Костянтин Іщейкін: Процедуру підтвердження профзахворюваня на COVID-19 має бути спрощено

464

Перший шок від того, що українські медики масово хворіють на COVID-19, змінився потоком не менш приголомшливих фактів зволікань у розслідуванні випадків професійної захворюваності лікарів і відмови їм у страхових виплатах. Винних не знайти, сценарій «згори видніше» перемагає. Як його переписати?

Костянтин Іщейкін, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, в. о директора ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України»

ВЗ З початку епідемії COVID-19 минуло чимало часу, але вичерпної відповіді на те, чому в Україні хворіє так багато медичних працівників досі немає.

– Бо відповідей на це питання декілька і вони лежать у різних площинах. На сьогодні всі розуміють: пандемія COVID-19 – це війна. І найбільше потерпають ті, хто на передовій. На перших порах їм катастрофічно не вистачало елементарних засобів індивідуального захисту, тому цю проблему й називали домінуючою. Але сьогодні маємо розуміти, що справа не тільки в забезпеченні респіраторами, захисними костюмами тощо (це навіть не обговорюється!), а й в умовах, в яких працюють наші лікарі. Як виявилося, система стратегічно не була готовою прийняти такий виклик, як пандемія. Хоча це було прогнозовано в державі, де знищено санепідслужбу і запроваджено «нові» підходи у вигляді скорочення «зайвих» ліжок, у тому числі й інфекційних. Бо, бачте, їх «недостатня» завантаженість реформаторів не влаштовувала, а про те, що в одну палату не можна класти хворих з краснухою та вітрянкою, вони, мабуть, не знали. Тож навіть якщо в інфекційному відділені 50% ліжок умовно «вільні», це не привід його закрити, що насправді було зроблено у районах впродовж позаминулого та минулого років. Тому сьогодні там «пожинають плоди» реформ – і пацієнти, яких ніде лікувати, і медики, які не мають можливості працювати в належних умовах. Багато хворих потрапляють у непрофільні стаціонари, де медики захищені ще менше, бо не знають з чим стикаються насправді – діагностика COVID-19 і досі «кульгає». Пацієнти ж потрапляють у лікарні з різними ускладненнями, які, на перший погляд, можна розцінити і як самостійні хвороби. А оскільки амбулаторних хворих тепер лікують по телефону, це призводить до величезної кількості ускладнень. Там, де COVID-19 чекають (у профільних лікарнях), захворюваність лікарів менша. А де готуються надати інші види допомоги, вона більша. І ще складніше довести факт інфікування на робочому місці, де хворих COVID-19 начебто й не мало бути. При цьому у стаціонарах та поліклініках не завжди розділяють потоки хворих і зони в приміщеннях. Хіба що максимум прорубають інший вхід, під яким стоять натовпи пацієнтів, але ж вони все одно зайдуть у приміщення, котре не має належної вентиляції. Ось такі напівзаходи й підвищують захворюваність серед лікарів. Тому зібравши усі пазли, маємо невтішну картину. До територіальних управлінь Державної служби з питань праці надійшло 58 222 повідомлень про підозру на професійне захворювання COVID-19 (71% від загальної кількості захворілих медиків), підтверджено 50502 випадки захворювання, з них 447 повідомлень про випадки смерті.

ВЗ Але подання розглядаються вкрай повільно, а їх результати розчаровують лікарів.

– Так, станом на початок грудня завершено лише 6 763 розслідування стосовно інфікування медиків. І тільки у 2072 осіб (4,8% від загальної кількості захворілих та 30,6% від кількості завершених розслідувань) було визнано професійне захворювання, з них щодо випадків смерті – 53. Тобто значній частці медичних працівників професійна етіологія інфекційного захворювання на COVID-19 не встановлена. Причин тому декілька. По-перше, деякі керівники закладів охорони здоров’я свідомо приховують випадки захворювання медиків на COVID-19, екстрене повідомлення про звернення потерпілого з посиланням на гостре професійне захворювання на виробництві у них не оформляється і не надсилається у відповідні інстанції. По-друге, заклади недостатньо укомплектовані необхідними для такого розслідування профпатологами. Оскільки НСЗУ не передбачила фінансування профпатологічної служби на другому рівні надання медичної допомоги, то впродовж останнього часу ставки профпатологів були скорочені попри звернення нашого Інституту до МОЗ України про недоцільність таких рішень. Ще одна причина – неякісне проведення епідеміологічних розслідувань випадків настання гострого інфекційного захворювання, внаслідок чого надалі виникають складнощі у визначенні місця і джерела інфікування, через що неможливо пов’язати захворювання з умовами праці.

ВЗ Бракує кадрів чи відповідальності?

