичних наук, покликаний торувати шлях до високоякісної охорони здоров’я населення, першим відгукуватися на виклики часу. Напере
 — Віталію Івановичу, як Ви, як президент НАМНУ, оцінюєте місце і роль академії в охороні здоров'я громадян нашої країни?

— Високо. І робитиму все, щоб її місце і роль ще більше зміцнити. На сьогодні попри серйозні проблеми в країні академія має найкращі медичні заклади. Причому найкращі не тільки в науковому плані – тут вони взагалі поза конкуренцією, а й у практичній площині. У наших інститутах зібрана найбільша кількість професійних людей, переважна частина яких пройшла підготовку за кордоном і може робити все те, що робиться в найкращих наукових установах і клініках країн Європи. Візьмемо хірургію. Наші фахівці в плані хірургічної майстерності мають чудові руки. Між тим до неї потрібна серйозна технологічна база. Тому були закуплені найновітніші діагностичні і лікувальні апарати, пристрої, обладнання. Адже сучасна медицина без технологічного забезпечення мало що може. Коли людина серйозно захворіла, вона, зазвичай, проходить у процесі лікування низку етапів – поліклініку, до якої має прикріплення, районну чи міську, обласну лікарні, часто й певні київські клініки. І ця своєрідна естафета триває доти, доки хворий не видужає. Якщо ж цього не станеться, він звертається до нашого профільного його захворюванню інституту. Бо саме тут рівень медичної допомоги найвищий, вона найкваліфікованіша і найтехнологічніша. Наведу буквально пару прикладів. Скажімо, Національний інститут серцево- судинної хірургії імені М.М.Амосова – єдиний в Європі, де сьогодні роблять операції на працюючому серці, тобто без застосування апарату штучного кровообігу. Тільки шунтувань тут щорічно здійснюється майже 1 000. А це по суті 1 000 врятованих життів. Не кажучи вже про інші, у тому числі й ще складніші хірургічні корекції, які виконуються на європейському рівні і результати яких часто вищі європейських. Такі ж справжні дива творять за своїм профілем також фахівці Національного інституту хірургії і трансплантології імені О.О. Шалімова, Інституту нейрохірургії імені А.П.Ромоданова. багатьох інших академічних закладів. Ми живемо в час, коли фантастика стає в медицині дійсністю.

Загалом же сьогодні в НАМНУ 36 інститутів, де працює майже 18 тисяч медиків. 4,5 тис з них – наукові співробітники, 3 тис – лікарі. В складі академії є клінічні інститути і чисто теоретичні, які займаються виключно науковою роботою. Є установи гігієнічного профілю. .

— Наскільки адекватними запитам практичної медицини, викликам часу є пріоритети в роботі академічних інститутів?

