Вбережи матерів і дітей

937

Про діяльність Інституту педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О. М. Лук’янової НАМН України» (ІПАГ).

Медицина — перша з незамінних речей,
які кладуть на терези, коли вимірюють
людяність світу.

Парацельс.

В університетах Німеччини є факультети філології, де творчість Гете, Шіллера чи Гельдерліна вивчають періодами по 10—20 років. Така осібність досліджень є виявом глибини в пізнанні спадку поетів, свідченням рівня тамтешньої науки про літературу.

У Державній установі «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О. М. Лук’янової НАМН України» (ІПАГ) набула розвитку сфера, цілком зосереджена на здоров’ї, зростанні, захворюваннях та патологіях дітей першого місяця від їх появи. Виключна дисципліна! В чому її сенс, і чого досягли в ній столичні фахівці — дізнаємось зараз.

Нагальність зміни оптики

Неонатологія — розділ медицини
про здоров’я немовлят
до 28 діб життя.

Тлумачний словник.

Новонароджені на особливому рахунку в усіх спеціалізованих закладах: пологових будинках, лікарнях, клінічних установах. Та й за цієї умови неонатологія владно змінила підхід до медичного супроводу немовлят, кратно посиливши увагу до перших тижнів їхнього життя. І причини на те вагомі. Вчені з’ясували: саме 28 діб від дня народження дитини є вирішальними для фундації її здоров’я на роки. В цей період даються взнаки всі вади організму маляти, активно формуються його захисні механізми. На ці дні припадає і основна боротьба лікарів за виживання і правильний розвиток недоношених дітей, адже грізне питання «Бути чи не бути?» все ще постає перед значним відсотком малюків. (До слова, термін «недоношені» новітня медична етика змінила на «передчасно народжених», однак проблема існує, та про це пізніше).

Неонатолог №1 в ІПАГ і країні — доктор медичних наук, професор Тетяна Знаменська. Вона є заступником директора Інституту з перинатальної медицини, завідувачкою профільного відділення, а на громадській ниві — президентом Асоціації неонатологів України. Тетяна Костянтинівна — редактор новітнього підручника «Неонатологія» в 3-х томах, без перебільшення, енциклопедії фаху.

Знаменна деталь. Доки ми брали інтерв’ю в Тетяни Знаменської, поряд з нею за ноутбуком і в навушниках працювала її молодша колега — доктор медичних наук Ольга Воробйова. Вона в цей час брала участь в онлайн-семінарі ВООЗ з неонатології. Отже, фахівці Інституту тримають руку на пульсі професії всіма досяжними способами. А Тетяна Костянтинівна люб’язно інформувала нас про стан і перспективи своєї справи. І ось що з’ясувалось.

Неонатологія — галузь молода, та вкрай затребувана. Приміром, у пологових будинках дітей, що народились передчасно, називають «нетерплячки». Та замилування, що чується в цьому слові, не може притлумити серйозності проблеми. Бо нині до 80% жінок, що звертаються в ІПАГ, недоношують дітей як слід. З ними працюють комплексно — генетики, екологи, фахівці медицини плоду. Досягти кардинальних зрушень тут поки що не вдається, та лікарі не покладають рук, і беруть під опіку малят вагою до 500 грам.

«Проблемі порятунку передчасно народжених у нашій медицині більше 20 років, — каже Тетяна Знаменська. — Та виживання таких дитинчат довго лишалося нездійсненним — вони здебільше помирали. Однак ми росли, вчились, набирались навичок, впроваджували нові технології і, зрештою, навчились їх рятувати. А з певного часу ми стали здатні посутньо зменшувати інвалідність цієї когорти малят. І боремось зараз за кожне немовля.

