Медична наука на листі очікування

270

Чому тривалість людського життя в Україні набагато нижча, ніж у європейських країнах? Про це грізно допитувалися народні депутати у заступника міністра охорони здоров'я Василя Лазоришинця, який виступав під час години уряду в парламенті. 

Можна було подумати, що в усіх нинішніх бідах медицини винна нова команда, яка три місяці тому прийшла в МОЗ. І абсолютно непричетні до зубожіння системи охорони здоров'я, кадрового дефіциту та корупційних скандалів народні депутати, які рік у рік голосували за урізання бюджету галузі, за медичну реформу, що зруйнувала діючу систему, не запропонувавши натомість нічого кращого, та за десятки інших законів, які ефективно працюють лише на папері. Скільки не читай статтю 49 Конституції України, яку люблять цитувати політики, а здоров'я від цього не прибуває.

На голодному пайку тримають не лише заклади охорони здоров'я, а й медичну науку. Експерти стверджують, що для розвитку науки необхідно виділяти 5% від ВВП, а в нашій державі останніми роками цей показник ледве сягав 0,49% . При цьому майже половина коштів надійшла від приватних бізнес-структур на ті дослідження, у яких вони зацікавлені.

Непроста ситуація склалася в Національній академії медичних наук, де через брак коштів заморожують дослідження і проекти, співробітникам інститутів знімають доплати за наукові ступені, не виключено, що муситимуть повернутися до колишньої практики відпусток "за власний рахунок". 
"Можливо, бюджет таки будуть переглядати, і про нас згадають, — сподівається президент НАМН України Андрій Сердюк. — Нині маємо кредиторську заборгованість, добре, якщо коштів вистачить на зарплату на 11 місяців. Доводиться коригувати плани. Інститутам потрібне сучасне високовартісне обладнання, але закупівель знову не буде. 
У попередні роки нам виділяли кошти на придбання високовартісної техніки, але зазвичай гроші надходили опівдні 30 грудня, а надвечір їх уже забирали до бюджету як невикористані. Торік таким чином АМН "отримала" на обладнання 300 млн грн. Ми вже кілька років просимо виділити академії хоча б зо два реанімобілі для перевезення пацієнтів з одного інституту в інший, коли їм потрібна допомога фахівців різного профілю, особливо це стосується здоров'я матері і дитини. На жаль, нічого, крім обіцянок, не отримали. 

АМН лише у Києві має 4700 високоспеціалізованих лікарняних ліжок. У наших клініках лікуються жителі всіх областей, але основний контингент — кияни. Тому ми зараз проводимо велику роботу для того, щоб створити єдиний медичний простір. Як свідчить статистика, кожне п'яте ліжко в столичних стаціонарах — не працює, воно зайве. Розпорошуються кошти, не оновлюється матеріальна база, кадри втрачають кваліфікацію — бо мало практикують. Тому кияни часто звертаються по медичну допомогу не в міські лікарні, а в академічні, де краща діагностична та лікувальна база. Наші інститути мають дуже багато напрацювань, які б могли значно підвищити рівень медицини. Ми провадимо активне міжнародне співробітництво. Нам є що запропонувати і закордонним колегам, і своїм співвітчизникам.

Час сідати за стіл з очільниками столичної охорони здоров'я і рахувати, скільки і яких ліжок скорочувати, куди і як спрямовувати потоки пацієнтів. Який сенс везти хворого із серцевим нападом у лікарню, яка чергує, коли йому необхідна високоспеціалізована допомога? Не йдеться про закриття лікувальних закладів. Якщо ліжка не використовуються, їх слід перепрофілювати, — в Києві гостро бракує реабілітаційних, хоспісних відділень як для дорослих, так і для дітей. Ми зі своїми пропозиціями зверталися до уряду, до КМДА, нині готуємося до зустрічі з мером Віталієм Кличком."

Ідею створення єдиного медичного простору підтримують і в Інституті урології НАМНУ. Сюди дуже часто привозять пацієнтів, котрим не змогли допомогти в міських багатопрофільних лікарнях. Люди страждають, втрачають здоров'я лише через те, що їх не змогли чи не схотіли вчасно направити до високоспеціалізованого медичного закладу. 

