Роки звитяги: діяльність М.М. Амосова в Українському НДІ туберкульозу ім. академіка Ф.Г. Яновського (до 100-річчя від дня народження М.М. Амосова)

768
Микола Михайлович Амосов — доктор медичних наук

Ім’я славетного вченого, доктора медичних наук, професора, лауреата трьох Державних премій України, академіка НАН і НАМН України, заслуженого діяча науки України, філософа і письменника Миколи Михайловича Амосова тісно пов’язане з кардіохірургією. Як відомо, М.М. Амосов розробив і запровадив у практику багато оригінальних методик операцій при вадах серця, створив і вперше у світі запровадив у практику антитромботичні моделі протезів клапанів серця. Але його різнобічна наукова діяльність включала і питання хірургічного лікування легень, тому на особливу увагу заслуговують надбання М.М. Амосова в галузі торакальної хірургії, адже його вважають основоположником резекційної хірургії легень в Україні. Саме вона зростила і подарувала світу того М.М. Амосова, якого тепер знають далеко за межами України. Загалом грудній хірургії було віддано близько 17 років науково-практичної діяльності безпосередньо в Українському НДІ туберкульозу ім. академіка Ф.Г. Яновського.

Я в світі щиро працював,
я сіяв те, що Бог послав.
П.П. Чубинський
М.М. Амосов — автор понад 400 наукових праць, у тому числі 20 монографій з питань захворювань серця і судин, нагнійних захворювань і туберкульозу легень, робіт, присвячених проблемам фізіологічної, соціологічної та психологічної кібернетики.

Микола Михайлович був ініціатором широкого впровадження резекційної хірургії при захворюваннях легень і зробив значний внесок у розвиток цієї проблеми. Ним розроблено та впроваджено у практику оригінальні методики часткового і повного видалення легені, повторних резекцій, одночасних двобічних часткових резекцій легень, резекцій у поєднанні з остеопластичною торакопластикою, запропоновано та впроваджено у практику методику часткових резекцій легені з механічним швом, яка отримала повне визнання. Усі ці новаторські методи сприяли значному зниженню захворюваності на туберкульоз та суттєвому підвищенню ефективності лікування хвороб легень.

Під керівництвом М.М. Амосова виконано близько 7 тис. резекцій легень. Застосування резекції легень дозволило на той час вирішити не лише проблему лікування кавернозного туберкульозу, а й профілактики туберкульозної інфекції.

У 1947–1952 рр. колишній фронтовий хірург М.М. Амосов працював на посаді головного хірурга Брянського обласного відділу охорони здоров’я та одночасно керував хірургічним відділенням обласної лікарні, де безпосередньо займався проблемами грудної хірургії, яка на той час залишалася маловивченою. Розпочавши широке застосування оперативних хірургічних втручань при ураженнях легень, стравоходу, кардіального відділу шлунка, М.М. Амосов отримав найкращі результати у колишньому Радянському Союзі. Але найголовнішим його досягненням у Брянську стала розробка самостійної методики резекції легень — при абсцесах, раку і туберкульозі. Нововведенням стало застосування М.М. Амосовим апарату — ушивача кореня легень — «УКЛ-60». За брянський період роботи хірург виконав більше 200 резекцій легень.
Трудову діяльність в Україні М.М. Амосов розпочав у листопаді 1952 р., коли завдяки далекоглядності Олександра Са­мійловича Мамолата, директора Українського НДІ туберкульозу ім. академіка Ф.Г. Яновського (нині — Державна установа «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України»), отримав запрошення переїхати до Києва, щоб безпосередньо зайнятися виконанням резекцій легень при туберкульозі. Цьому рішенню сприяла доповідь М.М. Амосова у Києві та виконана ним показова операція, які викликали у О.С. Мамолата непідробне захоплення. З того часу почалася плідна співпраця двох знакових фігур в українській медицині.

