Громадське здоров’я — у надійних руках?

695

Після тривалих розмов і вичікувань в Україні нарешті почали прискореними темпами створювати Центр громадського здоров’я. Поки що — шляхом об’єднання структур, так чи інакше дотичних до вирішення завдань, які входять в коло його діяльності. Однак світовий досвід переконує: система громадського здоров’я потребує не кількісного нагромадження різних функцій та їх виконавців, а їх якісної трансформації. Зокрема це стосується і підготовки фахівців з громадського здоров’я, яких в Україні наразі немає. Тоді наскільки ефективним буде новостворений центр і чи впорається він зі своїми завданнями? І де взяти штурманів та рядових членів екіпажу для успішного злету нового лайнера охорони здоров’я?

— Коли говорять про розбудову системи громадського здоров’я в Україні, здебільшого акцентують увагу на її структурі, підпорядкуванні. Щодо кадрів — єдина турбота: кого скоротити і куди подіти?

Олеся ГУЛЬЧІЙ, експерт ВООЗ, начальник науково-координаційного управління НАМН України, Заслужений працівник охорони здоров’я України, доктор медичних наук, професор

— Дуже прикро. Бо це якраз той випадок, коли, як-то кажуть, кадри вирішують усе або майже все. Адже будь-які реформи, особливо в такій чутливій галузі, як охорона здоров’я, мають передбачати не зміну вивіски, а перехід на якісно новий рівень роботи. Тож систему громадського здоров’я повинні рухати нові кадри — з новими знаннями і підходами, аби успішно реалізувати функції, покладені на цю систему, що значно відрізняються від виконуваних нашими лікарями сьогодні. Підготовка кадрів у медичних вишах України зосереджена передусім на лікуванні хворих і побіжно — на профілактиці. Утім, говорячи про громадське здоров’я, обмежуватися профілактичною роботою з конкретним пацієнтом також не можна. Це глобальніший вимір, і завдання там масштабніші. Якщо розглядати основ­ні оперативні функції громадського здоров’я, то в Україні значну частину з них впродовж багатьох років виконувала сан­епідслужба. Зокрема здійснювала епіднагляд за здоров’ям населення за різними параметрами, моніторинг та реагування на небезпеки для здоров’я під час надзвичайних ситуацій (стихійних лих, гуманітарних криз тощо), захист здоров’я населення, у тому числі й завдяки забезпеченню сприятливих умов навколишнього середовища, професійної діяльності, безпечності харчових продуктів, а також комунальної гігієни, гігієни праці та харчування. Але це не повний перелік функцій системи громадського здоров’я. До них належать також зміцнення здоров’я через вплив на його соціальні детермінанти, вивчення факторів ризику та їх подолання, корекція способу життя, поведінкових чинників. У світі вже давно епідеміологію не розглядають винятково в аспекті інфекційних захворювань. Предметом її вивчення є закономірності формування будь-яких хвороб, у тому числі й неінфекційних, котрі нині набувають усе більшої актуальності. Принаймні, у країнах Європи та в Україні більшість смертельних випадків серед населення зумовлена саме ними.

Турбота про громадське здоров’я — це ще й ефективна організація просвітницької роботи серед населення, що потребує сучасних методів донесення інформації, й адвокація його інтересів, і соціальна мобілізація в інтересах здоров’я. Політика громадського здоров’я — це не окремі заходи, до яких можна ситуативно залучати медичних працівників різного профілю, це постійний моніторинг, а також комплексна стратегія і тактика, втілювати котрі можуть лише фахівці нової генерації. Вони мають володіти різноплановими сучасними знаннями в галузі епідеміології, біостатистики, економіки охорони здоров’я, психології тощо.

–Такі фахівці потрібні вже сьогодні. Де їх узяти?

— Ми вже кілька років поспіль говоримо про необхідність їх підготовки. Цей процес мав передувати створенню Центру громадського здоров’я, однак ніхто не зважав на наші попередження. Нині в Україні таких фахівців готують тільки в Києво-Могилянській академії, але їх кількість дуже обмежена: 10-15 магістрів щорічно. Це, як-то кажуть, крапля в морі. А нам потрібна «армія» таких спеціалістів. Тому роботу в цьому напрямку необхідно розпочинати негайно!

Передусім фахівцями в галузі громадського здоров’я мають стати випускники нинішніх медико-профілактичних факультетів. Бо програми додипломної підготовки з громадського здоров’я для них розроблено набагато ґрунтовніше, ніж для лікарів інших спеціальностей, яким достатньо знати основи профілактики, вміти оцінити фактори ризику для здоров’я тощо. Однак це далеко не світовий рівень підготовки. Наприклад, у країнах Європи впроваджено триступеневу освіту за фахом «Громадське здоров’я»: бакалаври, магістри та доктори філософії. В Україні також можна налагодити аналогічну систему — для цього є відповідні кафедри та педагогічні кадри. Безперечно, потрібно не лише розширити і доповнити програми підготовки таких фахівців новими дисциплінами, а й повністю трансформувати медико-профілактичні факультети у факультети громадського здоров’я. Я пропонувала зробити це ще в 2011 році. Відповідно ініціювалася трансформація кафедр: організації охорони здоров’я — у кафедру громадського здоров’я, гігієни праці та профзахворювань — у кафедру медицини праці та професійного здоров’я (так їх називають у світі, а відповідно до назви вибудовується й курс викладання дисциплін, тобто лікарів налаштовують на підтримку здоров’я). Кафедри епідеміології також мають бути трансформовані за міжнародним зразком, щоб сферою їх «охоплення» були не лише інфекційні хвороби. Тобто наявні кафедри потрібно модернізувати та створити кілька нових, наприклад, виокремити кафедру біоетики, політики охорони здоров’я тощо.

