«Ніхто, крім нас самих, не змінить країну і не принесе в наше життя європейські цінності»

1328

ДОСЬЄ « УК» Валерій ЗАПОРОЖАН. Народився в м. Ізмаїлі Одеської області. Лауреат Державної премії України. Академік, віце-президент НАМН України. 21 рік очолює Одеський національний медичний університет.
Розмова про цінності людського життя актуальна у всі часи. А в нинішні — напружені, суперечливі, жорсткі — набуває особливого змісту. Загальнолюдські цінності, сенс і якість життя, ставлення до власного здоров’я — теми бесіди з академіком Національної академії медичних наук України, ректором Одеського національного медичного університету Валерієм ЗАПОРОЖАНОМ.

академік Національної академії медичних наук України, ректор Одеського національного медичного університету Валерій ЗАПОРОЖАН. Фото надане автором

— Валерію Миколайовичу, події, які відбуваються у країні, — наслідок того, що люди хочуть жити в державі з високими стандартами життя, які ще називають європейськими цінностями. Що включає в себе це поняття? Чому люди прагнуть до високих стандартів життя?

— Загальнолюдські цінності — поняття об’єктивне, вони не залежать від статі, раси, громадянства чи соціального становища. Перерахую деякі з них, і ви зрозумієте, що вони абсолютні: життя, свобода, обов’язок, честь, гідність.

У 1997 році в Женеві засновано Міжнародну асоціацію людських цінностей. За мету ця організація ставить сприяння у глобальному масштабі глибшому розумінню цінностей, які об’єднують суспільство. Усе це перегукується з поняттям європейських цінностей, про які так багато говорять, особливо у зв’язку з підписанням Угоди про асоціацію України з Євросоюзом. Вони закріплені Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод.

Цінності, на яких грунтується Євросоюз, — повага до людської гідності, свобода, демократія, рівність, верховенство закону і повага до прав людини, зокрема прав осіб, що належать до меншості.

Ось чому багато країн, зокрема й Україна, так прагнуть до Євросоюзу. Всі хочуть жити у країні, яка сповідує високі моральні принципи. Однак не всі замислюються, що прокинувшись уранці в Євросоюзі, не означає, що ці цінності відразу ж отримаємо. Ніхто, крім нас самих, не змінить країну і не принесе в наше життя ці європейські цінності.

— Ми живемо в епоху не тільки економічної, а й духовної кризи. Як ви вважаєте, чому раніше люди шукали сенс життя, а тепер — якості життя?

— Часто доводиться чути нарікання (причому від досить молодих людей) на так звану втому від життя. Це абсолютно протиприродно. Життя — невід’ємна потреба всього живого. Тобто людина втомлюється не від життя, а від того, що зміст його не відповідає внутрішнім потребам. Якщо немає фізіологічних причин і захворювань, то такі стани втоми виникають через втрату життєвого орієнтира, тобто сенсу життя.

Пошук сенсу життя основоположний у філософії, теології, художній літературі. Незважаючи на незначні відмінності, за великим рахунком усі вони однаково трактують питання про призначення людини. Життя людини має глибокий сенс, велике призначення, служить вищій, Божественній меті. Вважаю, що Божественне призначення людини лежить у її творчості, примноженні добра на землі.

Філософи й письменники у працях говорять про те саме. Так, Аристотель вважав, що сенс життя полягає в тому, щоб «служити іншим і творити добро». Видатний письменник і блискучий лікар Антон Чехов писав, що полягає «сенс життя тільки в одному — в боротьбі». Оскар Вайльд вважав, що «сенс життя — це самовираження». Різні епохи, різні люди — різні судження.

Що стосується сенсу життя, мені згадалися дослідження видатного психотерапевта Віктора Франкла, якого називають одним з духовних учителів ХХ століття. У 50—60 роки минулого століття він вивчав зростання кількості депресій, агресії, захворювань на наркоманію та алкоголізм. Науковець дійшов висновку, що в основі цих станів лежить внутрішня порожнеча, безглуздість існування. Як терапевтичний засіб Франкл запропонував так звану йоготерапію, або терапію сенсу життя.