"Торік ми зробили 6700 операцій, із яких 84% — малоінвазивні, — розповідає Сергій Возіанов, директор Інституту урології. — Якщо раніше переважно виконувалися великі операції, після яких наставав складний післяопераційний період, то тепер можливе дистанційне дроблення каменів, лапароскопічне видалення каменів або пухлин. 
Водночас, для того, щоб ефективно працювати, ми мусимо чи не щодня порушувати накази Міністерства охорони здоров'я. Є три рівні надання медичної допомоги. Академічні інститути, як відомо, — це третій, найвищий рівень. Згідно з наказом МОЗ, хворий може потрапити до нас на лікування лише в тому випадку, якщо його направив сімейний лікар. А він, як ми з'ясували, має право підписати направлення до уролога лише трьом хворим урологічного профілю. Якщо направить більше — його оштрафують, тобто знімуть доплати, премії тощо. Свідомий лікар тихенько порадить хворому, куди йому слід звернутися, але ж є багато таких, які не переймаються проблемами пацієнтів, а сліпо виконують інструкції. 

Наш інститут уклав угоду зі столичною службою швидкої допомоги — трапляється, що пацієнта необхідно перевезти в іншу клініку. Ціну виставили немалу — 350 гривень за перевезення. Одному хворому на третій день після складної операції терміново був потрібен гемодіаліз. Викликаємо машину швидкої допомоги, щоб відвезла його в Інститут імені Шалімова. 

Після сеансу гемодіалізу хворий повинен повернутися в свою палату і продовжити лікування. Телефонуємо у "швидку", а диспетчер відмовляється приймати виклик: "Ми не будемо перевозити хворого, бо інститут Шалімова не уклав із нами договір". Але ж викликає інститут урології, який і заплатить, згідно з умовами договору! Однак "швидка" категорично відмовилася їхати, довелося шукати інший транспорт. 

І це далеко не єдиний випадок бездумного виконання службових інструкцій, внаслідок чого страждають хворі та, власне, і медики." 

Якщо, не дай боже, у високопосадовця чи народного депутата раптом заниє нирка, заболить печінка чи серце, куди його повезе карета швидкої допомоги — у лікарню, яка того дня чергує, чи зразу у Феофанію? Запитання, звісно, риторичне. Не лише у Феофанії, а й в академічних клініках консультуються й лікуються пацієнти, чий статус дозволяє їм приймати рішення, які б удосконалили надання медичної допомоги. Але вони чомусь не приймають. 

Важко в це повірити, однак у Києві смертність від серцево-судинних захворювань, зокрема інфаркту міокарда, вища, ніж в інших регіонах. За словами фахівців, велику роль тут відіграє час, за який можна не лише довезти хворого до лікарні, а й надати йому адекватну медичну допомогу: терапевтичне вікно для порятунку від гострого інфаркту відкрите всього дві години. 

"Смертність від цієї недуги поза лікарняними установами становить понад 30%. І це не лише в Україні, а й у світі, пояснює Володимир Коваленко, директор Національного наукового центру "Інститут кардіології ім. М. Стражеска". Щоб врятувати такого хворого, потрібні сучасні технології і висококваліфіковані фахівці. Це дозволяє в госпітальних умовах, коли використовується так зване терапевтичне вікно, зменшити смертність від гострого інфаркту в кілька разів. У нас цей показник становить 3—4%.

У нашому інституті вперше в Україні запровадили інтервенційну технологію: через 10 — максимум

30 хвилин після привезення хворого ми можемо поставити йому коронарний стент і відновити кровообіг. А що чекає такого пацієнта, якщо машина швидкої допомоги, керуючись інструкцією, повезе його в міську лікарню, яка чергує? Таких хворих слід негайно везти у спеціалізовану клініку, де їх можуть врятувати. В Києві, окрім нашого, є ще два лікувальних заклади, в яких надають таку допомогу, — Інститут імені Амосова і Центр серця. 

У столиці за рік трапляється близько 2500 гострих інфарктів міокарда. Якщо правильно організувати логістику лікування цих хворих, можна не лише врятувати переважну їх більшість, а й повернути їм належну якість життя. А нині в Києві, на превеликий жаль, один із найвищих показників смертності від інфаркту міокарда.
Щоб змінити ситуацію вже тепер, потрібні не додаткові фінанси, яких завжди бракує, а здоровий глузд. Прикро, що в Києві ніяк не можуть скасувати застарілі накази та інструкції і підготувати нові, з урахуванням можливостей спеціалізованих медичних закладів, які працюють у столиці. Час порушувати питання, щоб ті чиновники, котрі не вміють адекватно реагувати на виклики часу, не можуть забезпечити хворим доступ до якісної високоспеціалізованої медичної допомоги, несли відповідальність за свої дії, щоб пояснили громаді, чому вони так гальмують, чому нехтують здоров'ям та життям людей.

