«Безсмертя зачекає»

616

Джерело: газета Верховної Ради України «Голос України»

_____________________________________________________________

Ми б’ємось за те, чому нема ціни в усьому світі, — за Батьківщину. Олександр ДОВЖЕНКО.

Є байка: Ейнштейн постає перед Богом і просить уклінно: «Відкрий мені формулу Всесвіту». Виникає екран, усіяний рівняннями.

Ейнштейн вдивляється і вражено каже Всевишньому: «Але ж, Боже, — ось тут помилка, і тут!» І чує у відповідь: «Я знаю».

Людині бажано мати над собою когось бездоганного, того, хто не хибить. Зізнаюся: на інтерв’ю з президентом Національної академії медичних наук України академіком Віталієм Цимбалюком (на знімку) я ішов з надією, що він пояснить мені те, що самотужки втямити не міг.

А професор Цимбалюк — нейрохірург, який працює з вищими нервовими структурами людини і, зокрема, з головним мозком. Тож про хомо сапієнс має знати глибинне.

— Віталію Івановичу, що, на ваш погляд, відбулося з мізками русні, кремлівської погані й подібної їй рашистської мерзоти? Воно виліковне, чи годі й сподіватись?

— Там йдеться, схоже, про масовий психоз, властивий тоталітарним сектам і політичним устроям.

Діагноз, сумно знаний людством в ХХ столітті в усіх його виявах — Третій Рейх, режими Кім Ір Сена й Пол Пота і ось тепер — сваволя схибленого параноїка-кадебіста. В основі цього ладу — безкарність, дике ординство, зведення прав людей до рівня худоби, що вдається тим краще, що більшою є покора пройнятого рабством населення.

А додайте сюди тотальну пропаганду ображеної «величі», імперські судоми свідомості в тім’я битої ерефії, і, як каже наш народ, яке їхало, таке й здибало. Цей чад почне спадати лише після нищівної воєнної поразки кремлівського ірода на полі бою, що ми й наближуємо. Та уточню: нам потрібне не закінчення війни — нам потрібна Свята Перемога.

— У московії конвертацією свідомості нації у відходи зайнято сотні телеканалів, 700 радіостанцій, 48 тисяч газет і журналів, 500 000 пропагандистів плюс рої ницих інтернет-ресурсів. Та чи виправдовує це нікчемність мас «на болотах»? Невже людський мозок такий безпорадний перед моровицею путінського сказу?

— Залежить від того, чий це розум. Якщо в родині є генетична «закладка» самостояння, у пропаганди шансів немає. Приміром, у моїй родині всі чоловіки в семи поколіннях воювали за Вітчизну. Українці — нащадки Січі, козачої республіки за дніпровськими порогами.

Вольність в нашій крові й серці, на противагу долі московитів — підніжок трону, монаршої влади, за якої і скасування кріпацтва є катастрофою світосприйняття. Цементує тупий заміс державного потьмарення апарат репресій. У росіян нічого не питають, за них все вирішують, і що їм краще — влада знає сама. Спротив тиранії майже нульовий.

Натомість волелюбні українці — народ-військо, що склалося в XVI—XVII століттях як Військо Запорозьке — одне з найефективніших військових формувань свого часу. Козаки тримали кордон Речі Посполитої. Захищаючи інтереси українців, збурювали повстання всередині країни, були активно запитані як наймана збройна сила.

Варто згадати гетьмана Сагайдачного, який розробив план походу на москву, вогнем пройшов туди, взявши штурмом Лівни, Єлець і Шацьк, а потім долучився і до облоги столиці московії. Чи розгром 150-тисячної армії князя Трубецького гетьманом Виговським під Конотопом…

Військова держава на Січі проіснувала понад 100 років і відіграла ключову роль у творенні нації, бо пам’ять про козацькі звитяги глибоко закарбувалась у свідомості народу, породивши покоління героїв — борців за свободу й незалежність рідного краю.

Ось і зараз ведемо народну війну, тож збіговисько найманців і мародерів з московії перемогти нас не спроможне. Це дикунська «країна навпаки», де недоумки й циніки вивели новий вид квасного патріотизму: держава робить з тебе гарматне м’ясо, а ти мусиш її за це любити. Чинний генотип складався історично — покруч темного ординства, брудної візантійщини й бридкої совдепії. До біса доконаний вид! Тут вже й лоботомія безсила.