Віктор Франкл випробував на собі весь трагізм ХХ століття з його революціями і війнами. Три роки провів у нацистських концтаборах, де в умовах нелюдського існування, з мізерною можливістю залишитися живим, він отримав практичне підтвердження своєї теорії. За спостереженнями Франкла, найбільші шанси вижити мали люди не з міцним здоров’ям, а ті, кого виокремлював міцний дух, хто мав те, заради якого варто жити.

Здатність людини не піддаватися, не ламатися під ударами Віктор Франкл називає «впертістю духу». Дух, на його думку, впертий усупереч стражданням, які відчуває тіло, і всупереч розладу, який може відчувати душа.

«Життя, — казав він, — пролітає миттєво, а ми живемо, ніби пишемо чернетку, не розуміючи в суєті, що наше життя — лише мить».

Ключова думка наукових пошуків В. Франкла в тому, що без життєвих цінностей сенсу життя нізвідки взятися.

— Чи можна вважати цінністю людське життя? І чи можна скласти його «собівартість»? У чому, на вашу думку, сенс життя?

— Життя людини — абсолютна цінність. Воно безцінне за суттю. Але виникає запитання: якщо життя матеріальне, тоді, як у всякого матеріального, має бути ціна. Чи це не суперечність?

За певну суму життя можна застрахувати, відняти (як із замовними вбивствами) або дати (якщо йдеться про сурогатне материнство).

Мені довелося ознайомитися з результатами західних досліджень, які оцінювали людське життя в 45 мільйонів доларів. Нібито стільки коштує людське тіло з огляду на ціни людських органів на чорному ринку. Такий підхід хоч і суто теоретичний, але абсолютно аморальний. Адже він означає, що безцінність життя — теза застаріла і популістська.

Підрахунки вартості середньостатистичного життя не припиняють і сучасні економісти. Якщо рахувати приблизно, без використання спеціальних формул, то вартість життя вони прирівнюють до вартості продукції та послуг, недоотриманих через загибель або втрату працездатності громадян у результаті стихійних лих, терористичних аkтів та інших надзвичайних ситуацій. З моральних позицій такий підхід знову-таки образливий: адже людина — не тільки те, що вона виробляє. Професійна діяльність — це частина життя, і «ми живемо не для того, щоб працювати, а працюємо для того, щоб жити».

Державі це дає змогу визначати і встановлювати суми компенсацій, які отримують сім’ї загиблих у резонансних масштабних трагедіях і війнах.

З огляду на світову практику розмір страхової виплати вимірюють річним доходом людини. Ось і виходить, що ціна життя середньостатистичного американця чи європейця вища, ніж такого самого за віком і соціальним станом українця.

Я лікар і зобов’язаний пам’ятати, що право на життя природне, невід’ємне, без цього всі інші права та цінності людини не мають жодного значення. Життя і здоров’я — вищий дар, вони безцінні.

Без перебільшення, цінність здоров’я люди усвідомлюють лише тоді, коли приходить хвороба. Парадоксу в цьому немає. Якби не біль та хвороба, людина й досі не оцінила б того, що в цій «галузі» товарно-грошові відносини не діють. Здоров’я не можна купити, а свою хворобу — продати. У цьому закладено велику моральну цінність здоров’я.

Існують десятки визначень, що таке здоров’я. Найчастіше використовують таке: «Здоров’я — це відсутність хвороб». Мені воно здається не надто вдалим. Адже багато прикладів перемоги людей над недугами, фізичними каліцтвами. Вони кидають виклик діагнозам і безпорадності, знаходять своє місце і призначення. Так, вони хворі фізично, але їхній дух не зломлений, отже здоровий.

Згадався дивовижний приклад Ніка Вуйчича — 30-річного австралійського мільйонера, який з’явився на світ без рук і ніг. Коли він народився, лікарі відмовлялися показати немовлятко матері, а медсестри плакали. У спогадах Нік пише, що в дитинстві та юності суспільство відкидало його. Він гнівався на долю, не раз хотів скоїти самогубство. Але одного разу, в 19 років, під час навчання в університеті він подолав себе і виступив перед великою аудиторією. За кілька хвилин його виступу люди плакали. Це було початком кар’єри Ніка Вуйчича як професійного оратора. Десять місяців на рік він у дорозі, два місяці — вдома. Він об’їздив десятки країн, його чули мільйони людей. Хоч би про що він говорив, незмінно повторює думку: «У житті трапляється так, що ви падаєте, і здається, що піднятися немає сил. Не здавайтеся, пробуйте знову. Невдача — це не кінець. Головне — не те, що ви впали, головне те, що ви у результаті піднімаєтеся».

