! Сьогодні

     
Новини

Заголовок

Заголовок

21 червня 2012 р. у Києві відбулося засідання президії Національної академії медичних наук (НАМН) України, у якому брала участь віце-прем’єр-міністр України — міністр охорони здоров’я України, член-кореспондент НАМН Раїса Богатирьова. На засіданні розглядалося дуже багато питань, які турбують як медиків, так і представників державної влади і суспільство. Це і підготовка Національної доповіді про стан здоров’я населення України, і збільшення повноважень самоврядних професійних лікарських організацій, і підготовка до святкування 20 річчя НАМН. У цій публікації ми пропонуємо до уваги читачів доповідь віце-прем’єр-міністра України — міністра охорони здоров’я України, члена-кореспондента НАМН Р. Богатирьової про основні напрямки співпраці між МОЗ України та НАМН України.


Починаючи доповідь, Р. Богатирьова перш за все підкреслила, що на неї як на члена НАМН, і як віце-прем’єра і міністра, лягає потрійна відповідальність, і вона весь свій досвід наукових досліджень, законотворчості та роботи у Раді національної безпеки та оборони застосує для вирішення покладених на неї завдань. Доповідач висловила переконання, що сьогодні надважливим є забезпечення нової якості взаємодії НАМН та Міністерства з питань розвитку вітчизняної системи охорони здоров’я і медицини. На порядку денному — модернізація системи охорони здоров’я, оновлення законодавчої та нормативної бази та впровадження новітніх медичних технологій. Слід зазначити, що реформи в нашій країні відбуваються у складній економічній, соціальній та медико-­демографічній ситуації. Стан здоров’я населення України за показниками захворюваності, поширеності хвороб, інвалідності та смертності, фізичного розвитку та адаптації до умов середовища є близьким до кризового.

Через значне недофінансування закладів охорони здоров’я як на поточні, так і на капітальні видатки, доступність без­оплатної медичної допомоги в повному обсязі за медичними стандартами стала неможливою. Вартість лікарських засобів, їх не завжди відповідна якість створюють значні труднощі в призначенні адекватного лікування.

Викликає стурбованість низька заробітна плата медичного персоналу, не задовольняють ті умови, за яких лікар не має можливості правильно лікувати і виліковувати, нас турбує все більший розрив у доступності медичної допомоги для людей залежно від їх фінансового стану. Сучасні проблеми вітчизняної охорони здоров’я лежать далеко не лише в економічній площині. Вони зумовлені й багатьма іншими чинниками, зокрема соціально-гігієнічного змісту. Тому спільним і невідкладним завданням буде забезпечення нарощування наукового впливу на зниження гостроти проблем.

Особлива роль у вирішенні цих питань покладається на напрямок соціальної медицини. Сьогодні обґрунтовано вплив соціальних факторів на здоров’я населення, доведено недостатність лише медичних заходів для його покращання та необхідність вжиття широких суспільних заходів, участі громадськості у вирішенні питань охорони здоров’я, реалізації вимог щодо профілактики.

Саме на профілактиці віце-прем’єр-міністр зупинилася більш докладно. Вона нагадала, що у своїй промові на нараді високого рівня Генеральної Асамблеї ООН із профілактики неінфекційних захворювань і боротьби з ними Президент України Віктор Янукович озвучив основні напрями широкомасштабних реформ сфери охорони здоров’я в Україні, в яких основний акцент робиться на модернізації системи первинної медико-санітарної допомоги і профілактиці неінфекційних хвороб. Левова частка передчасної смертності в нашій країні пов’язана з хворобами серцево-судинної системи, онкологічними захворюваннями і травмами. Уряд України усвідомлює — зазначену смертність можливо знизити, і необхідно зробити все для цього. Тому проблема профілактики неінфекційних захворювань сьогодні актуальна як ніколи. Саме такий наголос Р. Богатирьова зробила у своєму виступі з трибуни 65-ї сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я у травні нинішнього року.

В Україні особливий інтерес викликала доповідь Секретаріату ВООЗ за підсумками наради Генеральної асамблеї ООН і Першої міністерської конференції з неінфекційних захворювань. Запропоновані в доповіді глобальні цілі скорочення смертності від серцево-судинних захворювань, діабету, раку, а також мета відносно чинників ризику стануть для нашої країни новим вектором політики в охороні здоров’я на найближчі роки. Без сумнівів, прогрес у боротьбі з неінфекційними захворюваннями неможливий без заходів, спрямованих на вдосконалення національних систем охорони здоров’я. Зараз фахівці МОЗ України розробляють національну Програму «Здоров’я–2020: Український вимір». Основним пріоритетом цієї програми є профілактичні заходи — формування умов здорового середовища і відповідального ставлення населення до свого здоров’я. У сфері охорони здоров’я, таким чином, відбудеться переорієнтація діяльності первинної ланки медичної допомоги на профілактичні принципи.

