Мавпяча віспа

1934

Мавпяча віспа (МВ) викликається вірусом мавпячої віспи (monkeypoxvirus), який відноситься до родини Poxviridae родуOrthopoxvirus. Вірус було вперше виділено від мавп у 1958 р. Природним резервуаром також є гризуни та сумчасті.

Перший  випадок у людини зареєстрований у 1970 р. Відомо 2 клади вірусу: західноафриканська та центральноафриканська (басейну Конго).

За межі Африканського регіону вірус найчастіше потрапляв за рахунок пересування інфікованих людей абоз перевезеними тваринами. Станом на 21 травняв неендемічних країнах було зареєстровано 92 підтверджених випадків МВ у США, Канаді, Австралії, Іспанії, Португалії, Великобританії, Франції, Італії, Швеції. МВ до цього часу буладосить рідкісною хворобою, яка мала відносно легкий перебіг, переважна більшість хворих одужує протягом декількох тижнів. Летальність коливається, за даними різних спостережень, від 3,6% (західноафриканська клада) до 10,6% (центральноафриканська клада). Інкубаційний період при МВ складає 5-21 день. Контагіозність вірусу МВ до останнього часубула значно меншою порівняно з іншими збудниками родини Poxviridae. Вважалося, що провідним механізмом передачі збудника був контактний, також існує і крапельний механізм передачі. Випадки МВ у країнах Європи та США, головним чином, були імпортовані з Африки, передача вірусу від людини до людини спостерігалася рідко. У 2003 р. у США мав місце спалах серед людей, коли джерелом вірусу були лугові собаки.

Відмінність даного спалаху МВ полягає в тому, що більшість випадків були зареєстровані серед молодих чоловіків, котрі позиціонували себе як чоловіки, які мають сексуальні контакти з чоловіками (ЧСЧ); у жодного в анамнезі не було поїздок в ендемічні щодо цієї інфекції регіони або епідеміологічних зв’язків із особами з країн Західної або Центральної Африки. У більшості випадків типові ураження спостерігались на геніталіях або у білягенітальних областях, що дало підставу припустити передачу збудника інфекції при тісних фізичних контактах під час статевого акту. Це перший у світі спалах мавпячої віспи, коли випадки захворювання були зареєстровані серед ЧСЧ.

Теперішнє ускладнення епідемічної ситуації викликано вірусом західноафриканської клади, який викликає нижчу летальність, ніж центральноафриканський. Симптоми захворювання дуже подібні до тих, що спостерігалися у хворих на натуральну віспу, хоча клінічно менш важкі.Найчастіші симптоми: головний біль, гострий початок лихоманки (>38,5oC), лімфаденопатія, біль у м’язах, біль у спині, астенія. Комерційні тести для виявлення вірусу МВ натепер відсутні. Для діагностики використовують метод ПЛР. Загальні стерилізаційні процедури– термічна, хімічна обробка, дія випромінювання є звичайно ефективними проти Poxviridae. Вважається, що вакцина від натуральної віспи захищає від захворювання не менш ніж на 85%. Вакцина проти МВ була розроблена у 2019 р., але поки ще не пройшла необхідних реєстраційних процедур. Для лікування можливо використання препарату Тековіримат (2022 р.), який був розроблений у США та має противірусні властивості. Ефекти зумовлені зв’язуванням з білком p37, який бере участь у формуванні вірусної оболонки та вивільненні вірусу з інфікованих клітин.Препарат був протестований на хворих тваринах та здорових людях, але не на хворих пацієнтах.

Натепер МВ продовжує поширюватися і збільшується кількість країн, де виявляються випадки. Не завжди вдається простежити епідемічний ланцюг між виявленими випадками.

ВООЗ збирає нараду 24.05.2022 р. для обговорення подальших дій.

Бельгія ввела ізоляцію хворих на термін 21 день.

Центр контролю та профілактики хвороб (CDC, Атланта, США) надав рекомендації ЧСЧ відстежувати свої сексуальні контакти протягом останніх днів щодо можливості хворих партнерів та звертатися до своїх провайдерів із репродуктивної медицини за консультацією.

Що стосується України, де випадки МВ поки що не зареєстровані, то необхідно, як і при будь-якій емерджентній інфекції (від англ. emergency – непередбаченість, надзвичайність, незвичайність) терміново налагодити епідемічний нагляд для виявлення таких випадків та їх лабораторну діагностику. Хворі повинні бути виявлені, ізольовані та отримувати адекватну допомогу. Це потребує розробки відповідної нормативної документації МОЗ.

Необхідно задіяти заходи щодо підвищення обізнаності про потенційне поширення мавпячої віспи в суспільстві, особливо серед осіб, які на сьогодні є групою підвищеного ризику щодо інфікування (ЧСЧ, інші особи із випадковими сексуальними контактами, які мають декілька сексуальних партнерів та ін.). Особи з будь-якими симптомами, що можуть вказувати на мавпячу віспу, повинні утримуватись від сексуальної активності або іншого, що пов’язане з тісними контактами.

Підозрілі випадки необхідно ізолювати (на 21 день), забезпечити тестування, відстеження їх контактів. 

Однак, як і при COVID-19 (на початку пандемії), Україна залишається країною, в якій для отримання власних діагностикумів потрібен тривалий час. Можливість їх отримати в міжнародних рамках  з’являється пізніше, коли країни-розробники забезпечать потреби власного населення. Це ж стосується вакцин і лікарських засобів. Тому є високий ризик, що натепер ми можемо певний час можуть залишатися без адекватної оцінки стану епідситуації та відповідного реагування на неї.

Ситуація потребує подальшого моніторингу і відповідного реагування.

Інформація надана ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України»