Президентом Національної академії медичних наук України, на її загальних зборах, обрано відомого нейрохірурга академіка НАМН Віталія ЦИМБАЛЮКА
Як йтиме далі найпотужніший у країні науковий інтеграл у ключових напрямах медицини — ось питання питань на двадцять третьому році його вдосконалення та розвитку.
МІЗКИ, ОРГАНІЗАЦІЯ, ФІНАНСИ
— Віртуозні втручання з вражаючими функціональними результатами здійснюють під вашим проводом у відділенні відновлювальної нейрохірургії, інших підрозділах Ромодановського закладу. Високоефективні технології з трансплантації м’язово-кісткових фрагментів з кінцівки на кінцівку, щоб уникнути ампутацій — такою є одна із інновацій в Інституті травматології й ортопедії, за почином професорів Г.В. Гайка та С.С. Страфуна. Та, можливо, справді, незрівняним бастіоном науки, до того ж територіально наближеним до ліній АТО, постає Інститут загальної та невідкладної хірургії імені В.Т. Зайцева в Харкові. Його очолює професор В.В. Бойко. Це царина невідкладної хірургії. Чи включений цей заклад, де історично сяє й ім’я О.О. Шалімова, до структури госпітальної бази НАМН? Для вас, Віталію Івановичу, це близька тема, адже в попередньому статусі віце-президента НАМН ви відповідали й за цю ділянку.
— Слушне запитання. Така структура — на 550 ліжок — ефективно діє, й надано допомогу в критичних ситуаціях понад 700 пораненим. Звісно, сюди входить й харківський острівець надії, де, зокрема, вельми міцним є відділення політравми. За потреби академічну госпітальну базу можна швидко розширити до 1000 ліжок. Адже постраждало чимало наших громадян, не лише в бойових зіткненнях, а й серед цивільного населення. В наданні висококваліфікованої, ще вчора неможливої допомоги інститут на належних висотах, й не тільки хірургічних. Стійким наслідком канонади нещадних обстрілів із застосуванням «Градів» тощо є й післястресові психологічні потрясіння. Вимогою — візьміть себе в руки — тут зазвичай не впоратися. Тож в Інституті медицини праці, де накопичено досвід психофізіологічної підтримки осіб, що працюють в умовах постійної емоційної напруги та ризиків, за пропозицією його директора академіка Ю.Г. Кундієва, налаштовано відділення для комплексної відновлювальної реабілітації таких пацієнтів, із значним ефектом.
Та, в цілому, нові організаційні маршрути, в об’єднанні наукових позицій, технологій, проектів тощо, скажімо, нанодосліджень маємо істотно розвинути. Колективний портрет НАМН, де представлені науковці першої величини — то й є такий акредитив.
НАУКОВА СТАЛІСТЬ — БЕЗЦІННИЙ КАПІТАЛ
— Та про всі ці роботи суспільство обізнано надто мало. Чого має чекати НАМН — й від суспільства, й від управлінських структур?
— Уважного й доброзичливого ставлення, абсолютного розуміння, що наукова сталість, плідні традиції — безцінний капітал. Ми не зможемо працювати, як слід, цілком на принципах самоокупності, драйв у дослідженнях потребує істотних асигнувань, якщо хочете, це фундаментальне коріння та життєдайна крона, які потребують обережної турботи. Було б, на мою думку, помилковим кроком злиття Академії, скажімо, з Мінздоров’ям або її цілковите підпорядкування Міносвіті.
— Утім, для суспільства, його «інформаційних двигунів» образ Академії, в її вертикалях та горизонталях, залишається трохи утаємниченим…
— На жаль, це так. У нас, останніми роками, всі сучасні наукові необхідні напрями, а вони охоплюють й лікувальну й профілактичну медицину в світових форматах, прогресивно вдосконалюються. Але поза гучною рекламою. Тож бачиш об’яви «тарологів», «провидиць» тощо, навіть у метро, а бульварна преса їх пропагує.
