! Сьогодні

     
Стаття

Валерій Запорожан , Віце-президент НАМН України: Найкраще лікування - без скальпеля

Інтерв‘ю Віце-президента НАМН України, Віце-президента Всесвітньої асоціації лікарів ендоскопістів,
 Нещодавно  в Україні завершив свою роботу ІV Всесвітній самміт лікарів-ендоскопістів. Непересічна подія  зібрала  провідних фахівців галузі з  різних країн світу, щоб обговорити  здобутки "хірургії без скальпеля", яка   невтомно дивує фахівців своєю ефективністю, а пацієнтів - комфортністю лікування найтяжчих  недуг.   Чим  сьогодні можуть похвалитися  ендоскопічні хірурги світу і як виглядає Україна у освоєнні передових технологій - про це ми попросили розповісти  Віце-президента НАМН України,  Віце-президента Всесвітньої асоціації лікарів ендоскопістів, Президента Української асоціації лікарів з малоінвазивних, ендоскопічних і лазерних технологій, ректора Одеського національного  медичного університету   Валерія Запорожана.
 
ВЗ. Проведення заходу такого масштабу свідчить про визнання вітчизняної школи   ендоскопічної хірургії, чи не так?
- Безперечно.  Багато наших  фахівців  оперують за кордоном -  працюють на  рівних із зарубежними колегами. Всесвітній конгрес, який відбувся  під егідою МОЗ і НАМНУ в Україні також  підтвердив високу оцінку наших  хірургів. Адже в його рамках  відбулися не лише пленарні засідання, де йшлося про  розробку програм  навчання фахівців, нові методики  ендоскопічної хірургії,   працювали  окремі  секції ( урологічна, гінекологічна, хірургічна), де  наші спеціалісти і зарубіжні гості ділилися досвідом лапароскопічних операцій при різних патологіях, а  також  були організовані майстер-класи  (хірургія наживо)  під час яких  фахівці університетської клініки Одеського  медуніверситету  і  провідні ендоскопісти світу  спільно проводили унікальні   операції -  ті, які у світі  вважають останнім словом ендоскопічної хірургії.  Наші гості відзначили високий рівень вітчизняної школи.

ВЗ. Не сумніваюся, що в цьому величезну роль відіграв Ваш особистий авторитет. Ви - перший представник України, якого обрано Віце-президентом Всесвітньої фахової медичної асоціації.
-  Першу ендоскопічну операцію я зробив на початку вісьмидесятих ( на той час я вже був членом Американської асоціації хірургів-ендоскопістів).    Та якщо Ви гадаєте, що тоді  я зірвав овації колег - Ви  помиляєтесь. Нове завжди зустрічають багнетами -  навіщо щось змінювати, перенавчатися, якщо можна йти   протоптаною доріжкою. Тож моя докторська дисертація, яка була присвячена ендоскопічній хірургії пухлин,  пролежала під сукном  кілька років, адже    ендоскопічну хірургію в СРСР вважали  вигадкою естетів від науки,  у  якої немає майбутнього.   Мені доводилося оперувати в різних операційних, щоб довести, що це ефективний метод  і що пацієнтам буде краще. Після створення Української асоціації малоінвазивної хірургії ,  почала формуватися і  вітчизняна школа хірургів ендоскопістів, з'явилися  власні наукові розробки,  про які я доповідав на всесвітніх конгресах - це дійсно вплинуло  на імідж нашої школи у світі.  Обрання мене  Віце-президентом Всесвітньої Асоціації я розцінюю як  повноформатне визнання медицини і медичної науки нашої країни. 