Відомо, що головним багатством будь-якої суспільної системи є людський потенціал, який загалом і визначає могутність держави. Підвищення цінності людського ресурсу перетворюється в найважливіший чинник укріплення економіки, модернізації економічних інститутів. Нині існують незаперечні докази, отримані у широкомасштабних дослідженнях ВООЗ, Світового банку та інших авторитетних міжнародних організацій, що однією з найважливіших складових, котрі формують якість людського потенціалу, є система охорони здоров’я. Її можливості впливати на рівень здоров’я населення за останні півстоліття збільшилися в декілька разів. Однак українська система охорони здоров’я використовує такі можливості ще недостатньо.

Тому основними цілями розвитку системи охорони здоров’я української держави до 2020 р. є, перш за все, істотне поліпшення здоров’я населення — призупинення його депопуляції за рахунок поступового підвищення рівня народжуваності та зниження рівня смертності, збільшення до 72 років очікуваної тривалості життя населення, поліпшення показників репродуктивного здоров’я: зниження малюкової смертності на 12% та материнської — на 50% від їх нинішнього рівня.

Одним із важливих напрямків поліпшення здоров’я людей є формування у них здорового способу життя — зменшення поширеності серед людей ризикованої поведінки (тютюнопаління до 25% усього населення, споживання алкоголю до 9 л на рік на душу населення).

ВООЗ у своїх програмних документах підкреслює, що витрати, пов’язані з отриманням медичної допомоги, не мають розширювати масштаби бідності населення. Тому до числа важливих цільових показників розвитку охорони здоров’я в краї­ні входить поступове зменшення питомої ваги особистих витрат населення з близько 50 до 30% загальних витрат на охорону здоров’я.

Поставлені цілі відповідають зобов’язанням України, взятим на себе на Саміті ООН, присвяченому Цілям тисячоліття і, на переконання Р. Богатирьової, вони є абсолютно досяжними. Для досягнення поставлених цілей необхідно виконати ключові завдання розвитку охорони здоров’я України до 2020 р.:

  • поетапне збільшення державного фінансування системи охорони здоров’я до 2020 р. до 5% від ВВП;

  • конкретизація і встановлення державних гарантій надання громадянам безоплатної медичної допомоги;

  • формування системи охорони здоров’я, орієнтованої на задоволення справедливих потреб населення у медичній допомозі.

Збільшити обсяги державних асигнувань до 5% ВВП планується поступово за рахунок пріоритетного виділення на охорону здоров’я фінансових ресурсів з бюд­жету та шляхом запровадження з 2015 р. державного соціального медичного страхування або системи фінансування охорони здоров’я, що ґрунтується на цільових податках, як додаткового фінансового джерела.

Однак лише збільшення обсягів державного фінансування не дозволить істотно поліпшити якість медичного обслуговування та його позитивний вплив на здоров’я населення, якщо не будуть в комплексі вирішуватися два наступних завдання. По-перше, це перехід від існуючої в Україні моделі охорони здоров’я, зосередженої на вирішенні власних потреб з розпорошеними та такими, що використовуються неефективно, ресурсами, до моделі, орієнтованої на задоволення справедливих потреб населення у медичній допомозі.

По-друге — встановлення чітких державних зобов’язань щодо надання громадянам безоплатної медичної допомоги, оскільки в Україні при декларуванні формально необмежених гарантій отримання медичної допомоги на безоплатних засадах в державних та комунальних закладах охорони здоров’я реальні гарантії для населення практично відсутні.

Встановлення державних гарантій є непростим завданням, яке не вдалося вирішити протягом останніх 20 років. Його реалізація потребує:

  • обґрунтування методики розробки обсягів та структури державних гарантій, спираючись на існуючий міжнародний досвід, згідно з яким за основу методичних підходів здебільшого беруть певні соціальні нормативи (кількість безоплатних відвідувань, ліжко-днів і т.д.);

  • перегляду відомого рішення Конституційного суду 2002 р. щодо безоплатності медичної допомоги в державних та комунальних закладах охорони здоров’я (наприклад шляхом здійснення повторного конституційного провадження у справі у зв’язку з додатковими обставинами, що не були враховані при попередньому розгляді справи щодо сумісного тлумачення 49 та 95 статей Конституції України);

  • щорічного законодавчого перегляду державних зобов’язань (гарантій) з урахуванням економічних можливостей держави.