Найкращий наш спільник тут — мати. Нічого сприятливішого для дитини, ніж мама, що поруч, немає. Тож наша принципова опція для передчасно народжених — якнайшвидший допуск мам до дітей. Бо з тієї миті, як мати піднесла дитя до грудей, вона усвідомлює, що це її власна, жива, повноцінна дитина, і виходити її — не лише завдання медиків. А це подвоює наші сили. В наш Інститут жінки приходять за дітьми, і вони їх тут здобувають. Різниця в тому, що здорова мама й нормальне дитя виписуються зі стаціонару на третю добу, а передчасно народжені з мамами інколи перебувають у нас до трьох місяців. Бо весь цей час йде напружене стинання за дитину».

В Україні щороку з’являється до 20 тисяч передчасно народжених дітей. З них майже чотири тисячі — з вагою до півтора кілограма. За них і борються неонатологи — а їх в країні прикро мало. Дефіцит неонатологів видається ще гостріше, якщо прийняти до уваги, що вже протягом років відсоток смертності малят незмінний — 7,07 на 1000 новонароджених. Та офіційна цифра — лукава, зауважує Знаменська, адже вона зберігається на тлі помітного зниження народжуваності — з 500 до 300 тисяч дитинчат. (В Європі показник смертності вдвічі менший). Тому порятунок передчасно народжених — на вістрі зусиль в Інституті педіатрії: саме вони дають найбільшу смертність.

Справа, однак, не у відсотках, а в дітях, збережених для життя, наголошує Тетяна Костянтинівна. З цією метою в ІПАГ створений спеціальний кабінет з базою даних, де беруться на облік усі малята з вадами, хворобами і відхиленнями. Кожне з них згідно з напрямком отримує свою маршрутизацію заходів супроводу після виписки зі стаціонару — сюди ж їх повертають через місяць на огляд мультидисциплінарною командою фахівців, а після її висновків продовжують лікування. З ними, відповідно до потреб, інтенсивно працюють неврологи, пульмонологи, кардіологи, офтальмологи тощо. В такий спосіб мінімізується розвиток захворювань та їх хронізація задля досягнення кращої якості життя маленьких пацієнтів. Подібна робота здійснюється до трирічного віку дитини, після чого її підхоплюють спеціалісти з конкретних хвороб. Перші три роки є вирішальними в боротьбі за здорову дитину — далі вона відчутно ускладнюється, аж до випадків, коли медицина безсила виправити помилку Природи. Та знову ж таки — навіть приречене маля в Інституті без бою не здають. Тому в пріоритеті тут, серед іншого — хірургія перших хвилин життя, що вступає в дію після консиліуму фахівців щодо виявленої патології ще в утробний період розвитку плоду.

Не менше часу займає і поширення досягнень ІПАГ на всю Україну, бо створення єдиного медичного простору в неонатології працює на загальний рівень і повертається в Інститут внормованістю направлень пацієнтів з місць у справді найскладніших і найважчих клінічних випадках. Тож династичний медик Тетяна Знаменська (батько був лікарем у Другу світову, та й старший брат — військовий лікар) не лише розуміє нагальність цієї роботи, а й безперервно ініціює нові напрями діяльності галузі. При цьому регіоналізація для неї є інструментом піднесення педіатричної служби загалом, як і здобутків вже діючих 16 перинатальних центрів в областях. (Цю мережу започаткував ІПАГ, і енергійно її розвиває).

А серед топових позицій порядку денного лікаря Знаменської та її колег — створення шкіл підготовки батьків на місцях та скринінг новонароджених, збільшення кількості показників з орфанних захворювань, підготовка метаболічних терапевтів, включення оплати скринінгу в пакет для вагітних жінок, усталення інтернатури з неонатології в практику вишів і медичних установ, уніфікованість і оснащення лабораторій. У відділенні також робиться все, аби молоді фахівці мали змогу вчитися за кордоном, в Європі: тут виховують лідерів і лікарів, для яких збереження материнства й дитинства — покликання.