Завдання суспільства перед людьми з обмеженими фізичними можливостями, надто тепер, коли війна скалічила тисячі наших співвітчизників, — підтримувати, допомагати, піклуватися. Не на словах, а на ділі. Не шкодувати, а проявляти милосердя. Адже жалощі — це почуття слабких, а милосердя — любов і турбота сильних та великодушних.

— Якщо життя — абсолютна цінність, то як можна кваліфікувати смерть? Яке ваше ставлення до евтаназії, самопожертви, самогубства?

— Життя — один рубіж, а смерть — інший. Слово «смерть» викликає страх, неприйняття, тривогу, що цілком природно. Ми розуміємо, що смерть — природний кінець живої істоти. Але не хочемо знати про неї, доки живі.

Проте недарма давні говорили memento mori, тобто «пам’ятай про смерть». Смерть нагадує про крихкість і тимчасовість буття, по-своєму загартовує особистість і позбавляє багатьох ілюзій.

Тож смерть виконує важливі ціннісні функції й сама в цих функціях стає цінністю. Однак у ставленні людини до смерті необхідно остерігатися й уникати двох крайнощів: некрофілії й некрофобії. І потяг до смерті, і всепоглинаючий страх від однієї лише думки про смерть — болючі патологічні стани психіки.

Часто кажуть: померти гідно. Що це означає? Залишатися людиною до кінця, зберігати мужність і гідність, не дозволяти смерті звести життя до рівня тваринного, нікчемного. На щастя, людина це може робити.

Ми щодня стикаємося із прикладами істинної мужності й сили духу, які проявляють захисники нашої Батьківщини на фронті. Особливе захоплення викликає Надія Савченко. Перебуваючи вже рік у тюрмі, ця дівчина бореться, жертвуючи не тільки здоров’ям, а й життям. Це і є самопожертва, на яку здатні тільки по-справжньому сильні й високоморальні люди.

Бувають ситуації, коли смерть для людини — єдиний спосіб позбутися невиліковної хвороби і пекельних мук, яких вона завдає. Тоді пацієнт усвідомлено звертається по допомогу до лікаря. Ідеться про евтаназію, так звану легку смерть.

Як до цього ставитися? Протягом століть точаться суперечки, чи має лікар моральне право (не кажу про юридичну складову) допомогти такому пацієнтові піти з життя. Досі нема однозначної відповіді. Хоч у деяких країнах — Нідерландах, Бельгії, Швейцарії — евтаназію узаконено.

Чи готове прийняти евтаназію українське суспільство? Вважаю, що з її легалізацією наші лікарі та пацієнти отримають багато нових проблем, адже значно зросте небезпека зловживань. Тому наше лікарське співтовариство ставиться до цієї проблеми негативно.

— Протести, Майдан, революція. Що у вашому розумінні означають поняття свобода, відповідальність?

— Свобода — абсолютна загальнолюдська цінність. Роздуми про це можна знайти у стародавніх філософських працях Платона і Сократа, Аристотеля й Епікура. В епоху Просвітництва про свободу писали Гете, Шиллер, Шопенгауер, Ніцше та інші філософи.

Наприклад, німецький філософ VIII століття Еммануїл Кант вважав, що людина вільна, якщо вона має підкорятися не іншій людині, а закону, обов’язковому для всіх. До речі, таке твердження перегукується з тезами Декларації прав людини і громадянина. Цей найважливіший документ Великої французької революції, покладений в основу сучасного європейського конституційного права, визначає поняття свободи коротко і містко: «Свобода — це можливість робити все, що не завдає шкоди іншому».

Ідеї свободи присвячено багато творів світової культури. В ім’я свободи вбивали, йшли на смерть, піднімали повстання. Її ж душили, забороняли, оголошували ілюзією і шкідливою філософією.

Як покарання за злочини позбавляють свободи як самого цінного, що є в людини, крім самого життя. Ті, кого позбавлено волі, ні про що не мріють так пристрасно, як про неї.

Зверніть увагу: у різних культурах свободі та вільнодумству приділяють різну увагу. Так, на Заході вони пріоритетні. На Сході — навпаки. Там більше прихильні до традицій.

