НАМН України


http://amnu.gov.ua/articles/1/309/transplantolog-ya-v-ukra-n-v-dstala-v-d-sv-tu-na-ts-lu-epohu/

Версія для друку / Оригінальна версія





Стаття

Трансплантологія в Україні відстала від світу на цілу епоху

У світі щорічно виконується до 100 тис. трансплантацій органів і понад 200 тис. — тканин та клітин людини.

Через політичні ігрища в парламенті досі не прийнято закон про "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині", який врятує життя тисячам українців.

Законопроект пройшов усі експертні етапи, він відповідає найкращим світовим зразкам. Чи проголосують парламентарії закон, який допоможе нам подолати, бодай частково, бездонну прірву між Україною та цивілізованим світом?

В усьому світі трансплантація органів та біологічних матеріалів людини є одним із найефективніших, а іноді — і безальтернативних способів порятунку життя людини. Більшість необоротних ушкоджень таких життєво важливих органів, як нирки, печінка, підшлункова залоза, легені та серце, неможливо вилікувати інакше, ніж із допомогою операції.

Саме тому трансплантологія в розвинених країнах світу — один із тих напрямів, які розвиваються найдинамічніше. Світові темпи зростання кількості операцій із застосуванням трансплантації дозволяють прогнозувати, що через 20–30 років 50–60% усіх хірургічних втручань будуть пов'язані з пересадкою органів, тканин і клітин, мало того — трансплантуватимуть уже не донорські органи, а штучні чи штучно вирощені. 

Вже тепер у світі щорічно виконується до 100 тис. трансплантацій органів і понад 200 тис. — тканин та клітин людини. Нині у світі живе понад 1 млн осіб із пересадженими органами, і їх кількість постійно зростає.

Сьогодні на планеті немає жодної країни, в якій трансплантація була б заборонена. За даними ВООЗ, її проводять у 104 країнах світу, що мають для цього фінансові, матеріально-технічні та кадрові можливості.

Про ефективність і популярність трансплантації як найбільш ефективного лікування необоротних захворювань органів свідчить статистика. Так, щорічно у США виконується близько 26–28 тис. трансплантацій, в Іспанії — понад 4 тис., у Польщі — понад 1,5 тис.

Активно розвивається галузь і в пострадянських країнах, де провідні позиції утримує Білорусь, у якій щорічно проводиться 50 трансплантацій на 1 млн населення. В Естонії цей показник становить 46,2 трансплантацій на 1 млн населення, у Латвії — 36,2, у Литві — 22.

Катастрофічною, навіть порівняно з сусідами, можна назвати ситуацію в Україні, — ми відстали від них на цілу епоху. В нас проводиться лише 3,1 трансплантацій на 1 млн населення на рік. І це — один із найгірших показників у світі.

В абсолютних цифрах це становить лише 130 операцій на рік, притому що понад 5 тис. українців щороку потребують пересадки органів. Із них трансплантації нирки потребують понад 2500 пацієнтів, печінки — до 1500 пацієнтів, серця — понад 1000 осіб, кісткового мозку — 300. 

Черга людей, які потребують операції, невпинно зростає, і більшість їх помирає, так і не дочекавшись пересадки. З 5000 осіб, які потребують пересадки, щороку помирає близько 3400. Щодня ми маємо 9 смертей тих, хто не дочекався трансплантації.

Тих, кому пощастило, держава відправляє за кордон, витрачаючи мільйони гривень на оплату послуг іноземних лікарів.

За кошти, які Україна перерахувала іноземним клінік.м.н. лікування наших громадян у 2013–2015 рр. (2,431 млн доларів та 612,2 тис. євро), було зроблено 
6 трансплантацій кісткового мозку, 8 трансплантацій серця, 5 — печінки та 18 — нирки. Маючи налагоджену систему трансплантації в Україні, за ці кошти можна було б провести 1122 пересадки серця, 
116 — печінки та 5623 — нирки.

Загалом, за останні 10 років Україна виділила з державного бюджету на лікування громадян за кордоном близько 2 млрд гривень. Ми постійно фінансуємо медицину іноземних країн, а тим часом вітчизняна галузь трансплантології остаточно занепадає.

Головна причина такого стану речей в Україні — відсутність ефективної системи трансплантології. По суті, механізм збору, збереження, перевезення та пересадки органів, як система замкненого циклу, в нас не працює. Внаслідок цього лише 15% трансплантацій, або 20 операцій на рік, проводяться за рахунок органів, отриманих від покійників, — решта отримується від живих донорів.

