ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДУ “ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ ІМ. І.І. МЕЧНИКОВА НАМНУ”

Присвячується 175-річниці з дня народження

Нобелівського лауреата, професора І.І.Мечникова –

славного сина українського народу

Рішення про заснування Інституту та його завдання вперше було викладено в Постанові відкритого засідання Харківського медичного товариства від 24 травня 1886 року. З матеріалів Пастерівського Прищеплювального Інституту і Бактеріологічної Станції Харківського Медичного Товариства, Харків, 1887 р.: «Въмае прошлаго года въ Харькове произошелъ несчастный случай укушенія двухъ мальчиковъ братьевъ Подпрядовыхъ бешеной собакой. Одинъ изъ братьевъ умеръ, а въ судьбе другого приняли участіе д-ръ Э. Ф. Беллинъ и бувшій профессоръ Я. С. Кремянскій. Д-ръ Беллинъ обратися через местную прессу къ обществу за пожертвованіями для отправки мальчика Подпрядова въ Парижъ. Тогда же въ первуй разъ возникла мисль объ устройстве въ Харькове бактеріологической станціи». З доповіді доктора Белліна на засіданні Харківського Медичного Товариства: «… было собрано въ течении 2-хъ дней около 700 руб. сер., давшихъ мне и проф. Кремянскому возможность отправки къ Пастёру не только мальчика Подпрядова, но и двухъ молодыхъ товарищей, членові нашего же медицинскаго общества, гг. Мотте и Протопопова, для изученія метода Пастёра въ Париже на месте и эксплоатаціи его здесь въ Харькове…».

Після повернення з Парижа панове Мотте і Протопопов провели ряд дослідів з вивчення «отрути сказу», способам його введення для профілактики і лікування сказу у собак. 21 лютого 1887 року результати цих досліджень були викладені на засіданні Харківського Медичного Товариства і одноголосно визнані. 20 квітня 1887 року з Курської губернії прибуло три перших пацієнта і в той же день почалося їх лікування за методом Пастера. З цього часу розпочав свою діяльність Пастерівский Прищеплювальний Інститут і бактеріологічна станція Харківського Медичного Товариства. Першими керівниками Інституту стали Протопопов Н.А. іМотте Ю.Ю.

За час свого існування установа пройшла ряд етапів реорганізації. У 1887 – 1920 рр. Інститут був науково-медичним закладом з колективною (недержавною) формою власності. З 1920 по 2000 рр. був бюджетним закладом і входив до номенклатури основних науково-дослідних установ Міністерства охорони здоров’я України. У 2000 р Постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 07.08.2000 р та спільного наказу Міністерства охорони здоров’я та Академії медичних наук України № 195А / 39 від 10.08.2000 р Інститут був переданий до складу АМН України (нині Національна академія медичних наук України).

Хронологія етапів становлення та реорганізації Інституту

Роки	Назва інституту
1887-1908	Пастеровский прививочный институт и бактеріологическая станція Харьковскаго Медицинскаго Общества
1908 – 1920	Бактериологический інститут Харьковского медицинского общества
1920 – 1922	Харьковский Бактериологический Институт НКОЗ УССР
1922 – 1927	1-й Украинский санитарно-бактериологический институт
1927 – 1931	1-й Украинский государственный санитарно-бактериологический институтим. И.И. Мечникова
1931 – 1940	Всеукраинский інститут бактериологии, эпидемиологии и серотерапии им. И.И. Мечникова (Украинский Мечниковский институт)
1940 – 1942 (до 1941 – м. Харків; (з 1941-1942 м. Сталінград)	Украинский інститут эпидемиологии и микробиологии им. И.И Мечникова
1942 – 1944	Объединенный інститут эпидемиологии и микробиологии им. И. И Мечникова (г.Харькова и г.Чкалова)
1944 – 1952	Украинский інститут эпидемиологии и микробиологии им. И.И.Мечникова
1952 – 1968	Харьковский научно-исследовательский институт вакцин и сывороток им. И.И. Мечникова МОЗ УССР
1968 – 1987	Харьковский научно-исследовательский інститут микробиологии, вакцин и сывороток им. И.И.Мечникова
1988 – 2000	Харьковский научно-исследовательский інститут микробиологии и иммунологии им. И.И.Мечникова
2000 – 2007	Институт микробиологии и иммунологии им. И.И.Мечникова  АМН Украины
з 2007	Державна установа «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України»

Становлення Інституту проходило в боротьбі з епідеміями грізних інфекційних захворювань. Біля джерела розвитку вітчизняної мікробіології, епідеміології, імунології стояли відомі вчені В.К. Високович, М.О. Протопопов, С.І. Златогоров, В.І. Недригайлов; у різні роки керували інститутом і працювали в ньому С.В. Шуліка, С.М. Коцевалов, дійсні члени АМН СРСР М.М. Цехновіцер, М.Н. Соловйов, В.М. Жданов, член-кореспондент АМН СРСР В.С. Деркач, академік РАМН М.В. Васильєв, д.мед.н., професор Черкес Г.П., д.мед.н., професор Волянський Ю.Л., д.м.н., професор Попов М.М. та інші видатні вчені.

