Андрій Сердюк:  Медицина – це наука і мистецтво володіти нею

41

За всю історію розвитку медицини   їй   функцію трактували по-різному: наука про здоров’я, мистецтво  його збереження,  пошук методів зцілення. Нині вона акумулювала усі ці завдання, співпрацює з іншими  напрямками, і дивує  своїми відкриттями майже щодня. Якими досягненнями може похвалитися українська медична наука? Які перспективи її розвитку? Чи велика відстань між лабораторією вченого  і кабінетом практикуючого лікаря? Про це – розмова «Вашого здоров‘я»  із  Президентом НАМН України Андрієм Сердюком. 

– Андрію Михайловичу, Ви очолюєте  НАМН України  впродовж півтора року. Що вдалося змінити, вдосконалити чи можливо і “переламати” за цей час?

–  Найперше ми налагодили тісну співпрацю   з НАН України, адже сучасна медицина не може розвиватися автономно від інших наук, досягнення яких можуть і повинні слугувати збереженню людського здоров’я, створенню безпечних умов життя, лікуванню багатьох хвороб.  Приміром, розробка нанотехнологій   потребує співпраці  дуже багатьох інститутів, і не лише медичного профілю.   Найтісніше співпрацюємо з підрозділом НАНУ, який очолює академік НАНУ і член президії НАМНУ – Сергій  Комісаренко, де в першу чергу розглядаються біологічні і медичні  аспекти проблем (інститути фізіології, біології,  біохімії). На жаль, наша академія впродовж багато років була надто закритою   від такої співпраці і від цього ми лише втратили.

–  Нещодавно в Академії підбивали підсумки діяльності за 2011рік. Є чим пишатися?

 Впродовж 2011 року співробітники    наукових закладів НАМНУ     проводили  понад 170 науково-дослідних робіт, 47 з них уже завершено.   22 установи НАМН брали участь у виконанні наукових частин 6 державних цільових програм у сфері профілактики і лікування хвороб.  Фахівці Академії опрацьовували  нові   підходи  хірургії судин серця і мозку,  удосконалювали методи трансплантації та методики  ендоваскулярних технологій,  працювали над створенням нових препаратів крові,    розробкою  стандартів лікування  різних хвороб, значну увагу приділяли використанню нанотехнологій у розробці фармакологічних препаратів.   Маємо досить вагомі напрацювання у галузі   онкології  –  наші вчені працюють  не лише  над новими технологіями  діагностики та лікування пухлин, а й вирішують  загальнобіологічні проблеми напрямку з використанням генетичного аналізу. Крім того вони  проводять масштабні дослідження щодо теоретичного обґрунтування та клінічного використання методів клітинного та тканинного культивування і трансплантації тканин. Найбільший досвід  їх  клінічного застосування має  Інститут невідкладної і відновної хірургії ім. В. К. Гусака, зокрема,  у застосуванні мезенхімальних стовбурових клітинкісткового мозку при ішемічній

хворобі серця, периферичних артеріопатіях,  цукровому діабеті, опіковій хворобі. Останнім часом як і в усьому світі наші науковці приділяють багато уваги   діагностиці  та лікуванню вірусних інфекцій.

– З ними потрібно боротися чи їх слід випереджати?

 – Профілактика хвороб завжди буде пріоритетним напрямком. В Україні назріла необхідність створити потужний  біотехнологічний  центр, чільним завданням якого стане  наукова розробка сучасних технологій імунобіологічних препаратів.   З економічної точки зору  Україні невигідно буде займатися розробкою  аналогів уже існуючих  вакцин, а от  їх удосконалення та   створення вакцин проти інфекційних недуг, ще  “неохоплених”   специфічною профілактикою (наприклад, гепатиту С, деяких ентеровірусних інфекцій, менінгококової інфекції  тощо), полівалентних вакцин проти захворювань із генетично мінливим збудником  – справа надзвичайно перспективна. 

 

– Світова наука розшифрувала геном людини. Ми бодай намагаємося йти в ногу з таким великим відкриттям?

– Це дуже важливий напрям  фундаментальних  і  прикладних доліджень, які необхідно розвивати в Україні.  Адже   вроджені та спадкові захворювання посідають друге місце в структурі

причин дитячої смертності.  В Україні було створено інститут генетики, але  у нього  немає  навіть належних приміщень,  не сформовано колектив. Проблема номер один на сьогодні – підтримати наші заклади, зміцнити їх, допомогти. І Президент України, і Прем’єр-Міністр України до цього поставилися із розумінням.  Втім, багато залежить і від ініціативності керівників інститутів, адже   роками спостерігаємо картину – одні інститути розбудовуються,  інші – вичікують. 

– Свіжим вітром у діяльності Академії стали  вибори директорів інститутів колективами. Демократія пішла на користь?

 – Ми чітко взяли курс на демократизацію всієї нашої діяльності. Вибори директорів – лише частина цього процесу.   Так, колективи обирають директорів, а декого – переобирають. Не всім  це до вподоби і не всі готові до цього.  Але життя потребує змін і вони  невідворотні.

– А  чи змінилися стосунки між Академією і галузевим міністерством. Останніми роками вони були вкрай напруженими, а іноді і конфронтаційними….

