ДО 135-РІЧЧЯ ДУ «ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ ІМ.І.І.МЕЧНИКОВА НАМН УКРАЇНИ»

---

ІСТОРІЯ ДУ «ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ ІМ.І.І.МЕЧНИКОВА
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ»

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І.Мечникова НАМН України» (далі Інститут) є одним з найстаріших і найавторитетніших наукових закладів протиепідемічного профілю.
Заснований в квітні 1887 року за рішенням Харківського медичного товариства як Пастеровський інститут щеплень і бактеріологічна станція.
За час свого існування Інститут пройшов ряд етапів реорганізації. У 1887 – 1920 рр. Інститут був науково-медичним закладом з колективною (недержавною) формою власності. З 1920 по 2000 рр. був бюджетним закладом (МОЗ України). З 2000 р. Інститут підпорядкований НАМН України.

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ

Из материалов
ПАСТЕРАВСКАГО ПРИВИВАЧНАГО ИНСТИТУТА И БАКТЕРІОЛОГИЧЕСКОЙ СТАНЦІИ ХАРЬКОВСКАГО МЕДИЦИНСКАГО ОБЩЕСТВА, ХАРЬКОВЪ, 1887

Въ мае прошлаго года въ Харькове произошелъ несчастный случай укушенія двухъ мальчиковъ братьевъ Подпрядовыхъ бешеной собакой. Одинъ изъ братьевъ умеръ, а въ судьбе другого приняли участіе д-ръ Э. Ф. Беллинъ и бывшій профессоръ Я. С. Кремянскій. Д-ръ Беллинъ обратился черезъ местную прессу къ обществу за пожертвованіями для отправки мальчика Подпрядова въ Парижъ. Тогда же въ первый разъ возникла мысль объ устройстве въ Харькове бактеріологической станціи.»

З доповіді доктора Белліна на засіданні Харківського Медичного Товариства «… было собрано въ течете 2-хъ дней около 700 руб. сер., давшихъ мне и проф. Кремянскому возможность отправки къ Пастёру не только мальчика Подпрядова, но и двухъ молодыхъ товарищей, членовъ нашего же медицинскаго общества, гг. Мотте и Протопопова, для изученія метода Пастёра въ Париже на месте и эксплоатаціи его здесь въ Харькове…»

Після повернення з Парижу гг. Моте і Протопопов провели ряд дослідів з вивчення «отрути сказу», способам його введення для профілактики і лікування сказу у собак.
21 лютого 1887 року результати цих досліджень були викладені на засіданні Харківського Медичного Товариства і одноголосно визнані.
20 квітня 1887 року з Курської губернії прибуло три перших пацієнта і в той же день почалося їх лікування за методом Пастера. З цього часу почала свою діяльність Пастерівська бактеріологічна станція Харківського Медичного Товариства.

З 1889 по 1895 рр. керівником Інституту був Високович Володимир Костянтинович.
Під його керівництвом і безпосередній участі проводилося вивчення причин виникнення черевного тифу.
В цей час Інститут розгорнув дослідження щодо холери і брав активну участь в ліквідації її епідемії на Україні.
У цілому з 1887 по 1895 рр. вироблялася тільки вакцина проти сказу. За перші сім років в Інституті пройшли курс лікування 2298 осіб.

У 1894 р. стало відомо про можливість лікування дифтерії специфічною сироваткою. Для оволодіння технологією виготовлення протидифтерійної сироватки за кордон поїхав у відрядження В.І. Недригайлов. Незабаром Інститут приступив до виготовлення специфічної протидифтерійної сироватки і вже 8 березня 1895 р. надруковане перше «повчання до вживання протидифтерійної сироватки».
Починаючи з 1894 р. Інститут розпочав випуск протихолерної, протискарлатинозної, протибрюшнотифозної, стафілококової, гонококової, протидифтерійної вакцини і туберкуліну.
Поряд з цим з 1895 р. почався випуск окрім дифтерійної, скарлатинозної, стрептококової, дизентерійної та правцевої сироваток.

