Це надзвичайно поширене захворювання ще донедавна вважали функціональним розладом. Тепер же його визначають як порушення взаємодії між кишечником і мозком. А які зміни відбулися щодо діагностики та лікування?
5 важливих фактів про синдром подразненої кишки (СПК)
- На СПК хворіють, за різними даними, від 20 до 25% (!) населення планети.
- СПК — найчастіша причина звернення до лікаря-гастроентеролога.
- СПК — друга за частотою причина відсутності на робочому місці через хворобу.
- СПК частіше уражує жінок і осіб віком до 50 років.
- СПК настільки знижує якість життя пацієнтів, що більшість із них відмовилися б від 10–15 років очікуваної тривалості життя заради миттєвого позбавлення від свого стану.
Синдром подразненої кишки — це важлива проблема не тільки гастроентерології, а й багатьох інших сфер медицини, — наголошує директор ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України» Юрій Миронович СТЕПАНОВ.
Він присвятив цій темі одну зі своїх доповідей в рамках науково-практичної конференції з міжнародною участю «IX наукова сесія «Новітні технології в теоретичній та клінічній гастроентерології», що відбулася 18–19 червня цього року.
Сучасні уявлення про патогенез синдрому подразненої кишки
Симптоми, фактори ризику і механізми розвитку синдрому подразненої кишки
Синдром подразненої кишки — хронічне захворювання, яке є суттєвим тягарем для систем охорони здоров’я в усьому світі. Але це ще й соціальна проблема, враховуючи поширеність СПК і характер його проявів, які значно знижують якість життя людини. Тому варто звертати увагу на всі аспекти, що супроводжують цю патологію.
Тривалий період у самому сприйнятті цієї патології домінували хибні уявлення, які перешкоджали вирішенню клінічних завдань щодо діагностики та лікування СПК.
Так, наприклад, вважали, що саме психоемоційний фактор є провідним у розвитку СПК. Також було прийнято відносити це порушення до патології органічної природи — хронічного коліту. А коли лікар не виявляв органічних змін під час колоноскопії, то встановлювали діагноз «Синдром подразненої кишки».
Такі уявлення переважали аж до початку нинішнього століття. Натомість з 2002 року почали з’являтися робочі гіпотези щодо ролі інших факторів розвитку СПК. Серед них:
- попередній інфекційний гастроентерит;
- генетичні фактори;
- харчова алергія;
- порушення мікрофлори.
Усі ці фактори призводять до запалення, за якого підвищується чутливість внутрішніх нейронів кишкової стінки. Це своєю чергою зумовлює порушення моторної функції та вісцеральної гіперчутливості.
Отже, попри те, що й дотепер не встановлено точної причини виникнення СПК, наразі вивчають роль у патогенезі хвороби таких факторів:
- запалення слизової оболонки кишечника при СПК,
- порушення кишкової мікробіоти при СПК.
Особлива роль опасистих клітин у розвитку синдрому подразненої кишки
На сьогодні накопичено досить багато інформації щодо значної ролі запалення у формуванні синдрому подразненої кишки. Однак варто зазначити, що йдеться не про звичне запалення, а таке, що моделюється опасистими клітинами (мастоцитами), причому за різних форм СПК.
Опасисті клітини – це клітини імунної системи, що беруть участь у захисті від патогенів, а також в алергічних реакціях.
Вони у великій кількості містяться у слизовій оболонці кишечнику та виконують роль вартових на межі між просвітом кишки та внутрішнім середовищами під кишковим епітелієм.
Функціональна активація полягає в процесі дегрануляції та звільненні біологічно активних речовин — гістаміну, триптази, хімази, а також карбоксипептидази.
Опасисті клітини комунікують з епітеліальними, нервовими та іншими імунними клітинами за допомогою виділення медіаторів під час активації.
До їхньої активації призводять різні чинники, наприклад, споживання певних продуктів або психологічний стрес.
Сьогодні також відомо, що при СПК опасисті клітини розташовуються близько до нервових закінчень, що й обумовлює частоту та тяжкість абдомінального болю або дискомфорту.
Однак й дотепер достеменно не відомо, що є первинним: чи особливість розташування мастоцитів недалеко від нервових закінчень спричиняє появу СПК, чи саме захворювання змушує опасисті клітини мігрувати до нервових закінчень.
Так чи так, а результат однаковий – абдомінальний біль є одним з основних симптомів цього хронічного захворювання.
Характер болю та порушення випорожнень взяті за соснову «Римських діагностичних критеріїв» IV, які використовують для встановлення попереднього діагнозу:
Періодичний абдомінальний біль із частотою ≥1 епізоду на тижні за останні 3 міс, який асоціюється з ≥2 критеріями:
- Зв’язок з актом дефекації.