ВЗ.  Нині лапароскопічна хірургія в Україні   підкорила і лікарів, і пацієнтів.  Чи вистачає нам таких фахівців ?
- Це питання   відносне. Нещодавно  нам і  сімейних лікарів   було  більш ніж достатньо, вони  не знали, де їм влаштуватися на роботу, їх змушували перенавчатися... А нині, коли ми не віртуально, а реально почали  розвивати сімейну медицину, як це роблять у всьому світі, сімейних лікарів вкрай не  вистачає.
 Так і в  ендоскопічній хірургії -  сьогодні фахівців начеб-то достатньо, адже  від загальної кількості проведених операцій на рахунок  ендоскопічних в Україні припадає    приблизно 5% -10%,  тоді як  у  світі - до 90%! До речі, у нашій університетській клініці частка лапароскопічних операцій сягає 80% . Весь світ перейшов на  малоінвазивну ендоскопічну хірургію.  Адже приміром,   при травмі меніска цей метод ставить пацієнта  на ноги вже  на 2-й день після операції, а після   традиційної хірургії він ходить  на милицях півроку.   Прикладів для порівняння - безліч і  кожен  пацієнт відчуває переваги нових методик ( скорочення перебування на лікарняному ліжку в рази, зменшення періоду реабілітації, щадне  наркозне навантаження, зниження ризику смертності з 3% до 0,3% тощо). Я мав нагоду  спілкуватися з пацієнтом , якому   лапараскопічним методом  було встановлено  клапан серця - 2 проколи і  2  дні в лікарні .  Ми  повинні теж до цього прагнути  і  створювати економічні, наукові і освітні умови для розвитку малонвазивної хірургії і для її доступності  населенню.

 Нині багато приватних фірм створюють ендоскопічні операційні, але далеко не всі пацієнти можуть    заплатити за їх послуги. До того ж майже всі  ці фірми - іноземного походження, тож   ми   віддаємо життя і здоров'я наших громадян в руки іноземних комівояжерів,  які на них заробляють гроші.

ВЗ.   Що потрібно, щоб підготувати власну  "армію" ?
-   Вчитися і вчити.   Справа в тому, що сучасні ендоскопічні технології дуже складні - легкими вони є лише для хворого, і можливо для "непрофесійного" ока,   а хірург повинен володіти філігранною технікою і мати унікальне обладнання. На жаль, "легкість" малоінвазивних методик спокушає  багатьох (особливо грішать цим в приватних клініках) - вони  купують дороге устаткування, ставлять не дуже обізнаного в цій галузі хірурга,  а потім  реєструємо ускладнення і на  повторні операції пацієнти  вже  потрапляють у   академічні клініки і інститути. На жаль, ця проблема існує  не тільки в Україні - часто медицина  змагається  не за якість роботи, а за прибуток, а це  не на користь пацієнта . Тому питання підготовки хірургів-ендоскопістів  було пріоритетним на  ІІІ  Всесвітньому  конгресі в Гонконзі  -     фахові асоціації усіх країн  домовилися про  створення  4-х  навчальних центрів  у  Європі  і що   один з них буде організовано    в Одесі, в нашій університетській клініці.  Подібні  центри можна створювати лише там, де є  висококваліфіковані хірурги-ендоскопісти   всіх спеціальностей  - зібрати їх по всій країні складно, а  у нашій  клініці  такі  вже є.  Центр в Одесі  матиме статус міжнародного (навчання відбуватиметься за європейською програмою), його сертифікати будуть визнані і у Європі, і в Китаї, і у США - відповідну угоду про це також підписано. Центр уже працює, ми докуповуємо нове обладнання   і зробимо все, щоб він  відповідав  світовим стандартам.
 