Тим часом наука історія — в школі і потім — була моїм улюбленим дозвільним заняттям. Я з дитинства читав усе, що в цій царині потрапляло до моїх рук. І знав: весь період відносин України з росією — це історія воєн і ненависті москви до України, до нашого минулого, нашої мови, постійне бажання знищити українців як націю, сплюндрувати й спалити країну дотла.

Десятки таких жорстоких воєн досліджені академіком В. Горбуліним — я знав про них з історії свого родоводу. Тож зараз ми є учасниками й свідками заключного акту цієї грандіозної, трагічної містерії протистояння нащадків Чингісхана й українства, натхненного ідеалами волі й незалежності, демократії, цивілізаційного поступу, мирного, творчого, заможного життя.

Це грізна й велика мить історії, де спалені всі мости — гнидотний Карфаген буде відправлений в осад! Та й путін свій казан смоли отримає сповна.

— За місяць до вторгнення його потвор ви зібрали в Києві директорів установ Академії і оголосили, що до кінця лютого рашисти підуть на Україну війною. І наказали зробити все можливе для забезпечення автономної життєдіяльності інститутів НАМН України. Наступний збір керівників ви провели за добу до нашестя, підтвердивши свій прогноз. А 24 лютого одягли камуфляжну форму і, взявши власний карабін, приїхали на роботу. Що б ви робили зі зброєю, коли б, не приведи Господь, піхота ворога почала займати будівлю Академії?

— А я, знаєте, не лише мисливець зі стажем, а й маю досягнення в снайперській стрільбі: зі свого німецького карабіна з оптичним прицілом влучно б’ю в монету за 100 метрів.

Тож склавши руки точно не сидів, а далі вже поклався би на волю Бога…

— Я читав вашу доповідь про діяльність НАМН України в умовах воєнного стану. Вона вражає вже з її мужнього гасла: «В країні, що воює, цивільних лікарів немає». Хочу запитати про вашу особисту оцінку: що з того, що Президії і установам медичної Академії вдалося зробити за напружені місяці війни, ви вважаєте найістотнішим, знаковим, вагомим?

— Почати з того, що в 2018 році ми ініціювали разом із військовими, розробили, а уряд прийняв Воєнно-медичну доктрину України. Внаслідок її дії, завдяки синергії зусиль військової та цивільної охорони здоров’я — єдиному медичному простору — майже 80% поранених і хворих воїнів повертаються в стрій, 80% поранених упродовж «золотої години» отримують допомогу, смертність на етапі евакуації зменшилася до 1,35%; під час проведення АТО на сході держави поранені в серце доставлялися до установ НАМН у Харків за 6—8 годин, у Київ — за 12.

А з дня вторгнення в інститутах Академії було відкрито п’ять новостворених відділень, зокрема, бойової та важкої поліструктурної травми, шоку й військово-польової хірургії (де виконуються унікальні операції на серці та великих судинах), відділення медико-психологічної реабілітації тощо.

Усі інститути Академії з 2014 року задіяно в наданні допомоги пораненим та постраждалим від обстрілів. За вісім років війни надано медичну допомогу понад 37 тисячам поранених, проведено більше п’яти тисяч найскладніших оперативних втручань, які можуть виконуватися тільки в нас.

Левова частка цілодобової допомоги бійцям полягає в найповнішому використанні результатів науково-клінічних досліджень, здійснених у закладах НАМН України. Дослідницька робота не припиняється і зараз, та вона рішуче переформатована і на 70% присвячена винятково військовій тематиці. Моя вимога чітка: всі розробки повинні мати запитано прикладне значення! Все для Перемоги!

Не можу вдаватися в подробиці — наші здобутки не для розголосу, але про одне з актуальних досліджень скажу. Ми з генерал-майором медичної служби Ігорем Луріним та військовими лікарями здійснили фундаментальну роботу з моделювання вогнепальних поранень усіх можливих типів уражень з будь-якої зброї і типів куль.

