Українська медицина переживає далеко не кращі свої роки. Поки чиновники приймають закони, ділять крісла і працюють над реформами, страждають в першу чергу наші лікарі і пацієнти.
Одними з перших нововведення відчули на собі всі причетні до роботи Інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова – він став учасником пілотного проекту в рамках реформування третинного ланки, згідно з яким “гроші йдуть за пацієнтом”. Журналіст MedOboz поспілкувався з директором Інституту, академіком Василем Лазоришинцем, і з’ясував, як працює реформа зсередини, що потрібно українській медицині тут і зараз, і як взагалі йдуть справи з медициною, підготовкою фахівців та науковою діяльністю в області кардіології та кардіохірургії в нинішніх умовах.
– До недавнього часу біля керма МОЗ України стояла Уляна Супрун. Думки з приводу неї особисто і роботи її команди розділилися. Василь Васильович, як ви ставитеся до її роботи? Які плюси і мінуси б виділили?
– Головний її плюс в тому, що не дивлячись ні на що все-таки реформа почалася. Запустилася реформа первинної медицини, заплановано другий рівень і третій, до якого належить і наш інститут. Це величезний плюс, тому що протягом 28 років процес неможливо було зрушити з мертвої точки. Тепер же зрушення відбулося, але при цьому є вже помітні проблеми, які стануть ще більшими і по первинній ланці, і по вторинній і т.д.
Цей пілотний проект, в якому брав участь Інститут Амосова, показав, що є дуже багато недоробок. Хоча б навіть тому, що немає належної нормативно-правової бази. Крім того, вводячи принцип “гроші йдуть за пацієнтом”, нам не залишили базового фінансування. Тобто, має бути так: нам дають мінімальну заробітну плату, оплачують комунальні платежі, і дають хоч якісь кошти на лікування пацієнта. А вийшло, що гроші даються вже постфактум, вже після надання меддопомоги, і де взяти кошти, щоб перекрити цей фінансовий розрив, не зрозуміло. Поки нас залишили без базового фінансування.
Є вже проблеми і на первинному рівні. Зокрема, багато сіл залишилися без первинної медичної допомоги.
Думаю, що всі ці моменти вирішаться з часом. Сподіваюся, що нове керівництво країни і Міністерства охорони здоров’я займуться тим, щоб ті помилки, які були допущені попереднім урядом, ліквідувати, і населення України максимально могло б отримати медичну допомогу на всіх рівнях.
– Як взагалі “відчував” себе Інститут Амосова при Супрун?
– В цілому – нормально. Більшою мірою тому, що ми відносимся до системи Національної академії медичних наук, яка є розпорядником коштів першого порядку. Тобто, це фактично те ж саме, що і Міністерство, тільки краще, оскільки це 36 інститутів, де щорічно приблизно 150 тисяч пацієнтів проходять стаціонарне лікування, понад 2 млн осіб отримують консультативне лікування в поліклініках, виконується понад 80 тисяч операцій за профілем. Це сама високоспеціалізована медична допомога, яка може бути надана в нашій країні.
Наш інститут входить в систему НАМН з 1993 року після її створення, оскільки є не тільки медичною, але й науковою установою. Тобто, ми не тільки займаємося лікувальною роботою, а ще й медичною наукою. Завдяки цьому в нашому інституті втілені в життя найсучасніші технології, які тільки є в сучасному світі. А ті наукові розробки, які ми щорічно доповідаємо, сприймаються з великим піднесенням на міжнародних з’їздах: приблизно 35-40% всіх наших публікацій, які є (доповіді та статті), публікуються в зарубіжних журналах.
– Після зміни схеми держзакупівель ліків та виробів медичного призначення які зміни відбулися для вас?
– Як уже говорилося, на сьогоднішній день наш інститут знаходиться в так званому пілотному проекті. Цей проект ініціювало Міністерство фінансів і Національна академія медичних наук.
