ПРЕЗИДЕНТ НАМН АКАДЕМІК ВІТАЛІЙ ЦИМБАЛЮК: «ВИДАТНИХ ІДЕЙ У НАС НЕ ПЕРЕВОДИТЬСЯ, А ОСЬ ЇХ ЗАПРОВАДЖЕННЯ КУЛЬГАЄ»

422

Найкращий доказ існування води — спрага.

Франц Верфель

Зайнятість президента НАМН академіка Віталія Цимбалюка виявилась настільки щільною, що інтерв’ю, заплановане місяць тому, вдалося записати лиш напередодні Дня науки, що й був імпульсом до розмови.

Бесіда поєднала сьогоденне й непроминальне в турботах і міркуваннях знаного вченого — як і в діяльності структури, яку він очолює.

— Віталію Івановичу! В останні роки світова наука переживає повінь піднесення — відкриття й прориви не обійшли, здається, жоден її сегмент. Що вас потішило найбільше в надбаннях медицини цього часу, що слугуватиме їй найплідніше?

— З фундаментальних зрушень — розшифровка геному людини. Приватний ефект: у США, Європі та й навіть у Китаї будь-хто за 100 доларів може встановити своє походження ледь не з пращурів. Усе ж вельми цікаво дізнатись, чий ти посланець! Що ж до науки, то вміння декодувати геном відкрило їй неозорі перспективи вивчення й редагування молекули, відповідальної за спадковість, а медицині — здатність краще діагностувати й долати спадкові хвороби.

На друге місце в рейтингу новітніх завоювань медицини я поставив би використання стовбурових клітин, що є й моїм давнім науковим зацікавленням. Напрям постав бурхливо і багатообіцяюче й не розчарував результатом: ми вже навчилися вилучати стовбурові клітини не лише з ембріональних, а й із соматичних тканин.

Тож цілком досяжним стає створення «запасних» (штучних) органів людського тіла, що в час воєнних дій і по тому є гостро нагальним. І йдеться не тільки про кінцівки, а й про внутрішні органи, уражені внаслідок бойових сутичок чи хронічних захворювань. На тепер створення людських «запчастин» ще виглядає фантастикою, та вже цілком науковою, бо потреба в них — величезна, таким, певен, буде й трансплантаційний вектор медицини в найближчому часі.

Не менші горизонти й у клонуванні органів, хоч уточню: маю на увазі терапевтичний, а не репродуктивний його різновид. Створення генетично споріднених пацієнту органів — настійлива вимога доби, а якщо так — медицина відповість на неї оперативно й у повному обсязі. Й це не заспокійливі мріяння вченого, а предметний поступ науки в царині людського відтворення.

Однак найгучніша сфера наукових розвідок нині — штучний інтелект та його інваріанти, до того ж спритно переведені в мілітарний план. Так, уже оголошено створення цілої низки технологій, заснованих на здатності комунікувати з мозком. Приміром з’явилися пристрої, що дозволяють водолазам бачити язиком у каламутній воді, солдатам — у непроникній темряві, причому на 360 градусів довкіл. Глек Пандори відкрито?

— Мозок, звісно, — найзагадковіший орган людини, що неослабно надить учених безмежжям можливостей задіяти його здатності задля прогресу. Неосяжний витвір Природи! Надскладна нейромережа, де навіть статистично йдеться про астрономічні величини! В ній, скажімо, більш ніж 100 мільярдів нейронів, в кожного з яких — до 100 тисяч з’єднань, що невпинно поновлюються.

Якщо їх умовно викласти в нитку, її довжина дорівнюватиме 14 відстаням до Місяця! В нашій голові — цілий Всесвіт. Гігантський потенціал вивчення й застосування! Вражаюча міць в усьому — інтелекті, пам’яті, мисленні, мотиваціях, механізмах сприйняття й аналізу, проєктуванні себе в часі й просторі.

