Науковий фронт: чи можливий він в українській науці?

578
Фото с сайта sciencemag.org

Останнім часом у звʼязку із протестними акціями науковців проти обʼєднання НАН та галузевих академій наук та проти скорочення держбюджетних коштів на науку, активізувалася відповідна риторика у медіа.
З субʼєктивного… Розглядали ми на парі поняття «піднесеного» в історії. Тема методологічного характеру, складна. І от, щоб наблизити її до студентів, я їх запитала, при прочитанні яких саме епізодів вітчизняної минувщини вони відчували піднесення, гордість. На першому місці були козацькі сюжети, на другому – воєні події 1941-1945 рр., а на третьому, як не дивно, – історія науки та техніки.

І з думкою студентів важко посперичатись… Я й себе памʼятаю у 11 класі, коли ми розглядали на уроці, що було зроблено українськими науковцями у роки Великої вітчизняної війни, то я чітко перед собою бачила, що окрім чотирьох українських фронтів діяв ще й пʼятий – науковий.

Та чи існує цей єдиний науковий фронт на сьогодні? Навряд…

Останнім часом у звʼязку із протестними акцiями науковців проти обʼєднання НАН та галузевих академій наук та проти скорочення держбюджетних коштів на науку, активізувалася відповідна риторика у медіа.

У науки є багато заповзятих захисників з числа молодих учених. І це чудово. Та більшість з них у своїх інтервʼю, а ще частіше, у дискусіях у рамках соціальних мереж припускається однієї помилки.

А саме: вони доводять значущість науки, протиставляючи одну групу вчених іншій.
А цих опозицій і протиставлень немало.

Ось короткий перелік антонимів української науки:

1. Протиставлення «Фізики – лірики»

Погодьтесь, що наступне твердження є розповсюдженим у наукових спільнотах у Facebook. «Гуманітаристика в Україні у зародковому стані. Її коефіцієнт корисної дії наближується до 0. Індекс Хірша у більшості гуманітаріїв нульовий. Великим сумнівам підлягає, що гуманітаристика – це наука. Треба її відділити від справжньої науки і платити гуманітаріям меньше!»

Це не цитата, а концентрована передача думок, що побутують в мережі, і за потреби я кожну з тез можу підкріпити посиланнями.

Байдуже, що для гуманітаріїв більш знаковим є вихід монографії, ніж статті… Байдуже, що у гуманітаріїв є розповсюжденою практика посилатись на тих, кого критикуєш (у такому разі, щоб «Хірш зашкалив» потрібно написати абсолютну дурницю і закликати наукову спільноту до справедливого обурення).

Критиці підлягає все, що не вписується у власну усталену модель наукового світу. На жаль, позиція «істориків – на звалку історії» у спільнотах науковців лунає непоодиноко.

2. Протиставлення «НАН – університети»

Вчені-нанівці часто пишуть і говорять на камеру щось на кшталт: «Тру-наука є тільки у НАН. В Україні немає класичних університетів із потужною науковою складовою. Роль університету звелась до поганої бурси: навчають ремісника за застарілими технологіями, якого на виході роботодавцю ще й переучувати доводиться.»

Думка університетських викладачів звучить прямо протилежно: «У НАН невідомо, за що люди зарплатню отримують. Інколи приходиш у Н-ський інститут – а там шаром покоти, нікого на робочих місцях нема. От би їм наше аудиторне навантаження! Тоді б відчули, якими нелегкими базсонними ночами пристойна публікація дається».

3. Протиставлення «Молоді та ранні» − «Ті, що за науку, а не за погони»

Тут особливо розписувати не буду, критикують і тих, хто захистився до 25, написавши дисертацію «за півроку», і тих, хто «засидівся» в кандидатах до кінця карʼєри (на Заході, мовляв, таке неприпустимо).

4. Протиставлення «Скопусівці» − «Мурзилочники»

Ці дискусії взагалі без заспокійливого читати не можна, боюсь, що скоро не можна буде читати без знеболювального. У пошуку справжньої науки і гідних місць для публікації своїх шедеврів, вчені часто доходять до висновків а-ля «Скопус-не еталон, там теж мурзилок вистачає», і навіть далі:  «мурзилкою вважати кожен журнал де нема моєї публікації і публікації моїх союзників по дискусії». Не буду висловлювати свою думку з цього приводу. Просто, погодьтесь, що гарячі словесні баталії у цьому питанні присутні.

5. Протиставлення «Емігранти» – «Домосіди»

Останнім часом до обговорення реформ в українській науці долучаються наукові емігранти і крізь конструктив, що лунає з їх вуст, часто пробивається «в Україні науковці – щасливці, бо тут вчений має стабільну роботу і стабільну (хоч і невелику) зарплатню.

На Заході вчений знаходиться у ситуації постійної конкуренціїї, боротьби за гранти у дусі соціал-дарвінізму, при цьому його заробітна платня – мізер. У промисловості – значно більше».

«Домосіди» їм відповідають здебільшого одне: «То чому ви там? А не повертаєтесь на свою стабільну Батьківщину?».

Це лише головні вектори протистояння науковців. Власне, для тих, хто «в темі» – це очевидні речі! Чому я про них пишу, і що тут нового? Нічого! Стаття ж публіцистична і на новизну результатів не претендує!

Але що ми маємо в результаті?

Петицію «Врятуймо українську науку»! до Президента України на сьогодні підписало близько 10 000 осіб.

Здавалося б, в самій лише НАН 40 000 працівників! Це сила-силена людей. Ну, припустімо, якась кількість співробітників НАН не є активними користувачами Інтернету. Хоча (я була пиємно здивована), під час останньої моєї конференції в Інституті історії України, першими пости у Facebook виклали саме представники старшого покоління. Припустімо, мінус 20 000!

То чому підписали лише 10 000? 10 000 науковців не хочуть врятувати українську науку – чи як? Піару петиції можна позаздрити!!!

А річ у тім…

що у чиємусь пості поруч із закликом підписати петицію прозвучав «наїзд» на гуманітаристику; хтось із тих, хто закликав до благого діла сказав про молодих карʼєристів з презирством; хтось поділив науковий світ на «тру» та «не тру» вчених. А хтось вирішив утвердити НАН за рахунок того, що в університетах все гірше (і мінус десятки тисяч українських викладачів серед фан-клубу петиції – як наслідок).

Наука – це та річ, користь і життєва необхідність якої може бути абсолютно грунтовно доведена, виходячи з її досягнень та ролі у суспільстві. Без «полювання на відьом» серед самих науковців.

Я розумію, що самокритика науки – річ корисна, але є часи, коли потрібна єдність. Потрібен науковий фронт, хоча б у відстоюванні своїх інтересів.

Валерія Лавренко
Submitted by emelezhik on Сб, 12/19/2015 – 07:39

Джерело: http://www.science-community.org/ru/node/162714