Інтерв‘ю Віце-президента НАМН України, Віце-президента Всесвітньої асоціації лікарів ендоскопістів,
Нещодавно в Україні завершив свою роботу ІV Всесвітній самміт лікарів-ендоскопістів. Непересічна подія зібрала провідних фахівців галузі з різних країн світу, щоб обговорити здобутки "хірургії без скальпеля", яка невтомно дивує фахівців своєю ефективністю, а пацієнтів – комфортністю лікування найтяжчих недуг. Чим сьогодні можуть похвалитися ендоскопічні хірурги світу і як виглядає Україна у освоєнні передових технологій – про це ми попросили розповісти Віце-президента НАМН України, Віце-президента Всесвітньої асоціації лікарів ендоскопістів, Президента Української асоціації лікарів з малоінвазивних, ендоскопічних і лазерних технологій, ректора Одеського національного медичного університету Валерія Запорожана.
ВЗ. Проведення заходу такого масштабу свідчить про визнання вітчизняної школи ендоскопічної хірургії, чи не так?
– Безперечно. Багато наших фахівців оперують за кордоном – працюють на рівних із зарубежними колегами. Всесвітній конгрес, який відбувся під егідою МОЗ і НАМНУ в Україні також підтвердив високу оцінку наших хірургів. Адже в його рамках відбулися не лише пленарні засідання, де йшлося про розробку програм навчання фахівців, нові методики ендоскопічної хірургії, працювали окремі секції ( урологічна, гінекологічна, хірургічна), де наші спеціалісти і зарубіжні гості ділилися досвідом лапароскопічних операцій при різних патологіях, а також були організовані майстер-класи (хірургія наживо) під час яких фахівці університетської клініки Одеського медуніверситету і провідні ендоскопісти світу спільно проводили унікальні операції – ті, які у світі вважають останнім словом ендоскопічної хірургії. Наші гості відзначили високий рівень вітчизняної школи.
ВЗ. Не сумніваюся, що в цьому величезну роль відіграв Ваш особистий авторитет. Ви – перший представник України, якого обрано Віце-президентом Всесвітньої фахової медичної асоціації.
– Першу ендоскопічну операцію я зробив на початку вісьмидесятих ( на той час я вже був членом Американської асоціації хірургів-ендоскопістів). Та якщо Ви гадаєте, що тоді я зірвав овації колег – Ви помиляєтесь. Нове завжди зустрічають багнетами – навіщо щось змінювати, перенавчатися, якщо можна йти протоптаною доріжкою. Тож моя докторська дисертація, яка була присвячена ендоскопічній хірургії пухлин, пролежала під сукном кілька років, адже ендоскопічну хірургію в СРСР вважали вигадкою естетів від науки, у якої немає майбутнього. Мені доводилося оперувати в різних операційних, щоб довести, що це ефективний метод і що пацієнтам буде краще. Після створення Української асоціації малоінвазивної хірургії , почала формуватися і вітчизняна школа хірургів ендоскопістів, з'явилися власні наукові розробки, про які я доповідав на всесвітніх конгресах – це дійсно вплинуло на імідж нашої школи у світі. Обрання мене Віце-президентом Всесвітньої Асоціації я розцінюю як повноформатне визнання медицини і медичної науки нашої країни.
ВЗ. Нині лапароскопічна хірургія в Україні підкорила і лікарів, і пацієнтів. Чи вистачає нам таких фахівців ?
– Це питання відносне. Нещодавно нам і сімейних лікарів було більш ніж достатньо, вони не знали, де їм влаштуватися на роботу, їх змушували перенавчатися… А нині, коли ми не віртуально, а реально почали розвивати сімейну медицину, як це роблять у всьому світі, сімейних лікарів вкрай не вистачає.
Так і в ендоскопічній хірургії – сьогодні фахівців начеб-то достатньо, адже від загальної кількості проведених операцій на рахунок ендоскопічних в Україні припадає приблизно 5% -10%, тоді як у світі – до 90%! До речі, у нашій університетській клініці частка лапароскопічних операцій сягає 80% . Весь світ перейшов на малоінвазивну ендоскопічну хірургію. Адже приміром, при травмі меніска цей метод ставить пацієнта на ноги вже на 2-й день після операції, а після традиційної хірургії він ходить на милицях півроку. Прикладів для порівняння – безліч і кожен пацієнт відчуває переваги нових методик ( скорочення перебування на лікарняному ліжку в рази, зменшення періоду реабілітації, щадне наркозне навантаження, зниження ризику смертності з 3% до 0,3% тощо). Я мав нагоду спілкуватися з пацієнтом , якому лапараскопічним методом було встановлено клапан серця – 2 проколи і 2 дні в лікарні . Ми повинні теж до цього прагнути і створювати економічні, наукові і освітні умови для розвитку малонвазивної хірургії і для її доступності населенню.
Нині багато приватних фірм створюють ендоскопічні операційні, але далеко не всі пацієнти можуть заплатити за їх послуги. До того ж майже всі ці фірми – іноземного походження, тож ми віддаємо життя і здоров'я наших громадян в руки іноземних комівояжерів, які на них заробляють гроші.
ВЗ. Що потрібно, щоб підготувати власну "армію" ?
