! Сьогодні

     
Стаття

Академік Валерій Запорожан: У XXI ст. мораль не в пошанівку.

Інтерв’ю тижневику «Дзеркало тижня»
Так зване золоте правило етики — "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі", стало неактуальним, старомодним, наче пенсне А.Чехова на тлі строкатої краватки від Версаче. Багато хто впевнений, що для розвитку бізнесу, кар'єри, особистого добробуту всі засоби згодяться, ради цього можна пожертвувати не тільки своїми принципами, нормами моралі та культурними цінностями, а й чужими життями. 

Протистояти цинізмові нашого часу, на думку вчених, покликана біоетика, яка не тільки досліджує екологічні, медичні та соціально-правові проблеми, а й покликана оцінювати результати розвитку нових технологій та ідей, насамперед у медицині і в біології. Особлива увага — сфері охорони здоров'я, де постійно зіштовхуються права хворих і лікарів, нові методики несуть не тільки благо, а й величезні ризики, а порятунок людських життів найчастіше розглядають не як лікарський обов'язок, а як прибутковий бізнес. Усі ці складні проблеми мають стати предметом обговорення на Міжнародному конгресі з питань біоетики, який найближчими днями розпочне свою роботу в Києві. 

Чи зможе біоетика вплинути на формування світогляду і дати відповіді на виклики сучасності? Наскільки важливі й актуальні норми етики та моралі у ХХІ ст.? Із цих запитань розпочалася наша розмова з академіком Національної академії медичних наук, ректором Одеського національного медичного університету Валерієм ЗАПОРОЖАНОМ.
— Вони завжди актуальні. Оскільки моральні проблеми будь-якого століття значною мірою визначаються чинниками, що формують соціальний лад, у якому живе людина, а також моральними установками правлячого класу країни, то зрозуміло, чому з розвитком людського суспільства еволюціонувала й мораль.

Якщо говорити про наші дні, то майже щоденно Інтернет і телебачення через випуски новин та кінофільми виливають на глядачів потоки жорстокості світу і злоби людей. Військові конфлікти, убивства, суїциди, грабежі, "подвійна мораль" на рівні держав і т.п. Вибачте, але засоби масової інформації свідомо працюють за правилом чотирьох "С": сльози, скандали, сенсації, секс. Здавалося б, про яку моральність можна говорити, коли навколо так багато страждань і так мало співчуття, порядності? У зв'язку з цим часто доводиться чути про "старі добрі часи", коли все нібито було кращим, гуманнішим. 

Чи так це насправді? Нежиттєздатних немовлят у Стародавній Спарті скидали в прірву. І це сприймалося як норма, а не відхилення від неї. Дійовим засобом виховання дітей тривалий час були різки. "Збережеш різки — зіпсуєш дитя", наставляли англійські педагоги у XIX ст. А інквізитори середньовіччя, які спалювали людей на багаттях? А сталінські репресії? 
Просто людині властиво ідеалізувати минуле, нарікаючи при цьому на моральне розтління й аморальність сучасного їй суспільства.

— Як змінилися критерії добра і зла за останній час?
— Від набуття Україною незалежності минуло всього 22 роки, але багато що змінилося в політичних, економічних, соціальних сферах. Часу пролетіло небагато, а людина стала абсолютно іншою, стосунки між людьми змінилися. Не так давно, у 70—80 рр. минулого століття, якщо дівчина виходила заміж не незайманою, це було ганьбою. Тепер цивільні шлюби стали системою. Ніхто ні перед к.м.н. має жодних зобов'язань, навіть якщо народяться діти. Крадіжки вважалися гріхом, ганьбою, а тепер ними вихваляються. Порядність, честь, совість завжди віталися, а тепер висміюються. Модно бути цинічним і грубим, у наше життя міцно ввійшли корупція та кримінал. Вульгарність оточує людину всюди: на телебаченні, в Інтернеті, у вуличній рекламі, у повсякденному житті. Перестали бути цінностями сімейні узи й родинні зв'язки. Корисливість та статки стали метою життя багатьох
людей.
Колись Леонардо да Вінчі застерігав колег-живописців: "Дивися, щоб жадібність до заробітку не перемогла в тобі честі мистецтва. Бо заробіток честі набагато значніший, ніж честь багатства". Ці слова дуже актуальні і в наш час, бо ми ввійшли в період кризи духовності і моралі, коли гідність людини визначається її багатством, а не заслугами перед суспільством. Це тривожний симптом.
Тим часом у світі намітилися й позитивні тенденції — це гуманізація суспільства, яка передбачає, що людина є метою, а не засобом історичного розвитку. На міжнародному рівні було визнано поняття "толерантність", яке утверджує терпимість, повагу до свободи іншої людини, її способу життя, політичних та релігійних поглядів. Життя людини стало вважатися незаперечним її правом, абсолютною цінністю. За останні 25 років страту повністю скасували близько 40 країн, у тому числі Україна. Багато держав відмовилися від застосування зброї масового знищення. Світова спільнота відкидає й засуджує не тільки вбивство, а й будь-яке насильство. Заповідь "не убий" набула глобального сенсу, світ об'єднує зусилля у боротьбі з тероризмом. Усе це залишає надію на краще.
Загалом же, останнє століття подарувало людству найбільш досконалі форми техніки та зв'язку, але позбавило його душі. 