Зі спогадів М.М. Амосова:
«Тодi ж познайомився з тубiнститутом i головне — з директором — Олександром Самійловичем Мамолатом. Кругленький, доброзичливий, дуже приємний. Повiв у кабiнет, там уже був заступник — М.А. [Марк Абрамович — Прим. ред.] Клебанов. Я повторив iсторiю. Мамолат загорiвся:
— От би в наш iнститут таку хiрургiю! У нас лише торакопластики і кавернотомії…
Марк Абрамович, лiтня вже людина, обережно зауважив:
— Подивитися б оперованих хворих.
— Немає питань. Приїжджайте — викличу, покажу.
Подiї розвивалися, зібрали десятки два оперованих хворих до призначеного термiну. Клебанов приїхав, сiв за екран рентгена й усiх переглянув. Ночував у нас удома. Резюме:
— Я — зворушений. Вам потрiбно переїхати в Київ.
— Подумаю. Але один туберкульоз мене не спокушає»
(Амосов Н.М., 1998).

На той час О.С. Мамолату було 42 роки, М.М. Амосову — 39…
У НДІ туберкульозу ім. академіка Ф.Г. Яновського хірургічні втручання на каверні здійснювали з 1947 р. На той час установа мала досить сильну команду торакальних хірургів, до якої входили Володимир Миколайович Савич, Григорій Гаврилович Горовенко, Павло Ілліч Костромін, Іван Мусійович Сліпуха, Юзеф Аронович Когосов. Але з приходом М.М. Амосова зі своїми новаторськими методиками, вмінням і надзвичайною енергетикою колектив отримав нове дихання. Вже з кінця 1952 р. інститут почав широко розвивати резекційну хірургію легень, спочатку при туберкульозі, а потім — при неспецифічних захворюваннях легень і пухлинах.
У НДІ туберкульозу ім. академіка Ф.Г. Яновського М.М. Амосов очолив спеціально створену Клініку торакальної (грудної) хірургії, першочерговими напрямами якої були хвороби легень і стравоходу. У той час питання захворюваності на кавернозний туберкульоз було надзвичайно актуальним, адже цих хворих вважали практично невиліковними. Микола Михайлович почав робити резекцію легень — пневмонектомію. Операції виконували під місцевим знеболенням. Протягом операції хворий залишався у свідомості, кашляв, біля його узголів’я перебувала лише медична сестра. І таких операцій виконано близько 6 тис. при найнижчій у колишньому СРСР летальності — 2,5% (Сабадаш Э., 2003).

Зі спогадів М.М. Амосова:
«Київ. Спочатку усе не подобалося: квартира — одна кiмната, хiрургiя бiдна, робота у двох мiсцях, хворих мало, помiчники ледачi. Дуже сумував, їздив у Брянськ оперувати. Поступово проблеми розв’язалися. У березнi 1953 р. захистив дисертацiю. З малою перевагою голосiв, але усе ж вибрали на кафедру в мед­iнститутi. Тут була нова клiнiка, складнi хворi, виступи у товариствi хiрургiв. Двоє помiчникiв приїхали з Брянська. Квартиру полiпшили. Робота пiшла» (Цит. по: http://ua.uacomputing.com/persons/amosov).

Варто додати, що прожив М.М. Амосов із сім’єю у квартирі площею 15 м2, що була розташована на території інституту, аж до літа 1956 р.
Першою фундаментальною працею М.М. Амосова київського періоду стала дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук на тему: «Пневмоэктомии и резекции легких при туберкулезе» (1953), яку він захистив у Брянську. Цікаво, що тема була вибрана ним майже через рік після захисту кандидатської дисертації та завдяки проведенню численних операцій була повністю готова вже у 1952 р.

