Депресія – це захворювання, що характеризується постійним пригніченим станом та втратою інтересу до будь-якої діяльності, що зазвичай приносить задоволення, а також нездатністю виконувати повсякденні справи протягом як мінімум двох тижнів.
Депресія відрізняється від звичайних коливань настрою і короткочасних емоційних реакцій на виклики в повсякденному житті тим, що людина перестає отримувати задоволення від звичних речей, і такий стан триває щонайменше два тижні.
У пацієнтів, що страждають депресією, часто спостерігаються такі симптоми:
-
пригнічений настрій (або роздратованість);
-
помітне зниження інтересу до життя або незадоволеність ним;
-
значне зниження або збільшення маси тіла, не викликані зміною дієти;
-
безсоння або сонливість;
-
втома або втрата енергійності;
-
почуття нікчемності, надлишкової або неадекватної провини;
-
зниження здатності мислити, зосередитися, нерішучість, загальмованість;
-
думки про смерть, суїцидальні спроби.
В генезі депресії суттєве значення відіграють ендогенні/внутрішні чинники (наприклад, генетичні особливості людини) та екзогенні/зовнішні фактори (зокрема, життєвими травматичними події), які призводять до порушень біохімічного гомеостазу (серотонінового, дофамінового, норадреналінового обміну тощо).
Відомо, що депресивні стани пов’язані зі зміною об’єму, структури нейронної мережі та активності кількох ділянок мозку: гіпокампу, гіпоталамусу, амигдали та фронтальної кори головного мозку.
Депресія є виліковною хворобою. Вибір оптимального методу лікування залежить від ступеню важкості захворювання і включає: фармакотерапію (антидепресанти, антипсихотичні засоби, транквілізатори, анксіолітики), психотерапевтичні методи (раціональну, когнітивно-біхевіоральну, арт-терапію в індивідуальному та груповому форматі), немедикаментозні методи (біологічний зворотній зв’язок, транскраніальну магнітну стимуляцію головного мозку), зміну способу життя та інші додаткові методи.
Депресія інколи минає сама, але часто для її подолання потрібна кваліфікована допомога. Якщо ігнорувати депресію, вона може тривати місяцями чи роками, повторюватися, призвести до зниження якості життя чи навіть інвалідизації.
Наразі для лікування депресії прописують препарати, що стають на заваді захоплення серотоніну, дофаміну чи норадреналіну нейронами, або заважають руйнації деяких нейромедіаторів ферментами, – антидепресанти.
Термін прийому антидепресантів визначає лікар, тривалість залежить від клінічної форми депресії, коморбідності (наявності супутніх захворювань), відповіді на терапію. Терапевтична дія настає на 7-14 день лікування, і в цей час важливо не покинути терапію. Це пояснюють тим, що нейронним мережам потрібен час для відновлення і росту. Якщо припинення антидепресанту викликає повернення депресії, необхідно лікування після консультації з лікарем продовжити лікування.
Пацієнту з депресією важливо змінити оцінку речей, що відбуваються в житті та почати інакше поводитися і ставитися до своїх проблем. Цьому вчать психотерапевтичні методики, зокрема когнітивно-поведінкова терапія.
Крім того, пацієнту в стані депресії необхідні помірні фізичні навантаження. Вони відволікають від звичного плину думок та сприяють формуванню нових нейронних зв’язків.
Фнформація надана ДУ “Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України”.
