Інтерв’ю з директором Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України» Вікторією Іванівною Задорожною
За даними відкритих джерел за роки незалежності кількість науковців в Україні зменшилась вп’ятеро. Не складно здогадатися, що серед тих, хто припинив винаходити та досліджувати є багато здібних та талановитих. Якщо цей процес не зупиниться, Україні може загрожувати відмирання цілих галузей знань. Які проблеми вітчизняної науки та чи залишилися у ній молоді вчені, розмовляємо з директором Державної установи «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України» доктором медичних наук, професором, член-кореспондентом НАМНУ Вікторією Іванівною Задорожною.
- Яких змін зазнала вітчизняна наука за період існування України як самостійної держави?
– З набуттям незалежності в українській науці відбулося багато змін. Вони були як позитивні, так і негативні. До позитивних треба віднести відкриття перспектив для людей, які хотіли йти в науку для того, щоб працювати на благо країни. Пригадується, у ті часи багато молоді обрали цей непростий шлях, але для деяких їх сподівання виявилися марними. З набуттям незалежності українська наука не отримала належного фінансування, що позначилося на низькій заробітній платі, відсутності достатніх ресурсів для забезпечення матеріалів та методів, закупівлі нового обладнання тощо.
Особливо важкими для науки були останні чотири роки. Академічні інститути у 2017 році фінансувалися приблизно на 50% від потреби і того року ми втратили багато молоді, якої у нас і так критично не вистачало. Вона почала виїжджати за кордон або шукати своє місце в комерційних структурах, у тому числі не завжди пов’язаних з медициною. У той рік заробітна плата наукового співробітника скоротилася з 4 тис грн. до 2 тис грн. на місяць. Зрозуміло, що за таких умов звинуватити у занепаді наукової діяльності працівників було б не правильно.
Суттєвих втрат за останні чотири роки вітчизняна наука зазнала і внаслідок пенсійної реформи, яка забороняла поєднувати роботу з пенсійним забезпеченням.
Як недостатність ресурсного забезпечення позначилося на науково-дослідній роботі?
Треба сказати, що незважаючи на всі труднощі, Українська наука здобула чимало наукових досягнень, багато винаходів за цей час було впроваджено в охорону здоров’я. Наприклад, в нашому «Науковому медичному центрі з інфекційних уражень нервової системи» працює достатня кількість саме молодих вчених. Цей заклад є унікальним навіть для Європи, у ньому періодично консультуються пацієнти з європейських країн. Наш інститут продовжує лікувати хворих на хронічні гепатити С та В, і поки безкоштовно. Хоча курс лікування є дуже вартісним. Щоб було зрозуміло, у 2014 році для терапії гепатиту С використовувалися рекомбінантні інтерферони – це неспецифічна терапія, а курс лікування, який тривав від року до двох років, коштував близько 10 тис доларів. Зараз цей курс скоротився до трьох місяців і має більш високий ефект завдяки використанню препаратів специфічної дії, але все одно його вартість залишається високою.
Наш інститут був першою установою, яка почала займатися проблемою СНІД в Україні, і навіть зараз, після того, як значну частину функцій передано до установ МОЗ України, на базі нашого лікувального закладу надається допомога найбільш важким пацієнтам, а це три тисячі хворих. Мушу сказати, що фінансування їх лікування за державною програмою припинилося і ми вимушені лікувати таких пацієнтів за гроші академії (НАМН), а їх вкрай не вистачає ні для цих хворих, ні для хворих з іншою патологією, що лікуються в нашій клініці. Для нас це дуже великі витрати.
Чи відчуваєте ви втрату державної уваги до наукової діяльності інституту? Наскільки ви стали цікавими для бізнесу?
Бізнесу не дуже цікаві інфекційні захворювання. Можна говорити хіба про доклінічні та клінічні дослідження лікарських засобів. Тобто ця увага якщо і є, то її замало і вона стосується вузьких напрямків дослідницької діяльності. Що стосується МОЗ, то прямо скажу, що Міністерство втратило до нас інтерес. Щоб ви розуміли, наш інститут впроваджував політику епідемічного благополуччя населення та біобезпеки, тому раніше не було жодного дня, щоб профільне Міністерство могло без нас обійтися. Наших співробітників постійно залучали до робочих груп. Вони виїжджали на спалахи по всій країні, розслідували їх, визначали етіологію, науково обгрунтовували протиепідемічні і профілактичні заходи, що дозволяло оперативно локалізувати спалах, і ще багато в чому допомагало владі. І ця допомога безпосередньо відбивалася на стані епідемічного благополуччя держави. Саме за впровадженням наукових досягнень інституту в країні було подолано поліомієліт, а Україна у складі Європейського регіону була сертифікована в 2002 р., як територія, вільна від поліомієліту. Пізніше саме ми перші серед країн СНД показали доцільність та впровадили інактивовану поліомієлітну вакцину, чим подолали вакциноасоційований поліомієліт. І таких прикладів можна наводити багато.