Наостанок — штрих щодо психологічної атмосфери відділення. Професор Ольга Воробйова, про яку ми згадали на початку статті, відповідає за стан і розвиток інтенсивної терапії в Інституті. І буквально живе тут, зауважує Знаменська, бо її відданість справі виходить далеко за межі службових обов’язків. Так ось лікар Воробйова була змушена покинути рідний край з початком збройного конфлікту на сході країни, і її радо прийняли в ІПАГ. (До слова, працевлаштували всіх медиків, яких війна позбавила звичного місця роботи). А Ольга Володимирівна помітно посилила відділення, каже Тетяна Костянтинівна, і не лише з вдячності — працювати без вогника взагалі не в її турботливій вдачі.

Янголи дитинства

Хто лікує дітей — обраний.

Альберт Швейцер.

А після того як ми, бодай побіжно, ознайомились з роботою тільки одного відділення Інституту педіатрії, час сказати: в ІПАГ діють 25 науково-дослідних і 33 клінічні підрозділи. Медична імперія! «Держава в державі», — визначила Тетяна Знаменська обшир і місткість неонатологічної служби України в медичному просторі. А вона ж лише частка педіатрії… Те ж і з Інститутом. Як можна дати раду такій всеохопності?

«Сторонній людині і навіть новому лікарю це справді може здатися непідвладним. Однак на 46 році роботи тут все є зрозумілим і рідним, — каже директор ІПАГ Юрій Антипкін (на знімку). — Адже структурно наш Інститут тотожно відтворює всі ланки, напрямки і взаємозв’язки медицини материнства й дитинства: акушерство, тобто вагітні жінки (як здорові, так і з патологіями), педіатрія — діти від 0 до 18 років та гінекологія — вивчення стану і лікування захворювань репродуктивної системи жінок. Не дивно, що ІПАГ — найбільша установа в складі Академії медичних наук України. Тож не приховаю: вести наукову діяльність такого широкоформатного Інституту — щось на кшталт мистецтва. Та коли працюєш в ньому зі студентської лави, його ємність є органічною і системно вмотивованою. Звідси, до слова, походить новаторство наукових розробок ІПАГ, адже вони — продукт досліджень на стику дисциплін, що єднають дитину і матір. До речі, медичний синкретизм нашого Інституту має історичну тяглість, бо коли Москва і весь світ дрібнили спеціалізації і заклади, ми від засновку розбудовували триєдину цілісність науково-медичного комплексу, що, крім іншого, забезпечує галузеве лідерство ІПАГ. А час підтвердив правильність нашого курсу, бо світова медицина зараз — за всієї розвиненості окремих дисциплін, жадає повернення до універсалізму і цілісності в підході до вивчення і лікування людини. Це вже ознака доби.

Здоров’я дитини — похідна від здоров’я матері, тому стан її здоров’я є першим «об’єктом» вивчення і турботи. А наші жінки, на жаль, далеко не завжди здорові. Тут і анемія (недокрів’я), ендокринні захворювання, гепатити, цирози печінки, хвороби судин і серця. Звідси й наслідки: плоди у таких жінок великі, з набряками, порушеннями дихальної системи, імунного статусу тощо. Проблем безліч! Та потяг до материнства в більшості пацієнток такий нестримний, що навіть жінки зі значними вадами серця наполягають на пологах. І тоді нам прислуговується взаємодія установ медичної Академії наук. Тож в Інституті Амосова наш акушер-гінеколог після кесаревого розтину приймає немовля, а породіллі кардіохірурги роблять операцію на серці. Жінка відходить від анестезії, а вона вже і мама, і має звільнене від хвороби серце. Зрештою отримуємо здорову дитину й щасливу родину. Чи не диво?

Варто сказати й про поглиблене вивчення фахівцями Інституту патоморфології плаценти — цієї дев’ятимісячної матриці здоров’я маляти. До слова, за 35 років після аварії на ЧАЕС люди забули про радіонукліди, а вони все там же — в землі, воді, в грибах і травах, молоці і м’ясі тварин із зони відчуження. Так ось ми з’ясували: плаценти жінок, що мали зриви вагітності, накопичили чимало радіонуклідів. Це факт, яким не можна нехтувати, тож заходи по зменшенню радіонуклідного впливу на плід тепер є обов’язковими і враховуються з моменту перебування жінок у тяжі до підліткового періоду дитини.

