Під шийним корінцевим синдромом (цервікальною радикулопатію) розуміють симптомокомплекс, що характеризується наявністю чутливих порушень, розподіл яких відповідає дерматомам, слабкістю в відповідних міотомах та зниженням відповідних рефлексів, а також можливим радикулярним больовим синдромом, що розповсюджується на шию та верхню кінцівку, та розвивається в наслідок ураження нервового корінця (Han Jo Kim, Venu M. Nemani, Chaiwat Piyaskulkaew et al., 2016). Розповсюдженість цервікальної радикулопатії на 100000 населення складає 107,3 серед чоловіків та 63,5 серед жінок. Пік захворюваності приходиться на вік 50-56 років (Radhakrishnan K., Litchy W., O`Fallon M. et al., 1994).
Якщо звернутися до анатомії, то спиномозковий корінець є частиною периферійної нервової системи та відростком чутливого чи рухового нейрона. Відповідно до цього виокремлюють чутливі або задні корінці та рухові або передні. По чутливим корінцям нервові імпульси йдуть вгору, по руховим донизу, до м’язів. Об’єднуючись передні та задні корінці формують спиномозкові нерви, які в свою черги формують нервові сплетення та периферичні нерви. Важливо зазначити, що спинний мозок має сегментарну будову. Кожному сегменту відповідає пара спиномозкових нервів.
До ірітації та ушкодження спинномозкових нервів та корінців призводять патологічні процеси, що локалізуються в каналі 
спиномозкових нервів, що формується структурами хребта. Причинами виникнення цервікальної радикулопатії можуть бути патологічні процеси в латеральних карманах хребтових каналів, патологія суглобових відростків, жовтих зв’язок, тіл хребців, міжхребцевих дисків. В дослідженні Radhakrishnan K., Litchy W., O`Fallon M. et al.(1994) було встановлено, що доля форамінального конфлікту в розвитку цервікальної радикулопатії складає 70-75%, доля кил міжхребцевих дисків – 20-25%.
Частіше вражаються нервові корінці С5-С8, що відповідає найчастіше ураженим дегенеративними процесами хребтовим руховим сегментам.
Як зазначалось вище клінічними ознаками цервікальної радикулопатії є корінцевий біль, порушення чутливості (якісні та кількісні), що відповідають дерматомам, м’язова слабкість що відповідає міотомам, вегетативно-трофічні порушення. В досліджені Rhee J.M. et al. (2007) було встановлено, що в 43% випадків цервікальна радикулопатія має асимптомну чи легку течію і лише в 29% – інтермітуючу течію.
Діагноз радикулопатії грунтується на інформації отриманій під час суб’єктивного (збору анамнезу та скарг) та фізикального обстеження, яке потім підтверджується за допомогою нейровізуалізації (магнітно-резонансна томографія та комп’ютерна томографія) або підкріплені результатами хірургічного лікування (Bussieres A.E. et al, 2008). Високу чутливість та специфічність в діагностиці корінцевого синдрому має електронейроміографія, як метод що об’єктивізує функціонування нервового провідного апарату. З метою визначення групи пацієнтів, що потребують доообстеження та вибору тактики лікування використовують систему «червоних прапорців» (Cohen S.P., Hooten W.M., 2017).
Лікування цервікальної радикулопатії може бути консервативним та оперативним. Неоперативні методи включають іммобілізацію, фізичну терапію, тракційні методики, ін’єкції стероїдів, терапію нестероїдними протизапальними препаратами, (Rhee JM et al., 2007, J.G.Galbraith et al., 2011), мануальну терапію (Rodine RJ et al, 2012, Boyles R et al, 2011), фізіотерапію (Qiang Miao et al., 2018). Saal JS et al. (1996) зазначали, що 90% пацієнтів з цервікальною радикулопатією мали хороші результати консервативного лікування. Тривалість ініціальної консервативної терапії складає в середньому 4-6 тижнів.
До хірургічних методів лікування належать передня декомпресивно-стабілізуюча операція, передня декомпресивно-пластична операція з використанням аутодерми або рухливого протеза для заміщення видаленого міжхребцевого диска, передня стабілізуючая операція з викоричтаннеям костних трансплантатів (з пластинами або без них), пористого металоімплантата з NiTi або кейджа (с кістковой стружкой або без неї) та ін., передня декомпресивна операція (без спондилодеза), задня та передня форамінотомія, ламінопластика (кістково-пластична ламінектомія) ( А.А. Луцик, В.В. Казанцев, 2008). Вибір методу хірургічного втручання залежить від причини та локалізації структур, що викликають компресію, наявності нестабільності, типу перелому хребців та розриву зв’язок (при травмах хребта), наявності кіфозу (Jason Pui Yin Cheung, Keith Dip-Kei Luk,2016), кількості рівнів компресії.
Питання переваг того чи іншого методу лікування залишаються відкритими (Mirad Taso et al, 2020). В зробленому Wong JJ et al. в 2014 році систематичному огляді літератури, зазначалось, що в більшості пацієнтів з цервікальною радикулопатією спостерігались значне поліпшення через 4-6 місяців, що зберігалось на протязі 2-3 років.
В ДУ Інститут патології хребта та суглобів ім. проф.М.І. Ситенка надають повний обсяг медичних послуг з діагностики, консервативного та оперативного лікування та реабілітації пацієнтів з вертеброгенним шийним корінцевим синдромом.