Для цього було придбано особливий матеріал — композитний гель, своїми властивостями максимально наближений до тіла людини. Вивчення наслідків пострілів з різних відстаней кулями всіх видів і калібру дало нам можливість дослідити раневу балістику вогнепальної рани з майже стовідсотковою тотожністю до людської (спеціальний кіноапарат установки фіксував 7000 кадрів на секунду). І ми бачили й аналізували все, що відбувається в гелевому бруску при проходженні набоїв, зокрема, рашистських експансивних куль, заборонених Гаазькою конференцією.

Ці експериментальні моделі скорочують час на переведення наших знань і бойового медичного досвіду в практику. (Видання з узагальненням цих досліджень уже в руках фахівців — а загалом ми видали 12(!) книг-альбомів, присвячених медичному забезпеченню бойових дій). Недарма Президент України Володимир Зеленський сказав нам під час червневих відвідин Інституту хірургії і трансплантології імені Шалімова: «Ви на такій же передовій, як і наші військові».

— У такий буремний, виснажливий час особливо помітними стають факти, чинність яких може здатися реплікою втраченого мирного життя. Маю на увазі постійність уваги НАМН України до питань увічнення пам’яті видатних лікарів — в тому числі, на топонімічних мапах наших міст. Уже майже напевне в Києві з’явиться вулиця Олександра Шалімова, в Харкові ім’ям вченого-медика буде названо станцію метро. Чому вам так важлива ця лінія діяльності?

— Бо це відповідає Божим і людським законам. Людина з тяглою історичною пам’яттю не стане яничаром чи манкуртом. А шляхетне служіння медика своїй місії має винагороджуватися — навіть топонімічно. Втім, це стосується подвижників зі всіх сфер життя.

Ця шана — різновид нашої власної гідності, нагадування прийдешнім про зроблене до них, нарешті, й заклик наслідувати моделі доль наших великих попередників. А потім особисто я вірю: варто хоч комусь на Землі згадати, промовити чи навіть мовчки прочитати ім’я колись померлого, його душа активується і світиться. І їй у крижаному анабіозі вічності стає тепло. Ці люди заслужили на добру згадку живих, що зігріває їхні душі в потойбіччі в очікуванні Божого суду, який, згідно з пророцтвами, відбудеться після звершення Його Задуму щодо нас.

А ще я певен: ті, кого ми згадуємо, є нашим оберегом на Землі. Тому й запровадив в Академії нашу найвищу нагороду — орден Агапіта Печерського, ченця-цілителя ХІ століття, який лікував виключно безплатно. Я напівжартома називаю його першим міністром охорони здоров’я України, і цей святий нині є дійсним покровителем Академії медичних наук, що ми відчуваємо цілком предметно.

— Тоді повернімося до сьогоденних очікувань українців. Доля країни ще остаточно не вирішена, окупант розбитий не до кінця, ворожі орди не викинуті за наш кордон, хоча хребет виродкам Збройні Сили України надломили суттєво. Та людина не може жити без образу майбутнього — свого і держави, бо і він наближує таку бажану Перемогу. Однак уже зараз малюються такі ейфоричні візії нашого майбуття, що легковажність підходів вражає. Мовляв, яку сильну, модернову, чудову, заможну країну ми побудуємо! Як замилується нами навколишній світ! Але ж, люди добрі! Ви гадаєте, що політичні чвари і боротьба партій на взаємне винищення лишилися в минулому? Чи своя сорочка віддалилася від тіла? Хіба ми вже не бачимо, як завмерли на старті владні клани та угрупування в бажанні прийнятися за поділ мільярдів доларів ще й не існуючих умовних програм Маршалла? Чи корупція і жага накопичення відійшли в небуття?

На що, на ваш погляд, зможе покластися наше суспільство, аби убезпечити себе й країну від лихих сценаріїв майбуття?

— Я би, перш за все, ставив на зрілість самого українського суспільства і його дієвого ядра — на ті сотні тисяч справжніх патріотів, які свідомо прийняли виклик історії і здобувають нині Перемогу. Вони вже не дозволять корисливим прибрати країну до своїх рук.