І, все ж, найістотніша ланка занепокоєння лікарів, власне, немовля. На жаль, вроджених вад у малят не стає менше. Та якщо вада плоду сумісна з життям, ми негайно йдемо в бій за майбутню дитину. І робимо все можливе, аби бути готовими зустріти «прибульця». А випадки бувають екстраординарні, наведу принаймні два. Народжується маля, а в нього відсутня передня стінка черевної порожнини: всі внутрішні органи доводиться класти біля дитинчати. Оперують її невідкладно, бо в нас на той час вже готова «дорожна карта» допомоги проблемному малюку. Його оперують, дитя росте і потім гадки не має, на який ризик воно наражалось уже в перший день свого існування. Ми ж в подібних випадках досягли нульової летальності.

Схожа ситуація і з відсутністю діафрагми, що відокремлює від серця й легенів шлунок, печінку, селезінку тощо. Раніше таке маля було приреченим. Та у відділенні хірургічної корекції вроджених вад ІПАГ унікальна операція цього типу була успішно здійснена, коли «пацієнту» було лише дев’ять (!) днів. До того ж на Заході в цих випадках ставлять синтетичні латки, що нерідко відторгаються, спричинюють рецидиви — повторний дефект. Ми ж закриваємо діафрагму, використовуючи власні живі тканини немовляти — м’язи тієї ж передньої черевної стінки, що унеможливлює негативні реакції. Щиро кажучи, навіть не знаю, де ще здатні на такі операції. Це рівень «ультра-сі» в медицині, коли інтелект, досвід і новітні технології творять справжні дива. І ця хірургія перших хвилин життя — стовідсотково нами впроваджений в практику напрямок. Адже справу тут маємо навіть не з перволітками, а з першоденками!»

«А чи знаєте ви, що покровитель немовлят у православ’ї — Святий Стіліан на іконах завжди усміхнений? — раптом питає Антипкін. — А чому? Бо наша справа — радість великоднева! Дитячий організм — вдячний невимовно. Йому трохи допоможеш, підлікуєш, спрямуєш — і він потягнувся у розвиток, набрав сил і здоров’я й живе — повносило, радо, бадьоро. Нема в медицині нічого кращого за педіатрію!» А дехто каже, що з дітьми така морока…

Обов’язок як доля

Виконуй свою посвяту,
а решту віддай богам.

Корнель.

У цьому році на День Соборності академік НАМН України Юрій Антипкін був нагороджений орденом Ярослава Мудрого. Відзнака вшанувала не просто чудового лікаря-педіатра, а й людину, безмежно віддану своїй справі, що власними інтересами впродовж років поступалась на користь потреб загалу. Ось про ці чинники натури директора ІПАГ варто сказати окремо.

У романі Людмили Уліцької «Казус Кукоцького» головний герой — лікар, відкриває в собі дивний, проте корисний дар — «внутрішньо-бачення». Оглядаючи хворих, він здатен сприймати людину як таємничий пейзаж органів: «повороти річок, туманні печери, порожнини, лабіринти», кольорові схеми і навіть клітинні структури. Певен: Юрій Антипкін володіє подібним «внутрішньо-баченням», а тому й знає, що і як працює в організмі дитини. Тобто, йому, як сказали б на Сході, дано розуміння. Втім, ця теза вимагає пояснення.