В основу роботи були покладені методики застосування механічного танталового шва за допомогою апарата «УКЛ-60» при часткових резекціях легень, уражених туберкульозом, та методики одномоментних двобічних резекцій легень, повторних операцій при рецидивах кавернозного туберкульозу.
Цього ж року М.М. Амосов публікує статті «Анализ результатов 100 резекций легкого при туберкулезе» та «Резекция легких при туберкулезе», які ще раз підтвердили, що видалення частки і всієї легені взагалі у хворих на туберкульоз при відповідних показаннях є доцільним.
В основу праці «Резекция легких при туберкулезе» покладені спостереження над 140 прооперованих хворих, які дозволили зробити такі висновки:

  • резекція легені у поєднанні з терапією стрептоміцином є найбільш радикальним методом лікування хворих із тяжкими кавернозними формами туберкульозу легень, оскільки при цьому видаляють місцеве вогнище, яке є джерелом патологічних нервових імпульсів і обсіменіння організму туберкульозними бацилами;
  • пневмонектомія і лобектомія показані хворим із численними кавернами в одній легені, поєднанням туберкульозу, бронхоектазів, стенозу дренуючих бронхів, гігантських каверн, каверн нижньої долі легені, а також при не­ефективній торакопластиці;
  • протипоказаннями для пневмонектомії та лобектомії є значне ураження другої легені, порушення з боку серцево-­судинної та дихальної систем, стійкість до антибіотиків;
  • передопераційна підготовка хворих із застосуванням стрептоміцину необов’язкова, але його застосування після операції абсолютно необхідне, так само як і використання інших методів комплексної терапії (Амосов Н.М., 1953).

Як хірургічна, так і наукова діяльність М.М. Амосова особливо плідною була у період, коли побачили світ його наукові праці «Пневмонэктомии и лобэктомии в лечении больных туберкулезом легких», «Хирургическая тактика в лечении нагноительных заболеваний легких» (1954), «Удаление легкого вместе с париетальной плеврой как метод лечения эмпием» та «Дальнейшие наблюдения при резекции легких у туберкулезных больных» (1955).

В основу праці «Дальнейшие наблюдения при резекции легких у туберкулезных больных» покладено спостереження 65 хворих (із двома летальними випадками), яким проведено резекцію легень. М.М. Амосов доводить, що ускладнення після таких операцій виникають у кожного 10-го хворого і найнебезпечнішим із них є серцево-легенева недостатність, із пізніших найчастіша емпієма плеври. До ускладнень автор відносить і рецидиви кавернозного туберкульозу після резекції легень, кількість яких почала стрімко зростати після оперативних втручань. Але вчасно розпочате лікування цих хворих (яке виявилося високоефективним) дало підстави говорити, що їх лікування набагато легше здійснити, ніж хворих із неефективною торакопластикою. Найголовнішим виснов­ком стало те, що чим більший обсяг антибіотикотерапії перед операцією, тим вища ймовірність розвитку ускладнень із тяжким перебігом (Амосов Н.М., 1955).

У 1955 р. завдяки невтомній організаторській діяльності М.М. Амосова заснована перша в колишньому Радянському Союзі кафедра грудної хірургії для вдосконалення лікарів, яку він і очолив, і з якої пізніше виділили кафедру анестезіології. На базі останньої підготовлені сотні фахівців — торакальних хірургів та анестезіологів. «Першими ластівками» кафедри стали 10 загальних хiрургiв, які прагнули освоїти операцiї на груднiй порожнинi. Для М.М. Амосова розпочалася нова робота — підготовка курсу лекцiй для лiкарiв.
У січні 1955 р. після доповіді «Резекцiї легеневi при туберкульозi» на Всесоюзному з’їзді хiрургiв М.М. Амосову запропонували переїхати до Москви і очолити вiддiлення хiрургiї туберкульозу.

Повiдомивши про це О.С. Мамолату, який дуже цінував Миколу Михайловича, у відповідь отримав інше відділення нач50 лiжок та нових співробітників — Костянтина Березовського, Юзефа Когосова, Пашу Винокурову.