Випуск цих препаратів спочатку проводився в невеликих кількостях. За 20 років з 1895 по 1914 р. дифтерійної сироватки було випущено в кількості 27365 л. Усі інші сироватки були випущені в кількості менш 2000 літрів. Найбільше було випущено протихолерної вакцини (1475 л) і скарлатинозної (1370 л).
Інші вакцини були випущені в кількості 15 л, а туберкуліну – 120 л.
Більш 10 млн. жителів 38 губерній Росії і Сербії були щеплені проти дифтерії, скарлатини і холери.

Кошти, вилучені з продажу препаратів, йдуть на будівництво Інституту «Палацу медицини».

Будівництво будівлі, в якої зараз знаходиться Інститут було розпочато в 1911 р. і закінчено в 1913 р.
Проєкт архітектора А. М. Бекетова, голова будівельної комісії Володимир Павлович Бобін.

У 1920 р. Інститут був націоналізований, став державною установою і отримав назву Бактеріологічний інститут, а в 1922 р. – Перший Український санітарно-бактеріологічний інститут.
З 1914 р. по 1923 р. Інститут очолював професор Коршун С.В.

З 1924 по 1935 рр. Інститутом керує Семен Іванович Златогоров – видатний мікробіолог, епідеміолог та

інфекціоніст, член-кореспондент АН СРСР.
У 1927 р. Інституту присвоюється ім’я знаменитого співвітчизника І.І.Мечникова.

З 1937 по 1945 рр. Інститутом керує Марія Савелівна Сегаль.

У 1921 р. був організований туберкульозний підвідділ, яким керував майбутній академік АМН СРСР М.М. Цехновіцер.
В 1922 р. після розробки спрощеного метода отримання чистих туберкульозних культур, що дало можливість приступити до виробництва туберкуліну.
Інститут першим в Радянському Союзі почав виготовлення БЦЖ.

У 1923 р. при Інституті на базі курсів бактеріології організована кафедра мікробіології – кафедра клінічної імунології та мікробіології ХМАПО.

Першим її керівником стає професор М.М. Цехновіцер.

Співробітниками Інституту були вдосконалені методи виробництва антидифтерійної сироватки. З 1923 р. Інститут приступив до розробки методів активної імунізації проти дифтерії і в підсумку 15-річної роботи обгрунтував науково і освоїв виробництво дифтерійного анатоксину. Підсумок роботи Інституту в цьому напрямку були відображені в монографії Б.Л. Палант «Преципітований дифтерійний анатоксин».
Співробітниками Інституту під керівництвом Б.Л.Палант був отриманий коклюшний токсин і анатоксин та приготовлена комбінована кінська протикашлюкова сироватка. З цієї сироватки отримували також коклюшний гамма-глобулін.
З 1920 по 1940 рр. проводилася робота з поліпшення якості і методів щеплення кишковими вакцинами. Актуальним було питання скорочення кратності щеплень кишковими вакцинами. Професор Деркач В.С. розробив метод депо при вакцинації проти черевного тифу. Була виконана серія робіт по одноразової імунізації проти черевного тифу. Роботи в цьому напряму лягли в основу монографії В.С. Деркача «Антигенні та імуногенні властивості токсичних речовин черевнотифозних мікробів».
У 1922 р проф. Деркачем В.С. вперше в Радянському Союзі був виділений штам дизентерійного бактеріофага і опублікована експериментальна робота по бактеріофагії. Інститут став одним з піонерів впровадження бактеріофага в лікування і попередження кишкових інфекцій: дизентерії, черевного тифу, холери.