З 1889 по 1895 рр. керівником Інституту був Високович Володимир Костянтинович – видатний бактеріолог, патологоанатом та епідеміолог.

У цей час Інститут розгорнув дослідження щодо холери і брав активну участь в ліквідації її епідемії на Україні.

З 1889 р і по 1892 роки при Інституті було відкрито «отделение по производству специальных исследований подозрительных объектов на присутствие холерних вибрионов» і вперше запропонований метод «обсервации с обязательной дезинфекцией».

Під керівництвом В. К. Високовича і при його особистій участі було придбано необхідне мікробіологічне обладнання та матеріали, в Інституті розпочато вивчення різноманітних патогенних збудників, перш за все – туберкульозної палички, збудника черевного тифу, холери, тощо.

У 1887 р. Р. Кох ще тільки розробив щільні живильні середовища, а вже у 1888 p. М.О. Протопопов впровадив цей метод та демонстрував розмноження деяких мікроорганізмів на таких середовищах.

З 1894 p., як тільки стало відомо про відкриття Берингом та Ру протидифтерійної сироватки, в Інституті під керівництвом С.В. Коршуна та Г.Я. Острянина почалося вивчення збудника дифтерії, дифтерійного токсину та розробка методів імунізації. Для оволодіння технологією виготовлення протидифтерійної сироватки за кордон поїхав у відрядження В.І. Недригайлов. Незабаром Інститут негайно приступив до виготовлення специфічної протидифтерійної сироватки і вже 8 березня 1895 р надруковано перше «Наставление к употреблению противодифтерийной сыворотки». У період до 1910 року Інститут розробив протидизентерійну, протискарлатинозну сироватки; вакцини проти збудників холери, черевного тифу, стафілококу, гонококу; було випущено 4 види туберкуліну. Інститут перетворився на великий науковий центр дореволюційній Росії по боротьбі з інфекційними захворюваннями.

Співробітники Інституту мали можливість стажуватися за кордоном. Так, у 1890 р. в інститут Пастера до І.І. Мечникова для засвоєння сучасних на той час мікробіологічних та імунологічних методів їздив Г.Я. Острянин; у 1901 р. С.В.Коршун удосконалював свої знання в лабораторії Ерліха у Франкфурті-на-Майні; у 1907 р. В.І. Недригайлов відвідав зоологічний конгрес у Бостоні та ознайомився з роботою бактеріологічних лабораторій Нью-Йорка, Вашингтона і Торонто.

У 1908 р Пастерівский інститут і бактеріологічна станція реорганізуються в Бактеріологічний інститут Харківського Медичного Товариства, першими директорами якого стають В.І. Недригайлов і С.В. Коршун. Під їх керівництвом Інститут незабаром стає одним з найпотужніших з виробництва сироваток і вакцин. Кошти, виручені з продажу цих препаратів, йдуть на будівництво зразкової будівлі Інституту – «Палацу медицини», проект будівлі якого розробив академік архітектури О.М.Бекетов. Будівля чудово зберіглася, уникнувши руйнування під час двох воєн. І нині в ній розміщуються науково-дослідні та функціональні підрозділи Інституту.

У 1913-1914 рр. Бактеріологічний інститут вже випускав 6 видів сироваток і 7 вакцин. Більш 10 млн. жителів 38 губерній Росії і Сербії були щеплені проти дифтерії, скарлатини і холери.

З приходом Радянської влади Інститут був націоналізований, у 1922 р. був перейменований в Перший Український санітарно-бактеріологічний інститут. Надзвичайний епідемічний стан країни в перші роки радянської влади диктував необхідність розробки методів серологічної діагностики інфекційних захворювань, серед яких особливе місце займали висипний і поворотний тифи.

З 1921 р Інститут очолював професор С.В. Коршун. Наприкінці 1929 він був заарештований, а в 1930 р розстріляний як німецький і японський шпигун. За деякими історичними джерелами основна причина – відмова працювати на Радянську владу у галузі розробки бактеріологічної зброї. Реабілітований в 1957 р С. В. Коршун один з найбільш відомих в світі бактеріологів і вакцинологів.

