До 100-річчя від дня народження видатного хірурга
Цю давню подію студентської пори я пригадав, знаходячись у реанімаційному відділенні Інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова. Я прийшов до тями після наркозу та складної операції на серці, яка полягала у пластиці аневризми лівого шлуночка, ушиванні незрощеного овального отвору між правим та лівим шлуночками, аорто-коронарному шунтуванні з використанням вени, видаленої на моїй гомілці.
Все це виконувалось в умовах штучного кровообігу, оскільки серце на ту мить від загального кровообігу відключали. Згодом мені розповіли про обсяг оперативного втручання і це справило велике враження. У пам'яті сплили події 1957 р.
Ми, студенти 4-го курсу Київського медичного інституту (нині — Національного університету) ім. О. О. Богомольця проходили навчання на кафедрі хірургії. Нашій групі випала нагода спостерігати операцію видалення стороннього предмета із серцевого м'язу — швейної голки. Тоді подібних операцій на серці не робили. За справу взялись корифеї хірургічної науки та практики, які пройшли вишкіл на полях війни (з етичних міркувань не наводжу їхніх прізвищ).
Яким чином швейна голка опинилася у серці, залишилось загадкою. Але хвора час від часу скаржилася на біль і після обстеження на рентгенограмі грудної клітини там, де простежувалась тінь серця, було чітко видно цей металевий предмет. Можливість виконати одну з перших в Україні операцій на серці, мабуть, спокусила медичних зірок. Нас, студентів, завели до операційної та після ретельної перевірки на чистоту халатів, шапочок та взуття розмістили півколом подалі від операційного стола і попередили про необхідність зберігати спокій та тишу.
Привертала увагу велика кількість флаконів із заздалегідь заготовленою кров'ю. Слід зазначити, що на той час прилади для проведення ендотрахеального наркозу були тільки у провідних московських клініках. В умовах київської клініки використовувався ефірний наркоз через маску, що складалась із металевого каркасу, обтягнутого марлею.
Таким чином хворій ввели наркоз. Ми уважно спостерігали за вправними діями хірургів. Вони розітнули грудну клітину, потім перикарду. Далі почалися пошуки голки, що призвело до непорозуміння поміж хірургами і неузгодженості їхніх дій. Хтось із них заглибився скальпелем у серцевий м'яз на неприпустиму глибину, і тут сталося непередбачуване — було розкрито порожнину серця і пульсуючий фонтан крові залив руки та обличчя хірургів, навіть освітлювальну лампу.
Негайно розпочали переливання крові. Але її втрата набагато переважала те, що вливали. Залатати дефект у серцевому м'язі вдалося тільки після того, як серце зупинилося і констатували клінічну смерть. Реанімаційні заходи успіху не мали. Пригнічені, ми мовчки залишили операційну.
Моя медична професійна діяльність далека від кардіохірургії, але просте порівняння згаданого мною трагічного прикладу із моїм випадком свідчить про незаперечні успіхи науки та практики у цій галузі. І вони безпосередньо пов'язані із ім'ям академіка Миколи Михайловича Амосова та діяльністю створеної ним школи.
Незабаром громадськість відзначатиме 100-річчя від дня народження цієї видатної людини. Ім'я Амосова широко відоме не тільки завдяки його професійній діяльності, а й завдяки громадянській позиці, яка полягала в активній пропаганді здорового способу життя, раціонального харчування, фізичної активності та загартування.
Він агітував за це зі шпальт газет і журналів, у телепередачах. Його літературні твори на цю тему і нині популярні. Особисто на мене незабутнє враження справили його фронтові записи, які свідчили про неабиякі організаторські здібності автора при лікуванні поранених та їх своєчасній евакуації.
На жаль, мені не довелося із ним спілкуватися. Пригадую тільки один випадок у потягу Сімферополь — Київ, коли по внутрішньому радіо-зв'язку пролунало прохання відгукнутися лікаря, якщо він є, щоб допомогти хворій. Коли я прийшов до вагона, де вона знаходилася, медичну поміч пацієнтці вже надавали. На мій великий подив, це робив Микола Михайлович.
Ще в студентські роки я звернув увагу на велику кількість людей із серцево-судинними захворюваннями, які заповнювали терапевтичні стаціонари лікарень. Вони були різного віку, але для усіх були характерні сині губи, часте поверхневе дихання, значно збільшені животи, у яких накопичувалась так звана асцитична рідина, набряклі ноги. Найбільше вражав вираз їхніх очей, у яких читалися безвихідь та приреченість.
Звичайно, їм надавали посильну допомогу. Призначали стимулятори серцевої діяльності — глікозиди, випускали рідину із черевної порожнини та здійснювали інші паліативні засоби. Це тимчасово полегшувало їхній стан. Але згодом хвороба знову давала про себе знати і прогресувала. Переважно вони були приречені. А серед них же були й молоді та зовсім юні пацієнти. У багатьох — вроджені вади серця.
