Про творчий шлях і наукову спадщину академіка Володимира Веніаміновича Фролькіса

148

До 100-річчя від дня народження

27 січня 2024 року минає 100 років від дня народження академіка Володимира Веніаміновича Фролькіса, засновника найбільшої у світі наукової школи з геронтології. З його ім’ям пов’язане становлення і розвиток однієї з найбільш гуманних проблем – проблеми збільшення тривалості життя людини. Цій справі – вивченню фундаментальних механізмів старіння та пошуку засобів збільшення тривалості життя – він присвятив усе своє творче життя. І не випадково Всесвітній парламент гуманітаріїв, в який входять багато Нобелівських лауреатів, відомих письменників, поетів, митців, науковців, обрав у 1992 р. академіка В. В. Фролькіса своїм членом і нагородив Лицарським Хрестом.

Академік Фролькіс присвятив себе справі служіння науці; його ім’я широко відоме в усьому світі. Він створив найбільшу у світі наукову школу, виховав більше 100 учнів – кандидатів і докторів наук, які стали видатними вченими, директорами інститутів, завідувачами кафедр, лабораторій. В. В. Фролькіс – автор понад 700 наукових праць, серед яких більше 40 монографій,  посібників, виданих в Україні та за її межами – у США, Австрії, Швейцарії, Німеччині, Бразилії, Угорщині, Болгарії, Словакії. Він проводив велику науково-суспільну роботу і був невтомним організатором науки в Україні. У 1993 р. В. В. Фролькіс разом з іншими академіками-засновниками Академії медичних наук України ініціював її створення і став віце-президентом. Як академік НАН України, В. В. Фролькіс також багато сил віддавав діяльності Національної академії наук України.

Наукові праці академіка В. В. Фролькіса отримали широке міжнародне визнання. Він нагороджений іменною медаллю видатного геронтолога Фріца Верцара, премією Міжнародної асоціації геронтологів, був обраний почесним членом наукових товариств геронтологів Болгарії, Німеччини, Угорщини, Чехії, членом Нью-Йоркської академії наук, членом керівництва Європейської асоціації геронтологів, членом Міжнародного парламенту гуманітаріїв. Його діяльність відзначена високими державними нагородами – Орденом Вітчизняної війни ІІ ст., Орденами Ярослава Мудрого IV та V ст., Президентською відзнакою, багатьма медалями. Академік В. В. Фролькіс – Заслужений діяч науки і техніки України, Заслужений Соросовський професор, лауреат Державних премій УРСР (1984) та України (2003, посмертно), премій  ім. О. О. Богомольця (1970), І. І. Мєчнікова (1995) та М. Д. Стражеска НАН України (2000, посмертно).

В. В. Фролькіс народився 27 січня 1924 р. у м. Житомир у сім’ї лікарів. У 1941 р. вступив до Київського медичного інституту. Далі – студент, армія, фронт, а по завершенню Другої світової війни він закінчив Військово-медичну академію (м. Ленінград). За рекомендацією очільника кафедри фізіології ВМА Л. А. Орбелі був прийнятий в аспірантуру на кафедру фізіології Київського медичного інституту, якою  керував  тоді яскравий представник школи І. П. Павлова Г. В. Фольборт.

У 1950 р. В. В. Фролькіс захистив кандидатську дисертацію «До вивчення процесів втомлення і відновлення серця»; у цей час він працює на кафедрі асистентом, потім доцентом (1953). У 1958 р. захистив докторську дисертацію «Фізіологічна характеристика рефлексів на серцево-судинну систему» і видав монографію «Рефлекторна регуляція діяльності серцево-судинної системи». У цей період увага дослідника була зосереджена на фізіології та експериментальній патології кровообігу. Він дав розгорнуту характеристику рефлекторної регуляції серця і судин, висунув і обгрунтував концепцію гемодинамічного центру, який являє собою констеляцію центральних нервових структур, до складу яких входить і судинноруховий центр; регулює кровообіг при різних станах організму і відповідає за гемодинамічне забезпечення поведінкових, емоційних та інших складнорефлекторних реакцій організму. Ці положення були включені до підручників з фізіології для вищих навчальних закладів.

Фролькісом встановлені закономірності взаємодії вузлів автоматизму у серці, досліджені механізми виникнення аритмій, регуляції коронарного кровотоку, детально проаналізовані функціональні та метаболічні порушення при експериментальному інфаркті міокарда.

