Про новітні розробки відділення мікрохірургії та реконструктивно-відновної хірургії верхньої кінцівки Інституту травматології та ортопедії НАМН України
СЕРГІЙ СТРАФУН
У своїх київських межах по вулиці Бульварно-Кудрявській, поблизу Чеховського провулка, установа ця постає воістину як осердя гуманізму. У 70-х роках вже позаминулого століття один з легендарних городян барон Рудольф Васильович Штейнгель, нащадки якого, до речі, й понині несуть гілку роду, побудував на цій території невеликий оригінальний замок. 1901 року будівлю придбав, обладнав прекрасну фізіотерапевтичну лікарню інший чудовий киянин — знаменитий невролог Михайло Микитович Лапінський. Свого часу тут розташовувався і психоневрологічний інститут, на його базі було започатковано Інститут нейрохірургії. Але основне все ж — ортопедія, виправлення кістково-суглобових порушень. 1919 року, в умовах соціальних перетворень, двоє наукових ентузіастів — Ілля і Ганна Фруміни — організували в заповідному куточку Будинок покаліченої дитини. Олександр Єлець, Костянтин Климов, Іван Алексеєнко — ось ще кілька знаменитих імен в історії інституту. З покоління в покоління тут працюють віртуози. Проте першим будівничим нових стін, який зумів домогтися спорудження сучасного багатоповерхового клінічного корпусу, став професор Іван Шумада.
З 1989 року інститут очолює академік НАМН України Георгій Гайко — учений широкого хірургічного плану в травматології та ортопедії дітей і дорослих. Саме Георгій Васильович накреслив у відділі новаторську реконструктивну спрямованість, вдумливо підтримуючи в ансамблі сучасних травматологічних профілів необхідні прагнення і починання. Скажімо, не так давно почала свою діяльність прекрасна поліклініка реабілітаційного плану з широким спектром методик лікування кістково-суглобових захворювань у дітей і дорослих.
Сергій Страфун прийшов до інституту в 1982 році, коли відкрився новий корпус з чергою оригінальних за призначенням клінік. Саме тоді сюди було направлено групу випускників лікувального факультету Київського медичного інституту. Багато хто не змінив спеціальність. Наприклад, давні однокурсники, сьогодні — доктори наук Сергій Стафун та Ігор Курінний — так і працюють у вищезгаданій клініці. На цикл досліджень їх націлив перший її керівник професор Іван Гаврилович Антонюк, подвижник відновної хірургії. І, мабуть, диференціація вправних дій, які проводяться єдиною командою біля операційного столу — наслідок його хірургічної філософії, переданої вихованцям. Хірургічний ритм у клініці інтенсивний. У професора, члена-кореспондента НАМН України Страфуна, наприклад, це чотири операційні дні на тиждень.
— Але головне і, мабуть, вирішальне, — підкреслює він, — свої кваліфікаційні поверхи, якщо можна так виразитися, в кожного з фахівців. Наприклад, сфера Сергія Тимошенка і Артура Безуглого — технологія найтонших мікроманіпуляцій у проекції кисті руки, а тут 39 м’язів, 18 суглобів і 3 нерви. Василь Гайович майстерно володіє хірургічним і трансплантаційним відновленням цілісності нервових стовбурів як у ділянці руки, так і на нижніх кінцівках. Ситуації різні, але завжди різнопланові, особливо після вогнепальних і розривних поранень у зонах АТО.
Межі Курінного — філігранна мікрохірургічна техніка з пересадки і заміщення ушкоджених нервово-м’язових утворень — комплекс аутотканин переміщується з судинною ніжкою. Володимир Лєсков — хірург, що володіє особливою майстерністю лікування при травмах кінцівок, у тому числі й у спортсменів. До речі, саме він надає допомогу після травм у кікбоксингу.
— Розумієте, я контурую індивідуальні вміння і переваги, але в єдиному хірургічному кресленні, — продовжує Сергій Семенович. — Вибір тактики, зрозуміло, обирається спільно. Свої мікротонкощі властиві, наприклад, лікарям артроскопічного блоку, коли порожнина ушкодженого суглоба ревізується максимально обережно завдяки відеоконтролю. Дуже важливо визначати в динаміці ступінь функціонального нервово-м’язового збереження. Ця сфера знань і завжди обґрунтованих рекомендацій знавця електроміонейрографії професора Оксани Гайко. І, нарешті, дещо незвична, але вже міцна лінія розвивається у нас вже понад десять років — аутотрансплантація стовбурових клітин, що отримуються за спеціальною методикою з жирової тканини або з ділянки тазової кістки відповідною пункцією. Такі клітини потужно прискорюють, наприклад, лікування неправдивого суглоба, і загоєння після поранення . До певної міри тут — наше ноу-хау. Коли минулого літа молодий співробітник нашого відділення Ігор Гайович на конгресі у Відні доповів про такі випадки, його повідомлення викликало оплески.
— Серед пріоритетів ваших досліджень особливе місце займають багатопланові роботи з уточнення механізмів ішемічних ушкоджень м’язів і нервів кінцівок, особливо після поранення, якщо запізнюється етапна обґрунтована допомога. Інакше кажучи, йдеться про запобігання ампутацій. Як формувалися витоки?