Подвижницький труд М. М. Амосова знайшов визнання та підтримку як у широких верствах населення, так і в академічних наукових колах. Видатний учений та його учні займалися проблемою розробки штучних серцевих клапанів із нових синтетичних матеріалів. Але оперативне втручання потребувало розробки методів штучного кровообігу, оскільки операції виконувались на непрацюючому серці. І було створено апарат штучного кровообігу, щоб підтримувати життєздатність органів та систем і насамперед головного мозку.
Науковий прогрес дав змогу розширити обсяг хірургічних втручань на серці. Ще порівняно недавно, у 2002 р., коли в мене стався інфаркт міокарда, процедури, які дозволяли відновлювати кровообіг у вражених судинах серця, були рідкістю. Мабуть, тому мене госпіталізували у реанімаційне відділення лікарні для вчених. Там мені надали медичну допомогу у обсязі, який був можливий у цьому лікувальному закладі. Але такі процедури, як коронарографія, шунтування та стентування судин серця на той час навіть там не практикувались. Тому й довелося мені лежати у реанімаційному відділенні довгі два місяці, борючись як із самою хворобою, так і з її ускладненнями.
Період реабілітації був складним і тривалим. Врешті-решт хвороба залишила суттєві ускладнення у вигляді аневризми лівого шлуночка та порушення провідності нервових шляхів, через які передаються імпульси, які генерує автономна нервова серцева система. Через десять років — порушення ритму серцевої діяльності — так звана миготлива аритмія.
Лікування у кардіологічному відділенні медичної установи, в якій я працюю, мало тимчасовий ефект. Необхідно було звертатися до кардіо-хірургів. Після ретельного обстеження я опинився в Інституті серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова.
Мені дуже пощастило — потрапив на консультацію до членкора НАМНУ проф.А. В. Руденка. Він обґрунтував необхідність операційного втручання на серці, зазначивши, що у разі відмови наслідки для мого здоров'я та життя непередбачувані. Зважаючи, що Анатолій Вікторович був учнем та сподвижником академіка Амосова, я без вагань погодився на операцію. Оперативне втручання, здійснене А. В. Руденком, було успішним і після кількох діб у реанімації подальший післяопераційний період проходив у палаті.
Через десять днів після операції мене виписали для реабілітації у спеціалізованому кардіологічному стаціонарі. Спочатку думав: чи не надто короткі строки перебування в ньому? Вважайте, такі самі, як після апендектомії. Проте достатньо було згадати, що на госпіталізацію до відділення, де я лікувався, велика черга, і через відсутність місць у палатах хворі із усіх областей першу ніч у стаціонарі нерідко ночують на диванах у холі… Це свідчить пронагальну необхідність розширення ліжкового фонду для пацієнтів, які потребують складного хірургічного втручання у головній кардіохірургічній установі країни, та зміцнення цієї служби у областях України.
Зазначу, що після операції мої серцеві проблеми не закінчились. У зв'язку із змінами провідності нервових імпульсів, що генеруються автономною нервовою системою серця, порушилася синхронність скорочення передсердь та шлуночків. Знову — напади миготливої аритмії. Пригадав, що проф. Руденко застерігав про можливе порушення ритму серцевої діяльності у зв'язку із зазначеними змінами і рекомендував продовжити лікування у аритмологічному відділенні.
Невдовзі стан мого здоров'я погіршився, прискорений ритм серцевої діяльності не вдалося нормалізувати у кардіологічному стаціонарі з допомогою традиційних терапевтичних засобів. Мене терміново перевели до реанімації Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова. Нормальний ритм відновився після застосування електричного розряду у серце.
Далі мене лікували під керівництвом зав. аритмологічним відділенням В. П. Залевського. Він рекомендував з метою запобігання зриву діяльності серця встановити спеціальний прилад, що синхронізує ритм скорочень передсердь і шлуночків. Таку операцію успішно виконали під місцевою анестезією.
Як пояснив Валерій Павлович, імплантований у моє тіло пристрій має комп'ютерну програму з 35 тисячами варіантів, що забезпечує вибір оптимального ритму серцевої діяльності. Після проходження амбулаторного реабілітаційного курсу я повернувся до роботи в Національному науковому центрі радіаційної медицини АМНУ, де разом із співробітниками вже понад 25 років вивчаю медичні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС.
Звичайно, написане мною не віддзеркалює усіх досягнень у цьому розділі клінічної медицини. Наприклад, мене глибоко вразили слова, академіка Г. В. Книшова — директора Інституту кардіохірургії ім. М. М. Амосова, що така складна з точки зору пересічного громадянина операція, як пересадка серця, нітрохи не складніша за інші оперативні втручання на серці, а може, й простіша.
Проте все, про що я розповів, є результатом власних спостережень, роздумів і щирих сподівань на подальші успіхи вітчизняної кардіохірургії, започаткованої М.М.Амосовим, та розширення можливостей надання цього виду медичної допомоги тим, хто її потребує.