З 1921 по 1940 р. Інститутом було випущено понад 40 найменувань різних препаратів в кількості, що перевищує колишні 20 років понад ніж у тридцять разів. Серед вакцин, що випускаються в 1940 році, коклюшна вакцина, тривакцина, компонентами якої були черевневий тиф, паратифи А і В і правцевий анатоксин та ін. У пигулках і рідкій формі випускалася дизентерійна вакцина, а також вироблялися дифтерійний і правцевий анатоксин та скарлатиновий токсин.
Інститут виробляв сироватки: дифтерийну, скарлатинозну, дизентерійну, менінгококову, пневмококову, стрептококову, стафілококову, правцеву, ботулінову і 4 гангренозні: перфрингенс, адематієнс, гістолітікус та септікус.

Протягом евакуації до Сталінграду, а потім до Чкалова Інститут продовжує випуск бактеріологічних препаратів. З 1941 по 1945 р. випуск вакцин і сироваток склав 400 % від довоєного рівня, особливо зростає виробництво правцевого анатоксину і сироватки, протигангренозних препаратів, вакцин проти черевного тифу і холери. Тільки в 1942 році 110 тис. поранених одержали сироватку проти газової гангрени, більш 120 тис. бійців отримали протиправцеву сироватку.
У 1946 р кількість вакцин і сироваток, випущене за рік, перевищує кількість, випущене за 1936 рік, в три рази.

Зі спогадів Синаюка Григорія Аркадійовича
(заступника директора з виробництва)

«До августа 1941 года мы работали в Харькове. Дальше работать было нельзя, так как на институт было совершено несколько налётов. Однажды на наш институт и авиационный завод было сброшено 20 бомб. Разбили 2 конюшни в районе Померок. Бомба попала в общежитие, были жертвы. Погибло 28 человек… Почему мы эвакуировались прямо в Сталинград? Потому что оторвать армию от снабжения столбнячными сыворотками и другими препаратами было невозможно, это означало смерть…».

Після реевакуації до Харкова (в березні 1944р.) розгорнулися відновні роботи.
За чотири місяці були відновлені стайні, вакцинний і сироватковий корпуси.
Інститут, починаючи з 1944 р., приступив до випуску віспеного детриту, корової сироватки і висипнотифозної вакцини.
До 1948 року був освоєний випуск пентавакцини (черевний тиф, паратифи А і В, дизентерія Флекснера і Зонне, правцевий анатоксин; використаний ад’ювант – гідроокис алюмінію), пентафага і грамицидина. Також почався серійний випуск вакцини кашлюку. Після війни в Інституті був поставлений на виробничу основу випуск таких препаратів як коровий гамма-глобулін, противокашлюкова вакцина, препарат проти ракової пухлини – неоцид.
В Інституті проводилися роботи над поліпшенням технології процесу виготовлення вакцини проти сказу. У повоєнні роки вивчався антирабічний гама-глобулін і комплексна дія гамма-глобуліну проти сказу та правця, проводилися дослідження по отриманню сухої антирабічної вакцини.

ІМУННОБІОЛОГІЧНІ ПЕРАПРАТИ

Після війни в Інституті був поставлений на виробничу основу випуск: корового гамма-глобуліна, противокашлюкової вакцини, препарату з антибластомною дією – неоцид.
В Інституті проводилися роботи над поліпшенням технології процесу виготовлення вакцини проти сказу.

У лабораторії В. С. Деркача було проведено вивчення антибіотика саназина і розроблений метод його біосинтезу, а спільно з Академією наук УРСР синтезовано нові його гомологи.
Саназин – це синій вторинний метаболіт Pseudomonas aeruginosa, який має здатність окислювати і відновлювати інші молекули і вбивати мікроби, що конкурують з P. аeruginosa, а також клітини легенів ссавців, які P. aeruginosa інфікувала під час муковісцидозу.

САНАЗІН – був застосований для лікування очних, сечостатевих захворювань, а також для санації носіїв дифтерії і скарлатини.
Він виявився ефективним при трихомоніазі, інфекційному вагіниті великої рогатої худоби.
У лабораторії вивчалася також комбінована дія антибіотиків на різні види мікроорганізмів in vitro і in vivo.

ПРЕПАРАТ НЕОЦИД – відноситься до класу цитотоксичних антибіотиків, який застосовують при лікуванні ІІІ – IV стадій злоякісних пухлин як симптоматичний засіб.