У цей період в Інституті проводилися інтенсивні дослідження, які стосувались боротьби з туберкульозом, уперше в країні розпочато виробництво вакцини БЦЖ, організовано випуск туберкуліну, покладено початок цілеспрямованої імунізації проти туберкульозу.

 

У 1923 році при Інституті на базі курсів бактеріології організована кафедра мікробіології. Фундатором цієї кафедри та першим її керівником стає проф. М. М. Цехновіцер (надалі обраний академіком АМН СРСР).

З 1924 по 1929 рр. Інститутом керує С.І. Златогоров (Гольдберг). Основні наукові праці його були присвячені мінливості мікроорганізмів, це надало можливість використо­вувати для приготування вакцин мікробні штами, що володіють найбільшою імуногенністю. С.І.Златогоров вперше поставив питання про приготування асоційованих вакцин,керував розробкою питань етіології та профілактики кору і скарлатини, займався вивченням механізмів розвитку чуми і холери.У 1927 році він заснував Міжнародне товариство мікробіологів і став членом-кореспондентом Віденської спілки мікробіологів – «за великі заслуги в галузі мікробіології інфекційних захворювань».

У 1927 році Інституту присвоюється ім’я знаменитого співвітчизника І.І.Мечникова. У цей період інтенсифікуються дослідження в області анаеробних інфекцій – збудників ботулізму, правця та газової гангрени.

У період з 1931 по 1941 pp. Всеукраїнський інститут бактеріології, епідеміології і серотерапії ім. І.І. Мечникова спрямовує зусилля на розробку вакцин для активної імунізації проти скарлатини та черевного тифу, ведеться вивчення бактеріофагії, хімії бактерійних агентів, створюються комплексні вакцини. Кількість вакцинно-сироваткових препаратів до 1940 року налічує 37 найменувань. Інститутом у цей час керує Марія Савеліївна Сегаль (фото 3). В Інституті функціонує 24 лабораторії, зміцнюється технічна база Інституту, виробництво оснащується новою апаратурою.

З перших днів Великої Вітчизняної Війни діяльність Інституту повністю підпорядкована потребам фронту і тилу. Різко зростає виробництво правцевого анатоксину і сироватки, протигангренозних препаратів, вакцин проти черевного тифу і холери.

У 1941 р Інститут був евакуйований з Харкова в Сталінград, потім у м. Чкалов, де розгорнув велику роботу по виробництву різних бактерійних препаратів. Тільки в 1942 році 110 тис. поранених були щеплені проти газової гангрени, більш 120 тис. бійців отримали протиправцеву сироватку, вироблену Інститутом.

Після реевакуації до Харкова (в березні 1944 р) розгорнулися відновні роботи. За чотири місяці (!!!) були відновлені стайні, вакцинний і сироватковий корпусу. Інститут продовжив роботу.

---

З 1948 р. Інститут концентрує зусилля на вивченні актуальних на той час інфекційних захворювань – черевний тиф, дизентерія, харчові отруєння, дифтерія, кір, коклюш, скарлатина, висипний і поворотний тифи, епідемічний гепатит, інфекційний мононуклеоз та ін. В цей період Інститут очолив проф. Жданов Віктор Михайлович (1946 – 1951, в подальшому академік АМН СРСР) – талановитий організатор охорони здоров’я, з ім’ям якого пов’язано становлення вірусології в Інституті. Наукові інтереси В. М. Жданова за роки роботи в Інституті також були пов’язані з проблемами ліквідації інфекційного мононуклеозу, кору, грипу.

---

З 1952 р по 1958 р Інститут очолює член-кореспондент АМН СРСР Деркач Василь Степанович, наукові

інтереси якого охоплюють проблеми бактеріофагії, дослідження антигенних та імунізаційних властивостей черевнотифозного токсину, розробки протипухлинних антибіотичних препаратів «Саназин» та «Неоцид».

---

З 1958 р по 1982 р Інститут очолювала професор Черкас Галина Петрівна. Основними напрямами діяльності Інституту в цей період були розробки вакцин проти туберкульозу, анаеробних інфекцій, виробництво імунобіологічних препаратів на основі природних компонентів, зокрема на основі риб’ячого жиру був розроблений препарат «Ектерицид».

Загалом колектив Інституту за роки існування розробив і впровадив у виробництво близько 60 різних вакцин, сироваток та інших лікувальних і діагностичних імунобіологічних препаратів.