Вважається, скажімо, що японці володіють якимсь особливим знанням, яке дозволяє їм звитяжити на світових теренах. Та парадокс їхнього успіху в тому, що в компаніях, які уособлюють дух світового прогресу, відсутні звичні армії фахівців, зайнятих стратегічним плануванням. А проте вони впевнено домінують. Як це вдається? До геніальності просто. Ці корпорації, справді, не переймаються утриманням плануючих структур, але в кожній з них неодмінно є свій стратег, людина прогнозуючого хисту, почасти засновник компанії, або хтось із осіб вищого управлінського щабля. В Японії, на відміну від США, немає шкіл бізнесу, і титульні «провидці» тамтешніх фірм зазвичай не мають ніякої освіти у царині адміністрування, нехтуючи навіть курсами «підвищення кваліфікації» чи семінарами західного зразка. До того ж вони не читали жодної з книг, присвячених правилам ведення бізнесу й управління персоналом, що не заважає їм інтуїтивно і безпомилково передбачати тенденції галузевого зростання. Чи не парадокс?

Та факт лишається неспростовним: ті гуру володіють правильним баченням майбутнього, і це дає змогу їм формулювати концепції і плани експансії, а часто-густо і визначати умови поступу. На думку токійського професора Кенічі Омая, ключовим чинником означеного процесу є розуміння, а цьому на жодних тренінгах навчити не можна. Тож коли я слухаю академіка Антипкіна, бачу саме такий тип управлінця. Що у його випадку має ще й свою колізію.

Маю зауважити: Юрій Геннадійович свого часу двічі відмовлявся від посади заступника директора Інституту, пропонуючи замість себе колег, аж доки Олена Лук’янова категорично не наполягла на призначенні Антипкіна своїм першим заступником. А через 10 років, по суті, передала учню керівництво установою, яку він, направду, вже стожило вів. Адже Олена Михайлівна щодо свого висуванця впровадила суворий режим без послаблень: досить сказати, що його колеги активно виїздили за кордон на форуми і стажування, а Юрій Антипкін без просвітку яремив у стінах ІПАГ. Він ніколи не прагнув посад, та ріс органічно й невпинно. Бо так вже йому випадало, що кожен поворот його фахового спрямування визначався потребою Інституту в освоєнні принципово нового вектору робіт. Надарованого медика, як то кажуть, «кидали на амбразуру», і він почергово опановував гастроентерологію, потім чорнобильську радіаційну тематику, далі піднімав пульмонологію. Натомість набував універсальності. Тож зараз для Юрія Геннадійовича (на 16-му році директорства) таємниць в Інституті немає. І ні про що він, зрештою, не жалкує.

Та знаєте, як буває? Антипкін резюмував деякі свої почування, а я силився згадати, де я щось подібне чув або читав — настільки сказане було схоже з відомим мені деінде. Потім згадав, а вже дома знайшов цей фрагмент з книги лікаря-гуманіста Альберта Швейцера, що філософію «схиляння перед життям» взяв за основу морального оновлення людства. Так ось Швейцер пише: «В моєму житті було небагато днів, що належали мені особисто, навіть годин, які я міг би присвятити дозвіллю. Та мені було відпущено також і багато благ. Благом було те, що я мав можливість працювати на службі милосердя; що моя робота була успішною; що я в достатку отримував від інших прихильність і доброту; що у мене були вірні помічники, які нерозривно пов’язали себе з моєю діяльністю; що я радів здоров’ю, яке дозволяло мені виконувати найвиснажливішу роботу; що я мав врівноважений характер і енергію, які проявляли себе спокійно і обачно; нарешті, що я вмів цінувати все те щастя, яке випало на мою долю, приймаючи його в той же час як благодіяння, що залишає мене боржником». Боржником долі і власного хисту відчуває себе і академік Юрій Антипкін, що наполегливо і неухильно підносить здатність своєї установи відповідати кращим зразкам світової педіатрії. А отже, спокій йому й не сниться.

За пругом сьогодення

Дух команди визначається
далиною перспективи, якою
керується її лідер.

Акіо Моріта.

