Які реформи прийнятні для науково-дослідних інститутів Національної академії медичних наук України?

934

Останнім часом з боку Міністерства охорони здоров’я України все більше «фейків» струшує повітря, буцімто, науково-дослідні інститути Національної академії медичних наук України (далі – Інститути НАМН України) не раціонально витрачають бюджетні кошти і при цьому не наводиться жодного конкретного прикладу. Зазначається, буцімто, Інститути НАМН України чинять супротив «автономізації», тоді як всі вони наближаються до фінішу в розрахунках вартості своїх послуг за «міжнародно визнаною методикою, яку використовують 27 країн світу» і яка «затверджена Постановою КМУ 27 грудня 2017 року як загальна для всіх медичних закладів в країні. Її ж використовує Національна служба здоров’я України при підготовці до старту Програми медичних гарантій у 2020 році».

– Де ж тут конкретні приклади, що «заклади НАМНУ, …не хочуть по-чесному прорахувати і задекларувати вартість своїх послуг, бо потребують постійної можливості маніпулювати цими цифрами»?

– Про які «маніпуляції» йдеться? Це голослівні загальні фрази, подібні з яких полюбляв Мао Цзедун, щоб задурманювати свій народ.

– А чи «насправді (в Інститутах НАМН України) надаються ті послуги, які можна отримати в обласних та міських медичних закладах»?

Не слід забувати, що у Інститути НАМН України потрапляють найтяжчі хворі зі всієї України та із зарубіжжя. Не у всіх них спрацьовують рекомендовані Міністерством клінічні протоколи, якими б «золотими вони не були». Лікування майже у 30% слід інтенсифікувати, бо протоколи у цих тяжких хворих можуть привести до їх загибелі.

Ще один нюанс. У Інститутах НАМН України клініка з її ліжковим фондом і наукові співробітники з їх дослідженнями – це єдине ціле. До 70 % хворих у Інститутах НАМН України – це тематичні хворі. Лікувально-діагностичний процес у них, за їх згодою, повинен здійснюватися відповідно до затвердженої державної наукової тематики. А у інших зазначених хворих, за їх згодою, здійснюється апробація винаходів, наукових розробок, алгоритмів і технологій, тому не слід тут тупо застосовувати клінічні протоколи, бо хворі, що лікуються за клінічними протоколами, як правило, входять у контрольні групи до тематичних хворих.

У хворих, що лікуються у Інститутах НАМН України, буцімто, «пропонують робити звичайні аналізи». Тільки невіглас не зробить звичайного клінічного аналізу крові чи сечі, якщо у хворого погіршився загальний стан чи хвороба набрала прогресивного характеру або при виписуванні хворого, у якого раніше були патологічні так звані «звичайні аналізи».

Слід погодитися із твердженням, що «гроші платників податків мають йти за пацієнтами туди, де надаються послуги. Лише так працює єдиний медичний простір». Але ж, окрім грошей, що мають йти за пацієнтом на його лікування, повинно бути передбачене базове фінансування Інститутів НАМН України на:

  • харчування стаціонарних хворих;
  • закупівлю реагентів і реактивів;
  • оплату електроенергії, газопостачання і комунальних послуг;
  • ремонт високовартісного обладнання, яке є у Інститутах НАМН України;
  • ремонтні роботи приміщень;
  • лікування тематичних хворих, яке відрізняється від лікування за клінічним протоколом;
  • заробітну плату медичних працівників і на нарахування на заробітну плату, профспілкові відрахування тощо;
  • врешті-решт на оновлення лікувально-діагностичного обладнання, бо без цього Інститути НАМН України зачахнуть і докотяться до рівня надання послуг сімейними лікарями.

Ось за цих умов «закладам НАМНУ варто автономізуватися й укласти договори з НСЗУ»!!! І тоді «в Україні буде створений єдиний медичний простір» за участі Інститутів НАМН України.

Щодо надуманого твердження, що «відомчі медичні заклади, такі як… заклади Національної академії медичних наук України, стануть доступні кожному громадянину, незалежно від статусу, посади чи зв’язків», то авторам цієї фрази треба приїхати у будь-який Інститут НАМН України, щоб пересвідчитися, що зараз у поліклініках і стаціонарах цих закладів висококваліфіковану і високотехнологічну допомогу отримують і мешканці сіл та міст, і учасники бойових дій, і безхатченки, і ВІЛ-інфіковані та нарко- і алкогользалежні, і медичні працівники, себто весь спектр нашого суспільства. Мало того, будь-хто може потрапити у будь-який Інститут НАМН України і з направленням від медичного працівника або прийти самостійно – написати заяву і отримати те, що він потребує. Отже, фраза про «спротив та спроби не дозволити українцям лікуватися там, де вони хочуть» – недоречна, а точніше брехлива. Бо завжди були і є сьогодні у Інститутах НАМН України «рівні та прозорі правила» надання висококваліфікованої, високоспеціалізованої, високотехнологічної консультативної, діагностичної, лікувально-профілактичної, хірургічної допомоги найтяжчим хворим (дорослим і дітям) зі всієї країни за профілем Інститутів НАМН України.

До того ж, Інститути НАМН України щороку проводять низку наукових форумів національного та міжнародного рівнів, проводять навчання лікарів-спеціалістів на цих форумах та на курсах інформації та стажування. У Інститутах НАМН України хворі отримують високоефективні методи лікування, які недоступні у будь-якому лікувально-профілактичному закладі України. Тут проводяться унікальні хірургічні втручання найтяжчим хворим, у тому числі повторні хірургічні втручання хворим, які інколи неефективно прооперовані у обласних центрах. Ніде в Україні їм не можуть бути проведені ці складні хірургічні втручання, у тому числі мініінвазивні, органозберігаючі, із застосуванням біологічного зварювання тканин тощо.

Усереднена ефективність діагностики і диференціальної діагностики в Інститутах НАМН України наближається до 100%, а точніше близько 99,7%. Ефективність лікування хворих на різну патологію близько 97% при середньоукраїнських показниках – від 40% до 90%. Усереднена загальна летальність складає близько 1%, післяопераційна летальність – 0,43%, тоді як середньоукраїнські показники набагато вищі.

Попри це, практично всі Інститути НАМН України фінансуються на 32-60% від потреби, обмежено виділяються кошти на комунальні послуги і харчування хворих на туберкульоз, через те хворі вимушені закуповувати деякі лікарські препарати і це негативно позначається на функціонуванні Інститутів, у тому числі, знижує ефективність наукової роботи і лікування хворих.

При цьому, спеціалісти усіх Інститутів НАМН України були і є членами робочих груп МОЗ України у якості національних експертів щодо своїх профільних питань. Більшість нормативно-правових актів, клінічних протоколів, наказів МОЗ і НАМН України видавались в Україні за участі фахівців Інститутів НАМН України. Себто Інститути НАМН України, разом з МОЗ та іншими органами центральної виконавчої влади, формують державну політику в Україні у сфері контролю за профільною для них патологією.

На базі Інститутів НАМН України функціонують кафедри медичних університетів або закладів післядипломної освіти, що є яскравим прикладом інтеграції вузівської науки з наукою Інститутів НАМН України.

У своїй повсякденній діяльності фахівці Інститутів НАМН України спираються на засадничі принципи гуманізму, різноманітності підходів, зниження шкоди, дотримання прав людини. Тому не варто стригти всіх під одну гребінку – і районні, і обласні медичні заклади, і науково-дослідні Інститути НАМН України, бо це знищить і науку, і медичну практику.

А країна, яка не має науки – не має майбутнього.

Лікувально-організаційне управління НАМН України