Як зберегти жіноче здоров’я у час війни: розмова з лікарем-гінекологом ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології ім. академіка О.М. Лук’янової НАМН України»

847

Через стрес у жінок зникають місячні та збивається біологічний годинник.

Понад 200 днів Україна переживає війну. Важкі воєнні будні застали й вагітних жінок та медиків, які не припинили працювати. Відома установа, де мають справу з найскладнішими випадками при народженні дітей — ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології ім. академіка О.М. Лук’янової НАМН України».

Чи змінила війна ставлення жінок до народження дітей? Наскільки вірогідний повоєнний бебі-бум? Що робити тим, хто втратив коханих на цій війні?

Юлія Давидова, завідуюча відділенням акушерських проблем екстрагенітальної патології ІПАГ. Фото: Ю.Давидова

Про це журналіст «Вечірнього Києва» поспілкувалася з Юлією Давидовою, докторкою медичних наук, професоркою, завідувачкою відділення акушерських проблем екстрагенітальної патології ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології ім. академіка О.М. Лук’янової НАМН України».

«МОЖЛИВОСТІ ЖІНОЧОГО ОРГАНІЗМУ ДУЖЕ ВЕЛИКІ»

— Юліє Володимирівно, за ці пів року чимало жінок змушені були робити не притаманну їм, часто важку чоловічу роботу. Я чула від деяких дівчат фразу: «Ця війна вбиває мою жіночість». Що відбувається жіночим здоров’ям під час війни?

— Ми ніколи не знаємо, що нам притаманно, а що ні. Поки не прийде певний час. Як лікар можу сказати — можливості жіночого організму дуже великі. Неймовірно великі.

— Ви це відчули у воєнний час?

— 24 лютого почалась війна, а 28 лютого у нашому інституті, який всі звикли називати просто «ПАГ», залишилось всього 12 персон замість 300, які мали б бути. Як ви гадаєте, ми — ті, хто тут залишився — робили те, що нам притаманно чи ні?

Я ніколи раніше у місті під обстрілами не діставала хірургічні інструменти, шовний матеріал, їжу для вагітних і для персоналу, який жив тут, на роботі, перші два тижні.

І все ж ми протримались з кінця лютого по кінець квітня…

 — А жінки? У вас тут важкі випадки вагітності…

— Ми забирали до себе жінок з найскладнішими станами. Останніх вдалось вивезти з Бучі, Ворзеля та Ірпеня. Поки була можливість вивезти. А з рештою — телефоном обговорювали план пологів.

 — Всі народили щасливо, живі?

— Так, один з наших лікарів, до якого вдалось додзвонитися, приймав пологи у вагітної у харківському метро, в сідничному передлежанні. І ані швидка, ніхто взагалі не міг добратись до них. І ми телефоном та телемедициною надавали йому консультацію під час пологів…

— А у вас тут складно було?

— Я оперувала на восьмому поверсі, коли обстріляли ракетами телевежу. Тремтіло все, і операційний стіл, і стіни… Потім були обстріли будинків на Татарці, які тут зовсім поруч. Але всі вагітні відчували підтримку. Вони щасливі, що отримали лікарську допомогу. Я домовлялась навіть про якісь смаколики для них, щоб розрадити.

У нас навесні стала мамою пацієнтка з синдромом Ейзенменгера. Це дуже тяжка патологія, коли до 40 років вдається дожити завдяки лише сучасній медицині. І от жінка вирішила стати мамою… Ми зробили все можливе, щоб вона народила здорову дитину. І вони з чоловіком, на знак вдячності Богові за це, планують всиновити дитину з Маріуполя, яка лишилась без мами й тата… По-різному люди стають батьками сьогодні. Але нічого відкладати не варто.

— А ті пацієнтки, що виїхали за кордон, всі народили?

— Багато жінок було таких, що виїхали за кордон, але на пологи повернулись до України.

— З чим це пов’язано?

— Знаєте, медицина європейська має свої переваги, але дістатись до лікаря там швидко не виходить, а стояти у чергах — це не те, до чого звикли наші жінки.

Як виявилось, підготовка наших лікарів не гірша, а у багатьох випадках і краща, ніж у тих місцях, куди потрапили вагітні біженки з України. От жінки й повертались народжувати до Києва.

Були певні складнощі для переїзду із західної України до Києва. Але у перинатальних центрах Закарпаття та Волині ми були з лікарями на зв’язку і все це вирішували.