Юрій Геннадійович, як директор установи, по вінця сповнений щоденними турботами про Інститут. Додав тривог і COVID-19. (Зауважу, що цього разу відвідування палат нам застережно не дозволили — пандемія вимагає посиленої обережності). А про ретельність та рівень дотримання санітарно-гігієнічних норм в ІПАГ говорить і той факт, що тут на сьогодні вбереглись від спалаху SАPS-COV-2. З огляду на те, що і без ковіду контингент пацієнтів у клінічних відділеннях специфічно важкий, в Інституті робиться все, аби убезпечити малюків, їхніх мам і лікарів від захворювання. Задіяні всі мислимі заходи захисту від проникнення підступного коронавірусу, і поки що випадків заражень в ІПАГ не було. «Не нашкодь!» — ця вимога клятви Гіппократа для фахівців Інституту, вочевидь, свята.

До слова, справжньою клятвою Гіппократа ні в радянських, ні в теперішніх медичних вишах ніколи ніхто не присягав. А проте в цьому тексті, крім іншого, є й такий етичний припис: «Жодній жінці не давати засобу для виклику аборту». Ось і в Інституті педіатрії запобігання абортам — постійна, всебічна і ефективна робота та ідеологія як частина філософії збереження сім’ї. Треба взагалі відзначити, що ІПАГ — і це йде від його керівництва, ні на хвилину не забуває про своє медичне верховенство в сфері педіатрії, гінекології і акушерства в Україні. І сприймає його як дієву, конкретну відповідальність. Тож уявити сьогодні медичну сферу материнства й дитинства без направляючої й координуючої ролі столичного Інституту педіатрії, акушерства і гінекології неможливо в принципі. Тут опрацьовуються стандарти і протоколи лікування, виробляються методики і рекомендації щодо застосування нових технологій і лікарських препаратів, здійснюється профільний моніторинг над роботою регіональних перинатальних центрів країни, готуються кадри і підвищується їхня кваліфікація, створюються національні клінічні настанови на основі сучасних міжнародних зразків і доказових баз, відбувається невпинний розвиток міждисциплінарних комунікацій, підноситься безпека надання фахових послуг, професійний рівень всіх учасників медичного супроводу вагітної жінки та новонародженої дитини. Безпрецедентною є і суспільно-профільна активність фахівців Інституту. Варто сказати, що тут працюють шість (!) президентів громадських фахових Асоціацій. А кількість форумів, конференцій, лекцій і тренінгів, що проходять під орудою ІПАГ, не піддається обліку. І це переважно заходи, предметом розгляду яких є інноваційна медична інформатика, спосіб дій лікарів у найтяжчих і найскладніших клінічних випадках. (Приміром, у розмові Антипкін сказав: «Вчора з Одеси чоловік привіз вагітну дружину прямо до мого кабінету. Дивлюсь світлини, а в неї — величезна пухлина в мізку. Як рятувати і кого перш за все — жінку чи плід? Ми, звісно, вирішуємо — обох! Зараз пацієнтка перебуває в Інституті нейрохірургії Ромоданова, а далі, сподіваюсь, знову повернеться до нас»).

Особлива тема — всебічна робота фахівців ІПАГ з надання акушерсько-гінекологічної допомоги жінкам в умовах збройного конфлікту на сході України, психологічна підтримка переселенців із зони бойових дій, особливо дітей з посттравматичними стресовими розладами. Лікарі Інституту — не гості на передовій: вони вивчають, лікують, радять, роблять необхідні запити і ставлять вимоги державним органам, що покликані опікуватись якістю життя і станом здоров’я дітей, жінок-військовослужбовців і, взагалі, жителів тих місць. Цій роботі, на лихо, не видно кінця.

А додайте сюди клінічну діяльність Інституту на власній базі: протягом року в стаціонарі установи проходять лікування до 3000 дітей та 4000 жінок — 300 акушерських і 200 педіатричних ліжок задіяні безперервно. І це завжди висококваліфікована і персоніфікована медична допомога кожному малюку і підлітку. «Чому нам так багато вдається? — каже у відповідь на наше питання Антипкін. — Не тільки тому, що в арсеналі наших лікарів знання, технології, вміння і препарати. Ми лікуємо серцем!»