Скажу відверто – сильно ми не відчули різницю, хоча б тому, що ми не маємо відношення до тих закупівель, які проводили в Міністерстві охорони здоров’я. Вони відбивалися на нас тільки таким чином: якщо пацієнти з регіонів збиралися йти до нас на операцію, вони отримували вироби медичного призначення, наприклад, клапан, оксигенатор, кардіостимулятор, дефібрилятор і т.д. у себе, приїжджали до нас уже з пакетом матеріалів і ми їх оперували тут.
Так, якщо в 2016 році, до початку пілотного проекту, фінансування нам насилу вистачало на зарплату, на комунальні платежі, і тільки незначна частина залишалася на медикаменти і необхідні матеріали. Приблизно, необхідна сума операції покривалася тільки на 15%. То зараз завдяки пілотному проекту це забезпечення за рахунок держави стало десь 40-45%.
Це що стосується покриття витрат і фінансового навантаження на пацієнта. Що стосується якості медикаментів та виробів медичного призначення, нарікань не було.
– Кілька місяців пост міністра охорони здоров’я займає Зоряна Скалецька. Як ви сприйняли нового главу відомства?
– Позитивно. Хоча б навіть тому, що, на відміну від попереднього керівництва, вона почала роботу з зборів всіх керівників, від обласних департаментів охорони здоров’я до регіональних і великих міських лікарень. Тобто, для того щоб правильно щось робити потрібно радитися з медичною громадськістю. І її команда це вже робить.
Крім того, нещодавно заступник міністра приходив до нас в інститут, поспілкувався з колективом. Це теж говорить про те, що вони налаштовані на позитивну роботу і на спілкування з медичним співтовариством.
Я вважаю, що в її випадку дуже важливо зберегти те, що було створено раніше, і правильно розвиватися в тих умовах, які є на сьогоднішній день. А умови, хотілося б відзначити, що не такі й погані. Наприклад, на 13% збільшено фінансування охорони здоров’я за даними бюджету.
– Які на вашу думку потрібно внести п’ять термінових змін в сферу української охорони здоров’я?
– Найголовніше – це заробітна плата медичних працівників. Вона не може бути такою жебрацької, як зараз.
Друге – це фінансування галузі в цілому. Зараз більше 3,5% ВВП на медицину не виділяється, а потрібно хоча б виконувати те, що вимагає ВООЗ – 5-6% від ВВП, тоді нація не вимирає.
Третє. Все-таки правильні кроки були зроблені попереднім міністром – потрібно всім медичним підприємствам дати свободу і провести їх автономізацію.
Четверте. Україні потрібна страхова медицина. Вона повинна бути в обов’язковому порядку, незалежно від того, готові ми чи ні. І нехай це буде не глобальна страхова державна система, як в Кореї або Сінгапурі, а щось своє, менш масштабне. Але це повинно бути. Інакше без страхування ми скотимся до того, що людина, що не має грошей, буде приречена померти.
І останнє – хотілося б щоб ми всі більше інтегрувалися в європейську систему охорони здоров’я.
Я думаю, якщо хоча б ці п’ять пунктів втілити в життя, все стане добре з нашою охороною здоров’я.
– Наскільки технічно і матеріально забезпечений на сьогоднішній день інститут Амосова?
– Поки ми забезпечені за всіма європейськими стандартами. У нас є все необхідне для роботи на рівні Мюнхена, Берліна або Варшави. І це показують видатні результати, які ми маємо: в минулому році ми зробили 5230 операцій, при цьому летальність склала 1,4%. В середньому по Європі цей показник становить близько 2-3%.
Такі наші показники тримаються вже більше 10 років. І вони пов’язані і з освітою наших фахівців, в тому числі і за кордоном, і з технологіями, які ми на сьогоднішній день використовуємо, розробляємо і розвиваємо.
– Які операції на сьогоднішній день не можуть виконувати українські кардіохірурги?
– У нашому інституті виконується весь обсяг операції при серцево-судинних захворюваннях, який існує в світі, за винятком трансплантації серця, і то тільки тому, що у нас немає законодавчо бази, що дозволяє це робити. При цьому у нас підготовлені дві бригади, які готові одночасно проводити дві трансплантації серця, і одна бригада по забору серця. Тобто, як тільки буде готова нормативна база, яку зараз, до речі, активно лобіює нова міністр і комітет Верховної Ради, ми готові робити і такі операції.
