Чому при МОЗ не діє вчена медична рада?

209

“З великим інтересом я ознайомився зі статтею академіка Ісаака Михайловича Трахтенберга та професора Ігоря Тарабана «Суть медреформы — убить науку?», опублікованою у вашій авторитетній газеті («2000», №40 від 4— 10.10.2019). Порушена в матеріалі проблема, безумовно, хвилює нашу наукову громадськість. У багатьох вчених складається враження, що реформу НАН і галузевих національних академій України мають намір робити чиновники, які не знають специфіки діяльності академічних закладів і наукових досліджень загалом.

В усіх розвинутих країнах функціонують національні академії наук, які мають свою автономію і самі вирішують, як організувати діяльність своїх закладів. Які планувати дослідження, що робити вже негайно, а що відкласти на потім, мають вирішувати самі вчені, особливо коли це стосується фундаментальних досліджень. Або погоджувати прикладну тематику з тими підприємствами і закладами, з якими уклали угоду про співпрацю і звідки будуть фінансуватися дослідження. Бо хто, як не науковці, знає сучасні досягнення світової науки в конкретних ділянках знань, пріоритетність і доцільність тих чи інших напрямків наукових досліджень, важливість проблем та задач, які треба вирішувати!

Сучасні швидкі темпи розвитку науки і подвоєння об’єму нової інформації кожні 3—5 років створюють серйозні труднощі в її освоєнні. Тільки самі науковці, які мають належні знання і досвід у конкретній сфері, можуть виступати в ролі експертів і визначати пріоритети дослідження. Зрозуміло, що кінцевий висновок повинен формулюватися у процесі відкритої дискусії, в якій рівні як молоді вчені, так і метри науки.

Тому Національна академія медичних наук України, згідно зі статутом, діє як самоврядна організація, незалежна в тих чи інших дослідженнях і розробці пріоритетних проблем. Зовнішнє втручання у цей складний процес, зокрема некомпетентними представниками влади, може вагомо зашкодити розвитку науки.

Згадаймо засудження генетики партійними босами в СРСР та їх підспівувачами від науки, появу на догоду цим горе-керівникам псевдо- вчених Трохима Лисенка і Ольги Лепешинської. Ось куди може завести нашу науку ручне зовнішнє управління з боку некомпетентних осіб, які мають високі повноваження.

У розвинених країнах успішно функціонують національні академії наук, роблячи значний внесок у науково-технічний прогрес. Будучи самоврядними, вони отримують вагому фінансову підтримку від держави — у чотири-п’ять разів більшу у відсотках від ВВП, ніж наші академічні установи.

Сьогодні треба думати, як допомогти науці в Україні вижити та як зупинити відтік молодих перспективних науковців за кордон. Недолуга реформа наукових закладів, відсутність фінансової підтримки можуть остаточно зруйнувати розвиток науки в нашій країні.

У медицині прикладні наукові дослідження повинні проводитися у тісній співпраці науковців з лікарями-практиками та іншими фахівцями. Можна навести немало прикладів такої співпраці, яка дає хороші плоди.

Наприклад, при Тернопільському національному медичному університеті імені І. Горбачевського вже три роки виконується комплексна науково-дослідна робота з вивчення інфекцій, які передаються кліщами. За цей короткий час обстежено працівників лісових господарств семи областей і доведено, що майже половина лісників була інфікована бореліями, анаплазмою, бабезіями та іншими збудниками кров’яних інфекцій, яких досі в цих областях не знаходили. Частина лісників виявилися хворими на зазначені інфекції і вже отримали необхідне лікування.

Складено інтерактивну карту виявлених природних осередків, заселених кліщами, і зазначено відсотки інфікованих кліщів. Паралельно проводиться належна санітарно-просвітницька робота з населенням і групами ризику. Науковцями складено і видано перші в Україні методичні рекомендації з діагностики, лікування і профілактики лайм-бореліозу, з якими ознайомлені практикуючі лікарі.

Така тісна співпраця науковців названого університету з лікарями на місцях вже дає відчутні позитивні результати. Раніше цією проблемою цілеспрямовано ніхто не займався, і причина численних захворювань унаслідок укусу кліщів залишалася нез’ясованою. Лікування було неадекватним, переважно симптоматичним, через що з плином часу захворювання призводили до інвалідності й іноді навіть до летальності.

На моє глибоке переконання, Міністерство охорони здоров’я по- винно тісно співпрацювати з Національною академією медичних наук України і максимально використовувати її потужний науковий потенціал для оптимального розв’язання нагальних потреб практичної медицини. Така співпраця, особливо в період медичної реформи, яка триває, дала б можливість уникнути чимало помилок й упущень, швидше досягти бажаних результатів.

У зв’язку з цим дивує, чому протягом останніх років при міністерстві не діє вчена медична рада. Свого часу в ній брали участь провідні вчені НАМН. На кожне засідання виносилися актуальні та складні теми, які всебічно обговорювались. Ухвалювалися спільні рішення та конкретні пропозиції, які керівництво міністерства втілювало в життя.

  • Михайло АНДРЕЙЧИН, академік НАМН України, професор
  • Газета “2000”