! Сьогодні

     
Стаття

Кінські сили vs людське життя

Для багатьох людей в Україні життя розділилося на два етапи — до аварії та після.

Уявіть собі місто, в якому живуть 160–200 тис. людей. Різних — маленьких, котрі ходять у дитячі садочки й школи, дорослих, що працюють, закохуються, мріють, будують плани на майбутнє. Серед таких  населених пунктів — обласні центри  і промислові міста: Ужгород, Мелітополь, Луцьк, Біла Церква... 

Яке  з них вам найбільш  знайоме й дороге? За роки незалежності жертвами ДТП стали  понад 160 тис. людей. Це неповні дані. Експерти вважають, що їх від 200 до 300 тис. Це рівнозначно тому, що велике, гарне, живе місто все — до останнього жителя — загинуло під колесами, було розмазане по асфальту, потонуло в крові та сльозах. 

Для багатьох людей в Україні життя розділилося на два етапи — до аварії та після. Це стосується не тільки учасників дорожньо-транспортних пригод,  а й їхніх родичів, друзів та близьких. Що можна і треба  робити для порятунку людей, які потрапили в біду  на дорозі? Щоб покалічені в ДТП змогли не тільки вижити, а й  стати на ноги? Про медичні аспекти цієї трагічної теми я розпитувала фахівців Інституту травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України. Вибір не випадковий. Тема травматизму, пов'язаного з ДТП, — одна з пріоритетних для інституту, який не лише надає високоспеціалізовану медичну допомогу таким пацієнтам, а й впроваджує нові методики діагностики та лікування, ділиться досвідом із колегами з обласних і міських лікарень. Експерти стверджують: вивчення будь-якої проблеми та підготовка програми дій має розпочинатися зі статистики. 

Як у нас рахують

"По-різному. Бо в кожного відомства — своя статистика, пов'язана з ДТП. Автодор, Мінздоров'я, Мінінфраструктури, Національна поліція та інші відомства збирають дані в рамках своїх програм, і, звісно, цифри виходять різні. Ми ж оперуємо статистикою, яку надає Держкомстат, — пояснюєзаступник головного лікаря інститутської клініки, кандидат медичних наук Роман Деркач. — Пік смертності випав  на 2006–2007 рр., — в Україні на дорогах гинуло від 8 до 10 тис. людей щорічно. Коли прийняли рішення про десятикратне  підвищення штрафів за порушення правил, це дало позитивний результат. У 2009 р. смертність знизилася майже на 40% — до 5 тис. на рік. Ця тенденція зберігалася до 2014 р. 

 

321_3
Роман Деркач

 

У 2015-му  загинуло  3600, потім ця цифра пішла  вгору. І вже 2016-го зафіксували 4600 смертей. Оскільки  населення України різко зменшилося (анексія Криму, війна на Сході), ми маємо черговий сплеск смертності при травматизмі внаслідок ДТП.

— Відомо, що не всі смерті, пов'язані з ДТП, потрапляють у статистику. Чому?

— Ми говоримо про т.зв. 30-добову статистику. До неї включають період із моменту ДТП і до 30 доби. Якщо травмованого лікують у клініці, виписують додому, де згодом  він помирає, — він не потрапляє в цю статистику. Буває, пацієнта оперують, довго лікують, але організм не може впоратися, й людина помирає в лікарні. Якщо це сталося на 31-й день і пізніше, — летальний кінець ніяк не буде пов'язаний із ДТП. Крім того,  не вносять у статистику травмованих, які померли на місці аварії або в приватних клініках.

 

 

Двічі  на рік у нашій країні проводиться "Тиждень безпеки дорожнього руху", який координує ВООЗ. Ми завжди готуємося до цього, наш інститут бере активну участь у всіх заходах, багато спілкуємося з колегами з різних країн. Досить повчальний досвід Ізраїлю: якщо за добу на дорогах   загинуло більше п'яти людей  — це подія національного масштабу, до якої прикута увага всієї країни. У нас же резонанс викликала хіба що трагедія в Харкові, а поодинокі жертви ДТП сприймаються як щось буденне."

Чим  вища швидкість...

Ніхто не може назвати точних цифр, скільки людей гине на дорогах, а  тим паче  — скільки стає інвалідами. Адже далеко не кожен випадок пов'язують із ДТП.