–  Наміри деяких очільників МОЗ перетворити Національну Академію у  незрозумілий підрозділ під своїм управлінням уже  в минулому.    Нині у нас  налагодився діловий діалог і  немає розбіжностей. Як член колегії МОЗ, я  беру участь практично у всіх її засіданнях і   там вирішуються різні питання з урахуванням позиції вченого світу.  Ми підключаємося до втілення ініціатив МОЗ і самі часто їх  виявляємо.   Наприклад, ініціювали  підписання Меморандумів з різними областями країни на безкоштовне лікування певної квоти пацієнтів з регіонів у  підвідомчих Академії лікувальних закладах.

 Впродовж року  у  клініках наших інститутів проліковується понад   150 тис. пацієнтів, переважна більшість з яких –  жителі міста, де розміщено заклад (від 45% до 90%).  Відтепер за квотою майже  45 тисяч жителів усіх регіонів  отримають безкоштовну і, зауважу, високоспеціалізовану медичну допомогу  – на  лікування таких пацієнтів  кожен інститут  зобов’язаний виділити 30% свого бюджету.  Крім того ми запропонували шефство над  діяльністю перинатальних центрів країни.

– І у чому воно полягатиме?

–  Передусім у підвищенні кваліфікації кадрів  для  таких центрів. 

  До того ж ми пропонуємо послуги нашого  ДУ ІПАГ  як  перинатального центру 4-го рівня  а відтак і науково-методичного центру. Хоча це потребує вирішення низки проблем – наприклад, придбання  спеціальних реанімобілів для перевезення найтяжчих діток з областей до столиці,  багатьох   організаційних питань.  Наприклад, у Києві   маємо три найсучасніших кардіохірургічні центри, але поки що не налагоджена  система, яка забезпечить своєчасну доставку пацієнта  в один із цих центрів  і надання висококваліфікованої спеціалізованої швидкої допомоги. Нам потрібно пришвидшувати роботу в цих важлививх напрямках. Якщо не знаємо як – повчімося у сусідів. Два місяці тому НАМНУ підписала Меморандум про співпрацю з Російською Академією  медичних наук наук, який поміж іншого передбачає спільну підготовку кадрів.

– І чим сусіди випереджають нас? 

 – По-перше, фінансуванням. Наша біда в тому, що лікуємо ми 150 тис. пацієнтів, а коштів отримуємо на  50 тисяч.

Хоча  ці питання нам  доведеться вирішувати  самостійно. А от такі напрямки  як   реалізація спільних наукових проектів, досліджень, обмін науково -технічною і медичною інформацією,  вченими та фахівцями , вивчення досвіду,  проведення спільних семінарів і  навіть сприяння дослідникам  у доступі  до унікального устаткування,  яке є у сторін, включення їх у число виконавців міжнародних проектів та програм, одержувачів міжнародних і національних грантів; замовленя досліджень та наукових послуг на контрактній основі,   неодмінно принесуть свої плоди.   Дуже важливо і те, що ми   домовилися  про співпрацю   молодих вчених і фахівців.

 – На молодь – особлива надія?

– Так.    У нашій науці дуже  мало молоді.   Іх можна зацікавити. І не лише матеріально, хоча це  також дуже важливо. А й тим, що  вітчизняна наука  займатиметься новітніми   розробками.  Це завжди приваблювало молодих – колись цікавилися космосом, зараз – нанотехнологіями, трансплантацією органів і тканин. А ми відстаємо у цих речах.   Навіть  не можемо змінити презумпцію незгоди на презумпцію згоди на законодавчому рівні, що вкрай гальмує розвиток перспективного напрямку медицини.  Для підготовки молодих кадрів потрібно  застосовувати найсучасніші підходи, якими послуговується світ.  Та і вся  нормативна база діяльності вічизняної медицини потребує суттєвого оновлення.

Ми   повинні адаптувати  її до міжнародних вимог.   А ми навіть запізнюємося  із   напрацюванням необхідних нормативних документів або із їх прийняттям, коли вже готові документи лежать під сукном чиновників  по кілька років. Як наслідок – у той час як за 25 років після Чорнобильської аварії МАГАТЕ напрацювала 103 рекомендації  щодо радіаційної безпеки,   Україна,  по якій безпосередньо пройшлася ця біда – має їх аж … 20!  Тож коли ми говоримо про Євроінтеграцію,  потрібно відповідати  вимогам співтовариства, до якого крокуємо.   До речі, це  стосується і гендерної політики. При тому, що   серед  працівників галузі – 90% жінок, у медичній науці їх… 1, 5 – 2 % .

– А як сприймають наші медичні досягнення у світі?

 – Також наведу конкретний приклад. Сьогодні  показники роботи українських кардіохіургів   нічим не поступаються загальноєвропейським, а за деякими напрямками навіть перевищують їх.   Але це показники окремо взятих фахівців чи   колективів. В цілому  ж ситуація не така оптимістична. В Україні  впродовж року проводиться понад 15 тис. різних втручань на серці. Натомість  щорічно народжується приблизно 4, 5 – 5 тис. дітей, у яких одразу, або прогностично  виникають  проблеми із серцем, що потребують оперативного втручання. На разі на листі очікування перебуває приблизно 100 тис. пацієнтів, тож працюючи на повну потужність наша кардіохірургія має чергу на 10 років вперед.   Безперечно , медицина – це висока наука і водночас мистецтво володіти нею. Однак   це мистецтво   йменується професіоналізмом, який повинен бути притаманний усім лікарям і служитиме усім, хто його потребує.

Світлана Тернова, «Ваше здоров‘я»