Високотехнологічні послуги мають бути оплачені за окремими тарифами. Інтерв’ю з президентом НАМНУ академіком Віталієм Цимбалюком

648

Держбюджет-2022 ще не затверджено, обсяги коштів на ПМГ планують збільшити, але не настільки, як це встановлено законодавством. Попри це до фінансування з ПМГ наступного року планують приєднати інші медичні заклади, зокрема й відомчі, й ті, що нині є державними. Їх пропонують перетворити на державні некомерційні підприємства. Якою буде їхня подальша доля?

Рівняння на єдині тарифи — хибний крок

Віталій ЦИМБАЛЮК, президент Національної академії медичних наук України, академік НАНУ і НАМНУ, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор

ВЗ Підрозділам НАМНУ не вистачає фінансування. Чи поліпшиться воно після того переходу на оплату за послугу від НСЗУ?

— Фінансування передусім має бути достатнім, незалежно від того, звідки воно надходить — безпосередньо від Уряду, НСЗУ чи страхових компаній. Тож питання не в цьому.

Головне — не плутати специфічні клініки науково-дослідних інститутів чи інші вузькопрофільні клініки найвищого рівня з міськими, районними або й обласними лікарнями. Вони надають різний рівень медичної допомоги.

Не можна всі медичні послуги оплачувати, як то кажуть, під одну гребінку. Пацієнти, які потрапляють до наших закладів — найскладніші й найтяжчі. Часто тому, що на нижчому рівні не спрацювали стандартні методики їх лікування, виникла низка ускладнень, із якими не стикаються в районних і навіть обласних лікарнях. Або ж там немає обладнання для порятунку таких пацієнтів чи відповідних фахівців.

ВЗ Сьогодні придбання різного обладнання — у тренді.

— Якщо йдеться про нестандартні випадки лікування, звичайним лікарням не вигідно купувати надскладне обладнання та навчати й утримувати відповідних спеціалістів. Та навіть якщо й навчать, якою буде їхня кваліфікація, коли надскладні операції вони виконуватимуть раз на кілька місяців або й раз на рік? Натомість в академічних закладах постійно надають високоспеціалізовану, високотехнологічну допомогу. Це наша рутинна робота. Наші фахівці мають найвищий рівень знань і вмінь, тому що займаються наукою, клінічними випробуваннями нових медичних технологій і виконують складні втручання по кілька разів на день, тож їхні навички вже доведені до автоматизму. Та й технічне забезпечення в них найсучасніше.

Що заважає укласти договір із державним закладом?

ВЗ Ви маєте на увазі, що й оплачувати такі послуги потрібно за іншими тарифами?

— Безперечно. Вісім наших інститутів, які ввійшли до пілотного проєкту, вже порахували реальну вартість всіх високоспеціалізованих втручань, які там проводять. Вона набагато вища тарифів від НСЗУ. Але нашу роботу оплачує Мінфін, а не НСЗУ. Ми можемо перевести на такий принцип фінансування всі підрозділи академії, я пропонував цей варіант.

Також можна, не перетворюючи державні заклади на некомерційні підприємства, дозволити їм заробляти кошти через НСЗУ чи з інших джерел.

У чому проблема? Укладіть договір і перераховуйте гроші за пацієнтом. Тільки ми не згодні з тим, як платить НСЗУ. Наприклад, вона спочатку платила за випадок інсульту 19,5 тис. грн, то реально це вартість високоспеціалізованої допомоги такому хворому лише впродовж першого дня лікування.

Методика обрахунку тарифів нині така: держава дає певну суму грошей — НСЗУ ділить їх на приблизну кількість послуг.

ВЗ У держави завжди не вистачає грошей на медицину…

— Тоді вона має бути чесною перед своїми громадянами й сказати, що на сьогодні на пацієнта з такою патологією ми можемо дати ось таку суму. І це вже добре, як для початку. А потім можна подумати про узаконену співоплату, поки держава не стане багатшою і не зважиться реально оцінювати вартість медичних послуг. Або інший варіант — затвердити окремі тарифи на високоспеціалізовані, високотехнологічні послуги. Бо коефіцієнти за складність, які пропонують нині, не врятують — це незіставні суми.

Один лише приклад. Хворому проводять апендектомію у районній лікарні, через кілька днів його виписують. Для лікування цієї патології розроблено відповідний протокол, за яким НСЗУ і має розрахувати вартість тарифу на хірургічне втручання. Однак у іншого такого хворого розвивається перитоніт і як наслідок можуть бути тяжкі ускладнення, наприклад, спайкова хвороба тощо. Він потрапляє до нас і йому доводиться проводити повторну складну операцію, пластику і «витягувати» його впродовж тривалого часу. Жоден із розроблених МОЗ протоколів цього не прописує, тож і НСЗУ не врахує реальної вартості цієї послуги. Чи заплатить нам за неї як за апендектомію у районній лікарні? Або ж за якими тарифами оплатиться лікування тяжких коморбідних хворих, яких багато в наших інститутах. Ми розробили протоколи їх лікування, але ж чи орієнтуватиметься на них НСЗУ?