— Сьогодні академічні наукові установи охоплюють всі види відомих патологій. І якби технічно оснастити наші інститути належним чином, то ми в принципі могли б повністю «закривати» всі питання практичної медицини на рівні , скажімо. Німеччини, Австрії, США, Канади. Більше того, наші фахівці користуються великим не лише авторитетом, але й попитом за кордоном. Лише останнім часом до провідних зарубіжних клінік на роботу прийнято багато наших молодих спеціалістів. Інша справа, що це має й інший бік медалі: вони потрібні й нашій країні, але для їх заохочення працювати в Україні треба створювати відповідні умови, включаючи належну зарплату. Що ж до пріоритетів, то головний з них – робити якомога більше для поліпшення якості медичної допомоги в нашій державі, розширення її можливостей в забезпеченні охорони здоров»я громадян, Тому зусилля наших наукових установ зосереджені, насамперед, на проблемах, від розв»язання яких залежить успішне лікування серцево- судинних, онкологічних, інфекційних та інших захворювань, які визначають сумну статистику смертності населення. І тут, як я вже говорив, треба відзначити беззаперечні успіхи кардіохірургів школи Амосова, хірургів школи Шалімова, нейрохірургів школи Ромоданова, багато інших колективів, робота яких отримала високе міжнародне визнання. Але є серед сьогоднішніх пріоритетів і чисто українські. Один з них – чорнобильська тематика. Так сталося, що ми маємо цю катастрофу, великомасштабні забруднення території, маємо людей, які продовжують жити у цих зонах. І всьому світу цікаво, як же людина виживає в таких умовах, як впливають наслідки епохальної аварії на живий організм? 30 років, що минули після трагедії, добра Україні, на жаль, не принесли. З»явилося багато захворювань, яких до цього у нас не було. Ми отримали, зокрема, велику кількість пацієнтів з гострою променевою хворобою. Те ж саме стосується захворювань кровотворної системи, які ми звикли називати «раком крові». І кількість людей, які від цього потерпають, на жаль, зростає. Небезпечна динаміка спостерігається і з раком щитоподібної залози, особливо у дітей. Після Чорнобиля з»явилися також так звані радіаційні катаракти, причому у молодих людей, чого до аварії не було. Я вже не кажу про інші захворювання, які «активізувалися» на постчорнобильському грунті, – цукровий діабет, серцево-судинні, ортопедичні. А як загалом виросла онкологія – це ж просто катастрофа! Щогодини в Україні реєструється 18 нових випадків онкологічної патології. Це особливо стосується молочної залози у жінок. Тому постчорнобильські медичні аспекти є дуже серйозною і однозначно пріоритетною проблемою. Над нею багато працюють наші академічні Національний науковий центр радіаційеої медицини, Інститут ендокринології і обміну речовин імені В.П.Комісаренка, Інститут медицини праці, Інститут гігієни та медичної екології імені О.М.Марзєєва, Інститут очних хвороб і тканинної терапії імені В.П.Філатова. Сюди ж треба додати психологічну і психоневрологічну допомогу. Ця патологія сьогодні на третьому місці після серцево-судинної і онкологічної. Поряд з цим ми вже другий рік щільно займаємося військовою тематикою.

Як приклад практичного виміру роботи на пріоритетному напрямі можу назвати такий проект. НАМНУ, МОЗ, київська міська державна адміністрація домовились про розгортання програми «Інфаркт-СТОП!» Академія задіяла в ній три заклади – інститути Амосова, Шалімова і Стражеска, де на сучасному рівні здійснюють дуже швидко діагностику і оперативні втручання – як відкриті, так і ендоваскулярні, коли ставляться стенти. Проблема лише в тому, аби пацієнта дуже швидко доставити в стаціонар, надоперативно зробити коронарографію і так же швидко поставити стент. У нас це відпрацьовано, і ми до такої роботи готові. Питання тільки в тому, хто закупить стенти, адже фінансування сьогодні – лише на зарплату працівникам. КМДА пообіцяла здійснювати ці закупівлі для киян. Зараз розглядається і відпрацьовується кілька варіантів реалізації програми. Один з них: до трьох наших означених інститутів додаються МОЗівські Центр дитячої кардіології та кардіохірургії і Інститут серця, київські лікарня швидкої допомоги і Олександрівська лікарня, і вони почергово у визначені дня тижня приймають і надають оперативну діагностичну і хірургічну допомогу хворим. Інший варіант рекомандує нам чеський професор Вєдьомський – поділити роботу за зонами розташування медичних закладів. Причому взяти лише три інститути, які б цілодобово були готовими надавати екстрену медичну допомогу у випадках необхідності. Таким чином у столиці ми можемо довести кількість інфарктів до мінімуму.

— Чи ефективно, на Ваш погляд, у нашій державі використовується потенціал вітчизняної медичної науки? І з огляду на сумну статистику втрат людських життів внаслідок поширення найнебезпечніших захворювань, і з врахуванням недостатнього фінансового забезпечення?

— За минулий рік нам не додали по науковій тематиці майже 20% бюджетних коштів. Отож по суті постала необхідність кожного п»ятого науковця скоротити. А отже, про ефективне використання наукового потенціалу медичної науки говорити не доводиться.

— Але ж скоротити, значить призупинити чи в кращому випадку пригальмувати якусь програму?