Питання епідеміології в Інституті розроблялися видатним мікробіологом Ждановим В. М. і знайшли своє відображення в монографії «Інфекційний гепатит», в якій він вперше в Радянському Союзі і в світі узагальнює літературний матеріал і власні спостереження за етіологією та епідеміологією гепатиту.

Інститутом було освоєно виробництво специфічної вакцини Маргуліс-Шубладзе проти розсіяного склерозу.
У 1949-1950 р. почалася робота по вивченню віспоподібного риккетсиоза. Були виявлені штами рикетсій збудників з крові людини і від гризунів, виловлених в інфекційних вогнищах. В результаті досліджень було встановлено роль будинкових мишей і сірих щурів як резервуара інфекції та роль гамазоідних кліщів – як переносника інфекцій.

Вірусологічна лабораторія

В Інституті була організована в 1946 р. У перші роки свого існування співробітники займалися вивченням грипу та нейроінфекцій, а потім віспоподібного рикетсіозу.
У 1950 р. було організовано лабораторію з виробництва протигрипозних препаратів, вакцини проти множинного склерозу і діагностикумів лимфоцитарного хоріоменінгіту.
З 1946 по 1950 р. Жданов В.М. керував вірусологічною лабораторією, а потім Харківським інститутом мікробіології і епідеміології ім. І. І. Мечникова.
З 1951 р. почалося вивчення і удосконалення сухої лікувально-профілактичної протигрипозної сироватки.

АНАЕРОБНА ЛАБОРАТОРІЯ

В Інституті велика увага приділялась проблемі профілактики та лікування анаеробних інфекцій специфічними сироватками та антибіотиками.
Ще у довоєнні роки було освоєно і налагоджено виробництво високоякісних сироваток проти газової гангрени і правця.
Був розроблений метод отримання очищеного і концентрованого препарату дианатоксіну проти газових інфекцій, викликаних C. perfringes і C. оedematiens.
Багато років цю лабораторію очолював проф.М.Ф.Калініченко.

З 1958 р по 1982 р. Інститут очолювала професор Черкас Галина Петрівна.
Основними напрямками діяльності Інституту в цей період була розробка вакцин проти туберкульозу, анаеробних інфекцій, виробництво іммунобіологічних препаратів на основі природних компонентів.
В Інституті на основі риб’ячого жиру був розроблений препарат «Ектерицид».

 

З 1981 р. по 1983 р. Інститут очолював доктор медичних наук, професор Кособуцький Леонід Антонович.

Автор понад 150 наукових робіт, визнаний фахівець в області вивчення бактеріофагів.
Зібрана ним колекція фагів мікобактерій входила в трійку найбільших в світі.

ЛАБОРАТОРІЯ ПРОТИМІКРОБНИХ ЗАСОБІВ – з 1986 р. по т.ч.

Засновником нового наукового напряму по розробці і застосуванню протимікробних препаратів рослинного походження була Валентина Луківна Надтока, завідувачка лабораторії протимікробних засобів.

Це єдина в Україні лабораторія, яка займається розробкою препаратів з протимікробною дією на основі рослинної сировини (у т.ч. хмелю та хмелепродуктів).

Під керівництвом В.Л.Надтоки розроблені лікарські форми препарату хлорофіліпту, які впроваджено у виробництво і клінічну практику в Україні.

Хлорофіліпт має ефективну антимікробну дію відносно патогенних стафілококів, і широко застосовується в медичній практиці понад 30 років. Використовується як допоміжний засіб в комплексній антибактеріальній терапії при інфекційних хворобах, опіках, виразкових ураженнях, ерозіях та інш.

Перевагою препарату є відсутність негативної побічної дії на нормальну мікрофлору організму людини і позитивний вплив на фактори природного захисту організму.

Юрій Леонідович Волянський професор, доктор медичних наук, академік АН Вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки України – очолював Інститут з 1983 по 2013 рік.