— Валерію Миколайовичу, ви — лікар, ректор, учений. На якій "посаді" найчастіше доводиться йти на компроміси? Наприклад, заплющувати очі на те, що ваші колеги, учні чи студенти порушують норми етики і моралі?
— Ставлячи перед собою високу моральну планку, треба розуміти, що ми живемо не в ідеальному суспільстві. Саме роль ректора, лікаря й ученого полягає в соціальній відповідальності перед суспільством. Він має бути прикладом для наслідування. Це особливо важливо, коли працюєш із молоддю.
Університет — великий організм, і різне трапляється. Але коли йдеться про порушення норм моралі — компроміси недоречні.

— Лікарі у своїй діяльності, безперечно, орієнтуються не тільки на клятву Гіппократа, а й на десять заповідей Божих. Чому в наш час вони так часто їх порушують?
— Я б не ставив питання так категорично. Справді, даючи клятву Гіппократа, лікар бере на себе зобов'язання використати всі свої знання, аби грамотно надати пацієнтові медичну допомогу, практикувати з повною відповідальністю за свої дії. Тим часом, якщо суспільство покладе всю відповідальність за результат лікування тільки на лікаря, то хто ж рятуватиме хворих? Який хірург ризикне оперувати без впевненості у стовідсотковому успіху, коли за спиною в нього стоятиме прокурор? Операція — завжди ризик. Крім того, найбільша трагедія для лікаря — коли він знає, що потрібно робити, вміє це робити, але не має ресурсів, аби допомогти пацієнтові. Адже не секрет, що часто люди гинуть через відсутність у лікувальних установах потрібного медичного обладнання та ліків.
З повною відповідальністю можу сказати, що у світі немає жодної держави, в якій би лікарі не помилялися. Незалежно від тяжкості наслідків, лікарська помилка є не правовою проблемою, а виключно медичною. І оцінку діям лікаря має насамперед давати лікарська спільнота. Інша річ, що ті ж таки професійні лікарські асоціації, а не чиновники, мають відповідати за якість перепідготовки спеціалістів, за їх атестацію, готовність використати в роботі новітні медичні технології. Упевнений, створення при медичних університетах симуляційних центрів із підготовки та перепідготовки лікарів допоможе вирішити цю проблему. 

— Як ви пояснюєте студентам, майбутнім медикам, складні питання моралі й етики? Наприклад, що стосується абортів. Нині триває дискусія, забороняти їх чи ні. З погляду медицини, це нескладна операція, а з іншого боку — вбивство майбутньої дитини.
— Все правильно, операція штучного переривання вагітності технічно не дуже складна... Ось тільки наслідки має дуже грізні, найчастіше — трагічні, аж до безплідності чи навіть смерті жінки. Тому аборти можуть виконуватися лише в умовах спеціалізованих клінік. Особисто я як лікар — категоричний противник абортів, однак переконаний, що заборонами ми мало чого доб'ємося. Якщо згадати історію, в СРСР аборти то забороняли, то знову дозволяли. Причому коли діяла заборона на державному рівні, зростала кількість операцій у "підпіллі". І навіть тюремний строк, який загрожував за кримінальний аборт, нікого не зупиняв. Чого цим домоглися? Збільшення смертності жінок. 
Життєві ситуації бувають різними, але якщо можливо відрадити жінку від штучного переривання вагітності, лікар має зробити це, виявляючи в розмові з нею терпіння, мудрість і розуміння. Трапляється, що саме довірлива розмова з лікарем зупиняє жінку від дітовбивства (адже аборт ним і є). 
Навчальна програма медичних вузів України містить предмет "Біоетика", в якому аборти розглядаються в контексті найважливіших морально-етичних проблем сьогодення. В Одеському медичному університеті проводяться цикли відкритих лекцій, присвячених проблемам моралі, — говоримо не лише про аборти, а й про клонування, евтаназію та багато іншого.