Експерти стверджують: щорічно внаслідок ДТП у світі гине приблизно 1 млн 300 тис. людей, інвалідами стають близько 50 млн. За даними нашої статистики, на 3,6 тис. летальних випадків припадає понад 30 тис. різних каліцтв, що призводять до інвалідності. За останні роки травми при ДТП дуже змінилися, — люди отримують  тяжчі каліцтва, і   лікування проходить набагато складніше.

"Раніше, коли дорогами переважно  їздили "Жигулі", а швидкість не перевищувала 60 км/год., травми були не такі тяжкі, як тепер. Переломи називали бамперними — удар припадав на  ділянку гомілки. Скелетні травми тоді становили 15–20%, — розповідає директор Інституту травматології та ортопедії академік Георгій Гайко. — Сьогодні на наших дорогах   інші і машини, і швидкості. Дослідження, проведені нашим інститутом, засвідчили, що під час  ДТП скелетні травми отримують  уже від 66 до 70% потерпілих. Коли людину збиває джип або інший потужний автомобіль, та ще на великій швидкості, удар припадає на стегно, на ділянку таза. Майже половина таких випадків закінчується переломами кісток таза, надзвичайно тяжкими травмами різних органів і систем, сильними кровотечами. Летальність при таких станах — приблизно 50%. 

 

321_2
Георгій Гайко

 

Усі знають: на першому місці серед причин смертності — серцево-судинні захворювання. Вони уражають насамперед  людей старшого віку, які мають тяжкі хронічні патології тощо. А "війна" на дорогах убиває переважно  молоде покоління, людей активних, працездатних, які повинні жити, виховувати своїх дітей, розвивати свою країну.

— Що повинна  робити медицина для зниження  рівня смертності від травм, отриманих під час ДТП?

— Розвивати спеціалізовані відділення та центри, в яких  надаватимуть медичну допомогу потерпілим. Якби відділення травматології обладнали так, як свого часу  перинатальні центри, лікарі змогли б надавати медичну допомогу на вищому рівні, і летальних випадків було б набагато менше. При тяжких травмах без сучасного обладнання важко домогтися добрих  результатів.

— Якщо звичайний пологовий будинок змогли перетворити на перинатальний центр, чому не можна створити на базі обласної або міської лікарні сучасну травматологію?

— Можна. Є тільки одна проблема — фінансування. Для початку потрібно обладнати кілька кабінетів, у яких  травмованих будуть поетапно обстежувати, стабілізувати стан, оперувати, переводити в реанімацію тощо.

На першому етапі потрібні КТ, МРТ, сучасні рентгенапарати, УЗД, рентген-прозорий стіл і т.п. Після того,  як пацієнта обстежать, зупинять кровотечу, накладуть апарати зовнішньої фіксації, його повинні  перевести у травмцентр, де все готове для операцій. І там теж має стояти рентген-прозорий стіл, спеціальний ортопедичний стіл, ЕОП (електронно-оптичні перетворювачі) тощо. А в хірурга під рукою — комплект дрилів для виконання операцій, широкий спектр витратників — стрижні, пластини та ін. 

 

 

Куди везуть травмованих у ДТП

Аварії на шляхах  — традиційна тема новин і телесюжетів. Особливо на початку зими, коли погода підносить сюрпризи — то снігом дороги присипає, то ожеледдю покриває. Коли дивишся змонтований сюжет, здається, все відбувається чітко й хутко: приїхала "швидка", забрала травмованих і відвезла їх із місця ДТП. А куди? Одна річ — коли подія сталася в місті. А якщо на трасі між селами? Або на Окружній дорозі, де завжди сперечаються — це ще Київ чи вже область? Від відповіді залежить здоров'я, а часто — і  життя потерпілого, бо     вирішувати це питання можуть дуже довго. 

"Якщо житель міста потрапляє в ДТП на території області, починають розбиратися: хто, звідки й куди його відправляти. Правила відомі: "швидка" приїжджає на місце ДТП і відвозить потерпілого в найближчу лікувальну установу. Незалежно від того, як вона обладнана і які спеціалісти там працюють. Це неправильний підхід, у світі давно вже від нього відмовилися, — стверджує Роман Деркач. — Із місця ДТП травмованих людей повинні доставити в медичний центр, максимально підготовлений до таких випадків.