Хiрургiчнi успiхи М.М. Амосова у 1956 р. були вагомими, та умови, в яких вони відбувалися, — не найкращими. Неодноразово висловлюючи своє незадоволення директору інституту О.С. Мамолату, Микола Михайлович все ж таки домігся свого: щойно збудований триповерховий корпус для ведення хворих на кiстковий туберкульоз дістався хірургам.
Зі спогадів М.М. Амосова:
«А далi трапилося от що: мене запросив до себе в заступники аж сам О.М. Бакулєв! Мамолату я про запрошення сказав: «Поїду в Москву». Переїзд до Бакулєва не вiдбувся — я запросив занадто багато самостiйностi, i проект вiдпав. Але про це я мовчав. Начальство струхнуло, що виїду, i Мамолат вiддав менi новий будинок — три поверхи, на 150 лiжок, з операцiйною, рентгеном, приймальним покоєм.
Ми переїхали 7 сiчня 1957 р. Збулася мрiя, одержав клiнiку, що все вмiстить. Перший поверх вiдвели пiд туберкульоз, (зав — Бендет), другий — (Малахова) — пiд iншi легеневi хвороби, третiй (Дєдков) — цiлком для серця» (Амосов Н.М., 1998).

[–NEU–] З 1955 р. М.М. Амосова часто запрошують на міжнародні конгреси та конференції не лише з питань хірургії туберкульозу легень, а й кардіохірургії, кібернетики, загальної хiрургiї та фiзiологiї. Цього року побачили світ його роботи «Опыт 1000 резекций легких» та «Хирургическое лечение больных с поздним прогрессированием туберкулеза после резекции легкого». В останній М.М. Амосов встановив, що після резекції легень у хворих на кавернозний туберкульоз дуже часто виникають спалахи туберкульозного процесу в частках легень, які залишилися. Ним також доведено, що велике значення у виникненні рецидивів мають несприятливі зовнішні умови життя хворого, погане харчування і житло, психічні травми, перевтома, особливо протягом першого року після операції. Тому для хворого вкрай необхідним є санаторне лікування протягом декількох місяців після виписки з лікарні. Також профілактика рецидивів відіграє значну роль при резекції легень у хворих на туберкульоз і основне місце тут відведене післяопераційному лікуванню. Щоб досягти повного розсмоктування та ущільнення м’яких вогнищ або невеликих інфільтратів за наявності їх у другій легені, необхідно застосовувати стрептоміцин у високих дозах в умовах стаціонару чи санаторію. У перші 2 роки хворий має перебувати під ретельним наглядом і за необхідності повторювати санаторне і антибактеріальне лікування (Амосов Н.М., 1956).
У 1957 р. М.М. Амосов вирушає до Мексики для участі у міжнародному конгресі хірургів, де була представлена показова операція на серці з апаратом штучного кровообігу. Повернувшись, він доклав неймовірних зусиль, щоб створити власний апарат штучного кровообігу і вже у 1958 р. почав застосовувати його у дослідах на собаках.
У 1957 р. опублікована спільна з О.М. Баренбоймом праця М.М. Амосова «Резекция доли легкого у беременной», яка виявилася надзвичайно актуальною, адже питання співвідношення туберкульозу і вагітності постійно викликали інтерес у лікарів. Як вітчизняні, так і зарубіжні вчені вважали, що наявність туберкульозу є показанням для переривання вагітності. На той час резекція легень у період вагітності з подальшими сприятливими пологами у вітчизняній літературі майже не висвітлювалася. Резекція, яку з позитивним результатом провів М.М. Амосов, довела, що цим хворим показане хірургічне втручання, адже воно ніяким чином не впливає на саму вагітність (Амосов Н.М., Баренбойм А.М., 1957).
Багаторічні дослідження та власний клінічний досвід за часів роботи у Клініці торакальної хірургії знайшли відображення в досить солідній монографії М.М. Амосова «Очерки торакальной хирургии» (1958), яка досі є підручником не лише для торакальних хірургів, а й хірургів загального профілю. Основні розділи книги висвітлюють загальні питання торакальної хірургії та знеболення, хірургії легень, серця, стравоходу та кардії.