— Чимало запитань викликає поява на світ "дітей із пробірки". Наука і медицина пішли проти волі Божої: жінка не може мати дітей, але технології та спеціалісти допомагають їй вирішити цю проблему. Чи етично втручатися в такі складні сфери?
— Дуже цікаве запитання. Хотілося б почути на нього відповідь і від жінок, котрі після багатьох років моральних мук нарешті відчули радість материнства. Запевняю вас, жодна з них не вважає використання технології in vitro "аморальним" кроком, втручанням у Божий промисел. Навпаки, вони готові "молитися" на лікарів, які насправді в цій ситуації виступають помічниками Природи,котра теж іноді помиляється.
Треба розуміти масштаби проблеми безплідності, які воістину планетарні. За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я, безплідність — третє захворювання у світі за силою обтяження психіки і перше — за мотивацією до лікування. Отож жінки й лікуються, уповаючи і на Бога, і на медицину. Допоміжні репродуктивні технології використовуються виключно з любові до людини, їй на благо. А ось займатися "селекцією", вибираючи колір очей, зріст і навіть інтелектуальні здібності для "дитини з пробірки", — це, на мій погляд, аморально. Як і допомагати гомосексуальним парам, які мріють про продовження роду. Ось це справді проти Божої волі.

— Клонування людей заборонене в багатьох країнах. Церква вважає його гріхом, але наука все одно продовжує розвивати зазначений напрям. До чого це може привести в майбутньому? Як розглядається клонування — як прорив у науці чи як визволення джина, всупереч усім мислимим і немислимим законам?
— Можу з упевненістю сказати, що з усіх тем, які стосуються медицини, клонування утримує перше місце за кількістю сенсаційних заяв, домислів та хибних думок. Етичні, та й медичні, аргументи проти клонування людини досить численні. Наприклад, при масовому клонуванні може зменшитися генетичне розмаїття людства, воно буде більш сприйнятливе до хвороб та епідемій. Побоювання викликає й те, що цим відкриттям можуть скористатися люди з низькими моральними якостями, використовуючи такі технології для клонування диктаторів, злочинців тощо. Тому, хоч клонування людини на нинішньому етапі розвитку науки можливе і одна з американських компаній навіть заявила про створення п'яти клонів дітей, Рада Європи в 1998 р. прийняла протокол "Про заборону клонування людських істот", яку підтримали більшість країн.
Тим часом важливість і цінність технології клонування для створення трансгенних тварин загальновизнана й не викликає заперечень. Вони можуть, наприклад, допомогти у створенні ряду біологічних препаратів, потреба в яких дуже висока. Інша перспективна сфера у застосуванні технології клонування — трансплантологія. Етичні проблеми і труднощі отримання органів для пересадки людині примушують учених шукати шляхи вирішення цієї проблеми шляхом терапевтичного клонування. Припускають, що стовбурові клітини, отримані цим методом, можна буде використовувати для лікування інсульту, інфаркту, переломів кісток, цирозу печінки та інших тяжких захворювань.
Клонування — вінець молекулярної генетики, яскрава ілюстрація наукових досягнень. Тим часом віддалені наслідки безконтрольного застосування цих технологій непередбачувані й потенційно небезпечні. Клонування як втручання в генетичну програму Живого може бути небезпечніше за водневу бомбу.

— Людина боїться смерті. Але є ситуації, коли смерть для неї — єдиний спосіб позбутися мук. Як оцінює евтаназію біоетика? Чи потрібен нам такий закон?
— Упродовж століть лікарі сперечаються, чи мають вони право допомогти піти з життя пацієнтові, який помирає від невиліковної хвороби у пекельних муках. Але досі немає однозначної відповіді. У наші дні полеміка навколо так званої "легкої смерті", саме так термін "евтаназія" перекладається з грецької мови, ще більше загострилася із позицій як моральних, так і юридичних. Перш ніж легалізувати евтаназію, такі держави як Нідерланди, Бельгія, Швейцарія пройшли через запеклі дискусії в суспільстві, а у Швейцарії, наприклад, навіть проводився референдум. І скрізь, зауважте, є низка застережень — щодо віку хворого, котрий наважився на евтаназію, кваліфікації лікаря, що її проводить, використовуваних лікарських препаратів тощо. Крім того, пацієнт має звертатися в компетентні органи з письмовою заявою, і не однією.
Чи готове прийняти евтаназію українське суспільство? Боюся, що, легалізувавши евтаназію, наші лікарі й пацієнти отримають безліч нових проблем, у сто разів зросте небезпека зловживань.