Створення єдиного медичного простору — це питання життя і смерті наших людей. Рух у цьому напрямі розпочався з ініціативи АМН і нашого інституту, зокрема, ми неодноразово подавали свої пропозиції до Кабміну, в МОЗ і КМДА. Сподіваємося, може, хоч на парламентських слуханнях, які відбудуться незабаром, нас почують і звернуть на це увагу."

Багато років чиновники обіцяють зробити так, щоб "гроші ходили за пацієнтом". Насправді ж пацієнт повинен ходити з грішми, бо куди і як використовуються "подушні" кошти, виділені з бюджету на охорону здоров'я, достеменно не відомо. Чи можна це якось змінити? Академія медичних наук за два останні роки підписала меморандуми про співробітництво з усіма областями, — кожен інститут виділив квоти для прийому профільних хворих. Щоб люди отримали високоспеціалізовану медичну допомогу, яка недоступна у місцевій лікарні, потрібні направлення від фахівців обласних лікарень чи диспансерів. Добре було б, якби гроші з місцевого бюджету, передбачені на лікування хворого, були переведені на рахунок відповідного інституту, котрий прийняв пацієнта. Але механізму, який би дозволив проводити такі фінансові операції, кажуть, досі немає. Коли ж хворі просять направлення в академічні клініки, їм наполегливо радять залишатися в місцевій лікарні: мовляв, наші фахівці не гірші від столичних. Та чи мають місцеві медичні заклади такі можливості для порятунку життя і здоров'я людей, як наукові інститути? 

"Нещодавно привезли до нас пацієнтку на останньому місяці вагітності, в якої почалося розшарування аорти, — розповідає Юрій Антипкін, директор Інституту педіатрії, акушерства та гінекології. — Ситуація критична. Якщо вчасно не прооперувати (зробити пластику аорти) — загинуть і жінка, і її ненароджена дитина. Рятували її спільно з фахівцями Інституту кардіохірургії імені Амосова, куди разом із пацієнткою поїхали й наші гінекологи та акушери. Все проводилося на одному операційному столі: спочатку зробили кесарів розтин, врятували маля, а потім працювали кардіохірурги. Хвора була в тяжкому стані, — різко впав тиск, ситуація надзвичайно складна. Слава богу, все минулося. І мама жива, і її донечка, яка з'явилася на світ здоровою, має вагу 3,400 кг. А без такої взаємодії високопрофесійних фахівців усе б закінчилося трагічно.

За останні два місяці це вже п'ятий випадок. 

У нашому інституті давно навчилися приймати пологи в жінок із пороками серця. Але тепер вагітні поступають із такими складними діагнозами, що їх відразу необхідно відправляти в інститут кардіохірургії, де є найсучасніша техніка, висококваліфіковані кадри і накопичено великий досвід порятунку таких хворих. Наші фахівці туди їдуть, щоб прийняти дитину, а кардіохірурги рятують маму.

Понад 30 років ми розвиваємо напрям, який називається "медицина плоду". За цей час досягли високого рівня — маємо сучасну базу, новітнє обладнання. Наші фахівці здатні виявити будь-які вади розвитку плоду, у тому числі — і центральної нервової системи. Спільно з фахівцями Інституту ядерної медицини і променевої діагностики ми розробили методи, які дозволяють виявляти такі вади ще в період внутрішньоутробного розвитку. Завдяки цьому проводиться рання діагностика і рання реабілітація такої дитини. Зазвичай деякі форми ДЦП діагностуються лише через півроку після народження немовляти, що призводить до втрати дорогоцінного часу. 

— Приватні клініки хваляться, що в них уміють робити операції ще до народження дитини, доки вона перебуває в лоні матері. Чи готові ваші фахівці до такого?
— Дуже актуальне питання. Ми вже придбали апарат — фетоскоп, із допомогою якого можна проводити внутрішньоутробні операції. Але проблема в тому, що в Україні бракує фахівців, які вміють працювати на такому обладнанні. Тому ми запросили зі США спеціаліста світового рівня, який провів майстер-клас, показав, як він оперує, відповів на запитання колег. Цей напрям дуже складний, — біда в тому, що 50 —70% операцій закінчуються для плоду летально.

— Лише в Україні чи й за кордоном?
— Це світова статистика. Навіть ті фахівці, котрі досягли високого професійного рівня, мають досить великий відсоток невдалих операцій, що закінчилися загибеллю плоду. 
Серйозна проблема, хоча застосування фетоскопа має хороші перспективи. Коли вагітна виношує двійню, часто трапляється така патологія як фето-фетальний синдром, внаслідок якої обидва плоди можуть загинути. Якщо ж із допомогою фетоскопа розсікти плаценту, один із них матиме можливість нормально розвиватися, є шанс, що на світ з'явиться здорова дитина. Другий плід, на жаль, загине, але треба розуміти, що без оперативного втручання з таким діагнозом не виживе жоден із них. 