Часто кажуть — у відділення політравми, але в нашій країні таких немає. У нас взагалі немає  системи надання допомоги потерпілим у ДТП. Як немає  і єдиного медпростору. Чому саме "системи"? Тому що має охоплювати  кілька етапів — домедичну допомогу, першу медичну допомогу, госпітальний етап тощо, до повної реабілітації.

У світі є два основних  напрями допомоги потерпілим. Перший — шлях транспортування. Має бути чітко вибудувана логістика — куди "швидка" повинна доправити травмованого з місця ДТП. Другий — алгоритми дій. Що і як необхідно робити на кожному етапі. Для цього в європейських країнах і створювали травмцентри, які розмістили по всій території.

— Скільки у нас таких травмцентрів?

— Жодного. Бо не було і немає держпрограми, з  допомогою якої вирішувалися б такі завдання. 

Перший конгрес із політравми в нас проходив ще 2003 р. Які доповіді й плани там озвучувались  — і травмцентри створять, і притрасові лікарні побудують! Але відтоді нічого так і не зроблено.

Ми кілька років проводили дослідження   травматизму  в ДТП, зібрали величезний обсяг інформації. У Києві працює система "гарячих" і "холодних" чергувань. Коли десь трапляється ДТП, потерпілих доводиться везти в чергову лікарню, навіть якщо це дуже далеко від місця події. Запам'ятався випадок, коли травмованого пацієнта везли 1 год. 40 хв. ДТП сталася на Окружній (Житомирський напрямок), а чергувала того дня Лікарня швидкої допомоги на лівому березі столиці.

— Що відбувається з потерпілими в ДТП, якщо це сталося десь на трасі? Як скоро вони можуть отримати профільну медичну допомогу?

— Везуть у найближчу лікарню. Але як проводити обстеження в умовах не спеціалізованої, а звичайної райлікарні — питання відкрите. Інколи  там навіть рентгенапарат не працює, немає можливості зробити аналізи. Тоді  починають телефонувати в обласну лікарню: "У нас ДТП. Що робити?"  З області відповідають: "Ми не можемо перевозити до себе, тому що не знаємо стану — чи  транспортабельний він".

Бували випадки, коли переговори тривали два-три дні. Пацієнта знеболюють, але не можуть надати необхідної допомоги. Усе це, звісно, впливає на подальший процес лікування та одужання".

Для травми немає терміну давності

 

 

Багатьом пацієнтам можна було б допомогти — та не всі знають, де шукати таку допомогу. Проблема, швидше, не в грошах, необхідних на операції та лікування, а в тому, де знайти спеціалістів.  Важливо, щоб лікар, котрий веде пацієнта після травми, переконав:  шанси на видужання є, незважаючи на   час, що  минув   після аварії.

В Інститут травматології та ортопедії не привозять пацієнтів із місця ДТП. Тут надають медичну допомогу третинного рівня, спеціалізовану, тому приймають профільних пацієнтів, яким уже не можуть допомогти в травматології міської або обласної лікарні. 

"У нас проводять надзвичайно складні операції. Хворі  задля одужання    проходять багато етапів лікування та реабілітації, — пояснює завідувач відділення травматичних ушкоджень професор Андрій Калашніков. — Часто доводиться мати справу з помилками, допущеними під час надання медичної допомоги відразу після травми.

 

321_1
Андрій Калашніков

 

Чому вони трапляються? Причини різні. Але головна — тяжкість травми. Якщо в пацієнта тяжка черепно-мозкова травма або дихальна недостатність — його не зможуть прооперувати відразу ж по привезенні  в медустанову чи  хоча б у першу добу. Ортопедичні проблеми відкладають на певний  час. Це погіршує ситуацію, і операції в таких випадках проходять набагато складніше.

— З якими діагнозами  приїжджають  до вас такі пацієнти?

— Буває деформація кісток, незрощення, травмовані суглоби. До речі, дуже багато пропущених переломів. При політравмі, коли хворий перебуває в коматозному стані (який може тривати тиждень і більше), ним займається нейрохірург.

