Цукровий діабет (ЦД) – тяжке ендокринне захворювання, обумовлене абсолютним або відносним дефіцитом інсуліну, що уражує всі верстви населення та має стійку тенденцію до поширення.
Станом на 2020 рік у світі зареєстровано 463 млн. хворих на ЦД (9,3% популяції), до 2030 року очікується зростання кількості хворих до 578 млн. (10,2% популяції), а до 2045 року – 700 млн. (10,9% популяції) (IDF Diabetes Atlas, 2019). Тобто до 2045 року кількість хворих на ЦД зросте на 51%. Кількість хворих на ЦД в Україні щорічно збільшується на 5-7%. На ЦД 2 типу припадає переважна більшість хворих на ЦД (близько 90%). 20 грудня 2006 року ООН прийнято резолюцію 61/225 по ЦД, за якою його визнано неінфекційною пандемією. За даними IDF 4,2 млн. людей на планеті в віці 20–79 років в 2019 році померли від причин, пов’язаних з ЦД – інфаркту міокарду, інсульту і хронічної ниркової недостатності. Збільшення кількості осіб віком після 40 років, осіб з генетичною схильністю до розвитку ЦД, осіб з ожирінням, малорухомим способом життя, хронічними стресами та осіб, які палять та вживають алкогольні напої зумовлює зростання поширеності ЦД у населення України.
Всесвітній день Діабету (World Diabetes Day), який проводиться 14 листопада – знак визнання заслуг одного з відкривачів інсуліну Ф. Бантінга, який народився 14 листопада 1891 року і нагадування всьому прогресивному людству про проблему ЦД. Вперше Всесвітній день Дабету був проведений Міжнародною діабетичною федерацією (IDF) і Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) 14 листопада 1991 року. Україна долучилася до відзначення цього дня у 1997 році. З 2007 року в усьому світі цей захід проводиться під егідою ООН. Багато років поспіль у цей день проводяться виміри цукру крові у Європарламенті, Єврокомісії та інших Інституціях.
Всесвітній день Діабету охоплює мільйони людей в усьому світі і об’єднує діабетичні громади 145 країн з благородною метою мотивувати хворих на ЦД відвідувати школи «Самоконтролю цукрового діабету» і взяти контроль над своїм захворюванням, обв’язати органи державного управління здійснювати прогресивну політику профілактики і контролю ЦД, забезпечивши осіб групи високого ризику розвитку ЦД і хворих на ЦД доступною медичною допомогою, а спеціалістів – досягти рівня знань, що дозволять провадити в клінічну практику рекомендацій, заснованих на принципах доказової медицини, спонукати широку спільноту усвідомити серйозність проблеми зростання захворюваності на ЦД, прагнути отримати більше інформації про цю патологію, а також заходи щодо профілактики і уповільнення прогресування ускладнень.
Профілактичний напрямок сучасної клінічної медицини базується на концепції синдрому інсулінорезистентності (ІР), частим проявом якого є метаболічний синдром (МС), що поєднує метаболічний і гормональний дисбаланс із гемодинамічними порушеннями. МС визначають як не захворювання, а сукупність індивідуальних факторів ризику серцево-судинних захворювань (ССЗ) і ЦД 2 типу. Такий підхід спрямований на раннє виявлення і корекцію ключових маркерів кардіометаболічного ризику. Пацієнти, що відповідають критеріям МС, мають в двічі вищий ризик ССЗ, в 1,5 рази підвищений ризик загальної смертності і в тричі підвищений ризик ЦД 2 типу. В серії клінічних рандомізованих досліджень, починаючи з Фрамінгемського, розроблені алгоритми ідентифікації основних факторів ризику ССЗ, таких як артеріальна гіпертензія, ЦД 2 типу, ожиріння, родинна обтяженість за хронічною хворобою нирок з урахуванням вікових категорій.
Патогенетичним механізмом, що пов’язує ожиріння з метаболічними порушеннями і атеросклеротичними ССЗ є ІР. Показано, що ІР незалежно від порушень глюкозного гомеостазу і клінічних проявів ішемічної хвороби серця (ІХС) асоціюється з коронарним атеросклерозом незалежно від інших серцево-судинних факторів ризику. Аналіз в рамках National Health and Nutrition Examination Survey III (NHANES) виявив наявність більш сильного зв’язку ІР з ризиком ІХС ніж з ЦД 2 типу.
Результати досліджень додаткових небажаних впливів у хворих з ЦД 2 типу доводять можливість зменшення витрат на лікування в стаціонарі за умови своєчасної профілактики серцево-судинних, ниркових та інших ускладнень ЦД 2 типу. Не останнє значення в цьому відводять росту частоти тяжких метаболічних порушень, метаболічного синдрому, ожиріння, які погіршують перебіг ЦД 2 типу. При цьому дослідники посилаються на статистику, яка свідчить про зростання частоти ЦД 2 типу у осіб з ожирінням в чотири рази. Показник фізичної активності населення визнано маркером поширеності ожиріння і ЦД 2 типу в популяції. Для прикладу, в Канаді 50% населення старше 12 років є фізично неактивним. І цей факт не може не бентежити: у осіб з адинамією порівняно з особами без ЦД вірогідність госпіталізації з приводу нетравматичної ампутації нижньої кінцівки в 20 разів вище. Тобто незважаючи на розвиненість системи охорони здоров’я в деяких країнах та останні досягнення фармакології можливість в майбутньому зменшити фінансовий тягар, пов’язаний з ЦД, є досить примарною.