Враховуючи поставлені завдання, пріо­ритетними напрямками розвитку охорони здоров’я можуть бути визначені наступні п’ять потужних спрямувань, кожне з яких слід реалізовувати одночасно з іншими:

  • проведення структурної перебудови системи медичної допомоги з урахуванням потреб населення у різних її видах;

  • модернізація технічного і технологічного оснащення закладів охорони здоров’я;

  • поліпшення кадрового забезпечення галузі та мотивації медичного персоналу;

  • поліпшення забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення;

  • пропагування здорового способу життя.

За оцінками експертів, додаткові ресурсні вкладення за пріоритетними напрямками розвитку охорони здоров’я доцільно розподілити наступним чином: на структурну перебудову — до 25%, на модернізацію технічного і технологічного оснащення закладів охорони здоров’я — близько 35%. Мова йде про те, що інституціональні перетворення в охороні здоров’я не мають зводитися до перейменування існуючих закладів. За рахунок додаткових інвестицій всі типи закладів поетапно слід поступово приводити у відповідність із санітарними вимогами та оснащувати сучасним ефективним медичним та технічним обладнанням.

Відомо, що без забезпечення галузі добре підготовленими та належним чином вмотивованими кадровими ресурсами будь-які перетворення в галузі приречені на провал. Тому значний обсяг інвестицій — 20% передбачається спрямувати саме на реалізацію цього пріоритету.

Галузь не може ефективно функціонувати без справедливого рівного доступу пацієнтів до основних лікарських засобів, вакцин та технологій гарантованої якості, безпеки, дієвості та ефективності. Такий доступ в Україні на сучасному етапі ще обмежений. Тому до 15% додаткових вкладень передбачається спрямувати на поліпшення забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення.

І, нарешті, на стимулювання здорового способу життя, що вперше в новітній історії, адже в проекті наступних державних інвестицій передбачається до 5% додаткових вкладень.

Відомо, що додаткові інвестиції в охорону здоров’я доцільно вкладати адресно: на розвиток первинної, вторинної та третинної допомоги, поліпшення забезпечення населення медикаментами, на розвиток екстреної медичної допомоги.

На сьогодні у світі вже науково доведено, що добре організована первинна медична допомога впливає на здоров’я населення набагато більшою мірою ніж спеціалізована та високоспеціалізована допомога. Результати міжнародних досліджень вказують на наявність високого позитивного кореляційного зв’язку між рівнем розвитку системи первинної медико-­санітарної допомоги в країні і здоров’ям населення.

Доведено, що забезпечення більшої доступності первинної медико-санітарної допомоги також зменшує загальну нерівність в отриманні медичної допомоги. За прогнозними оцінками, додаткові інвестиції у розвиток первинної медичної допомоги забезпечать:

  • поліпшення показників здоров’я — зниження смертності від неінфекційних захворювань у працездатному віці (на 10–15%), зменшення первинного виходу на інвалідність у працездатному віці (на 10–15%);

  • поліпшення якості медичної допомоги, індикаторами чого може бути зменшення виявлення деструктивних форм туберкульозу (на 30–35%) та виявлення занедбаних випадків онкозахворювань (на 20–25%);

  • зменшення масштабу звертань до інших секторів медичної допомоги — числа звернень до швидкої/екстреної медичної допомоги (на 40–45%), частоти звернень до лікарів-спеціалістів (на 30–35%), частоти госпіталізації (на 15–20%).

Розвиток вторинної медичної допомоги, модернізація техніко-технологічного оснащення закладів охорони здоров’я ІІ рівня та поліпшення забезпечення пацієнтів лікарськими засобами та виробами медичного призначення дозволить поступово до 2020 р. зменшити за рахунок інтенсифікації та технологізації лікувального процесу тривалість перебування пацієнтів в лікарнях інтенсивного лікування на 30%: з 11 до 7,5 дня; відповідно зменшити потребу в ліжках і скоротити чисельність ліжкового фонду на 25–30%: з 94 до 65–70 на 10 тис. населення.

