Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України

(у минулому – НДІ загальної та комунальної гігієни МОЗ України) була заснована у 1931 р. у м. Харкові – столиці України на той час.

Створення і становлення Інституту – особиста заслуга Олександра Микитовича Марзєєва, який очолював його протягом 25 років – до кінця свого життя. Із 1967 року Інститут носить ім’я цього видатного вченого-гігієніста.

Діяльність Інституту упродовж усього його існування тісно пов’язана з потребами та запитами населення України.

У повоєнний період фахівці Інституту вивчали санітарний стан населених пунктів, забезпечували гігієнічний супровід заходів з відбудови народного господарства, благоустрою житлових, промислових та громадських споруд. Досліджували стан забруднення атмосферного повітря, питної та стічних вод, очищення ґрунтів і населених місць та розробляли відповідні нормативно-методичні і інструктивні документи для фахівців санепідслужби МОЗ України.

Дослідження науковців були спрямовані на встановлення загальних закономірностей трансформації фізичних та хімічних чинників навколишнього середовища, їхнього впливу на здоров’я та умови проживання населення, удосконалення методології гігієнічного нормування і розробку науково обґрунтованих гігієнічних рекомендацій щодо оздоровлення довкілля та запобігання розвитку несприятливих наслідків науково-технічного прогресу, профілактики захворюваності людей. Значна увага приділялась вирішенню проблем гігієни дітей та підлітків, санітарної мікробіології та радіаційної гігієни.

У 60 – 70 рр. минулого століття в Інституті було започатковано принципово нові напрямки розвитку гігієнічної науки, які ввели його до світового авангарду наукових медичних установ. Це, передусім, проблеми впливу канцерогенних, фізичних, хімічних та біологічних чинників на здоров’я населення, його відтворення, епідеміології екозалежних захворювань. Водночас вчені займалися водозабезпеченням космічних апаратів і підводних човнів

Інститут – єдиний серед наукових гігієнічних закладів на теренах Союзу РСР, який понад 17 років (1972 – 1990 рр.) виконував одну з трьох наукових програм радянсько-американського співробітництва в галузі медицини, вивчаючи біологічну дію електромагнітних випромінювань та розробляючи профілактичні заходи захисту населення від їх негативного впливу.

У 1981 р. за високі наукові досягнення та підготовку наукових кадрів Інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

У середині 80-х рр. минулого століття на базі Інституту почало працювати Правління Наукового товариства гігієністів України, яке на сьогодні об’єднує в своїх лавах близько 6,5 тисяч вчених і санітарних лікарів країни.

Із перших днів аварії на ЧАЕС колектив Інституту брав участь у ліквідації її наслідків. У єдиній на той час в Україні лабораторії радіаційної гігієни вирішувались проблеми радіаційного забруднення довкілля, його впливу на здоров’я населення, розраховувались ефективні еквівалентні дози зовнішнього та внутрішнього опромінення жителів зони суворого контролю. Підготовлено ряд нормативних документів і практичних рекомендацій стосовно безпеки населення.

В останні десятиріччя сфера наукової діяльності інституту поширилась на вирішення проблем генетичної епідеміології та гігієни харчування.

Розроблено понад 180 санітарних норм і правил та держстандартів, 225 гігієнічних нормативів, 450 інструктивно-методичних матеріалів, проведено сотні тисяч експертних досліджень, зареєстровано понад 120 винаходів, видано більш ніж 180 монографій і довідників, щорічно публікується понад 300 наукових робіт.

Колективом інституту були створені та реалізовані “Цільова комплексна програма генетичного моніторингу в Україні ” та „Національний план дій з гігієни довкілля”.

На Інститут покладено наукове, науково-координаційне та організаційно-методичне керівництво з виконання завдань Загальнодержавної програми “Питна вода України” на 2006 – 2020 рр. та Міжгалузевої комплексної програми “Здоров’я нації” на 2002 – 2011 рр.

На базі Інституту працюють дві спеціалізовані ради із захисту докторських та кандидатських дисертацій із спеціальностей «Гігієна» (медичні та біологічні науки), «Екологія» (медичні науки) та «Генетика» (медичні та біологічні науки).

На базі Інституту також працюють:

– 2 проблемні комісії МОЗ України за напрямками “Гігієна навколишнього середовища” та «Гігієна харчування»;

– 3 профільні комісії МОЗ з розробки нормативно-методичних документів з комунальної гігієни, гігієни харчування, гігієни дітей та підлітків.

Інститут видає журнал “Довкілля та здоров’я” і щорічний збірник “Гігієна населених місць”, затверджені ВАК України як фахові.

Міністерством охорони здоров’я України Інституту делеговано функції Головної наукової установи з проблем гігієни навколишнього природного середовища, фізичних чинників, гігієни дітей і підлітків, біомоніторингу та генетичного моніторингу, соціально-гігієнічного моніторингу та інформаційних технологій.

Згідно з атестатом акредитації Національного агентства з акредитації України Випробувальний центр продукції Інституту визнано таким, що відповідає вимогам ДСТУ ISO/IEC 17025-2001 у галузі фізико-хімічних, токсикологічних, токсиколого-гігієнічних, санітарно-епідеміологічних, мікробіологічних, радіологічних випробувань.

Серед перспективних напрямків наукової діяльності Інституту на подальший період:

– екологічний та біологічний моніторинг;

– епідеміологічні дослідження зв’язку чинників довкілля і здоров’я;

– інформаційні системи нагляду за здоров’ям;

– розробка нормативів, правил і заходів, що позитивно впливають на індивідуальне і громадське здоров’я;

– розробка методів знешкодження та утилізації промислових і комунальних відходів тощо.

На часі затвердження в Україні концепції прийнятного (допустимого) ризику шкідливої дії різних чинників, вдосконалення методології регламентування, гармонізація діючих нормативів з тими, що існують в світовому співтоваристві.