Натомість кількість потенційних донорів в Україні щороку значно перевищує внутрішні потреби і дозволяє не тільки врятувати життя всім українцям, які цього потребують, а й, за прикладом Білорусі, приймати пацієнтів із інших країн.

Тому, з метою розвитку системи трансплантології в Україні та виведення її на світовий рівень, я і мої колеги розробили законопроект №2386а-1 "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині", який Верховна Рада проголосувала в першому читанні ще 21 квітня 2016 р.

Відтоді точиться боротьба за його остаточне прийняття. Незважаючи на те, що за ці два роки законопроект був доопрацьований до другого читання та приведений сотнями міжгалузевих експертів до практично ідеального стану, більшості голосів за нього в парламенті досі немає. І це при тому що він повністю відповідає всім міжнародним вимогам та враховує 80% наданих депутатами правок — 167 із 205.

Без перебільшення, новий законопроект про трансплантацію — це революційна новація в законодавстві, яка здатна не тільки зберегти життя тисячам людей, а й вивести Україну на одне з чільних місць у світі за кількістю проведених операцій. Цим законом створюється весь ланцюг — від донора до реципієнта, що дозволить швидко здійснити необхідну операцію і врятувати людині життя.

Так, зокрема, законопроектом передбачається розвиток в Україні трансплант-координації за зразком іспанської моделі, яка, за визначенням ВООЗ, вважається найпрогресивнішою у світі. Ця модель передбачає створення відповідного центрального органу, який відповідатиме за роботу трансплант-координаторів та роботу Єдиної інформаційної системи.

Єдина державна інформаційна система трансплантації, створення якої також передбачається моїм законопроектом, є необхідним елементом загальної системи трансплантології. Без неї забезпечити саму трансплантацію майже неможливо, оскільки саме ця система в автоматичному режимі може оптимально визначити імунологічно сумісних донора та реципієнта і здійснити розподіл анатомічного матеріалу.

Крім того, впровадження такої системи, аналоги якої є в усіх розвинених країнах світу, дозволяє забезпечити дотримання черговості та справедливості при розподілі анатомічного матеріалу, тобто уникнути можливих помилок і корупційних ризиків "чорної трансплантології", яка існує саме через відсутність офіційних реєстрів донорів і реципієнтів. 

Фінансування трансплантації здійснюватиметься на 100% за рахунок держави — для уникнення зловживань та ризиків, пов'язаних із незаконним донорством.

Ще одним запобіжником проти зловживань та корупційних ризиків є "презумпція незгоди", яка передбачає, що органи для трансплантації можуть бути вилучені з тіла покійника тільки за умови, що ця особа за життя чітко заявила про свою згоду стати донором у випадку смерті. Так само людина може змінити своє волевиявлення й заборонити вилучення органів у себе після смерті.

Якщо ж людина не залишила жодного волевиявлення — згоду на вилучення органів можуть дати родичі покійного. В усіх інших випадках використання органів людини без дозволу — заборонене.

На моє переконання, в умовах війни та високого рівня корупції сьогодні "презумпція незгоди" — найкраща модель, яка зменшує корупційні ризики та ризики зловживань під час проведення трансплантації.

Водночас, щоби "презумпція незгоди" не зменшувала істотно кількість донорів, у законопроекті передбачається впровадження державної інформаційної політики, спрямованої на формування в нашому суспільстві позитивного ставлення до донорства анатомічних матеріалів.

Тобто ми маємо сприяти і домогтися того, щоб люди добровільно висловлювали відповідальну згоду на посмертне донорство. Оскільки один трупний донор може врятувати життя вісьмом людям, переконати громадян у необхідності та важливості такої місії не буде складно.

"Презумпція незгоди" діє у США, Німеччині, Великій Британії та інших країнах, і, як засвідчив досвід, прямої залежності між кількістю донорів та видом презумпції — немає. Звісно, за умови проведення правильної державної інформаційної політики.

Наприклад, якщо у Великій Британії з "презумпцією незгоди" кількість трупних донорів на 1 млн населення становить 20,3, то в сусідній Франції, де діє "презумпція згоди", цей показник не набагато вищий — 28,3 на 1 млн населення. Якщо ж порівняти, скажімо, Ірландію, де згода потрібна, і Данію, де вона не потрібна, то перевага на боці Ірландії: 17,3 проти 15,3 трупних донорів на 1 млн населення.