— Зараз небагато ентузіастів, готових займатися наукою. Може, новітні технології, сучасне обладнання, унікальні операції — все це зацікавить молодих учених? 
— Сподіваємось. У нас є лікарі, котрим цікавий цей напрям. Один із молодих спеціалістів поїхав на навчання у Швецію й Францію. А я розмірковую: якщо він опанує нові методи, навчиться працювати на унікальному обладнанні так, як це роблять у провідних закордонних клініках, — матиме право розраховувати й на зарплату відповідного рівня. Чи довго він утримається в нашому інституті на ту зарплатню, яка передбачена штатним розкладом?..

— Що б ви хотіли донести до учасників парламентських слухань?
—У нас гостро бракує програм профілактики і реабілітації дітей-інвалідів. Україна перейшла на світові стандарти, ми навчилися приймати й виходжувати новонароджених, котрі мають вагу до 1000 грамів. Але слід розуміти, що 50% їх залишаться інвалідами на все життя. Їм можна допомогти, організувавши ранні лікування та реабілітацію, створивши спеціальні медичні центри. Це необхідно вирішувати в масштабах усієї країни, без цього ми не матимемо здорового покоління."
Скептики сумніваються, чи варто проводити парламентські слухання, присвячені науці, у такий складний час. Але більшість науковців переконана, що обговорення перспектив розвитку науки та проблем, які її руйнують, украй необхідне. Варто лише на короткий час загальмувати — доганяти доведеться не роками, а десятиліттями. 
"До науки звертаються тому, що існують виклики сьогодення, з'являються нові запити суспільства, погіршується стан здоров'я населення. І на все це потрібно адекватно реагувати, — переконана професор Олеся Гульчій, начальник науково-координаційного управління НАМНУ. — Перше, що на часі, — систематизація законодавства. Сфера охорони здоров'я потерпає від того, що чинне законодавство має багато невідповідностей, суперечностей і застарілих норм. У нинішніх умовах низка статей не працює зовсім — починаючи зі ст. 49 Конституції України, яка гарантує кожному громадянинові безплатну медичну допомогу. Потрібні політична воля і сміливість, щоб відкрито сказати суспільству: це — ми забезпечимо, цього — не можемо зробити, а тут візьмемо паузу на рік або п'ять, але проблему неодмінно вирішимо. 

Медична реформа показала як певні позитиви, так і прорахунки, на які не слід заплющувати очі. Приміром, у сімейних амбулаторіях значно гірше виявляють таку тяжку недугу як цукровий діабет. Сімейний лікар не вміє, не має можливості його вчасно діагностувати, до того ж він не зацікавлений у тому, щоб направити хворого на додаткове обстеження і на другий рівень медичної допомоги. Реформування йде фрагментарно, ми не уявляємо систему цілісною, не відстежуємо взаємозв'язків між окремими ланками. Систему охорони здоров'я потрібно бачити комплексно, всебічно, тоді й з'явиться можливість формування єдиного медичного простору.
Нам потрібна гармонізація з європейським законодавством. Ми ще недостатньо бачили й розібралися в тому, що є у Європі, і часто намагаємося винаходити свій велосипед. Щоб ефективно працювати, потрібно виходити за рамки національної сфери, долучатися до потужного міжнародного співробітництва. У 2006 р. в ЄС створено раду, яка об'єднує європейські наукові організації та спільноти. Ми повинні до них долучатися й користуватися фондами, які надає Євросоюз. Існує ціла низка проектів і досліджень, перспективних для українських науковців, які працюють у сфері охорони здоров'я."

Інститути Академії медичних наук підготували низку пропозицій, які варто обговорити на парламентських слуханнях. Науковці-медики сподіваються, що їх почують ті, хто приймає державницькі рішення, і візьмуть інформацію до уваги. До діалогу запрошуються не лише чиновники, а й фахівці практичної медицини, асоціації лікарів, пацієнтські громадські організації. 

Вчені сподіваються, що на парламентські слухання, присвячені такій важливій сфері як наука, масово прийдуть народні депутати, аби нарешті дізнатися, чому тривалість життя українців чи не найнижча в Європі і як можна змінити це на краще.

Тижневик «Дзеркало тижня», Ольга Скрипник