На сьогодні все кардинально змінилося. Ми самі виходимо на МОЗ із різними пропозиціями та рекомендаціями відповідно до епідемічної ситуації, що складається. Парадоксально, але МОЗ залишається без уваги до наших пропозицій. У цьому контексті варто відзначити ліквідацію епідеміології як спеціальності у медичних ВУЗах, де раніше таких фахівців готували. Тому сьогоднішні спалахи інфекційних захворювань є абсолютно закономірними.
Чи залучають Інститут епідеміології та інфекційних хвороб для розробки нових законів. Адже закон «Про санітарне та епідеміологічне благополуччя населення» прийнято ще у далекому 1994 році»?
Я працюю директором Інститут уже п’ять років. Не можу сказати, що нас нікуди не залучають, але це запрошення у робочі групи, які працюють над Наказами МОЗ, тобто над підзаконними актами, до роботи в оперативні штаби. І це не сама головна проблема. Проблема у врахуванні наших експертних думок, які часто ігноруються. І це при тому, що я офіційно є експертом МОЗ із питань епідеміології.
Чи існують окрім фінансових, якісь інші причини відтоку молодих кадрів з науково-дослідницької діяльності?
У теперішньому суспільстві матеріальний чинник є одним із головних для більшості молодих людей. Їм треба будувати сім’ю і її забезпечувати. Але треба розуміти, що мова йде не лише про низьку заробітну плату, але й про відсутність у достатньому обсязі фінансування матеріалів і реактивів для дослідницької роботи, тобто про великі труднощі, пов’язані із самореалізацією молодого вченого. Особливо треба наголосити на втраті престижності статусу науковця. А це відбиває теперішнє ставлення до науки загалом. Раніше, щоб потрапити в науку, треба було витримати великі конкурси, відбирали найкращих за знаннями і здібностями. Вони бачили перспективу у своїй роботі, мріяли досягти наукових висот за рахунок своїх наукових розробок і відкриттів, розуміли своє значення для держави і суспільства. А держава і суспільство також розуміли, що без науки вони існувати не можуть. І це був такий симбіоз, який втілювався в науково-технічний прогрес держави. Натепер за такого неповажного ставлення до науки й існуючого неналежного матеріального стану на науково-дослідній роботі залишаються лише самовіддані, майже волонтери. Дуже хочеться сподіватися, що до науки буде повернено повагу, слово «науковець» знову зазвучить гордо, а молодь буде вважати за честь потрапити на науково-дослідницьку роботу.
Наступним питанням є підвищення вимог до наукового співробітника з боку Міністерства освіти та науки (МОН). Вони стосуються як наукових закладів, так і науковців та їх робіт. Для отримання наукового звання вимагаються відповідний рівень знання іноземної мови, публікації в журналах наукометричних баз«Scopus» та «Web of Science», вартість публікацій в яких є просто не підйомними для українського лікаря (від 600 доларів – прим.). При оцінці роботи наукових установ ураховується кількість таких публікацій на 1 наукового співробітника. Як можна вимагати публікації у таких журналах, при зарплаті від 4 тис грн. та досить часто оплаті за власний кошт витратних матеріалів для дослідження? Тобто, дбаючи про високий науковий рівень, насправді держава завдає удару по науці, але уже з іншого боку.
Такі вимоги регламентовані відповідним наказом?
Так, ми навіть надавали свої зауваження , коли опрацьовували проект цього наказу МОН. У своїх зауваженнях я наголошувала на необхідності спочатку забезпечення відповідної матеріальної бази перед впровадженням європейських вимог. За кордоном науковці дуже рідко оплачують свої наукові роботи власним коштом.
Вчені якого віку вважаються молодими? Які конкурси існують для них і чи мають ці конкурси мотивуючий ефект?