Зараз людство в ейфорії і з острахом переживає злет захопливого інтересу до штучного інтелекту, та, як на мене, жоден варіант ШІ не перевершить людину в тому, що наближає її до Творця, адже ще ні один суперкомп’ютер не здійснив відкриття і, гадаю, й не зробить: для цього потрібне осяяння, а його не запрограмуєш. Воно — дар Божої ласки, а нащо Всевишньому пихате залізяччя, коли в нього є Людина, з якою Творцю вочевидь нудьгувати не доводиться?

Утім, маємо віддати належне: сумнівні риси людської натури ШІ переймає хвацько — хитрує, лестить, не кліпнувши екраном, бреше, вправно й охоче замітає сліди. Його б у порядну родину на перевиховання! Тим часом постала доволі скрушна даність: з появою ШІ світ назавжди перестав бути людиномірним, а вже неминуча імплантація чипів у людський організм, боюсь, змінить саму природу людини. «Царства пройдуть», людина лишиться — якою вона буде? Це для мене й є питанням всіх питань…

А що нині найактуальніше для Академії?

— Вона живе війною, й було б дивним, якби це було не так. Порятунок бійців ЗСУ й постраждалих від актів російської агресії — на першому плані наших зусиль і дій. Інститути НАМН беруть найважчих військовослужбовців і цивільних жертв тероризму кремля по всіх профілях установ Академії. Ті, хто потребує спеціалізованої, високотехнологічної, комплексної допомоги, багаторазового хірургічного втручання, — лікуються винятково в нас.

Скажімо, в Інституті Шалімова нині перебуває боєць, якому вже зроблено близько 20 поетапних операцій, і шанси на збереження його життя й здоров’я ростуть. Надскладні операції з видалення осколків з критично важливих органів, нерідко — серця, успішно роблять в Інституті Амосова.

Такі пацієнти поступають до нас із військових шпиталів, де надання медичної допомоги цього рівня нереальне. Ми ж їх переважно рятуємо. За 10 років героїчного спротиву русні установи Академії пролікували десятки тисяч поранених, з них 80% — операції, що могли бути виконані тільки у нас.

І тут я хочу оприлюднити своє тверде переконання, засноване на тяглій історичній практиці: війни виграють поранені! Римські легіонери були вкриті шрамами, нацистський Берлін у Другу світову брали воїни, 93% (!) яких були виписані з госпіталів.

Бо це завжди — досвідчені, навчені, мотивовані бійці, найпридатніші для армії звитяжці. Тож наше головне завдання щодо таких поранених — вилікувати, відновити й повернути на фронт, бо ж у них є гострий особистий рахунок до ворога. Це золота когорта вояків, яким до снаги найскладніші бойові завдання.

У цьому сенсі ми співпрацюємо з військовими медиками, Командуванням Медичних сил ЗСУ. Зокрема, разом діємо з метою забезпечення наших бійців спецпакетами з особливим фізрозчином, що частково поновлює втрату крові, в бойових умовах рятуючи життя військовикам.

Я спостеріг ці пакети, перебуваючи в складі військової місії вищих офіцерів країни, що вивчала роботу шпиталів НАТО, зокрема госпіталю імені генерала Персі в Парижі. Звідти ми перейняли множину засобів, процедур і прийомів, украй необхідних як у перші миті уражень воїнів, так і в подальшій карті супроводу поранених.

На повну постала й проблема боротьби з мікрофлорою, на яку не діють протизапальні антибіотики. Поранення ж найчастіше отримують в умовах, де санітарний стан довкілля не обирають. Тож у наших лабораторіях триває активний, до самозабуття, пошук суціль нових, альтернативних препаратів, до яких мікровороги людини ще не адаптувались.

Ось ви згадали про створення ліків, що враз актуалізує питання фінансового забезпечення наукових розвідок. У державі — дефіцит коштів на найнеобхідніше. Вчені-медики своєю чергою поставлені в ситуацію, подібну тій, коли б господиня мала зварити борщ з трьох квасолин. А стагнація науки, в тому числі медичної, внаслідок хронічного недофінансування — це програш майбутнього, приреченість країни на світове аутсайдерство, тобто в підсумку — здійснення мрії нарваного кремлівського довбня щодо України! Чи розуміють це можновладці, від яких залежить доля науки?