Наступний чинник — усі українці, з їхньою волею до свободи, самостійності, правом на вибір, працездатністю, креативом, бажанням гідного, чистого життя. Це могутній актив держави!

І третє — наші природні скарби. Україна — дивовижно багата на корисні копалини, до рідкоземельних включно. Ми, приміром, маємо значні поклади літію — «білого золота», жагуче запитаного в усьому світі (літієва батарейка в кардіостимуляторі, до слова, працює вісім років!).

Цей метал вже назвали «новою нафтою» і локомотивом прийдешньої цифровізації — як і конкретного двигуна в електрокарах (зокрема, в І. Маска). А загалом наша земля в своїх надрах містить 5% мінерально-сировинного потенціалу планети.

Чому русня так хижо пре в Україну? Бо ми справді в змозі зробити нашу державу заможною, справедливою і щасливою. А маючи одну з найкращих армій планети, можемо стати гарантом безпеки всього вільного світу, насамперед Європи, тримаючи щит на рубежах з московією — знелюдненим режимом збанкрутілого недофюрера. путін марив жагою скасувати майбутнє, та піти проти законів поступу людства не під силу нікому.

І ерефія як була, так і лишиться диким полем, околицею Київської Русі. А зі своїми внутрішніми проблемами — за всієї серйозності, ми, вірю, впораємось.

— Що ви вважаєте за потрібне змінити в рідній Академії наук?

— У переддень війни вона перебувала на порозі рішучого оновлення — майже 70% директорів наших установ згідно з чинним законодавством мали би передати кермо управління наступному поколінню вчених-управлінців. Це забезпечило б наступність зусиль академічної сфери і надало б імпульс подальшій модернізації її інститутів.

А плани технологічного вивищення в нас уже лежать на столі. Потужним мотивуючим фактором в 2021 році стало президентське підвищення зарплатні лікарям (вперше за роки незалежної України) у діапазон 20+ тисяч гривень, медсестрам — 13,5 тисячі. На часі — увага до науковців, які за свою роботу отримують зараз 6—7 тисяч гривень.

На захист їхніх прав наведу незаперечну думку Фредеріка Жоліо-Кюрі: «Країна, що не розвиває власну науку, неминуче стає колонією». Якщо ми загубимо зараз українську науку — програємо майбутнє.
Інститути НАМН України — чудовий майданчик для зосередженого наукового пошуку.

Обґрунтування напрямків нами розписані й відповідають новітніми прогностичним моделям прогресу. Я би ще тільки додав до цього навчання-стажування молодих вчених у найкращих наукових університетах світу за бюджетний рахунок з обов’язковим поверненням в Україну (юридичний механізм опрацьовано).

Та неодмінно заснував би український Кремнієвий центр, де втілювалися б суперплідні наукові ідеї і доводилися до рівня надцінного технологічного продукту — інновацій, що віщували б прорив на певній ділянці значущої проблеми.

А загалом мета людського розвою — і наука тут має стати провідником — набуття повної і цілісної впевненості особи в сенсі буття.

Ми маємо усвідомлювати й відчувати взаємозв’язки всього сущого на Землі, явищ, подій і феноменів — природи, людини, дію вселенських тенденцій, впевнено почуватися в духовній царині. Людина — вже не випадкова гра мутацій, її розум і воля — чинники світобудови, особі ні на кого більше перекласти відповідальність за долю світу. Такою, гадаю, є воля Бога, тому й збувається.

— А про безсмертя у вас є час думати?

— Уявлення про те, що ми — лише фізичні істоти, суперечить моїй вірі й моїм знанням. Біологічно ми теж безсмертні — продовжуючись в родинному вітті. Та справжнього безсмертя людина досягає в духовній царині — в діянні, пізнанні законів буття в корисних справах, у своїх книгах і статтях, у врятованих пацієнтах, зрештою, в пам’яті людства.

Що ж до медитацій на теми безсмертя, то вони вочевидь не на часі. Наші медики та вчені в останні роки працюють, мов у дні творення світу — то в умовах безгрошів’я, то жахної пандемії, зараз — у розпал війни за рідну землю. Надто багато нагальних справ — безсмертя зачекає.