– І те, й інше. Сьогодні в Україні припинено підготовку лікарів за спеціальністю «епідеміологія», а також не врегульовано порядок проведення епідеміологічних розслідувань, спрямованих на встановлення причин та умов виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб, професійних захворювань. Останнє є завданням державного санітарно-епідеміологічного нагляду (згідно з п. 4 Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд, затвердженого постановою КМУ від 22.06.1999 № 1109, у редакції постанови КМУ від 19.08.2002 № 1217). Скорочення ж санітарно-гігієнічних факультетів у медичних вишах унеможливило підготовку лікарів з гігієни праці. На сьогодні на території нашої держави працює лише приблизно 85 таких спеціалістів і цього вочевидь недостатньо в для проведення своєчасного розслідування випадків професійних захворювань на COVID-19 в умовах пандемії. Тож очевидною є необхідність відродження підготовки спеціалістів з гігієни праці, епідеміології, професійної патології у вищих навчальних закладах, а також відновлення санітарно-епідеміологічної служби. Важливим є й відновлення фінансування профпатологічної служби на вторинному рівні надання медичної допомоги. На селекторній нараді за участі заступника Міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка, представників НСЗУ та нашого Інституту з головами обласних департаментів охорони здоров’я були погоджені питання щодо відновлення посад профпатологів в районних лікарнях.

ВЗ Але ж де брати кваліфіковані кадри?

– Наразі спеціалісти нашого Інституту беруть участь у встановленні та розслідуванні випадків гострої респіраторної інфекції COVID-19 в установах НАМН України, але ми пропонуємо залучати наших профпатологів до розслідування аналогічних випадків у медичних працівників Києва та Київської області. Також з початку 2020 року на базі нашої клініки професійних захворювань навчання з професійної патології пройшло 15 слухачів із НМАПО ім. П.Л. Шупика. Їх підготовлено з питань діагностики та розслідування професійного COVID-19, реабілітації потерпілих внаслідок цієї хвороби тощо.

Спеціалісти Інституту постійно консультують профпатологів з усіх регіонів України, територіальних управлінь Держпраці та інших установ, причетних до діагностики та розслідування професійних захворювань на COVID-19. Наша установа буде залучена до наукового епідеміологічного дослідження таких захворювань та стійких хронічних наслідків в різних професійних групах (з аналізом регіонального розповсюдження, порівнянням із загальнопопуляційними рівнями, розрахунком ризиків інфікування та смерті постраждалих та аналізом ефективності профілактичних заходів тощо).

ВЗ Якою процедурою розслідування потрібно керуватися на сьогодні? Що мають знати в тому числі й медичні працівники?

– Відтепер лабораторно підтверджені випадки інфікування на COVID-19 медичних та інших працівників, що пов’язані з виконанням професійних обов’язків в умовах підвищеного ризику зараження, підлягають розслідуванню як випадки гострого професійного захворювання. Процедуру такого розслідування розробили спеціалісти нашого Інституту спільно з Державною службою України з питань праці (відповідну інформацію надано Головним управлінням Держпраці в областях та керівникам обласних підрозділів з питань охорони здоров’я). Медичні працівники повинні знати, що діагноз гострого інфекційного захворювання, пов’язаного з виконанням професійних обов’язків, встановлюється лікарем закладу охорони здоров’я, куди вони звернулися після обов’язкової консультації з лікарем-інфекціоністом та профпатологом. Висновок надають лікарсько-експертні комісії спеціалізованих закладів охорони здоров’я, перелік яких затверджений Наказом МОЗ України від 25.03.2003 р. № 133 «Про затвердження переліку спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз щодо професійних захворювань». Водночас потрібно посилити контроль відповідальності керівників закладів охорони здоров’я щодо своєчасного оформлення екстрених повідомлень про звернення потерпілого з посиланням на гостре професійне захворювання на виробництві. Бо медики, які «падають з ніг» на передовій і передусім думають, як врятувати хворого на COVID-19, часом забувають зафіксувати підтвердження своїх контактів з такими пацієнтами. Або ж роблять тести, не переконавшись у сертифікації відповідної лабораторії та не намагаються підтвердити діагноз перехресними дослідженнями. Тож я сподіваюся, що розроблений нами алгоритм допоможе їм відчути себе захищеними в цьому плані на 100%. Процедура оформлення спроститься до мінімуму і більшість питань можна буде вирішити на місці. Кожен медик має бути захищеним та відчувати державну підтримку.

Для призначення страхової виплати до органу Фонду соціального страхування медичний працівник подає:
  • заяву про призначення виплати із зазначенням особового рахунка, відкритого в банківській установі для перерахування коштів, та інформації про неотримання виплати в іншому органі Фонду за формою, затвердженою виконавчою дирекцією Фонду;
  • копії паспорта громадянина України та реєстраційного номера облікової картки платника податків із пред’явленням оригіналів (копії засвідчуються підписом працівника органу Фонду);
  • висновок медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності внаслідок захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2;
  • примірник акта розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії за встановленою формою;
  • копію трудової книжки або витягу з неї, засвідчену страхувальником, або її засвідчує своїм підписом працівник органу Фонду в разі пред’явлення оригіналу;
  • копію цивільно-правового договору (якщо працював на умовах такого договору), засвідчену страхувальником, або її засвідчує своїм підписом працівник органу Фонду в разі пред’явлення оригіналу;
  • рішення суду про встановлення факту професійного захворювання (за наявності рішення суду з цього питання).