— Дуже болюче питання. Бо навіть коли лікарям нещодавно зарплатню підвищили (цілком заслужено, давно було пора!), науковців укотре обійшли. Тим часом так звані «народні обранці» всі атаки на Академію починають словами: «Де ваші досягнення?». Вони, на щастя, ще є, і суттєві, та їхні джерела чимдалі міліють і пересихають, — з волі тих же нардепів. А лихо зовсім близько — точка неповернення вже ось!

Інколи в розпачі навіть зринає думка: а чи не робиться це зумисне, щоб Україна сповзла в прірву придатку до решти світу? І все в мені тоді повстає необорно: українці — не застосунок, а рушій прогресу! Так було й, вірю, — буде, бо ми — велика нація, здатна збудувати найсильнішу країну Європи! Треба лише дати лад у стосунках держави, науки й культури — злука цієї тріади вирішує все.

Кажу роками, на всіх рівнях і за найменшої нагоди: нам вкрай потрібна українська Кремнієва долина як місце втілення проривних ідей у формі обраних експертною радою проєктів. Українці ж надаровані від Бога! Мед від Адама діставали з дуплянок, доки Прокопович не винайшов вулик. Іван Пулюй — професор та ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, до Рентгена встановив фундаментальні властивості й природу катодних та Х-променів.

Микола Володось у Харкові відкрив дистанційне ендопротезування (стентування), що стало проривом у судинній хірургії. А Віктор Щеглов з мого рідного Інституту нейрохірургії вперше в світі розробив систему балонізації аневризми артерій головного мозку — переймати його клінічний досвід приїздили з усієї планети, провідних медичних центрів.

Видатних ідей у нас не переводиться, а ось їх запровадження кульгає істотно. Тож формат Кремнієвої долини в цих випадках прислужився б зразково, бо й досі доля відкриттів перебуває в руках випадку. Приміром, мене вразив юний дослідник з Малої академії наук, що запропонував робити папір з опалого листя й тим зберегти наші ліси й гаї! Чудова ідея! Й недавно я втішився: в Житомирі завод на основі його технології побудували! Але ж це крапля з моря ідей, зокрема медичних, що гинуть безвісти.

Тоді дозвольте наостанок дотичне запитання. Об’єднання восьми найстаріших американських університетів носить назву Ліги плюща. На ваш погляд, що найбільше пасує умовній асоціації установ НАМН — тюльпан, ковила, шафран? Адже всі вони — мов українська наука, в зоні Червоної книги, тобто на межі зникнення, бо такі ж бездоглядні й самосійні, потерпають від байдужої неуваги. Яку рослину як символ Академії обрали б ви?

— Безумовно, мак. У медицині він застосовується як лікувальний засіб, фармацевтичний інгредієнт. В українській народній міфології, фольклорі та й історично мак — це крапельки крові козаків, які лишились на полях битв, що велись за свободу України. Великий символ! Недарма його обрали знаком пам’яті за жертвами всіх воєн. А імпульсом цього рішення, до слова, став вірш канадського військового лікаря Джона Мак-Крея: «У полі Фландрії поміж хрестами // Гойдає вітер мак рядами, // Щоб знали місце, де ми є…». Ті ряди маку — полеглі герої.

Україна зараз протистоїть російському монстру, що розв’язав уже 22-гу (за іншими даними дослідників — 28-му!) руйнівну, геноцидну, криваву війну проти нашого народу, бо без нас ординці — уламок улусу та й годі. Тому перший пункт порядку денного кожного свідомого українця — безумовна й неоскаржна воєнна поразка схибленого недофюрера з кремлівської божевільні.

А образ майбутнього ми маємо — воно бентежно-закличне. Тоді, певен, й українську медичну науку піднімемо на співмірний її славі щабель. Що ж до Академії, то основне завдання на тепер — якнайбільше вкластися в Перемогу й не дати ласим вороженькам знищити НАМН — велике надбання нації. Та про це вже — наступного разу.

Олександр САКВА

Джерело: Україна молода

https://umoloda.kyiv.ua/number/3910/188/183476/