Українські хірурги готові до цього, тільки дайте нам закон, і ми перевернемо світ в галузі трансплантології.
– Тобто, як тільки приймається закон, в Україні відразу почнуть робити пересадку серця?
– Не зовсім так … Це не так просто, як багатьом здається. Після прийняття закону потрібно буде провести ще величезну роботу. У нас повинні запрацювати трансплант-координатори, повинна запрацювати діагностика смерті мозку, потрібно буде обговорювати з правоохоронними органами всі правові нюанси, з МВС вирішувати, як можна своєчасно доставляти донорські органи (адже ми велика країна, де автотранспортом швидко не дістатися в потрібну точку) і багато іншого. Але закон дасть поштовх початку цих процесів.
– За останні роки багато лікарів мігрували за кордон. Серед них багато кардіологів та кардіохірургів?
– Так, тенденція є. Справа в тому, що останні два роки деякі країни не вимагають нострифікації наших дипломів. Тобто, маючи український диплом і знаючи мову, Словаччина, Чехія, Польща та Німеччина після мовного іспиту заберуть тебе на роботу. Особливо це стосується анестезіологів і реаніматологів. Але наш інститут цей процес практично не торкнувся. За останні 4 роки за кордон виїхали тільки п’ять фахівців, і це в основному молодь. Шкода, звичайно, тому що люди перспективні, ми готували їх роками, але це не ті гранди, на яких тримається інститут.
– Як зараз в Україні йдуть справи з навчанням студентів, зокрема в області кардіології та кардіохірургії? Чи достатня база для підготовки хороших лікарів?
– Ще Микола Михайлович Амосов вважав, що для того щоб отримати хорошого фахівця, потрібно готувати його самому собі. Я пішов таким же шляхом.
У минулому році у нас було 19 інтернів, в цьому році взяли ще більше 30 інтернів. Як ми діємо. Ще за старими традиціями, коли вони приходять до нас, я даю їм тестування. У минулому році більше 60% студентів на 80-100% питань дали правильні відповіді, в цьому році тільки одна людина набрала результат менше 80%. У тесті дається 120 питань і з відповідей на них ми оцінюємо учнів. Також проводили тестування студентів-інтернів і другого року навчання, і там вони показали дуже високий рівень. Підступ в тому, що це не просто питання для студентів, а ті, які здають хірурги і анестезіологи при отриманні другої категорії. І інтерни їх здають.
Тобто я веду до того, що молодь здатна, і головне її правильно навчити теоретично і практично, щоб підготувати собі гідну зміну. У нас така можливість є.
– А як щодо міжнародного співробітництва?
– У Бергамо (Італія) є Міжнародна школа кардіохірургії, з якою ми співпрацюємо з 1994 року. Туди з усього світу приїжджають молоді фахівці-кардіохірурги на річне навчання, в їх числі і наші лікарі. За весь час там навчили більше 30 наших фахівців за різними спеціальностями: кардіологія, кардіохірургія, анестезіологія і реаніматологія.
У минулому році директор цієї школи побував в Інституті Амосова, і побачивши, кого і як ми лікуємо, запропонував створити філію цієї школи на базі нашого інституту. Я погодився, але прийняв це за жарт.
У травні ж приходить лист, де написано, що директорат цієї школи прийняв рішення відкрити філію в нашому інституті. Так, тепер ми будемо приймати курсантів на теоретичне навчання у себе: перші два місяці вони будуть вчитися в Італії, решту десять – у нас. Перші чотири курсанти приїдуть вже в грудні. Навчання буде проводитися саме за тими програмами, які рекомендує міжнародна школа кардіохірургії.
Для нас це в першу чергу визнання, імідж нашого інституту серед всіх європейських центрів.
– Кажуть, що наука в Україні помирає. Як йдуть справи з науковою діяльністю в Інституті Амосова?