У 1958 р. у Києві був заснований Інститут геронтології та експериментальної патології АМН СРСР. Його очолив учень Президента Української академії наук О. О. Богомольця – академік М. М. Горєв, який запросив молодого 34-річного вченого В. В. Фролькіса очолити лабораторію фізіології створеного інституту. Перехід до вікової фізіології був природнім, оскільки Володимир Веніамінович був всебічно обдарованою людиною. Він миттєво сприймав і передбачав найважливіші, найбільш значущі, найновіші та перспективні віяння в науці.

В. В. Фролькіс починав з фізіології та патології кровообігу, потім – нейрогуморальні механізми старіння і далі – молекулярні та клітинні механізми старіння. При цьому, глибоко проникаючи в суть явища, він ніколи не забував про важливість системного підходу: «яким би біолог не був – «молекулярним» або «клітинним» – він повинен залишатися біологом, уявляти собі загальну суть явища, процесу і не випускати з виду головне – саму людину»   (В. В. Фролькіс).

Геронтологія – дуже широка біологічна і дуже важлива медична проблема. У 1963 р.  Володимир Веніамінович сформулював основні положення адаптаційно-регуляторної теорії вікового розвитку, основна ідея якої полягає у тому, що «у ході вікового розвитку поряд зі старінням – процесом руйнівним, в еволюції виник і протилежний процес – вітаукт, спрямований на стабілізацію життєдіяльності організму, збільшення тривалості життя. Віковий розвиток – це результат єдності  та  боротьби  цих  двох   протилежних процесів. Звідси – тактика і стратегія збільшення тривалості життя повинна полягати в уповільненні процесів старіння і активізації процесів вітаукту» (В. В. Фролькіс).

Адаптаційною ця теорія була названа тому, що вона пояснює головне – механізми зниження пристосувальних можливостей організму, які є основою розвитку вікової патології. Регуляторною тому, що зрушення, які з’являються з віком, вона пов’язує з порушенням механізмів саморегуляції, процесів обробки і передачі інформації на різних рівнях життєдіяльності організму – у системі регуляції генетичного апарату, на рівні цілісного організму – у системі нейрогуморальної регуляції.

Старіння неодмінно пов’язане з розвитком вікової патології. При цьому в одних людей розвиток вікової патології спостерігається у досить молодому віці – це синдром прискореного, передчасного старіння, в інших, навпаки, він відсунутий у часі – це синдром уповільненого, ретардованого старіння. Особливе місце В. В. Фролькіс надавав так званому стрес-вік-синдрому. Звертає на себе увагу схожість багатьох фізіологічних, біохімічних та структурних проявів старіння і стресу. Але у старості організм вже перебуває у стані хронічного стресу, і це зменшує його пристосувальні можливості. Крім того, В. В. Фролькіс виділяв нейрогенний, серцево-судинний, опорно-руховий, змішаний та інші синдроми старіння. Він вважав, що «визначення синдрому старіння повинно стати основою донозологічної діагностики» (В. В. Фролькіс). Це важливо для того, щоб знати, яка ланка є найбільш вразливою в організмі конкретної людини. Справа у тому, що «існує зв’язок між характером синдрому старіння і розвитком подальшої вікової патології. Характер синдрому багато у чому визначає тип наступної вікової патології, дозволяє певною мірою прогнозувати її, розробляти засоби профілактики» (В. В. Фролькіс).

На цьому грунтується гено-регуляторна гіпотеза старіння, висунута В. В. Фролькісом, яка пояснює розвиток того або іншого типу вікової патології. В основі розвитку «хвороб старості» лежить зміна активності певних генів: при діабеті – зміна гену інсуліну, при хворобі Альцгеймера – синтез бета-амілоїду, при хворобі Паркінсона це пов’язано з обміном дофаміну і т. п. Володимир Веніамінович так це пояснював: «Завдяки гено-регуляторним зрушенням змінюється співвідношення синтезу різних білків, знижуються потенційні можливості білок-синтезуючих систем, активуються, «пробуджуються» раніше не працюючі гени» (В. В. Фролькіс).

