КОМІСАРЕНКО Василь Павлович

1417

14.01.1907р.-07.04.1993 р., академік Академії медичних наук України, обраний 05.04.1993 р. за спеціальністю ендокринологія, патофізіологія; академік НАН України (1951 р.), доктор медичних наук (1941 р.), професор (1942 р.),  Заслужений діяч науки УРСР (1960 р.), лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1976 р.), лауреат премії ім. акад. О.О. Богомольця (1961 р.), нагороджений золотою медаллю ім. М.І. Вавілова; був директором Українського інституту експериментальної ендокринології у Харкові (1937 р.-1940 р.),       завідувачем лабораторії ендокринології Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця АН УРСР (1940 р.-1965 р.), професором кафедри патофізіології Київського інституту  вдосконалення лікарів (1945р.-1950 р.); завідувачем  кафедри патофізіології Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1950р.-1954 р.); директором заснованого ним Київського інституту ендокринології та обміну речовин (1965р.-1986 р.).


Визначний учений- ендокринолог, відомий в Україні та за її межами. Основний напрям його досліджень був спрямований на вивчення механізму дії гормонів  кори наднирників та їх ролі в фізіологічних і патологічних процесах організму. Велике значення для вітчизняної медицини мав препарат, отриманий В. Комісаренком із селезінки – спленін, який був ефективним при лікуванні ранніх токсикозів вагітних, ускладнень після променевої терапії, ракових інтоксикацій тощо. В останні роки життя займався розробкою нових блокаторів дії гормонів, вивченням патогенезу цукрового діабету та пошуком методів його лікування. Під його керівництвом були успішно здійснені трансплантації бета-клітин підшлункової залози в експерименті та в клініці.

Автор понад 300 наукових праць, в тому числі 10 монографій. Підготував 25 докторів  та 45 кандидатів наук.

Був заступником  Наркома охорони здоров”я  УРСР (1939 р.-1945 р.), Головою правління товариства “Знання” УРСР, Головою Українського республіканського комітету захисту миру, членом Всесвітньої Ради миру, Головою Всесоюзного та Українського наукового товариства ендокринологів.

Був нагороджений орденом Леніна, орденом Жовтневої революції, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Дружби Народів, орденом “Знак Пошани”, Почесною Грамотою  Президії Верховної Ради УРСР, почесним орденом Угорської Народної Республіка, багатьма медалями, а також  золотою медаллю “Борцю за мир” та  медаллю Всесвітньої Ради Миру.

Основні наукові праці: “Гормоны коры надпочечников и их роль в физиологических и патологических процессах организма” (1956 ), “Спленин” (1961 ), “Ингибиторы функции коры надпочечных желез” (1972 ), “Молекулярные механизмы действия стероидных гормонов” (1986 ).