Реконструкція чи деструкція?

1502

Ознайомлення з двома варіантами проекту закону "Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", один із яких, очевидно, був представлений на засіданні Кабінету міністрів, залишило гнітюче враження. Сподіваюся, це не останній варіант, і маю надію, що робоча група при профільному комітеті Верховної Ради зможе добитися істотного поліпшення цього документа. Адже реального широкого обговорення з науковою спільнотою, заради якої вносяться зміни до закону, не було. 

Навіть поверхове порівняння чинного закону з проектом оновленого свідчить про зникнення в останньому низки окремих важливих статей та положень. Звісно, в документі містяться нові, досить важливі положення, як, наприклад, про стажування вчених за кордоном, грантову систему та ключові лабораторії, проголошується "першість" конкурсного відбору проектів і фінансування за результатами конкурсів без тендерних процедур, змінюваність керівників наукових організацій тощо.

З іншого боку, проект різко посилює роль і вплив "центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики в науковій і науково-технічній сфері". Фактично, йому підпорядковуватиметься і Національна рада з питань науки та технологій. Відповідно до ст. 39 проекту закону, "центральний орган" тільки "взаємодіє" з Національною радою, здійснюючи всю повноту влади у формуванні та реалізації наукової і науково-технічної політики. Можливо, з цим можна було б змиритися, якби в системі влади існував такий самостійний орган управління. Але сьогодні ці функції покладені на Міністерство освіти і науки України, в діяльності якого домінують проблеми освіти. Важко уявити, як цей орган управління впливатиме на науково-технічну політику в енергетиці чи машинобудуванні, транспорті чи зв'язку. Більше того, у проекті закону зник "Інноваційний фонд", що міг би бути таким інструментом впливу. Загалом, проблеми науково-технічної спрямованості, інноваційної політики і "полегшення" процесів використання результатів практично не відбиті. Забуто і роль технопарків. 

Принципово "принижена" роль Національної академії наук. Новий законопроект, проголошуючи самоврядність академій, обмежує їхні права, регламентуючи їхню внутрішню організацію, тоді як це компетенція статутних документів академій, а не положень закону. Навряд чи варто глибше аналізувати цей блок проекту, який просто суперечить положенням самоврядності. З "інновацій" відзначимо тільки пункт про позбавлення звання членів Академії, що навряд чи можливо знайти в статутах аналогічних організацій інших країн. Більше того, це справа самих академій, а не законів.

На жаль, можна побачити певні тенденції в пропонованій "реконструкції", які були "успішно" втілені в життя в Росії, нівелювавши роль і місце РАН та підвищивши роль бюрократичного апарату в житті науки. Можна тепер очікувати і "перекроювання бюджетного фінансового поля"…

Проект містить численні положення, які є підзаконними актами й не повинні міститися в законі. Наприклад, порядок обрання керівників установ має регулюватися відповідними статутними документами. Навіщо в законі вимоги про розміщення дисертацій і відгуків опонентів, якщо місце їм у зовсім інших нормативних актах? Більше того, проект проголошує дисертації та відгуки "публічною інформацією", позбавляючи авторського права на інтелектуальну власність їх авторів. Низка пунктів прописані недостатньо коректно, наприклад: Центр колективного користування може надавати працівникам організацій, у яких він створений, послуги без оплати, отже — він може й не надавати їх безплатно. 

Позитивно оцінюючи створення Національної ради, водночас варто звернути увагу на ускладненість у її організації й структурі. Цілу низку питань організації та діяльності Ради слід віднести до "підзаконних" akтів. По суті, виникає така собі складна ієрархія дорадчих і наглядових структур, що потребує спрощення та чіткості. Формування Нацради також викликає питання. У ній пропонується паритет учених і чиновників рівня заступників керівників органів влади. Звідси стає очевидно, хто "командуватиме парадом". З попереднього досвіду знаю, що перші особи країни надто завантажені поточними державними справами, щоб керовані ними консультативні органи працювали регулярно. Реально міністр освіти і науки стає ключовою фігурою в керівництві Національної ради. Яка тоді роль самих творців науки?

Безумовно, зміни в законі про науку необхідні. Вони зобов'язані враховувати нашу реальність, нові й прогресивні тенденції в організації науки, спрямовані на активізацію наукового життя, його максимальну інтеграцію в освіту і науково-технічний розвиток країни, входження у світовий науковий простір. Але при цьому не можна перекреслювати нагромаджений позитивний досвід та традиції життя української науки. Науці властиві демократичність і свобода. Саме таким і хочеться бачити новий закон про науку та науково-технічну діяльність.

ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ, № 20
Валерій Кухар
05.06.2015 р.

Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/science/rekonstrukciya-chi-destrukciya-_.html