– Наукова робота ведеться постійно. Зокрема, зараз ми разом з інститутом Патона зайняті над спільним проектом: це роботи по зварюванню тканин і по електрочастотній абляції при порушеннях ритму серця. Робота ведеться лише півроку, знаходиться на стадії досліджень і вивчень. Але отримані технології будуть працювати не тільки у нас, але і у всьому світі.
З уже отриманих результатів наукової роботи, наприклад, хірургія ішемічної хвороби серця. У нас є унікальний досвід – 12000 операцій на працюючому серці. Якщо раніше при ішемічній хворобі для проведення операції потрібно було зупинити серце, то ми вже більше 10 років проводимо такі на працюючому органі. При цьому летальність становить всього 0,5%. Це унікальний результат.
Крім того, ми освоїли і успішно застосовуємо всі можливі методики оперування при патологіях аорти, зокрема, при розшаруванні аорти. При цьому летальність таких операцій нам вдалося знизити до 3% на 3000 операцій, тоді як в будь-яких європейських країнах цей показник досягає 15%.
Також у нас є унікальний досвід лікування інфекційного ендокардиту (це коли інфекція проникає всередину серця, вигнівають клапани, виникають абсцеси всередині аорти). Ми провели вже близько 4000 таких операцій, при цьому летальність склала всього 1,2%. До речі, на нещодавній конференції наш колега з Італії виступив з доповіддю, що у нього за останні 20 років було всього лише 180 подібних випадків, при цьому летальність склала 14%. У провідних світових клініках, зокрема, Мейо (США, Міннесота) і Джонса Хопкінса (США, Меріленд) летальність при хірургічному лікуванні інфекційного ендокардиту становить 7-8%.
Це тільки частина наших наукових напрацювань і досягнень, які дозволили нам поліпшити показники і вийти на світовий рівень в галузі кардіохірургії.
– Серцево-судинні захворювання, згідно зі світовою статистикою, стають все більш поширеними і “молодіють”. У чому, на вашу думку, причина?
– В Україні показник ще більш сумний, ніж в світі. За даними ВООЗ щорічно в світі серцево-судинні захворювання в структурі смертності займають близько 32%, в Україні ж цей показник тримається на рівні 69,8%. Тобто, щорічно вмирає близько 350-380 тисяч пацієнтів.
Причина, в першу чергу у відсутності системного підходу до вирішення цієї проблеми. Для того щоб змінити ситуацію, нам необхідна загальнодержавна програма боротьби з серцево-судинними захворюваннями.
Ті люди, які звертаються до нас – вже мають хворобу. У нас, на мій погляд, не працює на сьогоднішній день профілактика серцево-судинних захворювань. Хоча набагато дешевше попередити будь-яке захворювання, ніж потім його героїчно лікувати, витрачаючи величезні гроші.
Кілька років тому НАМН готувала відповідну програму. Ця програма включала все повністю: і профілактику, і лікування, і реабілітацію пацієнтів. Але Міністерство охорони здоров’я тоді не було зацікавлене в цьому і просто передало документ до Кабінету Міністрів. Єдине, що звідти взяли, це створення реперфузійних центрів. Уряд Володимира Гройсмана зробив дуже багато для того, щоб відкрити по всій Україні масу таких центрів, де пацієнтові з гострим коронарним синдромом виконують коронарографію і роблять стентування. Для цього було придбано більше 40 ангіографів, і це дало дійсно потужний поштовх у розвитку кардіохірургії. Хоча це тільки частина величезної роботи, яка допомагає лікувати, але ніяк не дає можливість попередити захворювання.
– А чи позначається на здоров’ї українців, зокрема, розвитку серцево-судинних захворювань, ситуація всередині країни?
– Думаю, не потрібно доводити зв’язок між стресами і серцево-судинними захворюваннями. Так, під впливом стресу люди хворіють відповідними захворюваннями в 10 разів частіше.
Нещодавно наші колеги з Інституту Стражеска проводили дослідження в умовах АТО. Так, серед мирного населення (не військовослужбовців), яке постійно живе в стані стресу на території бойових дій, частота серцево-судинних захворювань збільшилася в 7 разів.