 ВЗ. Чи не заважатимуть тому вітчизняні реалії?
-  Без проблем жодна справа не обходиться. Для того що б підготувати таких фахівців потрібно , по-перше, мати достатню кількість хороших вчителів.   По-друге,  професор, який  вчить молодих лікарів , повинен бути господарем  в   операційній, а це можливо тільки в університетських клініках.  Всі розмови, про те що  він  завжди може домовитися про операційну з  головним  лікарем - теорія, яка на практиці   розбивається об  людський  чинник. Якщо ти не керуєш своєю справою сповна,  вона  не може процвітати.    І коли одна людина, директор клініки, професор,  керує   і наукою, і навчанням, і лікуванням - це найкращий варіант. У  всьому світі це зрозуміли і створюють  науково-виробничі чи  науково-навчально-лікувальні   об'єднання, які сьогодні знаходяться на передових рубежах науки і виробництва.  Там   об'єднано  всі етапи - від  наукової розробки до реального її впровадження.  І це надзвичайно актуально для медицини.  Сьогодні зростає захворюваність і смертність у всьому світі -   у зв'язку з негативною екологією розвивається дуже багато нових захворювань. Медична наука повинна встигати за цим  процесом,   тобто скорочувати шлях  від народження  ідеї і наукової розробки до її практичного застосування.  І тільки такі об'єднання    дають змогу це зробити.   Серцем таких об'єднань у медицині  є   університетські клініки, де між кабінетом вченого і операційною - кілька кроків. Тому  і ми створюємо таке об'єднання. Перший  етап - це університетські клініки,  наступний  - потрібно об'єднуватися з  виробництвами (по створенню нової медичної техніки, фармацевтичні виробництва, молекулярно - генетична медицина тощо ). Якщо цього не зробити - наша наука буде  працювати   на  полицю.

ВЗ.  Ендоскопічні технології сьогодні стрімко розвиваються. Чи всі вони доступні для українців?
- Під час перших операцій, які я робив  понад 30 років тому -  використовувалися  лише   оптичні прилади,  тоді  лапароскопічні  операції й дістали назву "операція через отвір в замку", всю необхідну   техніку ми виготовляли власними   руками з підсобних матеріалів. Сьогодні  хірург має у своєму розпорядженні відеоендоскоп,   спостерігає за операцією на моніторі , де зображено  чітку картину  органів і тканин пацієнта (збільшену  в 10 -20 разів), тому  він може  побачити  новоутворення з точністю  до міліметра , і  з такою ж точністю  може  видалити уражені тканини і зберегти здорові. Сьогодні хірург працює   поряд з нервами, судинами. Інша техніка - інші можливості!   З'явився новий  напрям ендовідеохірургії з використанням технології   NOTES  - і в Україні вже  є досвід таких операцій. 
У світі створено   надсучасні  автоматизовані системи , наприклад  система Да Вінчі , де  прилад контролює  рухи  хірурга і практично не дає йому шансу на  помилку  (подається  потрібна кількість струму   для коагуляції  тканин,  з точністю до 1 мм розраховується рух голки тощо) - це дає змогу  провести операцію абсолютно безпечно і гарантовано   на високому рівні.
 Вітчизняним фахівцям по плечу   освоїти всі нові  технології - вони достатньо підготовлені.  Однак  затримка в іншому -  стартова ціна "Да Вінчі" - понад $ 1 млн , і   стільки ж  обійдеться її щорічне обслуговування.  Тож якщо її закуплять -   вона буде працювати для дуже вузького кола   людей, які й без того   можуть дозволити  собі  лікування у провідних клініках світу. Тобто це буде виключно іміджевий проект - для ефекту, а не для ефективності.  І якщо це проходить у політиці, то в медицині   потрібно, щоб наші зусилля приносили реальну користь  людям.  Державному бюджету такі закупівлі не по кишені.   От якби  в Україні була державна страхова медицина, можна було б   це питання  розв'язати,   приватне  страхування  - це не вихід,  приватні кампанії просто  зароблятимуть  за рахунок державних клінік на хворих.   Втім, доки страхової медицини в Україні не запроваджено, ми не повинні сидіти склавши руки.  Ми повинні закуповувати сучасне обладнання, ми повинні наближати ендоскопічну хірургію до хворого, ми повинні готувати фахівців з умілими руками.   
 Я - хірург, який впродовж свого життя здійснив  понад 15 000 операцій, і  не зважаючи на це  я переконаний, що скальпель -  це крок відчаю для лікаря, який  не впорався з хворобою,  і  крайній  вихід  для  пацієнта.   Найкращий лікар - це той, який вміє  запобігти хворобі,  потім  той - хто може її  вчасно розпізнати і нарешті той, хто може  вилікувати її консервативно.  Але якщо операції вже не минути,  слово - за хірургом, який повинен провести її  майстерно і  максимально щадно.

 

Розмістив: від 20.02.2013





  
Статті

 

GoodWeb