У ЖІНОК ЧЕРЕЗ ВОЄННИЙ СТРЕС НЕМАЄ МІСЯЧНИХ

— Що стосується гінекології, як позначається стрес на організмі жінок?

— Зараз чимало випадків стресової аменореї. Коли в жінок через стрес немає місячних. Ми пояснюємо, що це минеться, коли мине стрес. Це відома реакція жіночого організму у час війни.

— Чи побільшало захворюваностей?

— Зараз дуже важко говорити про статистику, бо її немає. Можна буде говорити через рік про якийсь аналіз всього, що відбулось.

ПОТРІБНО НЕ ЗАБУВАТИ ПРО ЩЕПЛЕННЯ

— На що звернути увагу жінкам, щоб зберегти здоров’я у такий час?

— Я хочу всім нашим громадянам і жінкам у першу чергу нагадати, що вкрай необхідно завершити курс щеплень. І йдеться не лише про COVID-19.

Перш за все? це правець, бо військові дії, травми — має бути зроблене щеплення раз на 10 років. Обов’язкове щеплення проти пневмокока — ми у підвальних приміщеннях чи метро буваємо, а там — багато небезпеки, купа контактів. Будь-яка людина що хворіє, одразу стає джерелом для багатьох.

Крім того, тварини без нагляду — вони відчули контакти з тваринами не свійськими. На жаль, вже є сказ. Зараз відомо про випадок під Києвом у Березані. До мене три вагітні звертались, яких вкусила дика тварина. Дякувати Богові там, у їх регіонах, була сироватка, яку вчасно ввели.

— Це не протипоказано при вагітності?

— Вагітність не може бути показом проти щеплення. А ще особливо важливо бути уважним до туберкульозу. У нас і до війни з ним була не зовсім безпечна ситуація. Зараз немає потрібної кількості лікарів, неможливо нормально харчуватись. Для туберкульозу війна — це як раз сприятливий час.

 — Жінки відкладають материнство до «кращих часів»? Які ваші спостереження?

— Ситуація на окупованих територіях, де ми не знаємо, що відбувається; де нікому надати медичну допомогу і жінка живе у щохвилинному страсі — одна. А на деокупованих землях та тих, що не потрапили під військові дії — інша.

Вагітності не варто відкладати до кращих часів. У мене дві колеги завагітніли під час війни. Життя є і воно буде, і їх вагітність на сьогодні підтверджує силу життя.

— А що відбувається у тих, хто без допомоги лікарів не може завагітніти?

 — У репродуктивних клініках кількість пацієнтів все більше. Я це можу казати як практик лікар-гінеколог, бо працюю і в репродуктивній клініці також.

Після такого значного стресу збільшується бажання відчути кохання і кохати самому. Тому ми прогнозуємо сплеск народжуваності після війни.

Державна установа «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології ім. академіка О.М. Лук’янової НАМН України». Фото: сайт ІПАГ

ПАРИ ВИРІШУЮТЬ ЗАМОРОЗИТИ СПЕРМУ ТА ЯЙЦЕКЛІТИНИ

— Чого не було у вашій практиці до війни?

— Гине багато молодих чоловіків та хлопців. Не всі вони стали батьками. Як і у багатьох країнах світу, в Україні є практика здавати сперму у спеціальний банк, щоб у випадку найгіршого, дружина могла завагітніти. Але це усвідомлені рішення, які приймає сьогодні чимало пар. Хоч психологічно це ще багатьом важко сприймати.

— Психологічно, що зараз найчастіше відбувається з жінками?

— На жаль, під час війни виникає така ситуація як знецінення життя. На певному етапі жінці може здатися, що її життя нічого не варте… Людина опускає руки і її накриває друга хвиля стресу.

— Що ви радите?

— Те, що роблю й сама. Прокинулись вранці — скажіть собі, що все, що мені готує день, я приймаю з любов’ю і повагою. Я поважаю друзів і батьків, я поважаю людей, яких зустріну сьогодні. Коли є такий посил — ви отримаєте його і від людей. І це зробить вас сильнішою.

Я хочу сказати, що головне, що повинна запам’ятати кожна жінка: ви — найдорожче що у вас є.

Після всього пережитого за ці сім місяців, я зрозуміла справжню цінність і цих слів і самого життя.

Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»