Піклування задля здоров’я. Довіра між медичними працівниками та пацієнтами

330

Однією з тем під час Європейського тижня громадського здоров’я була: «Піклування задля здоров’я. Довіра між медичними працівниками та пацієнтами». Світла тема, і щось позитивне хотілося б із цього приводу сказати, але не дуже є що.

Невдачі реформування охорони здоров’я, перекладання значної частки витрат на лікування на бюджети домогосподарств, у тому числі у вигляді прямих подаянь медичним працівникам, низька якість медичної допомоги не сприяють довірі громадян до охорони здоров’я загалом і до медичних працівників зокрема. Про це свідчать результати опитувань пацієнтів та їх численні позови до судових та інших інстанцій щодо неякісного медичного обслуговування.

Розбалансування десятиріччями сформованої, хоч  і не без вад, охорони здоров’я, слабка вмотивованість до належної професійної діяльності, обмежені можливості для професійного зростання через низьку офіційну винагороду за працю, формальні заходи з підвищення якості медичних послуг призвели до того, що медична допомога стала не лише низькопробною, але й нерідко небезпечною.

На фоні реформування медичної галузі (з 2012 по 2018 рік) у вітчизняних стаціонарах померло більше на 200 тис. !!! осіб, ніж у дореформений період. І це не дивно, оскільки навіть у клінічних лікарнях останніми роками післяопераційна летальність зросла в рази, а в окремих районних лікарнях поблизу столиці – у десятки разів. Але це й дивно, тому що реалізація реформаторських концепцій, написаних «наспіх на коліні» горе-політиками, не передбачає успіху.

Наші неодноразові спроби зупинити зростання цих апокаліптичних цифр наражалися, як правило, на байдуже мовчання зі сторони МОЗ України, а на останнє наше звернення Міністерство, очолюване Уляною Супрун, заготувало відповідь, суть якої – поки не завершиться реформування, ми на такі речі, як безпека пацієнтів, відволікатися не будемо. Це все одно, якби МВС і Автодор України на значне зростання жертв ДТП відповіли б, що поки не буде в Україні якісних автошляхів, проблемою безпеки учасників дорожнього руху вони займатися не стануть.

Щодо заяви сьогоднішнього Президента України про те, що реформа охорони здоров’я буде завершена, напрошується, принаймні, два варіанти коментарів. Або він збирається балотуватися й перемагати на наступних президентських перегонах, або в  Офісі Президента України немає розуміння складності проблеми, що виключає сподівання на позитивні зміни в охороні здоров’я.

Ми всі є свідками того, як поступово клієнти банківських установ, супермаркетів, приватних лікувально-профілактичних закладів стають шанованими та бажаними гостями, які завжди праві. Клієнти ж державних і комунальних закладів охорони здоров’я й надалі залишаються просто пацієнтами, які не дуже бажані та які всім завжди заборгували.

На жаль, світові тенденції формування охорони здоров’я, орієнтованої на пацієнта, якось територію України обходять, незалежно від того, хто обіймає посаду профільного міністра: чи то українець, чи то громадянин Грузії, чи навіть громадянка країни, звідки ці гуманні віяння поширюються. У численних документах ВООЗ, Організації економічної співпраці і розвитку інших інституцій, деклараціях медичної спільноти останніх років ідеться про те, що неможливо досягти високої якості та безпеки медичних послуг без довіри й співпраці пацієнтів і медичних працівників.

А як же все таки медичні працівники? А все так само. Навіть, як  показала епідемія COVID-19,  їх становище ще проблематичніше. На них ні часу, ні всього іншого у влади не вистачає. Зрештою, як у старому радянському анекдоті: «ніхто на переході кормити не обіцяв». А медицина вже котрий рік на переході від системи Семашка М. О. до страхової медицини в форматі сподівань 2011 року, а зараз – уже знову невідомо до якої.

І в цей же час значний ресурс, який би допоміг розібратися з проблемами і посприяти значною мірою їх вирішенню, залишається невикористаний. Мова йде про Національну медичну академію наук України. Багато хто скаже, що нам не потрібна така медична наука, як вона є, і буде певною мірою правий. Та лише у вирішенні актуальних проблем НАМН України стане такою, якою вона повинна бути.  Але ж  чи потрібне нам таке міністерство охорони здоров’я, як воно в нас є? А чи потрібні нам такі міністри від медицини, інші політики, котрі не бачать в науці в постіндустріальну еру цивілізації  інструменту вирішення проблем, особливо в такій інформаційноємкій сфері, як охорона здоров’я? Медична практика лише в співпраці з наукою вибереться з лабіринту, у котрий забрела.

Ось таке наше бачення кореневих проблем порозуміння пацієнтів і медичних працівників і така наша пропозиція на користь поліпшення цього порозуміння.

Думки, викладені в матеріалі, висловлюють виключно позицію авторів.

 

Завідувач лабораторії безпекових стратегій в охороні

здоров’я ДУ «Інститут громадського здоров’я

ім. О.М.Марзєєва НАМН України»

д.мед.н., професор  Скалецький Ю.М.

 

Старший науковий співробітник лабораторії

к.мед.н. Протас С.В.

 

Президент Всеукраїнської Ради захисту прав та безпеки пацієнтів

Сердюк В.Г.

15.05.2020

Інформація надана ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М.Марзєєва НАМН України»