ВЗ Як вивести вирішення цього питання на державний рівень?

– Охорона здоров’я працюючого населення була пріоритетом системи Семашка. Як і профілактика захворюваності населення в цілому. Якщо ми це втратимо, більше ніколи не відновимо. Інститут медицини праці завжди стратегічно напрацьовував державну політику в цьому питанні разом з Інститутом стратегічних досліджень. Тож і сьогодні ми заявили про намір взяти на себе оформлення експертних висновків щодо підтвердження професійних захворювань, як це було раніше. А також оцінку первинних і вторинних ускладнень, прогнозних показників, реабілітації потерпілих від COVID-19. Адже сьогодні ніхто не може достеменно прогнозувати, якими будуть ці наслідки. Та навіть якщо епідемію вдасться зупинити шляхом вакцинації, її «відголос» ще відчуватиметься певний час. Наразі клініка профпатології Інституту – єдиний спеціалізований заклад охорони здоров’я, де розпочато реабілітацію пацієнтів зі стійкими хронічними наслідками після COVID-19 у вигляді захворювань бронхолегеневої, центральної та периферичної нервової систем. Зрештою, наші напрацювання знадобляться й для інших професійних захворювань, які ніхто не скасував, у тому числі й епідемія. В Україні реєструються випадки професійних онкологічних захворювань рентгенологічної служби, відділень променевої терапії, 70% від загального числа профзахворюваності становить туберкульоз, дедалі актуальнішою стає проблема професійного стресу, повязаного з високим нервово-емоційним напруженням лікарів та медсестер. Цьогоріч цей перелік поповнив COVID-19 і крива профзахворюваності серед медичних працівників у зв’язку з COVID-19 піде вгору. Тож я вважаю єдино правильним рішенням розробку й реалізацію Державної програми щодо відновлення та збереження здоров’я медичних працівників вже у 2021 році. Відповідні пропозиції й напрацювання ми розробили.

ВЗ Можливо, потрібно осучаснювати всю систему охорони праці?

– Так. Навіть у частині оновлення експертних рад, формування й діяльність яких не зовсім регламентовані. Не кажу вже про необхідність низки нових нормативних актів. У перспективі маємо розробити стратегію розвитку цієї системи, щоб усі питання вирішувалися комплексно і не було такого парадоксу, як з Головним державним санітарним лікарем – посада й повноваження у нього є, а системи під ним немає. Для її розробки маємо взяти найкращий досвід, який був напрацьований нашими фахівцями до сьогодні, і додати якісні елементи сучасних моделей з урахуванням світових тенденцій. Щодо тактичних кроків, необхідно буде запровадити оформлення картки працюючого на кожного громадянина, де буде вказано інформацію про сертифікацію його робочого місця, історію хвороб, відповідні рекомендації фахівців у галузі медицини та охорони праці. Щоб запроваджувати це на рівні світових стандартів, маємо розробити відповідні навчальні програми для спеціалістів, які займатимуться цими питаннями. Також ми маємо намір разом з представниками Держпраці змінити стандарти перевірки робочих місць, в тому числі у лікарнях, щоб усунути наявні на сьогодні проблеми й невідповідності вимогам часу. Бо, наприклад, у мене також виникають питання щодо того, як реконструювати клініки Інституту у сучасний центр профпатології з урахуванням нових вимог. Керівники закладів охорони здоров’я на місцях також чекають покрокових рекомендацій.

ВЗ Чи реально їх виконати за нинішнього бюджету?

– Усі ми розуміємо, що й новий бюджет на 2021 рік ставить у складну ситуацію Міністра охорони здоров’я, бо деякі політичні лідери заявляють, що всього на все вистачить, а по факту – ні. Тож треба називати речі своїми іменами: бюджет з величезною діркою, незбалансований, штучно «перекошений» і точно не орієнтований на подолання пандемії. Але у нас уже так повелося, що порятунок потопаючих є справою самих потопаючих. Свого часу я як народний депутат України не голосував за прийняття нинішньої реформи, яка на первинці не враховувала різниці між містом та селом, гірськими регіонами й густонаселеними пунктами, мала намір зруйнувати систему ЕМД і встигала так посварити первинку зі спеціалізованими ланками, що обіцяної «чіткої взаємодії» між ними ще довго не буде (зрештою, такого механізму й не було впроваджено). Наслідки цих невиважених підходів ми ще долатимемо десятиліттями. Тож у такій ситуації держава має приділити максимум уваги тому, що власне економить її кошти – профілактика захворюваності, в тому числі й професійної. Адже йдеться про працююче населення, яке створює валовий продукт держави. І охороняє здоров’я нації, якщо ми говоримо про медичних працівників. У цьому й полягає стратегія безпеки держави.

 Світлана Тернова, «ВЗ»

Джерело: Всеукраїнська медична газета «Ваше здоров’я»