Адже сьогодні наші медико-профілактичні факультети не приживаються в рідній системі та не сприймаються у світі. Їх випускники зможуть реалізувати себе саме як фахівці громадського здоров’я. А середній медичний персонал (санітарні фельдшери) могли б стати бакалаврами з громадського здоров’я, працювати в лабораторіях санепідслужби тощо.

— Дехто стверджує, що цю справу потрібно розпочинати з нуля, що ані бази, ані резервів у нас немає.

— Насправді це не зовсім так. Я вже говорила про те, що потенціалу кафедр у нас достатньо для того, аби ми могли взяти на себе нові зобов’язання. Викладацькі кадри також на відповідному рівні. До того ж, ще у 2011 році в Україні з’явився перший підручник з громадського здоров’я, створений фахівцями НМУ ім. О. О. Богомольця у співавторстві із зарубіжними колегами у кращих світових традиціях. Там були представлені абсолютно нові розділи: міжнародне здоров’я, біотероризм, екологічне здоров’я, менеджмент, електронне здоров’я тощо. Тоді ж було ініційоване впровадження дисципліни «Громадське здоров’я» для всіх факультетів медуніверситетів, аби майбутні лікарі всіх спеціальностей отримали хорошу теоретичну підготовку з основ профілактики, зміцнення здоров’я, визначення та оцінки факторів ризику, організації здоров’я (усе це — сфера громадського здоров’я).

Тобто певні зрушення в підготовці кадрів відбулися, розпочинати з нуля не потрібно, але роботи тут буде ще дуже багато. Головне — не відкладати її на завтра й діяти системно. А про яку системність можна говорити, коли в Україні вже створюється Центр громадського здоров’я, а фаху «Громадське здоров’я» у номенклатурі медичних спеціальностей досі немає! Постановою Кабінету Міністрів від 29.04.2015 р. №266 затверджено новий перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти (постанова набула чинності 1 вересня 2015 року), але в ньому також не знайшлося місця для такої важливої спеціальності. Це суперечить проголошеній у державі політиці розвитку громадського здоров’я.

Фахівці напрацювали пропозиції щодо внесення відповідних змін до згаданої постанови, обґрунтувавши необхідність терміново доповнити вказаний перелік спеціальністю «Громадське здоров’я (профілактична медицина)» у галузі знань «Охорона здоров’я». Адже на часі забезпечити функціонування новоствореного Центру громадського здоров’я кваліфікованими кадрами. На цьому наголошується і в рекомендаціях Агентст­ва США з міжнародного розвитку (USAID). ВООЗ і Світовий банк також підтримують розвиток громадського здоров’я в Україні, зокрема наголошуючи на важливості підготовки таких фахівців. Прийняття згаданого проекту дасть змогу забезпечити цей процес відповідно до міжнародних вимог — на до- й післядипломному рівнях, а також у системі постійного професійного розвитку.

ВЗ Але ж у нас часто нарікають, що перелік медичних спеціальностей в Україні надміру роздутий. Як сприйметься така ініціатива?

— Так, попри намагання привести цей перелік до світових зразків, він і досі їм не відповідає, але справа не лише в кількості позицій. Наприклад, там немає спеціальності «Громадське здоров’я. Медицина», натомість у переліку Європейського союзу медичних фахівців (UEMS) така існує (серед 43 спеціальностей). Нагадаю, що UEMS — найстаріша медична організація в Європі, до складу якої входять представники 37 країн, представляє інтереси Національних асоціацій медичних фахівців у країнах ЄС і асоційованих державах (а це понад 1,6 млн медиків різних спеціальностей). UEMS встановлює стандарти для високоякісної практики охорони здоров’я, що належать до компетенції влади та інститутів ЄС і національних медичних асоціацій. Це — підтвердження того, наскільки важливим вважають розвиток громадського здоров’я в цивілізованому світі. І наскільки дбають про те, аби воно опинилося не просто в центрі уваги суспільства, а й у надійних руках кваліфікованих фахівців. Адже довіряють їм найдорожче — здоров’я нації.

— Яка перспектива у перших випускників нового ґатунку?

— Передусім вони можуть обійняти посади керівників закладів охорони здоров’я, їх заступників, тобто становитимуть основну «силу» управлінь охорони здоров’я, Центру громадського здоров’я та його регіональних підрозділів і навіть галузевого Міністерства. Адже результати залежать від того, хто керує процесом. Тобто це провідники системи громадського здоров’я, розвиток якої означає не лише створення нових організацій чи центрів, а й зміну стратегії та парадигми впливу на здоров’я населення через вже існуючі інституції МОЗ та НАМН України. Якщо відбудеться переоцінка ставлення до здоров’я населення з боку держави, системи охорони здоров’я, усього суспільства, то це і буде кроком уперед. Подолання інертності — одне з найскладніших завдань, але ми зобов’язані з ним упоратися. Перших зусиль уже докладено. Зокрема розвиток системи громадського здоров’я потребує потужного наукового супроводу, тому НАМН України активно долучається до цього процесу.
Центром наукового супроводу стане ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О. М. Мар­­зєєва НАМН України» — змінилася не лише назва закладу, а й відбулися його структурна трансформація, модернізація напрямків діяльності тощо. Аби рухатися вперед, потрібно мати науково обґрунтований стратегічний план, але щоб його реалізувати, продуманими й виваженими мають бути всі тактичні кроки.

"Ваше здоров'я"
Світлана ТЕРНОВА
19.02.2016 р.