Зі спогадів М.М. Амосова:
«Весь 1957 р. я писав капітальну працю «Нариси торакальної хiрургiї» (60 друкованих аркушiв). В основі — стенограми лекцiй для курсантів, але до них додав багато лiтератури. Всі малюнки операцій зробив сам. Книга вийшла в київському «Здоров’ї» наприкiнцi 1958-го. На жаль, тираж був великий, i на полицях магазинів вона покривалася пилюкою ще довго» (Амосов Н.М., 1998).
Тоді ж виходять із друку наукові роботи «Декортикация легкого в лечении туберкулезных эмпием», «Применение чрездвухплеврального доступа для перикардэктомии» та «Опыт 100 резецкий легких с применением УКЛ-60» (у співавторстві з К.К. Березовським і Г.С. Забродою).
У 1959 р. життя М.М. Амосова наповнене вщерть: 150–200 операцій на рік, підготовка лекцій для курсантів, участь у засіданнях хірургічного товариства та за­хисті дисертацій учнів, виступи на конференціях, конгресах та з’їздах. У сiчнi 1959 р. він отримав запрошення до міста Закопане (Польща) у Клiнiку хiрургiї туберкульозу легень, де проведено показові операції. Цього ж року видано праці «Некоторые проблемы хирургии легких» та «О двусторонних резекциях легких» (у співавторстві з І.П. Дєдковим), у 1960 р. — «Развитие хирургии легких на Украине» (спільно з К.К. Березовським).

За значні досягнення в галузі хірургії туберкульозу легень у 1961 р. М.М. Амосову, лідеру за кількістю операцій та їх позитивним результатам, вручено Ленінську премію. Згодом його обирають членом-кореспондентом АМН СРСР.

Зі спогадів М.М. Амосова:
«Медаль лауреата вручали в нашiй Академiї, тодішній президент — О.В. Палладін. Кумедна iсторiя пригадується у зв’язку з цим. Їхали з Мамолатом на вручення. Вiн смiється:
— Зараз будеш партiї дякувати.
— Нi, не буду! Якось обiйду, скажу «Спасибi комiтету з премiй, за високу оцiнку моїх скромних заслуг…».
— Не обiйдеш, от побачимо.
Обiйшов, як обiцяв. Але… на ранок чую по радiо:
— Лауреат Амосов дякував партiї та уряду.
Мамолат довго смiявся:
— Пiдправили тебе. Невдячного.
Потiм у мене ще три премiї були — Українськi державнi, але цей випадок запам’ятав»
(Амосов Н.М., 1998).
У НДІ туберкульозу ім. академіка Ф.Г. Яновського учнем і колегою професора М.М. Амосова був Г.Г. Горовенко, з яким Микола Михайлович зустрівся відразу по приїзді до Києва: «Познайомився з iнститутськими хiрургами — Павлом Костроміним, Гришею (Григорієм Гавриловичем) Горовенком. Доля його схожа на мою: ровесник, пройшов фронт у медсанбатi, воював під Сталінградом, орденiв повно. Заінтригований резекціями, готовий іти в помічники» (Амосов Н.М., 1998).
У 1961 р. Г.Г. Горовенко під керівництвом М.М. Амосова виконав докторську дисертацію за темою «Резекция легких после неэффективной коллапсотерапии при туберкулезе» і саме під впливом Миколи Михайловича сформувався як фтизіо­хірург. Разом із М.М. Амосовим Г.Г. Горовенко стояв біля самих витоків легеневої хірургії і зміг розвинути її в самостійний науковий і практичний напрямок, який і по сьогодні є пріоритетним у вітчизняній галузі охорони здоров’я (Фещенко Ю.І. та співавт., 2012).
У 1962 р. М.М. Амосов їде на 1 міс до США для ознайомлення із серцевою хірургією і саме з того часу починається його становлення як кардіохірурга. Пізніше, у 1963 р., М.М. Амосов вперше в колишньому СРСР виконав протезування мітрального клапана при пороку серця, а у 1965 р. вперше у світі змоделював і впровадив антитромботичний протез клапанів.
Так, у НДІ туберкульозу ім. академіка Ф.Г. Яновського з’явився новий напрямок — кардіохірургія, який невдовзі став провідним у науковій і практичній діяльності установи, хоча витрати на нього становили майже ⅔ річного бюджету інституту. Але, як заспокоював себе директор інституту О.С. Мамолат: «Краще з розумним втратити, ніж з дурнем знайти» — і виявився правим, адже згодом клініка стала провідним кардіохірургічним центром УРСР.

