Василь ЛАЗОРИШИНЕЦЬ: «Найменша дитина, яку я оперував, важила 900 грамів. Тепер їй 18 років»

2008

Коли йдеться про інститут Амосова, зазвичай говорять, що тут рятують дорослих, які страждають від важких серцевих недуг. А про те, що тут лікують дітей із вродженими вадами серця, згадують нечасто.

Свого часу для мене було відкриттям, коли дізналася, що Василь Лазоришинець, який тоді обіймав посаду заступника міністра охорони здоров’я, а пізніше в.о. міністра, розпочинав робочий день в операційній. Хірурги вважають ранковий час найкращим для операції. Тож Василь Васильович встигав прооперувати і змінити операційний костюм на діловий ще до початку робочого дня в міністерстві, де засиджувався допізна. У той час тривали активні бойові дії в зоні АТО, він мав багато роботи в міжвідомчому штабі, відповідав за надання високоспеціалізованої допомоги пораненим бійцям.

Від родичів малюків, у яких діагностували вроджені вади серця, не раз доводилося чути, як складно було пройти шлях порятунку. Таких дітей боялися оперувати — у стаціонарах бракувало необхідного обладнання, лікарі не мали відповідної кваліфікації. Батькам радили або почекати, доки дитина підросте хоча б до трьох років, або везти її до Києва. Вроджені вади серця часто сприймалися як вирок.

Ера порятунку немовлят

Відтоді дитяча кардіохірургія дуже змінилася. Та й Василь Лазоришинець теж. Він очолює Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова, став академіком, нещодавно його обрали віцепрезидентом Національної академії медичних наук. Однак і нині його робочий день починається в операційній.

— Хоч би скільки справ у мене було, щодня виконую одне чи два оперативні втручання, — розповідає академік В. Лазоришинець. — Віднедавна швидкими темпами розвивається ендоваскулярна хірургія в разі вроджених вад серця. Понад 70% операцій проводимо не хірургічно, а ендоваскулярно, тобто без розрізу і фактично без реабілітаційного періоду. Прооперували, і наступного дня вже можна виписувати додому.

Ми орієнтуємося на європейські стандарти. Приміром, у Німеччині майже 80% оперативних втручань у разі таких вад виконують ендоваскулярно. Але є частина операцій, яку проводять за правилами класичної кардіохірургії.

Доробок нашого інституту — понад 60 тисяч операцій у разі вроджених вад серця. Із них понад 8,5 тисячі я виконав власними руками.

— Лікарі дуже обережно підходять до призначення операцій малюкам. З якого віку у вас приймають дітей?

— Ми давно оперуємо, орієнтуючись не на вік пацієнта, а на його стан. Часто трапляється така вада, як гіпоплазія лівих відділів серця. Це коли немає лівого шлуночка і висхідної аорти. Щоб урятувати життя таких дітей, їх потрібно прооперувати до десятого дня від народження.

Коли є вади магістральних судин, на порятунок новонародженого є лише два тижні. Треба дивитися правді у вічі: якщо протягом першого року життя не лікувати дітей із вродженими вадами, то 35—40% із них помруть. Без кардіохірургічної допомоги вони приречені.

Відтоді як настала ера кардіохірургії новонароджених, ми оперуємо всіх дітей, яким це необхідно, незалежно від віку і ваги. Найменша дитина, яку я оперував, мала вагу всього 900 грамів, їй було місяць від народження.

— Зовсім крихітне немовля. Хіба не можна було почекати, щоб воно підросло, набралося сил перед операцією?

— Виходу не було — дівчинка мала вроджену ваду, яка не давала їй дихати самостійно. А через два дні після операції вона вже дихала, почала їсти і рости. Тепер їй 18 років.

— Чому так багато вад розвитку діагностують у новонароджених? Так на їхнє здоров’я впливають шкідливі звички майбутніх мам чи якісь інші чинники?

— Майбутнім батькам слід знати, що вже на 19-й день вагітності серце майбутньої дитини починає скорочуватися. Природа так передбачила, що серце формується у період від 19-ї до 72-ї доби вагітності. Тому будь-який вплив — куріння, наркотики, алкогольні напої, інфекційне захворювання — завдає ударів по крихітному серцю і може призвести до вроджених вад розвитку.

Україна — не виняток, вроджені вади серця у нас трапляються не частіше, ніж в інших країнах. Хоч є певні особливості у великих містах. Коли ми вивчали це питання, то виявили, що в середньому в Україні, а також у Києві такий діагноз мають 8—10 дітей на тисячу новонароджених. В Одесі цей показник був майже удвічі більшим — 16—18. Великий вплив має стан довкілля. Здоров’я дітей залежить від того, в якому середовищі ми живемо, яким повітрям дихаємо, яку воду п’ємо.