Водночас, за рахунок розвитку системи відновного лікування з мережею лікарень відповідної спеціалізації цілком можливо зменшити відсоток інвалідизації пролікованих на 45%.

І, що теж важливо, — додаткові вкладення в формування сучасної системи екстреної медичної допомоги дозволять забезпечити в 95% випадків реальний час доїзду до пацієнта в сільській місцевості впродовж 20 хв з моменту виклику, а у містах — 10 хв. Своєчасність доїзду та можливість надання адекватної екстреної медичної допомоги з використанням за необхідності обладнання для підтримки життєво важливих функцій організму на місці пригоди і в процесі транспортування до лікарні інтенсивного лікування дозволить, за експертними даними, знизити летальність при автотранспортних пригодах на 10–15% і наблизитися за цим критерієм до розвинених країн світу.

Беручи до уваги, що завдання перед системою охорони здоров’я стоять грандіозні, я ще раз хочу повернутися до ролі НАМН, до нашої з Вами ролі у реформуванні та розвитку вітчизняної медицини.

Р. Богатирьова висловила сподівання, що науковий потенціал НАМН дозволить запропонувати оптимальні науково обґрунтовані рішення ключових проблем охорони здоров’я, а саме — ефективної організації первинної, вторинної, екстреної та високоспеціалізованої медичної допомоги, фінансового, ресурсного та кадрового забезпечення галузі, морально-етичних та деонтологічних питань в діяльності медиків та житті суспільства. Саме НАМН має напрацювати науково обґрунтовані підходи до об’єктивної оцінки праці лікаря і визначення її вартості, щоб в існуючій на сьогодні системі цін і цінностей лікар та його матеріальний і соціальний статус відповідали тим вимогам, які наше суспільство до нього пред’являє.

Беручи до уваги, що стаття 49 Конституції України гарантує громадянам без­оплатну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, нам необхідно буде дати науковий висновок про те, якого рівня соціальні та медичні стандарти ми можемо забезпечити в сучасній економічній ситуації. Скільки необхідно коштів для досягнення задекларованих стандартів? У справі реформ найважливішим партнером Міністерства має стати НАМН. І не тільки тому, що в клініках цього наукового закладу зосереджений основний технічний і кадровий потенціал галузі, але й тому, що завдяки її президенту, академіку Андрію Сердюку інтеграція практичної медичної діяльності НАМН та МОЗ стає більш глибокою та ефективною. Перспектива такої інтеграції — в організації та забезпеченні високоспеціалізованої медичної допомоги не тільки медичними закладами НАМН, але й усією мережею таких закладів в державі. Сучасні методики діагностики та лікування, новітні медичні технології, підготовка кадрів вищої кваліфікації на кафедрах вузів, що знаходяться в інститутах академії, розробка усього комплексу медичних стандартів та забезпечення населення високоспеціалізованою медичною допомогою найвищого, унікального рівня — ось наші сподівання щодо НАМН. Не менш важливою є роль академії в теоретичному і нормативно-практичному забезпеченні реформ галузі охорони здоров’я.

Зараз можна пишатися передовими досягненнями наших учених, однак необхідно сприяти їх науковій творчості. На жаль, ресурси нашої держави щодо фінансування наукових розробок досить обмежені. Тому питання пріоритетності наукових робіт і надалі буде визначальним у формуванні державного замовлення.

Перш за все, сьогодні потрібні ті прикладні наукові розробки, які спрямовані на наукове обґрунтування сучасних медичних стандартів профілактики, діагностики і лікування хвороб, законодавче та нормативно-правове забезпечення функціонування галузі, гармонізацію вимог і підходів у сфері громадського здоров’я і безпеки середовища із законодавством Європейського Союзу.

Одне із таких актуальних питань — це перспективи впровадження обов’язкового медичного страхування, а також якості та доступності лікарських засобів та фармакоекономіки. Відомо, що існує достатньо економічних застережень щодо невідкладного впровадження повноцінного обов’язкового медичного страхування. Водночас, однією із значних статей витрат як в бюджеті медичних закладів, так і в бюд­жеті кожної сім’ї з тяжкохворим родичем є витрати на ліки. Тому було б дуже корисно для справи охорони здоров’я, якби члени НАМН та провідні наукові колективи розглянули запропонований ще на І з’їзді медичних працівників проект закону «Про медикаментозне страхування» як першого етапу на шляху впровадження повноцінного медичного страхування.

