Андрій Сердюк: «Де ініціатива, там і успіх»

29

Інтерв‘ю Президента НАМН України, академіка НАМН України Андрія СЕРДЮКА

виданню «Ваше здоров‘я».

Нещодавно у Львові відбувся XV з’їзд гігієністів України. Науковці, представники МОЗ України, головні державні санітарні лікарі СЕС усіх рівнів обговорили не лише здобутки гігієнічної науки за останні 5 років, а й гострі проблеми галузі, яка сьогодні повинна якнайповніше відповідати і вітчизняним реаліям реформування, і новим викликам, над якими працює весь світ. Тож основною темою обговорень і дискусій стало сучасне й майбутнє гігієнічної науки в Україні. Поділитися враженнями від почутого на з’їзді, а також окреслити основні плани вітчизняних гігієністів ми попросили голову Наукового товариства гігієністів України, Президента НАМН України, академіка НАМН УкраїниАндрія СЕРДЮКА.

В.З. Останнім часом реформування медичної галузі тісно прив’язують до розвитку профілактичного напряму.

А.С. І не лише на словах. Вперше за всю історію незалежної України на перспективу передбачено цільове виділення 5% асигнувань на стимулювання здорового способу життя. Адже найефективнішим інструментом зменшення захворюваності та смертності від хронічних неінфекційних хвороб, які на сьогодні домінують, є первинна профілактика, заходи якої повинні спрямовуватися на збереження здоров’я здорових людей, передусім дітей, оскільки фундамент здоров’я, формування навичок, які в майбутньому визначають спосіб життя дорослої людини, закладаються саме в дитинстві.

ВЗ. Втім чи можна вирости здоровим і залишитися таким під дією нездорового природного і соціального середовища, яке нас оточує?

А.С. На жаль динаміка змін у довкіллі, що відбулися за останні 20 років, беззаперечно свідчить про потребу пошуку нових шляхів мінімізації ризиків для здоров’я населення України. Це потребує негайних дій на державному, а в деяких аспектах і на міждержавному рівнях. Для цього потрібна і розробка відповідної нормативно-правової бази, адже «провали» в цьому напрямку створюють вакуум у захищеності населення, відтак люди не вірять ні лікарям, ні державі. І, нарешті, саме населення повинне освоїти науку бути здоровим. До речі, за визначенням ВООЗ це є вагомим засобом підвищення рівня здоров’я нації.

ВЗ. Якщо це наука, хто викладе її ази?

А.С. В інституті гігієни і медичної екології ім. О.М. Марзєєва НАМНУ опрацьовано модель, яка відображає схему профілактичного впливу на освітньому рівні. Вона складається з двох взаємопов’язаних систем. Перша включає в себе заклади охорони здоров’я, освіти та засоби масової інформації. Друга – взаємозв’язок між дітьми, батьками та вчителями. Ефективна взаємодія цих систем зрештою призводить до формування навичок здорового способу життя у дітей та молоді. На жаль, сьогодні – це непочатий край роботи. Кількість і вплив чинників ризику виникнення серцево-судинних хвороб та опорно-рухового апарату у школярів зросли більш як удвічі. Передусім це гіподинамія і надмірні навчальні навантаження. Лише у 15% загальноосвітніх закладів умови для фізичного виховання дітей відповідають гігієнічним вимогам, частково відповідають – у 65%, не відповідають – у кожній п’ятій школі, ліцеї чи гімназії. А от 7-8 уроків щодня для старшокласників стало «нормою». В Інституті медицини праці НАМНУ триває пошук нових підходів до первинної профілактики і прогнозування розвитку професійних захворювань на основі визначення біомаркерів, які зумовлюють механізми індивідуальної схильності до таких хвороб. Досліджуються відповідні генетичні маркери найбільш поширених профзахворювань. Не викликає сумніву, що можливість прогнозування захворювання будь-якої етіології відкриває нові обрії в плані його профілактики.

ВЗ. Чи спроможна вітчизняна наука «виміряти» ризики довкілля для здоров’я на сучасному рівні?

А.С. Так, приміром, оцінити ризики стану атмосферного повітря можливо шляхом дистанційного зондування земної поверхні, геоінформаційних технологій, моделювання ситуації тощо. Вже кілька років поспіль це роблять у Запорізькій області. Запитання: чому лише в одній області?

Також надзвичайно гострою для нас є проблема забезпечення населення питною водою у достатній кількості та гарантованої якості – за цим Україна посідає серед Європейських країн одне з останніх місць. А неякісна вода, як відомо, – вагома причина поширення виразкової хвороби шлунка, жовчнокам’яної хвороби, стенокардії та інфаркту міокарда, не кажучи вже про низку інфекційних захворювань. Так от, у цьому плані у нас також з’явилася перша ластівка – на Луганщині розробили промислову технологію підготовки питної води з мінералізованих поверхневих водойм (а це можливо і зі шахтних вод), науковий супровід якої проводили і проводять науковці Академії.