Медична наука заважатиме заробляти?

ВЗ У чому ви вбачаєте загрозу перетворення державних закладів на підприємства?

— Якщо з академічних клінік зробити звичайні лікарні, то можна буде назавжди забути про медичну науку в Україні. Держава й зараз не приділяє їй належної уваги, але ж не вмирає надія на те, що фінансова скрута в країні колись та й закінчиться і з’явиться політична воля вирватися вперед (а без розвитку науки це неможливо).

Якщо академічні заклади фінансуватимуть винятково за надані послуги, тоді кожен керівник подумає: навіщо займатися наукою, брати тематичних хворих, якщо можна й потрібно просто заробляти кошти від НСЗУ.

І наука відійде на останній план, а незабаром і взагалі зникне. А в клініках інститутів має бути близько 80% тематичних хворих.

НСЗУ не платитиме за науку. Її має підтримувати й розвивати держава. Наші клініки не можуть бути окремими підприємствами, оскільки вони є базами й підрозділами науково-дослідних інститутів. Та й не зрозуміло, навіщо позбавляти українців можливості отримувати високоспеціалізовану допомогу в державних закладах.

ВЗ А така перспектива реальна?

— Складається враження, що в нас взагалі вирішили поступово перетворити державну медицину на приватну. Спочатку заклади стануть некомерційними підприємствами, а потім і просто підприємствами (якісь не виживуть, інші потраплять у приватні руки), при цьому отримуватимуть фінансування від НСЗУ. Така собі спонсорська підтримка від держави. Хоча у світі суто комерційних моделей медицини практично не існує. Як правило, вони змішані: нарівні з приватними закладами працюють і державні.

Пласт державної медицини потрібно зберегти й в Україні. І це мають бути не тільки муніципальні лікарні для бідних, де надаватимуть мінімальну медичну допомогу.

На якість лікування ніхто не зважає

ВЗ Однак часто лунають докори в тому, що багато операцій, які виконують у клініках НАМНУ, такі самі, як і у звичайних лікарнях, тож немає чого говорити про їхню унікальність.

— По-перше, унікальні операції у нас проводять, їх багато, у тому числі й такі, яких не виконають у жодних інших закладах.

По-друге, нехай той, хто це говорить, вигадає спосіб, як відвадити «звичайних» пацієнтів від наших клінік. Адже в державі проголошено право на вільний вибір закладу кожним громадянином України. От пацієнти ним і користуються. І якщо хтось хоче, аби холецистектомію йому виконали в інституті Шалімова, ми мусимо йому відмовити? Нехай тоді народні депутати законодавчо заборонять лікувати таких пацієнтів або пропишуть в законі, що це має бути платно, а не критикувати академію за те, що вона не порушує прав пацієнтів.

Чи хтось має встановити пункт сортування й відбирати складних і «звичайних» хворих і вказувати, кому куди звертатися? До того ж НСЗУ заявляє, що заплатить всім закладам, куди не пішов би пацієнт. Чи хтось сумнівається в тому, що хірург, який виконує надскладні втручання, не зможе провести просту операцію? До речі, з цього приводу виникає ще одне запитання: коли нарешті в Україні почнуть оцінювати якість лікування?

НСЗУ розподіляє значні кошти. Хто оцінив, наскільки ефективно вони використані від первинного рівня до найвищого?

За кордоном цим займаються страхові компанії, у нас же якість медичної допомоги ніхто не перевіряє. Тому ніхто не знає, чи допомогли пацієнту кошти, які за ним «пішли».

ВЗ Тобто принцип «кошти за пацієнтом» не спрацьовує?

— Я і мої колеги абсолютно погоджуються з тим, що гроші повинні «йти за пацієнтом».

Реформи нам потрібні: нікого не влаштовують лікарні, які просто існують і не надають якісної медичної допомоги. Але в усьому має бути логіка.

Якщо ми вирішили йти шляхом закриття неспроможних закладів і створення міжрайонних спеціалізованих центрів та опорних лікарень, котрі дуже гарно оснащені, забезпечені кваліфікованими фахівцями, то потрібно спочатку прокласти хороші дороги, придбати гвинтокрили для швидкого транспортування пацієнтів. А якщо вирішили об’єднати спеціалізовану і високоспеціалізовану допомогу, то все одно слід залишити нішу для найвищого рівня, де надаватимуть специфічну допомогу, як це відбувається в усьому світі.