Безперечно, у спільній діяльності є дуже багато інших актуальних проблем, які потребують постійної уваги Міністерства й НАМН, зокрема такі як серцево-судинні захворювання, онкологія, цукровий діабет, гемофілія, проблеми крові, перинатальної медицини, трансплантології, а також проблеми СНІДу, туберкульозу, наркоманії. Окрема турбота — це епідемічні інфекційні захворювання, в першу чергу ті, які ми в попередні десятиліття подолали: кір, паротит, краснуха, поліомієліт, сивороткові гепатити, кашлюк, дифтерія, правець.

Саме на середовище життєдіяльності — умови праці, проживання, побуту, навчання, відпочинку та харчування людей мають бути спрямовані зусилля профілактичного напрямку охорони здоров’я. Без стабільної санітарної та епідемічної ситуації ні про які успішні реформи в охороні здоров’я не може бути й мови.

Також, на погляд міністра, сьогодні існує гостра необхідність саме в реформуванні правового статусу лікаря і медичного закладу. Це — основа реформи в охороні здоров’я. Правильно, якщо Конституція і законодавство захищають пацієнта — завжди право на його боці. Але право пацієнта не повинно обертатися на безправ’я медика. Не може бути повноцінним виконання обов’язків без адекватних прав і їх гарантій. Ось чому проблема відповідальності лікаря на тлі відсутності правового і ресурсного забезпечення не може бути вирішена без радикальної зміни принципів діяльності нашої галузі та сформованої у відповідності з ними концепції реформи.

Необхідно показати конкретні очікувані результати реформ у конкретних часових рамках з відповідними конкретними наслідками для кожного мешканця і кожної територіальної громади. Медикам, як і суспільству, необхідно представити, пояснити і дати відповідь на такі питання:

  • чому сучасна система охорони здоров’я не може задовольнити потреби населення в доступній і якісній медичній допомозі та забезпечити належний рівень захисту громадського та індивідуального здоров’я;

  • чому у попередній суспільно-економічній формації, зокрема у 1970–1980-ті роки, за цими критеріями система охорони здоров’я задовольняла потреби суспільства і визнавалася як віт­чизняними так і ідеологічно протилежними зарубіжними експертами як зразкова;

  • як функціонуватиме система охорони здоров’я після проведення реформи;

  • чому медицина в нашій країні раптом стала «найкорумпованішою» сферою діяльності і чому на усіх медиків мас-медіа, владні та правоохоронні інституції поширюють характеристику корупціонерів, хабарників і здирників, відверто культивуючи в суспільстві зневажливе, підозріле, споживацьке і водночас безапеляційно вимогливе ставлення до медиків і їх діяльності?

Окрім того, слід відповісти на головне питання: чи повернеться лікар на те місце в суспільстві, яке він займав протягом тисячоліть і яке займають лікарі в усіх без винятку країнах світу сьогодні, крім України?

Р. Богатирьова висловила переконання, що подальше існування системи охорони здоров’я в нереформованому стані призведе до повної руйнації якісного фахового та кількісного кадрового складу, але, що найнебезпечніше, радикально спотворені умови медичної професійної діяльності взагалі знищать морально-етичні основи медицини як найгуманнішої і най­шляхетнішої професії. Адже медицина — це унікальна сфера людської діяльності, яка однаковою мірою вимагає як високоінтелектуальної праці розуму і рук, так і постійної праці душі. медицина може бути і є досконалим ремеслом і вишуканим мистецт­вом, альтруїстичним покликанням і сучасним бізнесом.

Широка професійна дискусія вимагатиме від її учасників — членів НАМН — сучасного теоретичного обґрунтування, що в свою чергу дозволить мати надійну систему координат реформи та запобігти, зокрема, таким парадоксам, які відбулися в нашому законодавстві, коли з весни минулого року термін «охорона здоров’я» взагалі вилучений з нашого базового закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

Ось чому особливу увагу варто приділити питанню об’єднання зусиль і знань юристів і медиків для створення належної життєздатної нормативно-правової бази і підвищення ефективності та якості законотворчого процесу. Для цього доцільно було б створити робочу групу у складі медиків, юристів, соціологів, філософів, психологів тощо, основним завданням якої було б напрацювання якісних законопроектів у сфері охорони здоров’я.

Одне із важливих завдань — це підготувати науково обґрунтовані пропозиції щодо ініціації в установленому порядку коментаря Конституційного суду України щодо усіх пунктів статті 49 та у взаємо­зв’язку із статтею 95, а також підготовка звернення до Конституційної асамблеї з науково обґрунтованою новою редакцією статті 49 Конституції України.