— Для багатьох А.Чехов — взірець високої інтелігентності, моралі, людяності. Хто, на ваш погляд, із лікарів має такий самий авторитет? Наскільки знизилася моральна планка в медицині за останні два десятиліття?
— Цікаво, що сам Чехов ніколи не говорив, що він хороший письменник, зате неодноразово повторював: "Я — хороший лікар". Антон Павлович як земський лікар мав величезну практику. Земський лікар (сьогодні б ми сказали — лікар сімейної медицини) того часу, коли в російських губерніях лютували віспа, чума, тиф, холера, туберкульоз, мав бути спеціалістом-універсалом із широким колом знань та практичних навичок. Величезна ноша для людини, яка щодня відчувала відповідальність за життя людей. "Прослужити лікарем у земстві 10 років важче, ніж 50 років бути міністром", — писав Чехов.
Його сучасники не розуміли, навіщо він вирушив у дуже тяжку поїздку на острів Сахалін, де, вже хворий на сухоти, за власні гроші, без офіційного доручення виконав колосальну роботу: самотужки провів огляд хворих , заповнивши 10 тисяч статистичних карт. Але в Чехова була своя моральна позиція громадянина й патріота: "Справу потрібно робити, панове!".
Чи здатні нинішні українські лікарі на такий, без перебільшення, громадянський подвиг? З цілковитою упевненістю заявляю — так! Продовжувачі славних діянь Філатова, Стражеска, Амосова, Шалімова — вони є й тепер в Україні. Справжніх ентузіастів, професіоналів, які працюють не за страх, а за совість, набагато більше, ніж здається.
Мабуть, некоректно з мого боку згадати когось одного і промовчати про сотні інших достойних колег, але все-таки дозволю собі один приклад. Нинішнього року Валерій Дубров, головний лікар Чернігівського обласного протитуберкульозного диспансеру, отримав одну з найпрестижніших в Азії премій — премію миру Гузі, яку називають "азійською Нобелівкою". Так відзначили його професіоналізм, багатолітню наполегливу боротьбу з туберкульозом. На честь нашого співвітчизника в Манілі, столиці Філіппін, підняли український прапор. Погодьтеся, нам є ким пишатися.
А з приводу того, що моральна планка впала... Неможливо заперечувати кризу моралі і в суспільстві загалом, і в системі охорони здоров'я, яка є важливим компонентом його соціальної сфери. Однак надміру драматизувати ситуацію теж не хотілося б: доки поруч із нами живуть і працюють самовіддані, милосердні люди, які виконують професійний обов'язок, надія є.

— Валерію Миколайовичу, як, по-вашому, трансформуватимуться норми моралі? Чи не спіткає їх доля латинської мови?
— Упевнений, що ні. Не випадково саме медицині, в якій моральні позиції мають першорядне значення, належать пріоритети у формуванні загальнолюдських етичних норм. Осмислити їх допомагає біоетика, вищим щаблем розвитку якої покликана стати нооетика — звід правил поведінки у ноосфері. На думку академіка Вернадського, саме одвічний конфлікт матеріального й духовного є першопричиною кризи моралі. Від нас самих залежить, у якому світі ми житимемо. Мені до душі позиція Ґете: "Головна умова моральності — бажання стати моральним".
Ольга Скрипник  
 
http://gazeta.dt.ua/HEALTH/akademik-valeriy-zaporozhan-klonuvannya-mozhe-buti-nebezpechnishim-za-vodnevu-bombu-_.html

 

Розмістив: прес від 20.09.2013





  

  • Моральні проблеми будь-якого століття значною мірою визначаються чинниками, що формують соціальний лад, у якому живе людина
  • Останнє століття подарувало людству найбільш досконалі форми техніки та зв'язку, але позбавило його душі.
  • Статті