Актуалізувалися питання профілактики у зв’язку з аварією на ЧАЕС та Фукусімі. Дослідженнями вчених Академії доведено, що сучасна ендемія захворювань щитоподібної залози має змішаний генез – вони виникають внаслідок взаємодії ендо- та екзогенних чинників, у тому числі й чорнобильського походження. Нажаль, в Україні наразі не створено єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення, що, до речі, передбачено ст.18 Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань».

ВЗ. Чорнобиль сприймається як страх минулого. Завтра лякає нас біозагрозами.

А.С. Недаремно країни «Великої Вісімки» серед першочергових завдань на найближчі 15 років на перше місце висунули забезпечення національної біологічної безпеки, до якої відноситься боротьба з особливо небезпечними хворобами людей, тварин і рослин, із інфекційними захворюваннями, які мають великий соціальний та економічний «тягар», із можливим біотероризмом, із загрозами, які виникають у разі свідомого чи несвідомого використання досягнень сучасної біології та біотехнології.
Та й нинішнє поширення ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, вірусів грипу та гепатитів є прикладом того, наскільки широко можна трактувати поняття «біонебезпека», і що для боротьби з подібними загрозами потрібен міжвідомчий системний підхід на національному рівні. Саме життя диктує нам потребу створення надійного «санітарного кордону».

ВЗ. Ми готові його виставити?

А.С. Мені приємно відзначити, що останнім часом значно поглибилася співпраця НАН та НАМН України з базових напрямків медицини. Це дало змогу вченим обох академій разом напрацювати і підготувати для передачі до виробництва сучасні генно-інженерні, клітинні технології, діагностичні системи та препарати; вірусобезпечні антигемофілічні чинники зсідання крові, специфічні імуноглобуліни; біоінженерні технології клінічного спрямування. Я завжди кажу, що успіх там, де є ініціатива. І підґрунтям реформ повинен стати випереджаючий розвиток медичної, в тому числі гігієнічної, науки.

ВЗ. Хто триматиме у своїх руках пульт управління профілактикою?

А.С. На часі створення Українського Центру контролю та профілактики захворювань. Ця дієва інституція, організована на національному рівні, перевірена у глобальному та регіональному вимірах, може залучити потужності і можливості наукового та кадрового потенціалу НАМН України. Цей проект можна реалізувати у середньотривалій перспективі і без надмірних фінансових витрат. Переконаний, такий формат стане вагомим важелем удосконалення санітарно-епідеміологічної діяльності.

ВЗ. Перспектива – це добре. А як пришвидшити ходу?

А.С. Прискоренню заважає відсутність фінансування на розробку нормативно-методичних документів, соціальних замовлень на наукові роботи, які слід провести для фізіолого-гігієнічного обґрунтування вимог, викладених у нових документах. Якщо ми хочемо впевнено дивитися у завтрашній день гігієнічної науки, ми повинні зміцнювати її науковий потенціал, підвищувати якість дослідницької діяльності, підтримувати фундаментальні та наукоємні напрями, виводити вітчизняну науку на світовий рівень, збільшувати наукові, технічні та прогностичні здобутки досліджень, створювати умови для здібної молоді. Потрібна базова підготовка належним чином умотивованого, нового покоління управлінців і фахівців для галузі. Але як реалізувати цю тезу, якщо п’ять, раніше потужних, санітарно-гігієнічних факультетів сьогодні перебувають буквально в атрофованому стані? Тому вважаю за необхідне поновити у ВНЗ повноцінну роботу медико-профілактичних факультетів та гігієнічних кафедр, вдосконалити професійну підготовку фахівців санепідслужби, залучаючи для цього профільні науково-дослідні установи, сформувати державне замовлення на лікарів-гігієністів.

ВЗ. Реформування держсанепідслужби стало темою номер один на з’їзді?

А.С. Це дуже важливе питання. І тому говорити слід не лише про реформування управління, структури і функцій служби, а й про поліпшення законодавчого та нормативного забезпечення її діяльності, запровадження аналітично-прогностичного забезпечення управлінських рішень органів влади, розвивати лабораторної бази і забезпечення соціального захисту працівників служби. І знову ж таки процеси реорганізації санітарно-епідеміологічної служби повинні базуватися переважно на профілактичному напрямку діяльності, використанні сучасних підходів та інноваційних технологій. Втім, з’їзд акцентував свою увагу і на інших актуальних питаннях сьогодення: впровадженні лікарського самоврядування, професійного регулювання медичної діяльності, забезпеченні доступу населення до інформації стосовно якості довкілля і здоров’я, опрацюванні Національної програми профілактики та підтримки здорового способу життя населення України, потреби заснування Української асоціації громадського здоров’я.

Світлана Тернова,

«Ваше здоров‘я»