У 2011 році Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію, а у квітні 2013 року Державну цільову програму профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів на період до 2016 року.
Окрім забезпечення хворих лікарськими засобами, покращення матеріально-технічного забезпечення медичних установ документ передбачає низку кроків, які допоможуть боротися з вірусними гепатитами і не вимагають додаткового фінансування.
Для узгодження дій у галузі фахівці зібралися у профільному міністерстві і обговорили першочергові кроки з впровадження держпрограми.
Програма виникла не на порожньому місці. «Багато десятиріч інфекційна служба займалась проблемами вірусних гепатитів. Маємо плеяду вчених, сформовані ціла школи, – говорить Ольга Голубовська, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Інфекційні хвороби», – тепер, з появою програми потрібно удосконалити процеси. Важливо зберегти напрацьоване, а не зруйнувати».
За словами Ольги Голубовської, вірусним гепатитам, як і іншим прихованим епідеміям, властива проблема виявлення і реєстрації хворих. «До офіційної статистики потрапляють лише ті пацієнти, які надходять у стаціонар. Нині ми вперше маємо цифри, які говорять про розповсюдженість гепатитів В і С. Тоді як раніше мова йшла лише про пацієнтів із вперше виявленою хворобою. Тому вкрай вижливою є необхідність вдосконалення нормативно-правової бази, яка б відповідала сучасним вимогам».
«За оцінками ВООЗ є 9 збудників гепатиту. У нас офіційна статистика знає про А, В і С, до інших ми не наблизилися, – наголосила Любов Некрасова, головний лікар Українського центру з контролю та моніторингу захворювань Міністерства охорони здоров'я України. – А навіть і щодо цих вірусів офіційна статистика не охоплює усіх хворих. Про це свідчить і хронізація гепатитів, для прикладу, за перший квартал цього року у нас виявили 297 гострих випадків гепатиту, і за той самий час хронічних у 11 разів більше – близько 3200. Серед іншого першоджерелом проблеми є відсутність зовнішнього контролю за розповсюдженням захворювання. Тому потрібно залучити до роботи представників Санепідслужби, які дадуть чіткий план з реалізації програми у частині профілактики вірусних гепатитів».
«Для того щоб глобально зняти проблему, ми повинні знати, хто у нас проблемний. Тому затвердження переліку груп ризику для вірусного гепатиту С необхідно, але і тут постає доволі багато питань, – зазначила Тетяна Сергєєва, керівник лабораторії епідеміології парентеральних вірусних гепатитів і ВІЛ-інфекції Інституту епідеміології та інфекційних захворювань ім. Л.В. Громашевського НАМН України. – Нині у різних містах по-різному розшифровують шляхи передачі інфекції. Хоч джерело зараження вірусу гепатиту С у жодному випадку не був доведений молекулярно-генетично. Тому при розроблені реєстру необхідно передбачити врахування джерела передачі вірусу».
Окремим позитивним моментом функціонування програми фахівці вважають затвердження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги хворим на вірусний гепатит. Зокрема у квітні цього року було затверджено Клінічну настанову та Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги дорослим та дітям «Вірусний гепатит С», розроблений на засадах доказової медицини.
«Одна з особливостей розробленого уніфікованого протоколу – наявність у його складі індикаторів якості медичної допомоги, – відзначає Олена Ліщишина, директор департаменту стандартизації медичних послуг Державного експертного центру МОЗ України. – Тобто користувачі протоколу розуміють яким чином оцінюватиметься їх робота. Документ був розроблений з урахуванням бази доказів, які існували на момент його затвердження. Але з появою нових надійних доказів він може бути переглянутий для їх врахування».
Окремим питанням розглядали необхідність створення реєстру хворих на хронічні вірусні гепатити. «Потреба у реєстрі хворих на гепатити не викликає сумнівів, – зазначив Дмитро Коваль, директор ВГО «Зупинимо гепатит», – але це має бути не поіменний список пацієнтів із зазначенням діагнозу, а дієва ефективна програма, яка в будь-який час може давати відповіді на запитання про кількість людей, які очікують на терапію, скільки хворих увійшли і скільки вийшли з державної програми, скільки препаратів знаходиться у тому чи іншому регіоні, тощо – МОЗ повинен мати потужний інструмент з реалізації держпрограми і ми знаємо що для цього потрібно зробити».
Зусилля багатьох фахівців-патріотів своєї справи, спрямовані на створення та запровадження державної програми боротьби з гепатитами та стандартів надання хворим на ці захворювання, неможна знецінювати. «Зараз не існує механізмів, відповідно до яких лікарі несуть персональну відповідальність за дотримання розроблених на ґрунті доказової медицини стандартів надання медичної допомоги, і це стосується не тільки гепатитів, – наголосив Дмитро Коваль. – Тому в Україні існує ряд випадків, коли гепатити намагаються лікувати “святою водою” та “кровопусканням”. Зрозуміло, що це пов’язано з матеріальним станом наших співгромадян, але з таким шахрайством потрібно боротися на будь-якому рівні».
Також великою проблемою є морально-етичні питання, пов’язані з пацієнтами, яким не допомогла подвійна терапія. Учасники заходу розуміють, що держава не може забезпечити хворих третім препаратом через його вартість. Проте люди мають знати про існування такого лікування, що підтверджується державним протоколом. Група експертів також обговорила необхідність вчасного реагування на появу нових препаратів для лікування вірусного гепатиту С – нова ера безігнтерферонової терапії має настати в Україні одночасно зі всім цивілізованим світом.
