Директор ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім.. В.П. Філатова НАМН України»,
д.мед.н., проф., член корр. НАМН України Пасечнікова Н.В.;
к.м.н. Насінник І.О.
Протягом всього свого існування людство намагалося зменшити вплив навколишніх природних факторів (таких як холод, вітер, дощ, сонце тощо) створюючи відповідний одяг та різноманітні аксесуари. Засоби захисту мають значення не тільки в комфортності перебування в певних умовах, а і зменшують ризик різноманітних захворювань.
Вплив на очі відбувається за рахунок всього спектру сонячного випромінювання, що складається з видимого світла та невидимого діапазону. Для повноцінного захисту очей від сонячного випромінювання треба враховувати різноманітні критерії: надлишкову яскравість та блиск видимого випромінювання, короткохвильове синє світло видимого діапазону та ультрафіолетове випромінювання. Людське око бачить світло в діапазоні від 380 до 760 нм, що призводить до появи зорових відчуттів у вигляді кольорового зображення різних відтінків та яскравості. Світові хвилі невидимого випромінювання межують з видимим світлом: менша довжина хвилі – ультрафіолетові, а довша – інфрачервоний. Ультрафіолетове випромінювання має три діапазони UVC – (190–280 нм) поглинається озоновим шаром атмосфери Землі, UVA – (315–400 нм) та UVB – (280–315 нм) частково поглинаються, але досягають земної поверхні. Ці діапазони найбільш небезпечні та можуть призводити до генетичних мутацій, опіків, ушкодження мембран клітин та крослінкінгу білків, що прискорює старіння та небезпечно розвитком раку шкіри, фотокератитів, птерігіуму, катаракти та можуть сприяти формуванню дегенеративних процесів макулярної ділянки сітківки.
На сьогоднішній день з’явилося поняття високоенергетичного синього світла видимого діапазону (High- Energy Visible Blue Light – HEV), що включає в себе синю та фіолетову частину спектру. Воно має найменшу довжину хвилі та саму високу енергію та може індукувати утворення вільних радикалів та призводити до ураження клітин сітківки. Його вплив сприяє виникненню захворювань центральної ділянки сітківки, а саме вікової дегенерації макули (ВДМ), що є однією з основних причин втрати центрального зору у людей старших 50 років.
Блиск та надмірна яскравість світла впливають та чіткість та контрастність. Вони можуть подразнювати і навіть осліплювати, примушують примружуватись, викликають втому очей та погіршення зору.
Перші засоби захисту очей від сонячного світла з’явилися ще до нашої ери, для цього використовували різноманітні матеріали: шкіру, тканину, кору та дерево, метал, дорогоцінне каміння. В Древньому Китаї для захисту очей від сонця використовували тонку тканину – вуаль, яка закривала обличчя. Селяни використовували пов’язки зроблені з щільної тканини або деревини, що повністю закривали очі. В них робили спеціальні отвори, що дозволяло людям працювати протягом всього дня. Народи дальньої півночі для захисту очей від світла використовували маски зроблені з кістки з щілинами навпроти очей.
Перші засоби захисту очей були знайдені при археологічних дослідженнях гробниць Давнього Єгипту в тому числі і в гробниці Тутанхамона, вони були зроблені з бронзи та спилів смарагду. Вважається, що подібні засоби могли використовувати тільки фараони та їх найближче оточення. Подібні засоби також використовувалися в Римській імперії де також використовували смарагд. Існує легенда, що Імператор Нерон використовував відшліфований спил смарагду для спостереження за гладіаторськими боями.
Перші згадки сонцезахисних окулярів з’явилися в 1752 році коли Джеймс Ескью винайшов сине скло і створив з ними окуляри, однак популярністю цей винахід не користувався і при житті винахідника продано було лише дві пари. Пізніше Наполеон замовив промислову серійну партію сонцезахисних окулярів для Єгипетської експедиції. Затемнення скла в них робили за допомогою скла та лаку, що значно спотворювало зображення, однак свою мету вони виправдовували. З цього часу Європейські оптики почали свою інтенсивну роботу над створенням сонцезахисного скла, яке б захищало від сонячного світла, було прозорим та не спотворювало зображення. Сонцезахисні окуляри не користувалися значною популярністю бо були дуже дорогими аксесуарами, і зазвичай люди користувалися різноманітними головними уборами та парасольками.