— На жаль, так воно і є. Тим більше, що, як я вже зазначав, основне фінансування йде лише на зарплату. А як можуть бути високими результати наукової роботи, коли немає європейського рівня лабораторій, реактивів, належного технічного оснащення. Тим не менше, я вважаю: на тому, що ми маємо, робиться дуже багато. У той же час ситуація змушує вдаватися до оптимізації напрямів досліджень. Як на мене, у цій ситуації з усієї широкої тематики варто залишити лише пріоритетну, що стосується протидії найнебезпечнішим захворюванням. Чого вартий сьогодні хоча б гепатит С, який набуває все більшого поширення через відсутність належного контролю і ефективних засобів лікування. У контексті реформування академічної науки не треба, зокрема, і великого ліжкового фонду: можна робити більше меншою кількості. Кошти попросту мають виділятися не за «ліжковим» принципом, а йти за пацієнтом.

— Ще зовсім недавно з'являлась інформація про наміри «відібрати» у медичних наукових установ клінічну складову і передати її до системи Міністерства охорони здоров'я. Якими, з Вашої точки зору, могли б бути наслідки такого рішення?

— Я категорично проти цього. Тим більше, що МОЗ має свої інститути. Якщо ж питання стосується єдиного медичного простору, то, на моє переконання, він має будуватися не за принципом підпорядкованості. Бо якщо передати наші інститутські клініки до єдиного фонду, то відбудуться звичні усереднення і урівнялівка. У підсумку будуть загублені і висока технологічність, і фаховий рівень. І те, що було кращим, за 5 років стане однаково сірим. Треба рівнятися на флагмани, дати людині право і можливість вибору. Хай вона йде туди, де краще. І тоді виживуть ті заклади, які надають реальну медичну допомогу, повертають пацієнтам здоров»я, рятують їм життя. Не можна все підводити під одну гребінку – це ми вже проходили у радянський період. Слід навпаки створювати установи, які виділятимуться, матимуть більші можливості. Один з кращих зразків єдиного медичного простору я побачив у Франції. Там є цивільні і військові госпіталі, приватні і державні клініки, і їх не «причісують» під однакові можливості. Кожен заклад має свої функції, свій потенціал. А в єдиний простір їх об»єднує пацієнт. Саме за ним ідуть кошти. І з огляду на це він користується медичними послугами за своїм вибором.

Відзначу ще один суттєвий момент на користь наявності клінік при академічних інститутах. Практикою виключно своїх закладів особливого прогресу у сфері медицини сьогодні не здатна досягти жодна держава, хай навіть найпотужніша. Бо дуже важливо акумулювати загальнолюдські досягнення, переймати технології, методи, досвід і знання, які мають інші країни. А тому і наші вчені, фахівці активно співробітничають зі своїми зарубіжними колегами, беруть участь у конгресах, конференціях і симпозіумах, переймають все прогресивне, що з»являється у медичній науці і практиці. Але дізнатися і побачити – це ще не означає, що новітні наробки тут же стануть надбанням наших закладів. Будь-яку з них треба адаптувати до наших умов, апробувати, відпрацювати, збагатити власними надбаннями, адже впровадження кожної – дуже відповідальна справа. Об»єктом їх застосування будуть люди, наші співвітчизники. Цей шлях розробки якраз і проходять в академічних інститутах і клініках. А відпрацьовані тут новинки ми передаємо в регіони, на місця, до практичної охорони здоров»я для широкого використання.

— Чи переймається НАМНУ долею учасників АТО, яку допомогу академічні наукові установи надають «фронтовій» медицині?