- Зв’язок зі зміною частоти випорожнень.
- Зв’язок зі зміною форми випорожнень.
Що глибше вивчають патогенез синдрому подразненої кишки, то більші шанси, що це захворювання із розряду суто функціональних порушень перейде до гібридного варіанта патології, якій притаманні як ознаки функціональних порушень, так і запалення.
Наразі вивчають роль простагландинів PGE2 у розвитку вісцеральної гіперчутливості.
Порушення кишкового бар’єра при СПК
Важливу значення у формуванні цієї патології має порушення кишкового бар’єру, який у нормі виконує важливі функції:
- захист слизової оболонки кишечнику, а відтак і всього організму від патогенних мікроорганізмів, інших шкідливих факторів;
- абсорбція харчових речовин із хімусу та їхнє подальше транспортування.
Дисфункція кишкового бар’єра призводить до багатьох змін, головними з яких є порушення мікробіоценозу та потрапляння умовно патогенних бактерій до загального кровообігу організму людини.
Мікробіота кишечнику: як перемогти шкідників?
Відомо, що в нормі мікробіота кишечнику виконує важливу фізіологічну роль:
- розщеплює неперетравлені білки та вуглеводи;
- здійснює ферментацію амінокислот та моносахаридів;
- сприяє елімінації водню;
- трансформує жовчні кислоти.
У осіб, які страждають на СПК, баланс кишкової мікрофлори змінюється таким чином:
Саме тому при СПК позитивний ефект на загальний стан пацієнтів справляє застосування пробіотиків, що ще раз доводить важливу роль стану мікробіоти кишечнику у виникненні недуги.
Модель взаємодії, що отримала назву «вісь «головний мозок — кишечник — мікробіом»», набуває все більшої популярності, як і кількість наукових даних щодо такого зв’язку.
Відповідно до цієї концепції вісь може контролювати події як у периферичній нервовій системі, так і в центральній за допомогою активації нервів, вироблення цитокінів, нейромедіаторів, коротколанцюгових жирних кислот.
Активація опасистих клітин обумовлює вивільнення цитокінів і факторів росту, які можуть діяти як на рівні центральної нервової системи, так і периферичної.
Сьогодні доведено, що хронічний стрес і депресія призводять до зміни осі та до дисфункцій у середовищі мікробіоти — розвитку вісцеральної чутливості.
Лікування синдрому подразненої кишки
Напрямки лікування СПК:
- використання кишкових спазмолітиків;
- симптоматичне лікування — усунення симптомів діареї, закрепу, метеоризму;
- корекція кишкової мікрофлори;
- протизапальна терапія;
- зменшення вісцеральної гіперчутливості;
- корекція психоемоційних порушень.
NB! Психоемоційні фактори наразі посідають останні позиції, хоча ще донедавна саме їм приділяли найбільше уваги, а антидепресанти відносили до терапії першої лінії.
Протизапальна терапія
Оскільки СПК має у своєму генезі запалення, проведення протизапальної терапії є логічним. Проте знадобилося чимало часу, аби лікарі це усвідомили. Тож протизапальні кишкові засоби (приміром, месалазин) почали призначати не так давно.
Варто зазначити, що така терапевтична тактика себе виправдовує. Так, в одному з рандомізованих плацебо-контрольованих досліджень було доведено ефективність месалазину (цей препарат також застосовують при хворобі Крона та виразковому коліті) у дозі 2400 мг/добу протягом 8 тижнів у пацієнтів з СПК. Зокрема, продемонстровано, як на тлі такої протизапальної терапії у пацієнтів значно зменшувалася кількість опасистих клітин у слизовій оболонці кишки, зникали симптоми захворювання (метеоризм, больовий синдром, діарея/закреп), покращувалось загальне самопочуття.
Результати іншого дослідження також показують, що лікування месалазином сприяло зменшенню чисельності фекальних бактерій (на 46% (р=0,014) та відновленню балансу основних компонентів мікробіоти.
Таким чином, цей препарат продемонстрував властивості потужного протизапального лікарського засобу та здатність сприяти гармонізації мікробного пейзажу у хворих із СПК. При цьому частота побічних ефектів унаслідок застосування месалазину не відрізнялася від такої при вживанні плацебо.
Корекція кишкової мікрофлори
Обов’язковим компонентом лікування пацієнтів з СПК мають бути пробіотики.
Пробіотики — живі мікроорганізми, корисні в разі введення в адекватних (!) кількостях.
Варто зауважити, що в усьому світі лише Bifidobacterium infantis 35624 визнано селективний пробіотиком для лікування СПК. Він єдиний має велику доказову базу.
Українські лікарі та пацієнти вже декілька років використовують цей унікальний штам біфідобактерій, тож мали можливість переконатися у його ефективності.
Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»