Великий вплив на розробку сонцезахисних окулярів мали військові. Під час Першої Світової Війни велике значення мав захист очей пілотів під час виконання польотів, що сприяло появі нових розробок. В продажу почали з`являтися достатньо якісні і доступні для населення сонцезахисні окуляри. В 1929 році Семом Форестером була створена компанія Forest Grant яка почала масове виробництво сонцезахисних окулярів. На популяризацію сонцезахисних окулярів також дуже вплинули Голівудські кінозірки. Вони використовували окуляри не тільки для захисту від сонця, а і на знімальному майданчику, де використовувалися дугові лампи, що в своєму спектрі випромінення мали ультрафіолет.
Значної популярності окуляри набули в 1937 році коли в продажу з’явилися антиблікові окуляри «авіатори» бренда Ray-Ban від компанії Bausch + Lomb. Паралельно з цим Эдвин Лэнд засновник корпорації Polaroid створив поляризаційні лінзи, які мали здатність блокувати відбите від різних поверхней світло. З цього часу почався розквіт індустрії сонцезахисних окулярів.
Важливо усвідомлювати, що потрібно захищати очі навіть коли похмуро. Крім того відбиті промені від снігу, води, піску та поверхонь будівель може становити ще більшу небезпеку чим прямі сонячні промені. Чим більше оправа закриває очі та навколишні тканини і прилягає до обличчя, тим більший захист від ультрафіолету тому що менше променів проникає через бічні сторони оправи.
Захист від надмірної яскравості та блиску слід обирати індивідуально, враховуючи характер діяльності. Наприклад рибалці треба бачити волосінь на фоні води, тим хто займається зимовими видами спорту треба бачити нерівності на снігу, при грі в теніс чи бамбінтон треба бачити маленький об’єкт на фоні неба. Водіям чіткість та контрастність зображення прискорюють реакцію і дають можливість уникнуть небезпеки та аварійних ситуацій.
В захисті від ультрафіолету більше значення мають матеріали з яких виготовлена лінза, а не від її кольору. Найчастіше для цієї мети використовують полікарбонат, що має здатність поглинати ультрафіолет, і навіть прозорі лінзи мають високий рівень захисту. В разі використання темних окулярів з матеріалів з низьким рівнем захисту є великий ризик ушкодження очей. Це пов’язано з тим що при зниженні інтенсивності освітлення фізіологічно зіниця розширюється і в очі потрапляє більша кількість небезпечних променів.
Поляризаційні лінзи прибирають бліки, які виникають при відбитті світла від різних поверхонь і погіршують якість зображення за рахунок зменшення роздільної здатності деталей та засліплення. Такі лінзи містять поляризаційну плівку що блокує світло відбите від горизонтальних поверхонь.
Антиблікове покриття лінзи робить матеріал більш прозорим, збільшує світло пропускну спроможність та зменшує відбивання світла від поверхні лінзи, збільшуючи контрастність та чіткість зображення.
Фотохромні лінзи мають здатність змінювати ступінь затемнення в залежності від інтенсивності освітлення. В темних умовах будуть прозорими, а на сонці будуть затемнюватись. Це відбувається через те що матеріал лінзи містить фотохромні речовини які змінюють свою структуру через вплив ультрафіолету і менше пропускають світла. Швидкість затемнення залежить від інтенсивності впливу, а також від температури. Чим більший потік ультрафіолету тим швидше і сильніше відбувається затемнення, а підвищення температури ці процеси сповільнює.
Сучасні окуляри виконують багато завдань. І при збереженні імеджевого ефекту забезпечують комфорт та якість зображення в різних умовах освітлення, підвищують контрастність, чіткість та деталізацію зображення, захищають від ультрафіолетового діапазону та синього світла і навіть правильно підібрані кольорові лінзи можуть поліпшити сприйняття деяких кольорових відтінків.
Матеріал, колір та оптичні покриття лінз мають враховувати умови в яких окуляри мають використовуватись.