— Моя докторська дисертація стосувалася подальшої долі плечового нервового сплетення після важкої травми. Поступово я стверджувався в позиції, що тривале затиснення, переважно набряклого характеру, вкрай несприятливе не лише для нервово-м’язових, але й для кістково-суглобових складових руки. Адже насправді все взаємопов’язано. 1997 року мене було обрано за конкурсом на посаду керівника відділу. Робота, робота, робота, з примноженням відновлювального досвіду… І коли вибухнули події на сході, з великою кількістю травм кінцівок, дуже важливою виявилося визначення взаємозв’язку між підфасціальним, зовні ніби невидимим, і внутрішньокістковим тиском. Ця концепція актуальна для практики, оскільки вона дає можливість по-новому підходити до патогенезу ішемічних і гнійно-некротичних поразок кінцівки, впроваджувати нові технології профілактики і лікування інвалідизуючих посттравматичних ускладнень, насамперед, контрактур. Була запропонована комплексна система прогностичної оцінки структурно-функціонального стану скелетних м’язів, з уточненням шансів відновного потенціалу. За останні три роки прочитано десятки лекцій для хірургів польових госпіталів і найближчих до місць бойових дій лікарень, згідно з методиками запобігання таким небезпечним синдромам.
— На одному із засідань з військової травматології та хірургії ви продемонстрували науковий кінофільм про результати абсолютного відновлення функцій кисті та пальців у поранених після, здавалося б, безповоротних тканинних руйнувань із значним розривом м’язів. Ваші підопічні, я б сказав, сповна спортивно піднімали і опускали руки. І це був не монтаж, а реальність…
— Я би сказав, що це все ж таки «монтаж» умінь. Мною і колегами освоєні методики діагностики і лікування гострого та хронічного гіпертензивно-ішемічного синдрому після ушкодження кінцівок зі зворотним розвитком моторики на противагу контрактурам кисті і стопи.
Річ у тім, що ми достатньою мірою володіємо вільною мікрохірургічною трансплантацією м’язів (скажімо, ноги або спини) до анатомічного простору руки, а також мікрохірургічною пересадкою складних комплексів тканин, звісно, самого пацієнта, ортопедичним лікуванням хворих з травмою плечового сплетення, — цього нейродиспетчера руху руки і периферичних нервів.
— Саме життя, застосовуючи відновлення непомітних нами в нормі багатогранних функцій рук, спонукало шукати нові можливості повноцінної допомоги хворим. Як виглядають пошуки?
— Знову ж таки, командою ми навчилися ефективно лікувати адгезивні капсуліти суглобів, протистояти кальцифікуючим тединітам сухожиль і ушкодженням ротаторної, рухової манжети плечового суглоба, але з особливою концентрацією на деформуючому артрозі кистьового суглоба, гнійно-запальних захворюваннях і травмах кисті, лікуванням суглобових контрактур і всіляких ушкоджень сухожильно-м’язового апарата верхніх кінцівок. Загалом це багато сотень випадків позбавлення від каліцтва. Можна сказати, що це нерідко — ніби рука заново.
— Звертаючись до ендопротезування, зазвичай зупиняються на вимушених замінах тазостегнового, а також колінного суглобів. Але ж іноді є необхідність і в пересадці ендопротезів для відновлення безповоротно ушкоджених, з тих чи інших причин, плечового і ліктьового суглобів…
— Дійсно, нам вдалося, без ускладнень, пересадити понад 130 плечових і ліктьових ендопротезів. Ось ви тримаєте зразки в руках і відчуваєте, що це результат високих технологій, включаючи і матеріали. Ендопротези імпортні, вони — результат величезного пошуку, і це, відверто кажучи, поки доцільніше, ніж винаходити «велосипед» з відчутним ризиком невдач.
…За розробку мікрохірургічних технологій у лікуванні соціально важливої категорії хворих з важкою поліструктурною травмою кінцівки Сергія Страфуна та Ігоря Курінного 2011 року було нагороджено Державною премією України в галузі науки і техніки. Нововведення Сергія Семеновича відмічені в розділі найкращих і Всесвітньою асоціацією ортопедів-травматологів SICOT. Виявилось, що це було наче випередження травматологічних подій, що розвернулися. Можна сказати, що перед нами, по суті, небачені хірургічно-реабілітаційні прориви в розвитку реконструктивно-відновної хірургії кисті та суглобів руки.
— У вас на столі я бачу книжку, написану разом з Сергієм Тимошенком «Переломи дистального метаепіфіза променевої кістки». У чому суть і актуальність цієї праці?
— Понад 12% у загальній структурі переломів дають підстави вважати переломи променевої кістки в «типовому місці» травматологічним «апендицитом» і зобов’язали молодих лікарів-травматологів скрупульозно підходити до лікування цієї проблеми. Все це і стало передумовою до створення нашої книжки з описом таких розробок. Вони відображають наш більш як 30-річний досвід у хірургічному лікуванні подібних ушкоджень. Це велика світова проблема.
— Але ж не менш важливо намагатися не допускати погіршення стану при пораненнях, а, прямо кажучи, вчити бійців уміло надавати в таких ситуаціях взаємну допомогу? — ставлю Сергію Семеновичу завершальне запитання.
— Ви знаєте, ми визнали за необхідне почати вивчати в програмах НАТО концепції та установки тактичної медицини, прийнятої і апробованої в медичних структурах Північноатлантичного блоку. Я маю на увазі не лише наш відділ. Проте наші молоді співробітники Ігор Гайович і Вадим Мазевич такі курси пройшли і тепер передають необхідні вміння та навички дій для зупинки кровотеч солдатам, передусім, у військових навчальних підрозділах. Отже, це і є саме життя, коли на екстремальні хвилини не доводиться дивитися звисока…
Газета "День"
Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ
Рубрика: Cуспільство
Газета: №110-111, (2017)
29.06.2017
Джерело: https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/ruka-zanovo