Автор 25 монографій, 437 наукових статей, 24 методичних рекомендацій для лікарів і біологів, 86 авторських свідоцтв, а також патентів України, 17 лікарських і профілактичних препаратів, прийнятих до промислового виробництва в Україні і за кордоном.
Вперше організував та очолив у 1996 році спеціалізовану вчену раду для захисту докторських та кандидатських дисертацій за фахом 03.00.07 -«мікробіологія»

З 2014 р. по 2019 р. очільником Інституту був професор, доктор медичних наук Микола Миколайович Попов.
Вперше організував та очолив у 2014 році спеціалізовану вчену раду для захисту докторських та кандидатських дисертацій за фахом 14.03.08 – «клінічна імунологія та алергологія».

 

 

 

З березня 2019 року і по теперішній час Інститут очолює доктор медичних наук, професор
Валерій Володимирович Мінухін.

 

 

 

 

 

На сучасному етапі основним завданням діяльності Інституту є здійснення фундаментальних і прикладних наукових досліджень з провідних напрямів медичної мікробіології, імунології, епідеміології, інфектології, паразитології:
розробка нових класів протимікробних засобів (противірусних, протибактерійних та протигрибкових препаратів) із новими механізмами дії;
створення сучасних імунобіологічних препаратів для діагностики, лікування та профілактики інфекційних захворювань;
вивчення біологічних властивостей і встановлення ролі мікроорганізмів та їх асоціацій при інфекційних і соматичних захворюваннях;
розробка сучасних методів лабораторної діагностики інфекційних захворювань, у тому числі нових та маловивчених;
вивчення механізмів порушення функції імунної системи при різноманітних патологічних станах, що виникають під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, а також розробка методів імунокорекції.

Нині в Інституті функціонує 10 науково-дослідних підрозділів-лабораторій у тому числі Музей мікроорганізмів та 2 республіканські підрозділи (Центр специфічної індикації біологічних патогенних агентів, Республіканська референс-лабораторія збудників анаеробних інфекцій). Інститут виконує в Україні роль науково-технічного центру і функцію провідної установи з проблем медичної мікробіології, загальної і прикладної імунології та питань біологічної безпеки.
Загалом, Інститут щорічно розроблює 18-20 проектів науково-дослідних робіт за галузевим планом НАМН, кожна з яких має беззаперечну наукову новизну, практичну значимість та спрямована на вирішення актуальних проблем охорони здоров’я в Україні.

Нині загальна чисельність працівників Інституту складає 173 особи, у т. ч. наукових співробітників 92. В Інституті працює 12 докторів наук; 48 кандидатів наук; 9 співробітників, які мають вчене звання “професор”, 32 співробітника, які мають вчене звання “старший науковий співробітник”.

У Інституті діє система підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації в докторантурі та аспірантурі. При Інституті  функціонує спеціалізована  вчена рада Д 64.618.01 для захисту докторських та кандидатських дисертацій зі спеціальності  03.00.07 – “мікробіологія“ (медичні науки).
Фахівці установи розробляють та рецензують документи для Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, МОЗ України та інших установ;
беруть участь у підготовці та проведенні Нарад і Колегій МОЗУ з питань боротьби з інфекційними захворюваннями, біобезпеки, тощо; за своїми науковими напрямками здійснюють підготовку медичних кадрів для установ практичної системи охорони здоров’я (лікарів-бактеріологів, вірусологів, імунологів);
приймають участь у заходах щодо запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій, пов’язаних з виникненням карантинних або групових інфекційних захворювань, тощо.
Директор Інституту є членом Комісії з біобезпеки та біологічного захисту при Раді Національної безпеки і оборони України.
Інститутом видається міжнародний фаховий журнал “Аннали Мечниковського Інституту” (включений до переліку фахових видань ДАК України).

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!

ІНФОРМАЦІЯ НАДАНА ДУ «ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ ІМ.І.І.МЕЧНИКОВА НАМН УКРАЇНИ»