— Здоров’я майбутніх мам і дітей пов’язані нерозривно. Жінкам, які мають серцеві недуги, часто рекомендують відмовитися від материнства. І на жаль, рідко направляють на консультацію до кардіохірургії, де можуть їм допомогти.

— Дев’ять років тому в нас з’явився новий напрям — акушерська кардіологія і кардіохірургія. Це спільна робота інституту Амосова та Інституту педіатрії, акушерства і гінекології ім. О. Лук’янової, на базі яких створено мультидисциплінарну команду.

Ми проконсультували майже 4 тисяч вагітних з усіх областей України. Це ті пацієнтки, які мають вади серця — вроджені або набуті, інфекційний ендокардит та інші важкі патології. Наші фахівці набули унікального досвіду кардіохірургічних втручань у разі таких захворювань. Особливість у тому, щоб урятувати життя вагітної і водночас зберегти здоров’я майбутньої дитини.

Уже виконано 84 операції. Кардіохірурги оперують майбутніх мам, а фахівці ПАГ займаються малюками. У нашій операційній з’являються на світ новонароджені, яких потім перевозять у ПАГ під опіку досвідчених лікарів. Акушерську кардіохірургію як спеціальність у Європейській асоціації кардіологів булу виокремлено лише 2011-го. Через рік і ми створили мультидисциплінарну бригаду, вже маємо досвід, якого не має жодний медичний центр в Україні.

Наукові дослідження і практичний досвід дали нам змогу стати експертним центром у Європі з цих питань, наші доповіді схвально приймають в Європі і США, беруть до уваги наші результати.

— Відомо, що великий інтерес викликає ваш досвід лікування бойових уражень серця та грудної клітини. У посібниках пишуть, що смертність від таких поранень становить 90—95%. А які результати були в інституті Амосова?

— Військова кардіохірургія — це ще один новий і дуже важливий для нас напрям, який розвиваємо. Спочатку було дуже складно. Бойове поранення грудної клітини і серця не можна порівняти з інфарктом чи іншою мирною хворобою. Ми співпрацювали з лікарнею ім. І. Мечникова у Дніпрі. Там надавали перший етап допомоги і відправляли до нас.

Сучасна вогнепальна зброя має велику руйнівну силу, поранення дуже важкі. Тому досвід військової хірургії минулого століття, описаний у медичній літературі, далеко не завжди міг допомогти. З нами частково ділилися своїми напрацюваннями медслужби НАТО, щось радили європейські колеги. Але вони не стикалися з такими важкими пораненнями, як наші хірурги. Тому довелося торувати власний шлях. У нашому інституті прооперували понад 160 бійців, зокрема і з бойовими травмами серця. Показник госпітальної летальності — 0,9%.

Щиро кажучи, нам допомагали самі бійці. У них така сила, така жага до життя! Я на добре запам’ятав зовсім молодого пацієнта, в якого після мінно-вибухової травми живого місця не лишилося. У лікарні ім. І. Мечникова прооперували черепно-мозкову травму, поставили йому пластину. А в нашій операційній забрали осколки від серця, один з них був за міліметр від коронарної артерії. Коли хлопця виписували, перше, що він запитав: «Тепер я вже можу повернутися в АТО?»

Людський чинник і високоспеціалізована допомога

— Василю Васильовичу, ви наголошуєте, що в Україні дуже висока смертність від серцево-судинних хвороб. Як можна її зменшити? Що для цього робить Національна академія меднаук?

— У структурі летальності майже 70% займають серцево-судинні патології. Це дуже високий показник, і ми робимо все можливо, щоб ситуація поліпшилася.

Якщо раніше ми виконували 8—9 тисяч операцій, то торік, коли був локдаун, призупинення планових операцій тощо, дійшли до 21 тисячі. Маємо 48 кардіохірургічних центрів у всій Україні, 34 із яких оперують на відкритому серці. Мало це чи багато? Якщо орієнтуватися на рекомендації ЄС, то із 40 мільйонами населення повинні виконувати 140 тисяч операцій на серці.

Але ситуація змінюється. Нарощують можливості кардіоцентри, торік вони виконали понад 42 тисячі інтервенційних втручань, тобто робили стентування, коронаграфії тощо. Проте радіти рано, адже потреба в такій допомозі велика — 200 тисяч на рік.

— Що заважає?

— Передовсім це залежить від того, який відсоток ВВП держава спрямовує на охорону здоров’я. В Україні, на жаль, за останні 10 років він не перевищував 3%. Для прикладу, в Німеччині — 11%, у Великій Британії — 12—15%. Експерти ВООЗ дійшли висновку: якщо держава надає на охорону здоров’я менш як 6—8% ВВП, вона приречена на вимирання.