В останні роки життя В. В. Фролькіс значну увагу приділяв зв’язку старіння і розвитку злоякісних пухлин. Старіння пов’язане з порушенням роботи генів. У цих умовах можуть активуватися онкогени, які раніше «мовчали», онковіруси, синтезуватися ракові білки. Проте, згідно із вперше запропонованою В. В. Фролькісом гено-регуляторною терапією, можливе застосування речовин, які вибірково будуть активувати або пригнічувати роботу певних генів або їх груп. Так, відомо, що апоптоз включається при старінні, інфарктах, дегенеративних враженнях мозку. Щоб позбавитись від цілого ряду хвороб, необхідно інгібувати цей процес на рівні геному, не дати клітинам здійснити самогубство. Але у раковій пухлині апоптоз відсутній. Тому ідея полягає у тому, щоб активувати апоптоз у раковій пухлині, щоб вона сама себе вбивала.

Таким чином, академік В. В. Фролькіс довів взаємозв’язок старіння і хвороб. При цьому він вважав, що «старіння – не хвороба, але старіння підводить людину до безодні, куди її скидають хвороби» (В. В. Фролькіс).

Ще один з напрямків дослідницької роботи академіка В. В. Фролькіса пов’язаний з відкриттям нового класу внутрішньоклітинних регуляторів – інверторів. Це клас сполук такої ж значимості, що й місцеві гормони і медіатори. При старінні знижується синтез інверторів і це тягне за собою зниження стійкості та надійності роботи різних систем організму, але, що важливо – зберігається здатність клітин адекватно реагувати на них. Отже, один із підходів до збільшення тривалості життя повинен бути спрямований на стимуляцію синтезу інверторів.

В. В. Фролькіс особливу увагу приділяв нейрогуморальним механізмам старіння, аналізу вікових функціональних змін центральних нервових структур, механізмів прямих і зворотних зв’язків. Основні висновки – це послаблення нервового контролю метаболізму та функцій клітин у старості, зміна їх реактивності у відповідь на дію гуморальних факторів, зв’язок цих зрушень зі змінами обміну медіаторів, гормонів, енергетичних процесів, станом клітинних мембран.

Старіння пов’язане зі зміною стану певних нервових центрів. В. В. Фролькіс висунув ідею про те, що якщо є центральні механізми, які визначають старіння, то мають бути і центральні механізми, що визначають антистаріння. У лабораторії фізіології Інституту геронтології В. В. Фролькісом та його учнями було показано, що тривале подразнення ядра гіпоталамуса, яке відповідає за антистресові ефекти і викликає позитивні емоції, призводить до збільшення тривалості життя експериментальних тварин. Отже, однією з умов досягнення довголіття є позитивні емоції.

Усе вищесказане – це лише деякі з підходів до збільшення тривалості життя. Не слід забувати, що старіння – процес багатопричинний і багатофакторний. Тож вплинути на нього можна застосовуючи різні підходи, цілий їх комплекс. Перш за все, це активізація процесів вітаукту, активний руховий та інтелектуальний режим, калорійно обмежена, але якісно повноцінна дієта, достатня кількість вітамінів; застосування антиоксидантів, ентеросорбції, геропротекторів. Важливе значення також має імпринтинг – є дуже короткий період у внутрішньоутробному розвитку та відразу після народження, коли можливо вплинути на роботу генів і встановити її на певному рівні. У подальшому вона вже стійкіше закріплена.

В. В. Фролькіс надавав велике значення розробці різних підходів та шляхів збільшення тривалості життя людини, і він дуже багато зробив у цьому напрямку. До останніх днів свого життя В. В. Фролькіс генерував оригінальні ідеї, створював основоположні роботи, які стали ключем до науки майбутнього.

Дружина В. В. Фролькіса – Раїса Аронівна Фролькіс (1930-1996 р.р.) була талановитою людиною, знаним науковцем, професором, біохіміком; вона тривалий час керувала лабораторією біохімії Інституту кардіології ім. М. Д. Стражеска НАМН України. Обидві доньки – Інна Володимирівна Фролькіс та Марія Володимирівна Фролькіс – також присвятили себе науці, стали дослідниками, відомими науковцями; на теперішній час працюють у США.

Володимир Веніамінович Фролькіс прожив не дуже тривале, але дуже змістовне, яскраве життя. Головне – він вважав, що треба працювати натхненно, «використовуючи можливості кожного прожитого дня як маленького життя» (В. В. Фролькіс); потрібно бути добрим і уважним до людей і завжди у будь-якій ситуації вміти знаходити щось хороше у житті.

Джерело інформації: ДУ  «Інститут геронтології ім. академіка Д.Ф.Чеботарьова НАМН України»

https://amnu.gov.ua/pro-tvorchyj-shlyah-i-naukovu-spadshhynu-akademika-volodymyra-veniaminovycha-frolkisa/