Отже, показники кількості донорів залежать переважно від самосвідомості громадян, проте, на мій погляд, саме "презумпція незгоди", тобто добровільне донорство, є такою, що найбільше відповідає принципам справедливості та гуманізму.

Зрештою, законопроектом чітко визначено всю термінологію, повноваження всіх органів влади у галузі трансплантації, засади організаційно-методичного керівництва, фінансування трансплантації та здійснення контролю у цій сфері, порядок та умови трансплантації, включно із забором органів, їх перевезенням і пересадкою, а також багато інших нюансів, які дозволяють нам створити бездоганну систему трансплантології в Україні.

Законопроектом також вносяться зміни до ст. 143 Кримінального кодексу України щодо посилення кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів, — це дозволяє створити ще один запобіжник проти "чорної трансплантології" та зберегти монополію держави на такі операції.

Іншим запобіжником проти зловживань і незаконного вилучення органів стало унормування процедури визначення стану незворотної смерті. Раніше в законодавстві була прогалина, яка могла спричинити вилучення органів у людини, яка ще не досягла стану незворотної смерті, — тепер такого не буде.

Моментом незворотної смерті людини визначено момент смерті її головного мозку, або її біологічна смерть. Смерть мозку визначається при повному і незворотному припиненні всіх його функцій, що реєструється при працюючому серці і штучній вентиляції легень. 

Констатацію смерті мозку людини, відповідно до вимог закону, здійснюватиме консиліум лікарів закладу охорони здоров'я, в якому перебуває пацієнт, на підставі діагностичних критеріїв смерті мозку людини. 

За фактом констатації смерті мозку людини консиліум лікарів складе ак., який підписується всіма членами консиліуму та долучається до медичної документації пацієнта. 

При цьому, для запобігання конфлікту інтересів, до складу консиліуму не можуть бути включені лікарі, які беруть участь у вилученні анатомічних матеріалів та їх трансплантації, а також трансплант-координатор закладу охорони здоров'я.

Нарешті, визначено низку категорій населення, в яких не можна вилучати органи за жодних обставин: це діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, а також особи, які загинули під час бойових дій.

Як бачимо, законопроект №2386а-1 "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині" враховує найдрібніші нюанси й фактори, він відповідає найвищим міжнародним стандартам і дозволяє Україні запустити створення ефективної та гуманної системи трансплантації з максимальним рівнем захисту від можливих зловживань.

На жаль, цей закон досі не може набрати більшість голосів у парламенті через політичні ігрища між фракціями та депутатськими групами. Під час попередніх переговорів представники опозиційного блоку заявили, що їхні виборці бояться, і, доки триває війна на сході, підтримувати закон не будуть, партія "Самопоміч" вирішила не підтримувати закон у зв'язку з відсутністю Антикорупційного суду та нереформованою правоохоронною системою, в інших — немає зовнішніх стимулів для голосування.

Так, на жаль, справа порятунку тисяч життів українців стала заручницею політичних ігрищ та кулуарних домовленостей. І деяких депутатів зовсім не хвилює, що Антикорупційний суд і трансплантація — трохи різні сфери. 

Як, вочевидь, не хвилює й те, що кожних три години в нашій державі помирає одна людина лише тому, що цей закон досі не проголосований.

* * *

Кілька тижнів тому ми спільно з колегами з Інституту Амосова готували до відправлення в Індію на трансплантацію серця неймовірно гарну і світлу 9-річну дівчинку Поліну. Стан дитини швидко погіршувався. Коли всі документи були готові, гроші на лікування й оплату літака нарешті знайдені і виділені (навіть візу для супроводу —медиків і батьків — за особистої підтримки посла вдалося отримати за один день), вночі я отримала смс від колеги-депутата, який безпосередньо опікувався дитиною: "Дівчинка вночі померла. Літак повинен був прилетіти сьогодні об 11 ранку. З моменту діагностування хвороби минуло 4 роки! Давайте приймати закон 2386а-1. Він потрібен Україні".

 
"Дзеркало тижня"
Ольга Богомолець
12.05.2018

https://dt.ua/HEALTH/transplantologiya-v-ukrayini-vidstala-vid-svitu-na-cilu-epohu-277485_.html

 

Розмістив: прес-служба від 16.05.2018





  


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ


 

GoodWeb