Дослідники стверджують, що виявили ген серотоніну, відповідальний за активність. Це хімічна речовина, що здійснює передачу електричних імпульсів у головному мозку і відповідає за емоції й настрій людини. Відповідно до гіпотези американських науковців, у народів, які створили демократичні суспільства в Європі та Північній Америці, цей ген активніший. Звідси нібито і генетична схильність до вільнодумства у представників західного суспільства.

Проте події останніх років у нашій країні й окремих арабських державах також демонструють прагнення до повалення деспотичного, авторитарного ладу. Державні перевороти в Тунісі, Єгипті, Ємені, громадянські війни в Лівії та Сирії, регулярні багатотисячні протести в Алжирі, Йорданії, Марокко. Список можна продовжити.

Незважаючи на благу мету утвердження в суспільстві принципів свободи і рівності, іноді події розвиваються агресивно. І замість торжества демократії відбувається кровопролиття. Тобто така загальнолюдська цінність, як свобода, не взаємодіє, а конфліктує з абсолютною цінністю життя.

Подібна ситуація стала можливою, на жаль, і в нашій країні. Мирна спершу аkція на Майдані перетворилася на братовбивство. Уже не кажу про братовбивчу війну на сході країни. Як до цього ставитися?

Важливо розуміти, що свобода — це не вседозволеність. Свобода — це відповідальність за вчинки та їх наслідки. Коли кожен громадянин країни, зокрема й політики, буде готовий нести відповідальність за власні слова і справи, перестане перекладати відповідальність на чиїсь плечі, суспільство буде по-справжньому громадянським і вільним.

Я не прихильник війн і революцій, мені імпонує еволюційний шлях розвитку. Але з огляду на те, що відбувається на Донбасі, університет не міг залишатися осторонь. Ми залучили всі свої ресурси, щоб стати корисними країні в цей важкий період. На базі університетських клінік та навчально-інноваційного центру практичної підготовки лікаря ми займаємося перепідготовкою медичних працівників для АТО, навчаючи їх не тільки сучасних методик військово-польової хірургії, а й навичок інструктора для навчання бійців самодопомоги.

Діяти або не діяти. Зробити вчинок або залягти на дно. Дуже часто кожен з нас опиняється перед таким вибором. Однак слід розуміти: хоч би яким був цей вибір, моральну відповідальність все одно несе кожен із нас, адже ми чинимо згідно зі своєю волею.

Чи можна було не допустити кровопролиття на Майдані, незважаючи на загострення конфлікту між владою і повсталим народом? Можна. Влада повинна була вчасно прийняти правильні рішення, думати про їх наслідки, а не про власні амбіції. Вона зробила інший вибір. У результаті — кров, смерть і, як наслідок, — повалення цієї влади.

Про свободу вибору говорити не доводиться тільки тоді, коли людина непритомна чи ув’язнена. Лише тоді не можемо вважати людину морально відповідальною за те, що відбувалося з нею і навколо. Наведу приклад з лікарської етики. Одна з найскладніших і делікатних проблем у деонтології: говорити чи не говорити хворому правду про тяжкість його стану, про неминучий незабаром трагічний кінець? Лікар постає перед моральним і професійним вибором.

Тривалий час у нашій країні вважали, що лікар не повинен казати хворому про його страшну недугу, щоб не додавати до фізичних страждань ще моральні.

У багатьох західних країнах навпаки: лікар зобов’язаний повідомити пацієнтові всю правду, зокрема вказати час, який пацієнтові залишилося жити. Вважається, що за цей термін він може завершити всі свої земні справи: розпорядитися спадщиною, сплатити борги, подбати про родину, підготуватися до неминучого, виконати релігійні обряди.

Хто правий? Однозначної відповіді не існує. Тому лікар — представник найгуманнішої із професій — розуміє, що потрібно бути гнучким. Прямолінійність не завжди хороша, потрібно брати до уваги психологічний тип хворого та його близького оточення.

Суперечки прихильників і супротивників можуть тривати нескінченно. Але є сподівання, що саме в суперечці народиться істина. Усім бажаю здоров’я. Насолоджуйтеся радощами життя.

"УРЯДОВИЙ КУР'ЄР" 
Олена Івашко
25.06.2015 р.

Джерело: http://: http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/valerij-zaporozhan-nihto-krim-nas-samih-ne-zminit-/