---

Для довідки – у світі існують вакцини проти трохи більше 40 інфекцій, Інститутом розроблено препарати проти 21 інфекції. Ці досягнення відзначені світовим співтовариством (високу позитивну оцінку гігієнічної комісії Ліги націй отримав вакцинний штам БЦЖ для імунізації населення проти туберкульозу), керівництвом країни та суспільством (наукові розробки Інституту нагороджені 7 золотими, срібними та бронзовими медалями ВДНГ, багатьма дипломами та грамотами Верховної Ради і Кабінету Міністрів України).

Крім імунобіологічних препаратів Інститут розробив і впровадив цілу низку протимікробних препаратів, серед яких найбільш відомі хлорофіліпт, декаметоксин, ектерицид, евкаван та інші.

---

У 1981-1983 роках Інститут очолював доктор медичних наук, професор Кособуцький Леонід Антонович.

З 1983 р по 2013 р Інститут очолював професор, доктор медичних наук, академік Вищої школи України,

заслужений діяч науки і техніки України Волянський Юрій Леонідович.

Автор 25 моногра­фій, 437 наукових статей, 24 методич­них рекомендацій для лікарів і біологів, 86 авторських свідоцтв та патентів України, 17 лікарських і профілактичних препаратів, прийнятих до промислового виробництва в Україні і за кордоном.

З 2014 р. по 2019 р. очільником Інституту був професор,доктор медичних наук Микола Миколайович Попов.

З березня 2019 року і по теперішній час Інститут очолює доктор медичних

наук, професор Валерій Володимирович Мінухін.

На сучасному етапі основним завданням діяльності Інституту є здійснення фундаментальних і прикладних наукових досліджень з провідних напрямів медичної мікробіології, імунології, епідеміології, інфектології, паразитології:

• розробка нових класів протимікробних засобів (противірусних, протибактерійних та протигрибкових препаратів) із новими механізмами дії;
• створення сучасних імунобіологічних препаратів для діагностики, лікування та профілактики інфекційних захворювань;
• вивчення біологічних властивостей і встановлення ролі мікроорганізмів та їх асоціацій при інфекційних і соматичних захворюваннях;
• розробка сучасних методів лабораторної діагностики інфекційних захворювань, у тому числі нових та маловивчених;
• вивчення механізмів порушення функції імунної системи при різноманітних патологічних станах, що виникають під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, а також розробка методів імунокорекції.

Нині в Інституті функціонує 10 науково-дослідних підрозділів-лабораторій у тому числі Музей мікроорганізмів та 2 республіканські підрозділи (Центр специфічної індикації біологічних патогенних агентів, Республіканська референс-лабораторія збудників анаеробних інфекцій). Інститут виконує в Україні роль науково-технічного центру і функцію провідної установи з проблем медичної мікробіології, загальної і прикладної імунології та питань біологічної безпеки.

Загалом, Інститут щорічно розроблює 18-20 проектів науково-дослідних робіт за галузевим планом НАМН, кожна з яких має беззаперечну наукову новизну, практичну значимість та спрямована на вирішення актуальних проблем охорони здоров’я в Україні.Нині загальна чисельність працівників Інституту складає 173 особи, у т. ч. наукових співробітників 92. В Інституті працює 12 докторів наук; 48 кандидатів наук; 9 співробітників, які мають вчене звання “професор”, 32 співробітника, які мають вчене звання “старший науковий співробітник”.

У Інституті діє система підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації в докторантурі та аспірантурі. При Інституті  функціонує спеціалізована  вчена рада Д 64.618.01 для захисту докторських та кандидатських дисертацій зі спеціальності  03.00.07 – “мікробіологія“ (медичні науки).

Фахівці установи розробляють та рецензують документи для Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, МОЗ України та інших установ; приймають участь у підготовці та проведенні Нарад і Колегій МОЗУ з питань боротьби з інфекційними захворюваннями, біобезпеки, тощо; за своїми науковими напрямками здійснюють підготовку медичних кадрів для установ практичної системи охорони здоров’я (лікарів-бактеріологів, вірусологів, імунологів); приймають участь у заходах щодо запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій, пов’язаних з виникненням карантинних або групових інфекційних захворювань, тощо. Інститутом видається міжнародний фаховий журнал “Аннали Мечниковського Інституту”.

ІНФОРМАЦІЯ НАДАНА ДУ “ІНСТИТУТ МІКРОБІОЛОГІЇ ТА ІМУНОЛОГІЇ ІМ. І.І. МЕЧНИКОВА НАМНУ”.