В проекті «Довіряй, але перевіряй. Медіаграмотність в українському суспільстві» об'єднання ілюстраторів Pictoric разом з Міністерством закордонних справ Чехії перекладають складні питання цензури, пропаганди, свободи слова і фейкових новин яскравою візуальною мовою плакатів. Platfor.ma публікує один із текстів проекту про інформаційну гігієну та здоровий глузд.
Новини про наукові дослідження на популярних українських ресурсах переважно калькують повідомлення із закордонних медіа. Чимало цих повідомлень сумнівного походження, і вони почасти кидають виклик здоровому глузду. І щоб відділити кукіль від пшениці, треба усвідомити, що і науковці, і журналісти не без гріха. І перші, і другі схильні помилятися, хитрувати й пустувати, але не кожен з них здатен це визнати.
З різних причин журналіст може не зрозуміти науковця або ж із добрим наміром розширити аудиторію може інтерпретувати його слова так, що ті наберуть нового несподіваного змісту.
Про це навіть жарт є:
Учений: «Висновки мого дослідження не мають сенсу, якщо вирвати їх із контексту».
Газетний заголовок наступного дня: «Висновки мого дослідження не мають жодного сенсу — учений».
Українські науковці, які працюють у сфері біомедицини, сахаються журналістів чи не найбільше, адже ті нерідко утрують вагомість їхніх відкриттів, не розібравшись, у чому насправді суть. І цей чи то оптимізм, який підіграє патріотичним пориванням їхніх співвітчизників, готових пишатися, чи то звичайна недбалість може мати доволі неприємні наслідки і для науковців, і для громадськості. Розтиражовані ЗМІ примарні надії не зникають у нікуди. Після публікації чи випуску новин, у яких про них ідеться, телефони наукових установ розриваються через дзвінки від людей, котрі сподіваються, що їх нарешті зможуть зцілити. Щоб запобігти таким інцидентам, науковці, з якими спілкуються журналісти, просять ознайомити їх із матеріалом, перш ніж той вийде в люди. Та обіцянка — цяцянка, особливо якщо на підготовку матеріалу є лише кілька годин.
Багатьом представникам медіа властиво також економити час і зусилля на перевірці автентичності й адекватності першоджерел. Так разом із примарними надіями тиражуються й дурниці, інколи приємні.
Канал 24: «Вчені прирівняли келих вина до тренувань у спортзалі».
Джерело: газета «Сегодня» з посиланням на Metro.
Однак псевдонаука поширюється завдяки не лише невибагливості працівників медіа-індустрії, а й окремим науковцям. І ось чому.
«Публікуй або зникни»
У 2009 році міжнародний науковий журнал PLoS One розмістив результати системного огляду і метааналізу опитування науковців. Майже 2% зізналися, що бодай одного разу фабрикували, фальсифікували чи підтасовували дані своїх досліджень, і понад 14% заявили, що ловили на гарячому своїх колег. Більш як третина визнала, що вдавалася до інших махінацій, і майже 72% підозрювали в цьому співробітників.
Не секрет, що успішність науковця сьогодні залежить від періодичності публікацій і кількості цитувань. У сучасному науковому середовищі діє невблаганний принцип «опублікуй або зникни» (англ. publish or perish). Самі науковці нарікають, що аби потрапити на шпальти найпрестижніших видань, результати їхніх досліджень мають бути чи принаймні здаватися новаторськими і бажано приголомшливими. Побоюючись, що ті себе не виправдають, вони часом маніпулюють такими даними як тривалість дослідження, розмір і характеристики вибірки. Поширене явище пі-гакінґ (англ. p-hacking), коли під час аналізу даних без достатніх на те підстав поєднують між собою змінні з достатнім пі-значенням (англ. p-value) — ті, які статистично виразні.
Тобто замість перевіряти, чи доводять гіпотезу отримані результати дослідження, на основі цих даних її вигадують. Правилом про те, що кореляція не доводить причиново-наслідкового зв’язку, нехтують — і дістають висновки на межі фантастики, езотерики чи просто нонсенс, який поширюється в пресі, як вірус. Від цього потерпають передовсім суспільні науки, для яких джерелами даних часто є опитування. Вони породжують версії на будь-який смак.
ICTV: «Шлюб негативно впливає на здоров’я — вчені».
BBC: «Шлюб корисний для здоров'я — вчені».
«Чорний лебідь» науки
«Легко знайти підтвердження теорії, якщо ви його шукаєте», — застерігав свого часу науковців філософ Карл Поппер і запевняв, що справжня наука, на відміну від псевдонауки, шукає «чорного лебедя» — будь-які можливі аргументи, що випробовують теорію, яка здається надійною і не викликає заперечень. Ці так звані негативні дослідження, які спростовують поширену гіпотезу, принципово важливі для наукового прогресу.
Проте на практиці ними важко зацікавити мас-медіа. Насправді і самих учених, охочих перевіряти, чи хтось із їхніх попередників припустився помилки, одиниці. Під такий замір складно знайти фінансування, за нього не дадуть премію. Усі лаври — лише першопрохідцям. Із такою прискіпливістю ще й ворогів можна нажити: скажуть, буцімто мотив був нашкодити конкурентові. Захистити дисертацію на основі спростування теж не вийде. Те, що щось у когось було не так, хіба тільки обговорюють, буває, в соціальних мережах.
Безпорадність української системи атестації у викритті псевдонаукових робіт продемонстрував скандал довкола докторської дисертації дружини віце-прем’єра з гуманітарних питань Катерини Кириленко, яку звинуватили у лженауковому плагіаті.
Отже, перш ніж узяти на віру
Повторні дослідження — річ невдячна. Науковий фактчекінг — явище рідкісне. Щоб не розганяти конвеєр із виробництва нісенітниць, варто пам’ятати про такі важливі деталі.
Звідки інформація?
І хоча згадка саме про «британських учених», які, схоже, пов’язані з британськими вченими не сильніше, ніж із будь-якими іншими, готує нас до повідомлень про якісь безглузді відкриття, для профілактики слід ставити під сумнів будь-який контент із претензією на наукове походження. Особливо якщо його зміст викликає у вас нестримний сміх чи розгубленість.
Скажімо, посилання на іноземне видання, яке опублікувало низькоякісне дослідження, не звільняє українських журналістів від відповідальності за поширення неправдивої інформації. Та якщо ви вже зацікавилися і маєте доступ до оригіналу, не завадить самим його переглянути і дізнатися, чи достатньо авторитетне видання, у якому його опубліковано.
Історія питання
Не завадить замислитися над тим, як впливають результати наукового дослідження на сферу загалом, який воно викликало резонанс і якої думки експертне середовище. А коли йдеться про науковий консенсус чи його відсутність, доволі промовистою може бути пропорція між більшістю і меншістю. Наприклад, в дискусії про глобальне потепління його існування оскаржує крихітний відсоток – у межах статистичної похибки.
Вибірка має значення
Вона має бути репрезентативною. Завжди запитуймо, чи достатньо вона велика порівняно з масштабами гіпотези та чи відбиває різноманіття, притаманне об’єктові дослідження. В експериментах із піддослідними групами не ігноруймо також стан груп контролю, які допомагають краще зрозуміти значення чинників впливу, бо не зазнають його і тому є базою для порівняння. Її відсутність — оз