Не викликає сумніву, що головна дієва особа реформи — це лікар. Найголовніше завдання реформи — створити лікарю (медику) такі умови професійної діяльності, фахової освіти, заробітної плати, життя і побуту, за яких головним змістом його життя буде благо пацієнта, його зцілення, зменшення страждань, відновлення здоров’я, повернення до тривалого й активного життя. Без вирішення цього завдання усі інші цілі та завдання не мають сенсу.

Тому визначені Програмою економічних реформ на 2010–2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» та Національним планом дій заходи щодо відчутного поліпшення умов оплати праці працівників бюд­жетних установ, в тому числі медичних працівників, та створення системи місцевих стимулів щодо забезпечення їх ефективної праці та вирішення побутових питань, особливо у сільській місцевості, є доброю підставою для виконання завдань з реформування системи медичної допомоги населенню, поставлених Главою Держави під час його виступу 7 березня 2012 р. на розширеному засіданні Кабінету Міністрів України щодо визначення нової якості державної соціальної політики.

Велике значення для подальшого розвитку галузі мають результати і наслідки тих заходів, які здійснюються згідно із Законом України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві». Не ставлячи під сумнів доцільність вже розпочатих пілотних проектів в регіонах та необхідність їх продовження відповідно до вже сформульованих їх авторами положень, слід визнати, що дискусії з приводу реформи системи охорони здоров’я, навіть прогресивні пропозиції і зміни, які вдавалося впровадити, жодного разу не виходили за межі тих принципів, які були закладені в систему ще за радянських часів.

Також було зазначено, що незважаючи на те що реформі охорони здоров’я присвячений спеціальний закон, а дискусії з приводу реформи в нашій сфері тривають вже 20 років, жодного разу вони не виходили за межі тих принципів, які були закладені в систему ще за часів планової економіки й адміністративно-командного управління. Тому саме ці принципи необхідно сформулювати, спираючись на на­уковий, професійний та моральний авторитет провідних вчених — членів НАМН України. На основі узгоджених усім медичним співтовариством принципів необхідно напрацювати проект вітчизняного загального основоположного документа — Доктрини охорони здоров’я в Україні, у якій була б обґрунтована:

  • сучасна система поглядів на роль і значення здоров’я та медицини в житті кожної людини, усього українського народу,

  • сукупність науково обґрунтованих заходів щодо збереження здоров’я, безпечних умов середовища життєдіяльності людини, організації медичного обслуговування, надання медичної допомоги,

  • пріоритет охорони здоров’я в державній політиці, стратегія та основні напрямки її розвитку,

  • мета і завдання системи охорони здоров’я в сучасному баченні, шляхи їх досягнення через державну політику, очікувані результати до 2015–2020 рр. і на дальшу перспективу.

Закінчуючи доповідь, Р. Богатирьова висловила сподівання, що в медичному академічному середовищі вже назріли думки про те, якими механізмами не адміністративного, а професійного регулювання медичної діяльності можливо досягнути сучасного рівня професіоналізму і відповідальності в самій медичній діяльності? В якій формі, якому обсязі і за яких умов можлива передача певних суто медичних професійних повноважень від держави до професійного медичного співтовариства? Найавторитетніші вчені-медики є членами НАМН. Водночас вони у своїй більшості є лідерами відповідних фахових медичних асоціацій. Тож кому, як не їм, вирішувати долю медичної професії, етичні та деонтологічні проблеми медицини?

Саме тому віце-прем’єр-міністр доручила НАМН України підготувати із залученням вітчизняних експертів, авторитетних представників медичного співтовариства, відомих лікарів, зарубіжних колег, а також представників усіх медичних професійних громадських організацій проект Закону України «Про самоврядування лікарської професії».

Про інші питання, які розглядалися на засіданнях президії, читайте на шпальтах нашого видання найближчим часом.

Олександр Устінов, 
Український медичний часопис

http://www.umj.com.ua/article/35688/moz-ta-namn-ukraini-shlyaxi-spivpraci



 





Розмістив: ред від 23.06.2012




Також читайте наступні новини
Розмістив прес

Розмістив прес

Розмістив прес

Розмістив ред

Розмістив

Розмістив

Розмістив прес

Розмістив прес

Розмістив прес

Розмістив прес

Розмістив ред

Розмістив прес

Статті
Пов'язані документи