Та щодня, відповідаючи всім вимогам провідної установи свого фаху, Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України активно дбає про своє майбуття. «А чи знаєте ви, що наш заклад свого часу мав назву Інститут охорони материнства й дитинства? — несподівано запитує Юрій Геннадійович. — Кияни його тільки так і звали — «Охматдит». А нині діючій лікарні ця назва лишилась у спадок, коли ІПАГ переїхав на Брест-Литовський проспект. До чого веду? А до того, що ми давно переросли рамки формально визначеної спеціалізації установи як Інституту педіатрії, акушерства і гінекології. До того ж наша Академія стоїть зараз на порозі своєї реорганізації. А поряд з нами працює Інститут ядерної медицини і променевої діагностики НАМНУ, близький нам тематично з часів аварії на ЧАЕС. Так ось ці установи було б доцільно об’єднати. І в такому форматі ми б отримали повноцінну нову Національну науково-практичну установу здоров’я сім’ї НАМН України, де назва вповні відповідала б спроможностям нової медичної структури, ефективність якої помітно б зросла. Але й це ще не все.

ІПАГ — головний перинатальний центр України, та на сьогодні в ньому відсутня власна перинатальна реабілітація. А вона нам потрібна конче. Водночас Міжнародна клініка відновного лікування Володимира Козявкіна потерпає від того, що змушена працювати з дітьми, враженими церебральним паралічем, починаючи з такого їхнього віку, що з лікування, по суті, випадають роки! Володимир Ілліч — видатний фахівець і людина державного мислення. Він гостро відчуває проблему і розуміє, що ранню, вкрай важливу реабілітацію малят належно забезпечити можемо тільки ми. Перемовини про це з Козявкіним я особисто веду давно — ідея опрацьована нами всебічно. В нашому Інституті є неврологічне відділення, але й там ми лікуємо малят з ДЦП дещо запізно. В ідеалі ж цю роботу треба починати відразу після виписки новонароджених з неврологічними розладами, щоб не втрачати їх в цей важливий період, а вже потім передавати в клініку Володимира Козявкіна. Це був би грамотний, правильний і ефективний підхід. А вповні моя ідея полягає в тому, що в структурі установи «Здоров’я сім’ї» бажане функціонування центру реабілітації, на створення якого країною Кувейт виділено кошти для проектних робіт. Це був би рішучий, вагомий і резонансний крок у бік розбудови медицини нових поколінь, і така модель надала б означеній потузі статус, що підніс би ставлення й забезпечення новоствореної структури на рівень кращих світових зразків. Адже лікарі ІПАГ, фактично, вже зараз працюють у цих медичних координатах».

А я, дорогі читачі, жалкую про одне — що ви не бачили обличчя Юрія Антипкіна в хвилини, коли він ділився з нами своєю мрією. Бо очі академіка сяяли щастям, немов він вже відкрив заповітний академічний Інститут здоров’я сім’ї ім. акад. О. М. Лук’янової, і в ньому все зроблено як годиться. Адже треба розуміти: ІПАГ — атипова науково-клінічна установа. Тут народжується й сповивається історія цілих українських поколінь. (Хоч ми в плині буденності часом і не здатні усвідомлювати, що ця історія твориться на наших очах). Тож я слухав Юрія Геннадійовича і гадав: чи почують його зараз ті можновладці, що й самі нині можуть увійти в українську історію — як сподвижники великої справи чи байдужі свідки збереження нового людського життя? Це з’ясується зовсім скоро. Принаймні Юрій Антипкін вірить у кращий варіант подій безмежно.

Фото надано із фонотеки ДУ «Інститут  педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О. М. Лук’янової НАМН України».

Джерело: ГОЛОС УКРАЇНИ