Щоб зрозуміти всю серйозність ситуації, достатньо порівняти статистику. У світі майже 32% у структурі смертності припадає на серцево-судинні хвороби. У Франції, США, Японії цей показник становить 28—30%. У нас —68—70%.

Для поліпшення ситуації будують реперфузійні центри у всій Україні. Реперфузія — це відновлення кровотоку коронарних судин. Простіше кажучи, коли в людини виникає інфаркт міокарда, її везуть у стаціонар. Якщо медичну допомогу зможуть надати в повному обсязі протягом 90—120 хвилин після виникнення інфаркту, пацієнт може одужати, не стане інвалідом.

У більшості областей вже з’явилися такі центри. Але велике значення має людський чинник, про що свідчить недавній випадок на Черкащині. У жителя міста Маньківка стався інфаркт міокарда. Його госпіталізували в місцеву лікарню замість того, щоб відвезти до реперфузійного центру в Умані, за 20 км. На шосту добу, коли стан хворого став критичним, його доправили в інститут Амосова.

— Що означає людський чинник у цьому контексті? Бракує лікарів?

— Для того і створюють спеціалізовані кардіоцентри та відділення, щоб допомогу там надавали висококваліфіковані кардіологи і кардіохірурги. А людський чинник впливає на рішення, куди везти хворого. Багато керівників райцентрів, містечок вважають, що всі хвороби повинні лікувати у місцевій лікарні. Хоч усім зрозуміло, що у важких випадках врятувати життя і здоров’я хворого можна лише у високоспеціалізованих клініках, де є досвідчені лікарі, необхідне обладнання, вироби медичного призначення, зокрема стенти, серцеві клапани, оклюдери тощо.

Інститут Амосова має змогу надавати якісну медичну допомогу. А місцева влада має повноваження і можливість розподіляти бюджет так, щоб вистачало коштів на лікування земляків.

У нас вже кілька років триває пілотний проект, у межах якого відбувається трансформація системи високоспеціалізованої допомоги. За рахунок бюджетного фінансування оперуємо і лікуємо дітей, вагітних, поранених бійців, пацієнтів із 1 групою інвалідності. Тобто ці пацієнти отримують медичну допомогу безплатно, за рахунок держбюджету. Усі інші хворі, яким потрібні операції на серці, теж мають право на фінансову підтримку, але вже за рахунок місцевих бюджетів.

На жаль, складно налагодити співпрацю з обласними та міськими адміністраціями, хоч це врятувало б тих хворих, яким не можуть надати кардіохірургічну допомогу в місцевих лікарнях. Досвід, який ми здобули разом із міськрадою Мукачева, доводить, що це перспективно. Плануючи бюджет міста, закарпатці закладають витрати на охорону здоров’я. Кошти передбачають на різні програми — крім кардіохірургії, акушерство і гінекологія, трансплантація, ендокринологія і т. ін. Наш інститут надає хворому медичну послугу, тариф на яку затвердив Кабмін, а сплачує за лікування місцевий бюджет.

Постанова Кабінету Міністрів, яка ухвалила пілотний проект в АМН, змінила правила фінансування. Відомо, що є паспортна програма, яка забороняє отримувати кошти з різних рівнів бюджету. Але уряд постановою зробив виняток для учасників пілотного проєкту, тобто інститут має право отримувати кошти за лікування пацієнтів з державного і місцевого бюджетів, від фізичних і юридичних осіб.

Із Мукачева щороку до нас приїжджають 17—20 хворих, яким потрібні операції. Місцевий бюджет на їхнє лікування витрачає близько 2 мільйонів гривень. Люди знають: якщо вони приїхали з направленням від міського управління охорони здоров’я, то їх забезпечать усім необхідним, зокрема виробами медичного признання, які коштують дорого.

Якби такий підхід запровадили в інших містах, областях, люди б отримали доступ до високоспеціалізованої медичної допомоги, зменшилася б кількість випадків інвалідності та летальності. А інститут мав би змогу працювати і розвиватися, не витрачаючи стільки часу на розв’язання проблем із фінансуванням.

— Щоб інститут розвивався, потрібен новий сучасний корпус. Коли завершиться його будівництво?

— Незабаром закінчать зводити основну будівлю. А далі буде найвідповідальніший період — наповнення операційних, реанімаційних та інших відділень сучасним обладнанням. Це буде кардіохірургічний госпіталь європейського рівня, який забезпечить значно вищий рівень медичної допомоги в Україні на десятки років.

Ольга СКРИПНИК
для «Урядового кур’єра»

Джерело: Газета Кабінету Міністрів України Урядовий кур’єр”