У 1983 р. її реорганізовано в Київський науково-дослідний інститут серцево-­судинної хірургії Міністерства охорони здоров’я УРСР (нині — Національний інститут серцево-судинної хірургії імені М.М. Амо­сова НАМН України).

З довідки про клініку у зв’язку із заявою на реорганізацію (1982):
«Таким чином, Клініка серцевої хірургії Київського НДІ туберкульозу та грудної хірургії за масштабами та ефективністю своєї наукової та практичної діяльності, за потужністю, оснащенням і укомплектованістю кадрами є великим самостійним науково-дослідним центром. Є всі можливості для реорганізації її практично без додаткових витрат в Український науково-дослідний інститут серцево-судинної хірургії, який вкрай необхідний республіці». Першим директором інституту став сам М.М. Амосов (Кнышов Г.В., 2008).

З 1968 р. М.М. Амосов обіймав посаду заступника директора з науки в Київському НДІ туберкульозу і грудної хірургії ім. академіка Ф.Г. Яновського та неодноразово отримував настійливі пропозиції О.С. Мамолата очолити інститут. Але постійно відмовлявся, бо давно прагнув створити інститут серцевої хірургії.
У вересні 1969 р. за рішенням Комітету з науки і техніки при МОЗ СРСР в Київському НДІ туберкульозу і грудної хірургії ім. академіка Ф. Г. Яновського створений відділ трансплантаційної імунології, перед яким стояло завдання наукових досліджень в цій галузі та імунологічного забезпечення операції пересадки серця. На прохання О.С. Мамолата та М.М. Амосова очолила лабораторію Катерина Федорівна Чернушенко, нині — доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат премій НАН і НАМН імені I.I. Мечникова. Саме вона створила першу в Україні панель типуючих сироваток, необхідних для добору донора-реципієнта при транс­плантації органів.

Зі спогадів К.Ф. Чернушенко:
«И, конечно, мой земляк — Николай Амосов. Он научил меня видеть в приблизительности — ложь. Его интеллигентность была прямодушной: он мог в одночасье расстаться с человеком, описавшем в научной работе несуществующих больных. Мои «великие киевляне» — пример настоящих героев, которые поступали благородно, потому что это было у них в крови» (Чернушенко К.Ф., 2006).

[youtube]lEAAmYAk5rM[/youtube]

 У 1969 р. опублікована стаття М.М. Амосова «Пути уменьшения летальности при резекциях легкого по поводу хронических нагноительных процессов и новообразований» (у співавторстві з К.К. Березовським та Ю.А. Когосовим), яка завершила період легеневої хірургії у діяльності академіка М.М. Амосова.
Державна установа «Національний ін­ститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України» вдячна М.М. Амосову за вагомий і безцінний внесок у справу боротьби з туберкульозом в Україні, за новаторські відкриття і методики, які й дотепер служать сучасній торакальній хірургії.
Талановитий хірург, який відкрив нову еру в хірургії легень і серця, засновник біокібернетики, філософ і мислитель, цікавий письменник, людина з великої літери, яка уславила своїми діяннями Україну в світі… Справою всього життя М.М. Амосов вважав хірургію, яка була його щастям і стражданням.
Хірург Олександр Олександрович Виш­невський говорив, що в галузі медичної науки незамінних немає, оскільки вона постійно рухається вперед і ставить перед людством нові проблеми і завдання. Та коли її творцями є люди такої величини, як Микола Михайлович Амосов, вони назавжди залишаться незамінними і неперевершеними, пам’ять про них житиме у віках.

Приходько А. М.
http://www.umj.com.ua/article/68585/roki-zvityagi-diyalnist-m-m-amosova-v-ukrainskomu-ndi-tuberkulozu-im-akademika-f-g-yanovskogo-br-do-100-richchya-vid-dnya-narodzhennya-m-m-amosova