– Вчитися і вчити. Справа в тому, що сучасні ендоскопічні технології дуже складні – легкими вони є лише для хворого, і можливо для "непрофесійного" ока, а хірург повинен володіти філігранною технікою і мати унікальне обладнання. На жаль, "легкість" малоінвазивних методик спокушає багатьох (особливо грішать цим в приватних клініках) – вони купують дороге устаткування, ставлять не дуже обізнаного в цій галузі хірурга, а потім реєструємо ускладнення і на повторні операції пацієнти вже потрапляють у академічні клініки і інститути. На жаль, ця проблема існує не тільки в Україні – часто медицина змагається не за якість роботи, а за прибуток, а це не на користь пацієнта . Тому питання підготовки хірургів-ендоскопістів було пріоритетним на ІІІ Всесвітньому конгресі в Гонконзі – фахові асоціації усіх країн домовилися про створення 4-х навчальних центрів у Європі і що один з них буде організовано в Одесі, в нашій університетській клініці. Подібні центри можна створювати лише там, де є висококваліфіковані хірурги-ендоскопісти всіх спеціальностей – зібрати їх по всій країні складно, а у нашій клініці такі вже є. Центр в Одесі матиме статус міжнародного (навчання відбуватиметься за європейською програмою), його сертифікати будуть визнані і у Європі, і в Китаї, і у США – відповідну угоду про це також підписано. Центр уже працює, ми докуповуємо нове обладнання і зробимо все, щоб він відповідав світовим стандартам.
ВЗ. Чи не заважатимуть тому вітчизняні реалії?
– Без проблем жодна справа не обходиться. Для того що б підготувати таких фахівців потрібно , по-перше, мати достатню кількість хороших вчителів. По-друге, професор, який вчить молодих лікарів , повинен бути господарем в операційній, а це можливо тільки в університетських клініках. Всі розмови, про те що він завжди може домовитися про операційну з головним лікарем – теорія, яка на практиці розбивається об людський чинник. Якщо ти не керуєш своєю справою сповна, вона не може процвітати. І коли одна людина, директор клініки, професор, керує і наукою, і навчанням, і лікуванням – це найкращий варіант. У всьому світі це зрозуміли і створюють науково-виробничі чи науково-навчально-лікувальні об'єднання, які сьогодні знаходяться на передових рубежах науки і виробництва. Там об'єднано всі етапи – від наукової розробки до реального її впровадження. І це надзвичайно актуально для медицини. Сьогодні зростає захворюваність і смертність у всьому світі – у зв'язку з негативною екологією розвивається дуже багато нових захворювань. Медична наука повинна встигати за цим процесом, тобто скорочувати шлях від народження ідеї і наукової розробки до її практичного застосування. І тільки такі об'єднання дають змогу це зробити. Серцем таких об'єднань у медицині є університетські клініки, де між кабінетом вченого і операційною – кілька кроків. Тому і ми створюємо таке об'єднання. Перший етап – це університетські клініки, наступний – потрібно об'єднуватися з виробництвами (по створенню нової медичної техніки, фармацевтичні виробництва, молекулярно – генетична медицина тощо ). Якщо цього не зробити – наша наука буде працювати на полицю.
ВЗ. Ендоскопічні технології сьогодні стрімко розвиваються. Чи всі вони доступні для українців?
– Під час перших операцій, які я робив понад 30 років тому – використовувалися лише оптичні прилади, тоді лапароскопічні операції й дістали назву "операція через отвір в замку", всю необхідну техніку ми виготовляли власними руками з підсобних матеріалів. Сьогодні хірург має у своєму розпорядженні відеоендоскоп, спостерігає за операцією на моніторі , де зображено чітку картину органів і тканин пацієнта (збільшену в 10 -20 разів), тому він може побачити новоутворення з точністю до міліметра , і з такою ж точністю може видалити уражені тканини і зберегти здорові. Сьогодні хірург працює поряд з нервами, судинами. Інша техніка – інші можливості! З'явився новий напрям ендовідеохірургії з використанням технології NOTES – і в Україні вже є досвід таких операцій.
У світі створено надсучасні автоматизовані системи , наприклад система Да Вінчі , де прилад контролює рухи хірурга і практично не дає йому шансу на помилку (подається потрібна кількість струму для коагуляції тканин, з точністю до 1 мм розраховується рух голки тощо) – це дає змогу провести операцію абсолютно безпечно і гарантовано на високому рівні.
Вітчизняним фахівцям по плечу освоїти всі нові технології – вони достатньо підготовлені. Однак затримка в іншому – стартова ціна "Да Вінчі" – понад $ 1 млн , і стільки ж обійдеться її щорічне обслуговування. Тож якщо її закуплять – вона буде працювати для дуже вузького кола людей, які й без того можуть дозволити собі лікування у провідних клініках світу. Тобто це буде виключно іміджевий проект – для ефекту, а не для ефективності. І якщо це проходить у політиці, то в медицині потрібно, щоб наші зусилля приносили реальну користь людям. Державному бюджету такі закупівлі не по кишені. От якби в Україні була державна страхова медицина, можна було б це питання розв'язати, приватне страхування – це не вихід, приватні кампанії просто зароблятимуть за рахунок державних клінік на хворих. Втім, доки страхової медицини в Україні не запроваджено, ми не повинні сидіти склавши руки. Ми повинні закуповувати сучасне обладнання, ми повинні наближати ендоскопічну хірургію до хворого, ми повинні готувати фахівців з умілими руками.
Я – хірург, який впродовж свого життя здійснив понад 15 000 операцій, і не зважаючи на це я переконаний, що скальпель – це крок відчаю для лікаря, який не впорався з хворобою, і крайній вихід для пацієнта. Найкращий лікар – це той, який вміє запобігти хворобі, потім той – хто може її вчасно розпізнати і нарешті той, хто може вилікувати її консервативно. Але якщо операції вже не минути, слово – за хірургом, який повинен провести її майстерно і максимально щадно.