Раніше вікова планка для молодого вченого сягала 35 років, нині її підняли до 40 років. Це відбулося не у зв’язку з подовженням тривалості життя, а, скоріше за все, із-за браку молоді в науці. Маю сказати, що тривалість перебування молодого науковця в науці дуже сильно залежить від виховання ставлення до неї з дитинства, від підтримки сім’ї та рідних. Дехто не уявляє себе без постійного додавання своєї частки до тих знань, що набуло людство, і присвячує науці все життя. У нашому інституті більшість саме таких людей. Однак трапляється і таке, що молоді люди залишають науку після того, як одружуються.
У 2017 році НАМН України проводила конкурс молодих вчених, в якому приймали участь вчені з усіх наукових інститутів Академії, а це 36 інститутів. Цей конкурс, присвячений 25-річчю НАМН, був великий за масштабами і проводився за багатьма напрямками медицини. Наш інститут, на жаль, був представлений лише трьома науковцями, один з яких став переможцем, а інший зайняв друге місце. Конкурс не вимагав ніяких фінансових вкладень, преміювали переможців ми самостійно і символічно. У 2017 році наша співробітниця стала лауреатом премії Президента України. Такий конкурс для молодих вчених оголошується щорічно.
Щодо мотивуючого ефекту, то в умовах падіння престижності праці науковця молода людина повинна відчувати, що до її відкриттів у науці, якими б за масштабами вони не були, існує інтерес. А якщо вона ще отримує призове місце, то це вже підвищує її самооцінку і стимулює до подальших досліджень. А далі, як знати, може таким чином у науці залишився майбутній Нобелівській лауреат. Раніше, за часів моєї наукової молодості, таких конкурсів було набагато більше. Вони починалися ще зі студентської лави і стали путівкою в науку для багатьох тепер вже визнаних вчених. До речі, це стосується і мене.
Як директор інституту ви є першою контактною особою, яка приймає пропозиції від організаторів конкурсів. Як часто вам доводиться отримувати запрошення на участь у конкурсах і чи на всі пропозиції ви реагуєте участю?
Окрім уже згаданих конкурсів, інколи конкурси оголошували фармацевтичні компанії, але більшість з них не стосувалися безпосередньо нашого інституту. При прийнятті рішення про участь ми, звичайно, зважаємо на перспективи щодо отримання призових місць. А це залежить від обсягу та доказовості наукових напрацювань наших молодих вчених за тими напрямками, за якими оголошується конкурс. Процес підготовки, подача документів та й сама участь у конкурсі займає немало часу, тому без сподівання на перемогу навіть не слід розпочинати підготовку.
Безпосередні звернення – це рідкість. Хоча треба відзначити, що сьогодні починають з’являтися нові зацікавлені сторони у підтримці молодих вчених. Так до наукових напрямків роботи нашого інституту виявила інтерес Громадська організація «Центр інновацій «Сходи в майбутнє» (ГО ЦІСМА), яка сприяє розбудові в Україні інноваційного молодіжного середовища за напрямком Біотехнологій. ЦІСМА організовує та проводить просвітницькі заходи для молодих вчених, підтримує молодіжні «стартапи» та допомагає у здійсненні трансферу вітчизняних біотехнологій. Відомо, що ГО ЦІСМА створена та фінансується обнадійливим Українським меценатом д.м.н., професором Миколою Івановичем Гуменюком. Це дуже позитивний сигнал для наукової спільноти, який свідчить про появу інтересу до вітчизняної науки та бажання її підтримувати за тими принципами, що працюють у цивілізованому світі..
Щоб ви хотіли сказати молодим вченим?
Незважаючи на всі негаразди, які сьогодні переживає вітчизняна наука, у тому числі і медична, за нею майбутнє. Це мають розуміти і молоді вчені і український бізнес. А наші молоді вчені – це майбутні відомі вчені, доктора наук, професори, академіки. Розвинутої держави без науки не може бути, тому вам її зберегти, розвивати і розбудовувати наші наукові школи, продовжувати справу своїх вчителів і передавати досвіт вже вашим учням.
ГРОМАДСЬКА СПІЛКА "ЦЕНТР ІННОВАЦІЙ "СХОДИ В МАЙБУТНЄ"
26.03.2019 р.
Джерело: https://uptofuture.org/yak-zhyve-ukrayinska-nauka/