Поряд з досягненнями сучасної діабетології вченні визнають, що багато проблем, пов’язаних із зростанням захворюваності на ЦД, не вирішено. Аналізуючи стан проблеми можна відмітити зміни суттєвих концептуальних позицій. Так, незважаючи на багаторічні сподівання на лікувальне харчування для корекції глікемії і метаболічних порушень під наглядом лікаря у хворих на ЦД та лікарські засоби, спрямовані на зменшення маси тіла, рівень доказовості рекомендацій по лікувальному харчуванню було змінено більш низький. В 2021 році Американською діабетичною асоціацією змінено стандарти лікування хворих на ЦД 2 типу (ADA, 2021). Запропоновано концепцію пацієнт-орієнтованого підходу до призначення лікування з урахуванням коморбідних захворювань, ризику гіпоглікемії і побічних ефектів, впливу на масу тіла, вартості лікування і налаштувань хворого.
Всесвітній День діабету-2021 присвячений 100-річчю з відкриття інсуліну. Інсулін – революційна інновація. Важливість цієї події виходить за межі клінічної діабетології і має велике значення як для медицини, так і для всього людства. Відкриття інсуліну і впровадження його в клінічну практику в 1921-1922 роках позбавило мільйонів хворих на ЦД 1 типу швидкої смерті та дало надію на життя без ускладнень. В цей День вшановуємо розум і працю канадських лікарів Фредеріка Бантінга, Чарльза Беста, Джона Маклеода і Джеймса Колліпа, які показали всьому світу «чудодійні» властивості екстракту підшлункової залози на перших хворих.
Ретроспективний аналіз еволюції лікування ЦД в світі показав, що основні зусилля вчених і клініцистів були зосереджені на удосконаленні препаратів інсуліну і засобів їх введення (шприц-ручки, інсулінові портативні дозатори (помпи)). Еволюція засобів доставки інсуліну відображає прогрес в лікуванні хворих на ЦД, його вплив на якість життя мільйонів, кожний день яких пов’язаний з ін’єкціями інсуліну. Знадобилося 20 років, щоб від першої помпи розміром з рюкзак, винахідником якої був Арнольд Кадіш, щоб прийти до портативного пристрою. Сьогодні помпи – надійна альтернатива режиму багаторазових ін’єкцій інсуліну.
Зазираючи в майбутнє, ми бачимо інновації в сфері лікування і створення пристроїв, що будуть забезпечувати більшу гнучкість і цілісний підхід до лікування хворих на ЦД: базальні інсуліни надтривалої дії (ін’єкція раз на тиждень), глюкозочутливі і кардіопротективні інсуліни, пероральні лікарські засоби нового покоління, нові цифрові рішення в царині охорони здоров’я, революційні методи лікування стовбуровими клітинами і навіть надія на радикальне лікування.
Слід пам’ятати, що більшість ускладнень ЦД можна попередити та уникнути високих витрат на їх лікування, забезпечивши своєчасне виявлення його захворювання та його повноцінне лікування. Основною умовою ефективного лікування хворих на ЦД є безперебійне забезпечення їх сучасними цукрознижуючими лікарськими засобами, засобами введення інсуліну і самоконтролю.
На сьогодні в Україні існує проблема відсутності відповідального ставлення населення, у тому числі хворих на ЦД, до власного здоров’я та ведення здорового способу життя та налагодженої системи забезпечення хворих на ЦД засобами самоконтролю, недосконалості організації роботи шкіл «Самоконтролю цукрового діабету» внаслідок відсутності затвердженої програми навчання та нормативних актів по штатному розкладу, недостатнього фінансування діагностичних процедур, зокрема проведення дослідження мікроальбумінурії (раннього маркера діабетичного ураження нирок), що дозволяє своєчасно проводити лікування цього ускладнення з метою запобігання його прогресування і розвитку хронічної ниркової недостатності, відсутності генетичної діагностики ЦД з моногенним типом успадкування у дітей, що не дозволяє призначати адекватну цукрознижуючу терапію.
Вирішення проблеми ЦД в Україні лежить в площині забезпечення повноцінного функціонування державного електронного реєстру хворих на ЦД, забезпеченні хворих сучасними засобами введення інсуліну – інсуліновими помпами (в Україні лише близько 10% хворих), удосконаленні заходів первинної та вторинної профілактики ЦД, особливо у групах ризику.
Заступник директора з наукової роботи ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України», доктор медичних наук, професор, лікар-ендокринолог вищої категорії Мирослава Ростіславівна Микитюк.