Але ж ми маємо перелік вражаючих альтернатив. Так, в академічному Інституті патології хребта і суглобів у Харкові, із 110-річною історією, отримано свідоцтво про державну реєстрацію сапфірових імплантів для ендопротезування кульшового суглоба, розроблених спільно з Інститутом монокристалів НАН України. Завершено виконання проекту — бактерицидні покриття для ортопедії та травматології. В Інституті отоларингології впроваджено найпередовішу у світі технологію кохлеарної імплантації з повноцінною реабілітацією при втраті слуху. У Філатовському інституті очних хвороб, у галузі дитячої офтальмології, розроблено нові пристрої та методи для визначення, у разі потреби, зорових функцій у дітей раннього віку, розроблено методику лікування вроджених катаракт і глаукоми.
Або деякі інші штурми…
Є й зовсім нові інститути, але з величезними перспективами. Так, в Інституті генетичної та регенеративної медицини, організованого 2007 року, досліджено комплекс генетичних маркерів, які обумовлюють ризик виникнення серцево-судинної та онкологічної патології в жінок.
«МЕДИЧНИЙ ІМПОРТ»
— Але підійдемо до найважчого в належному перевтіленні — фінансових викликів. Кожний істотний крок уперед без потужної матеріальної підтримки — радше ілюзія…
— Так, обмаль коштів на науку — це поки реалії. Проте є приклади, коли заповзятість дозволяє закладу триматися на плаву й навіть здійснювати яскраві мистецько-культурні заходи. Йдеться про інститут імені Л.І. Медведя, до речі, підпорядкованого не Академії, а Мінздоров’ю. За стилем його керівника члена-кореспондента НАМН М. Проданчука, до економіки тут підходять не абстрактно. Скажімо, обладнано котельню, що істотно знижує енерговитрати. Герой України нейрореабілітолог В. Козявкин створив у Трускавці найліпший у Європі центр з лікування дитячого церебрального паралічу. В тому ж Амосовському інституті професор А. Руденко має найкращу в світі статистику з аортокоронарного шунтування на працюючому серці. Щелепно-лицьовий хірург В. Маланчук, у буквальному сенсі, майстерно поновлює тканини та риси обличчя, зокрема й після тяжких поранень.
До чого я веду? Йдеться про пацієнтів, яких ми маємо можливість досконало пролікувати не гірше, а часто й краще, ніж в уславлених зарубіжних клініках. Але ж туди повсякденно триває високовартісний «медичний туризм». Утім, цей вираз мені не імпонує. Та принцип й увага до нього є цікавим й перспективним. Тож своєрідний «медичний імпорт» лікування складних випадків саме в наших академічних закладах — має всі шанси стати зворотним. Хоча про науково-медичну Україну мало знають. А це ж додатковий канал успіхів.
— Українське лікарювання зворушливо підтримували філантропи, приміром, родини Терещенків, Бродських, Ханенків, Алчевських. Чи будете підтримувати такі традиції, Віталію Івановичу?
— Обов’язково й наполегливо, бо в нас є заможні люди, компанії і таке інше, коли за бажанням можна сплачувати роботу хоча б відділення, а не цілком лікарні. Таке окреме ліжко колись оплачував, до речі, М. Горький. Про такі щедрі серця варто повідомляти.
— Ваш новий жереб не назвеш легким та спокійним. А що станеться з вашими нейрохірургічними шуканнями, скажімо, з досвідом у лікуванні ушкоджень периферійних нервових стовбурів, протибольовою тактикою із використанням вітчизняних електростимуляторів?
— Намагатимусь усе це поєднувати, добре розуміючи, які складні обов’язки на мене покладено. Узгоджуючи, звісно, починання з колегами, депутатською спільнотою, міністерством охорони здоров’я.
"День", №32 (2016)
Юрій Віленський
24.02.2016 р.
Джерело: http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/peremogy-pro-yaki-malo-znayut
