Інститут урології ім. акад. О.Ф. Возіанова НАМН України

Інститут був заснований 22 червня 1965 р. як науково-дослідний заклад МОЗ України і мав назву Київський науково-дослідний інститут захворювань нирок та сечовивідних шляхів (урології). З 1982 р. він був перейменований у Київський науково-дослідний інститут урології та нефрології. За постановою Президії Академії наук УРСР № 304 від 21.11.1990 р. Інститут увійшов до складу відділення проблем медицини АН УРСР і отримав подвійне підпорядкування – АН УРСР і МОЗ УРСР. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 22 березня 1993 р. Інститут переданий до підпорядкування Академії медичних наук України. За наказом Академії медичних наук України № 12 від 29 вересня 1993 р. затверджена назва Інституту – Інститут урології та нефрології Академії медичних наук України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001р. № 562-р Інститут урології та нефрології ліквідовано. Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 р. № 562-р “Про створення Інститутів урології та нефрології” був створений Інститут урології.

Серед визначних вчених, які працювали в Інституті і створили наукові школи : проф. Єдиний Ю.Г., проф. Проскура О.В., проф. Полонский Л.Б., проф. Бялик В.Л., проф. Соколов О.В., проф. Голігорський С.Д., проф. Суходольська А.О., проф. Колесніков Г.П., проф. Юнда І.Ф. проф. Терещенко О.В., д.м.н Гагарінов В.С.

В попередні роки Інститут очолювали професори  Ю.Г.Єдиний (1965-1968), П.М.Федорченко (1968-1969), В.С.Карпенко (1969-1987). З 1987р. по 2011 р. Інститут очолював академік НАН та АМН України, Герой України О.Ф.Возіанов.

З 2012 р. директором Інституту обрано член-кореспондента НАМН України професора С.О.Возіанова.

В колективі Інституту працює 510 співробітників, із них 2 академіки, один член-кореспондент, 15 професорів, 19 докторів та 33 кандидатів наук.

В структурі Інституту 13 наукових підрозділів, якими щорічно виконується біля 13 науково-дослідних робіт.

Клініка Інституту налічує 230 ліжок урологічного профілю на основній базі та 250 ліжок – на лікувальних базах м. Києва. Більше 5 тис. хворих за рік одержують стаціонарне лікування, в тому числі 3 тисячам виконується оперативне втручання.

Консультативна поліклініка Інституту розрахована на 150 відвідувань за день. Щорічно нею надається висококваліфікована медична допомога майже 20 тис. пацієнтів з урологічною патологією.

Основними напрямками наукової діяльності Інституту є: сечокам’яна хвороба (патогенез, метафілактика, комплексне лікування); запальні захворювання нирок, сечовивідних шляхів і чоловічих статевих органів (етіологія, патогенез, комплексне лікування); розробка та удосконалення методів лікування вроджених аномалій розвитку, вазоренальної гіпертензії; злоякісні новоутворення: рання діагностика, пошуки засобів і методів лікування з мінімальною побічною дією; діагностика та лікування репродуктивної патології подружньої пари; особливості перебігу та лікування основних урологічних захворювань у дорослого та дитячого населення; медично-соціальні та епідеміологічні проблеми в урології.

За роки існування Інституту його співробітниками виконано ряд пріоритетних наукових розробок, які стали важливим внеском у теоретичній та практичній медицині: створена протеолізно-йонна теорія каменеутворення, визначені фактори ризику нефролітіазу. Розроблена методика метафілактики сечокам”яної хвороби; вперше в світі співробітником Інституту проф. Ю.Г. Єдиним був створений апарат “Урат – 1” для ультразвукового та ударно-хвильового дроблення каменів сечового міхура, який став прототипом всіх сучасних апаратів екстракорпоральної літотрипсії. Вперше розроблена гістологічна класифікація передпухлинних станів передміхурової залози та сечового міхура, схема морфогенезу раку передміхурової залози та операція радикальної простатектомії. Встановлена роль інфекції в етіології захворювань сечових і статевих органів. Розроблено новий методологічний підхід до прогнозування та діагностики безпліддя в шлюбі. Встановлено патогенез порушень уродинаміки у дітей з обструктивними уропатіями, визначені конкретні показання до їх хірургічної корекції, консервативного лікування та післяопераційної реабілітації дітей з вродженними вадами сечоводів. Встановлено генетичну нестабільність уротелію до утворення мутацій і хромосомних оберацій у хворих на хронічний цистит, визначена залежність між морфологічними та імуногістохімічними змінами епітелію передміхурової залози і сечового міхура та частотою мутацій гену р53 і величиною показників забруднення сечі радіонуклідами. Розроблена методика ілеонеоцистопластики при раку сечового міхура. Пріоритетність одержаних результатів підтверджена 235 патентами на винаходи і відзначена чотирьома Державними преміями.

Для практичної охорони здоров’я за останні 5 років передано біля 170 нововведень, серед них більше 70% нових методів діагностики й лікування, до 30% – профілактики, диспансеризації, реабілітації.

На курсах інформації та стажування в Інституті щорічно готується біля 30 спеціалістів. Підготовлено 130 методичних рекомендацій, 137 інформаційних листків. Серед наукового доробку видано 193 монографії, 5029 статей, проведено 258 внутрішньоінститутських та 180 науково-практичних конференцій, на яких зроблено 1416 доповідей; в тому числі 27 на зарубіжних форумах. Проведено 6 європейських шкіл урологів, сексологів, імунологів та патоморфологів.

Інститут урології є головним в Україні з проблеми “урологія”.

З 1977р. на базі Інституту функціонує кваліфікаційна Вчена спеціалізована Рада, на якій захищено понад 45 докторських і 336 кандидатських дисертацій.

Завдяки зусиллям працівників Інституту в Україні створена та удосконалюється урологічна, онкологічна та сексологічна служби. Діяльність головних спеціалістів МОЗ України (уролога, дитячого уролога, сексопатолога, андролога) базується в Інституті.