— Це також наш пріоритет. І робимо ми в цьому напрямі багато. Починали з Майдану. Тоді допомогу у наших закладах отримали 167 його учасників. На щастя, ніхто з них не помер. А найголовніше, жодного з постраждалих ми не віддали тоді правоохоронцям, як цього вимагала тодішня влада. Сьогодні в плані медичного забезпечення АТО ми співпрацюємо з Міноборони, МВС, Прикордонною службою, СБУ, волонтерами. Вже рік наші інститути ведуть наукову тематику по наданню допомоги пораненим в зоні АТО. Бог відвів нам десь 23 роки життя без війни. І, скажімо, що стосується вогнепальних травм, то були їх лише поодинокі випадки. Такої кількості, як зараз, ми не мали. І відверто, на перших порах до цього не були готові ні цивільна, ні навіть військова медицина. А оскільки українська військова доктрина передбачає, що допомогу в таких випадках мають надавати не лише військові шпиталі, а й цивільні клініки, то ми нині проводимо в цьому напрямку велику роботу. Виділено 500 академічних ліжок. Через наші інститутські клініки вже пройшло майже 3 тис поранених, чимало з яких були прооперовані на найвищому рівні. Мова – про високоспеціалізовану, високотехнологічну допомогу. І в разі необхідності військові шпиталі запрошують для консультацій наших фахівців. У роботі з медичної підтримки АТО задіяні інститути хірургії і трансплантології, серцево- судинної хірургії, нейрохірургії, ортопедії і травматології, отоларингології, офтальмології, пульмонології. Скажімо, чи можна було раніше уявити, що людина отримала враження осколком у серце і лишилися живою? Ніхто цьому не повірив би. Ми врятували двох бійців з осколковими пораненнями в серце. З поля бою літаком їх було доставлено в Інститут Амосова, дуже швидко прооперовано, і двоє молодих хлопців лишилося жити. Здається, це фантастика, але насправді реальність. Або приклад по Інституту нейрохірургії. Осколки, які потрапляють в різні ділянки мозку, тут видаляються без трепанації черепа, ендоскопічним шляхом. Унікальні рятувальні операції, у тому числі пластичні, здійснюються в Інституті Шалімова. Закордонні колеги просто дивуються такому рівню хірургії.

— Який сьогоднішній віковий склад Академії? Наскільки перспективний він для майбутнього української медичної науки, нарощування її практичної віддачі?

— Проблеми тут є, бо в системі Академії працює багато людей старшої вікової групи. То є наша основа, і шукати можливостей працевлаштуватися за кордоном вони вже не будуть. Молоді ж на той мінімум заробітної плати, який сьогодні є в країні, йти вже не дуже хочуть. І в цьому велика біда. Намагаємось, звичайно, гостроту цієї проблеми хоча б певною мірою якось зменшити. Створили, зокрема, Раду молодих вчених. Надаємо їм можливості працювати самостійно, виїздити на стажування за кордон. А оскільки не маємо можливості підтримувати їх матеріально, робимо акцент на підтримку моральну. Це і різного роду нагороди, і відзначення за наукові розробки. Але все ж, і я про це вже говорив, чимало з молодих їдуть за кордон. Вони знають мови, іноді по дві, а то й три. Приваблюють зарубіжних роботодавців рівень їх підготовки і не претендування на найвищі зарплати. Якщо ситуацію в державі ми не змінимо, не дамо молоді можливість нормально розвиватися, не оцінюватимемо достойно її працю, ми втратимо майбутнє. І в науці, і в суспільному розвитку загалом. -Будемо сподіватися все ж на краще. І в цьому контексті, щоб Ви побажали своїм колегам – вченим, лікарям, середньому медперсоналу напередодні вашого професійного свята? -Насамперед, миру. Бо найбільша проблема для нашої держави, кожного її громадянина, і медика в тому числі, – це війна. Вона забирає багато молодих людей і багато ресурсів, які можна було б спрямувати й на розвиток медицини, охорони здоров»я. Бо найбільше благо для людини – бути здоровим. Ми задумуємось над цим лише тоді, як захворіли. Саме тоді починаємо розуміти, що виникає страшенна біда. Тому все, що робиться в цьому світі, має спрямовуватись на здоров»я людини. Ящо ми це осягнемо, то ставитимемося до питань охорони здоров»я по-іншому, і як наслідок, тривалість життя наших співвітчизників стане довшою, а здоров»я буде кращим. Саме міцного здоров»я я хочу побажати також всім своїм колегам, а ще щастя і успіхів у нашій відповідальній і благородній справі.

— Щирі вітання Вам і всім медикам та найкращі побажання і від «Голосу України»!

– Дякую.  

"Голос України", №113 (6367)
Віктор Коломак, фото – Андрій Нестеренко
28.06.2016 р.

   
Київ, Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О. Шалімова НАМН України. В операційній. Фото Сергія Ковальчука