У європейських травмцентрах основну роль відіграють травматологи. У нас головні — нейро- або торакальний хірург. Переломи кісток вважають не найбільшою проблемою пацієнта, тому їх часто відкладають. Багато проблем із обладнанням лікарень — не завжди вдається вчасно зробити рентген, виявити ушкодження кісток і суглобів. Без сучасної апаратури та інструментарію неможливо застосовувати нові методики, тому працюють по-старому: використовують гіпсові пов'язки, скелетне витягування. 

Чим сучасніше обладнана клініка — тим краще для хворого і легше працювати лікарям. У нас, у принципі, є все необхідне, — клінічна база створювалася десятиліттями. Сучасні методи лікування травм в Україні впроваджуються завдяки розробкам та зусиллям нашого інституту. Раніше в травматології могли лікувати гіпсовою пов'язкою майже півроку. Потім впровадили остеосинтез із накістковими пластинами. У такому разі  робиться розріз, ставиться накісткова пластина,  — хворий не носить гіпсової пов'язки, через 2  тижні виписується і 3 місяці має  ходити  на милицях. Сьогодні є методи, які дозволяють  стати на ноги на 2–3-й день.

Починаючи з 2004 року, ми спільно із закордонними  колегами навчили нових методик близько 400 наших травматологів. Питання кваліфікації кадрів — дуже актуальне сьогодні.

— Багато людей, які пережили ДТП,  навіть після тривалого лікування  страждають  від болю, не можуть жити, як раніше. Чи є в них   шанси на поліпшення здоров'я, якщо  після травми минуло кілька місяців або  навіть років?

— У нас був випадок: хворий звернувся до нас по допомогу, хоча після первинної травми минуло 35 років. Йому зробили операцію, все пройшло нормально. Терміну давності тут немає, — все залежить від конкретної ситуації, від стану здоров'я хворого та його сили волі."

"Ситуація з дорожньо-транспортними пригодами така  серйозна, що у світі оголошено "Десятиліття боротьби з ДТП", — підкреслив Роман Деркач. — За статистикою, смертність від ДТП на 100 тис. населення у США — 2 людини, у ЄС — 3–4, в Україні — 12–13, а в країнах Африки — 25–26. 

Порівняно з Африкою, у нас, звісно, показники кращі, але ж Україна належить до Європи. А там абсолютно  інші підходи до надання медичної допомоги потерпілим у ДТП. Міжнародні експерти вказують на чітку залежність: чим  нижчий  рівень розвитку країни, чим вона бідніша — тим вищий  показник смертності від ДТП.

 

 

За словами експертів, у всіх розвинених країнах ведеться реєстр травматизму, куди заносяться всі дані про кожну людину, котра  постраждала в ДТП. Це необхідно для підготовки державних програм, для того, щоб потерпілий або його сім'я змогли отримати відповідну компенсацію чи  соціальні виплати. Такі  реєстри впровадили  ще у 70–80-х  роках  минулого століття. У нас поки що до цього руки не доходять.

Благими  намірами залишаються й плани  створення лікарень інтенсивного лікування. Уже кілька років про них говорять, але далі слів ні в столиці, ні в областях справа не просунулася. Коли готували програму "Здоров'я-2020", до  робочої  групи включили також травматологів та ортопедів. Вони підготували програму, склали списки необхідного обладнання, інструментарію, витратних  матеріалів,  словом  — розігналися. Потім з'ясувалося, що на все "Здоров'я-2020" запланували 5 млрд гривень, а травматологи замахнулися на 2,2 млрд — думали про  цільову держпрограму. Їх попросили бути скромнішими. На цьому увага держави до проблем ДТП, схоже, й закінчилася. 

За статистикою, в Україні щодня гинуть на дорогах від 9 до 11 людей. У масштабах сорокамільйонної країни, мабуть,  це не вражає. Але якщо тенденції не зміняться, невдовзі під колесами "зникне" ще одне місто і виросте не один цвинтар.


"Дзеркало тижня", № 48
Ольга Скрипник
09.12.2017 р.


Джерело: https://dt.ua/HEALTH/kinski-sili-vs-lyudske-zhittya-262821_.html


 

Розмістив: прес-служба від 21.12.2017





  

 

GoodWeb