Вельмишановні колеги!
Свою розповідь про М.М. Амосова я хочу почати з запитань. Ким він був для кожного з нас, хто добре його знав, поважав, любив? Видатним хірургом, що безмежно розширив горизонти в хірургії легень і серця? Творцем, захисником і пропагандистом нових наукових ідей? Людиною, яка чітко визначила свою роль в суспільному житті і піднесла до небачених висот свою соціальну відповідальність?
Чітку відповідь знаходимо в його «Автобиографии»:
- «Если бы можно начать жизнь сначала, я бы выбрал то же самое – хирургию и в дополнение – мудрствование над вечными вопросами философии: истина, разум, человек, общество, будущее человечества.»
І далі. «… прошла жизнь. Что в ней было самое главное? Наверное – хирургия…. Хирургия была моим страданием и счастьем».
Дійсно, вражає перелік його досягнень в хірургії легенів та серця, в медичній науці, біокібернетиці, літературній творчості, в пропаганді здорового способу життя.
Вражає його працелюбність, громадянська позиція, глибокий і оригінальний талант публіциста і мислителя. Він був доброю, чуйною та чесною людиною, а його яскравий ореол професійної принадності захоплював нові й нові покоління лікарів.
Багато з присутніх на нашому засіданні були свідками яскравого життя Миколи Михайловича, і для нас він залишається зримим, живим.
Якщо поглянути на людське життя з висоти пташиного польоту, у Миколи Михайловича воно пройшло на зламах кількох історичних епох.
Народився в Російській імперії, пережив притаманні їй соціальні й революційні потрясіння, що вирували на її безкрайніх просторах, Першу світову й Громадянську війни.
Навчався, мужнів, видатних успіхів досяг в радянську добу.
Грізні роки гітлерівської навали Микола Михайлович провів в зоні бойових дій провідним хірургом польового шпиталю. Там, в пеклі людського винищення, руки хірурга Амосова, що змушено не знали перепочинку, набирались вправності, певності, а сам він – несхитної віри в своє покликання.
Заснував і розбудував Інститут кардіохірургії, котрий носить його ім’я.
Продовжував плідно працювати і творити в незалежній Україні. Академік Амосов став одним з найактивніших ініціаторів і засновників Академії медичних наук України.
Та завжди і всюди лишався самим собою. Амосовим! Тому говорити про таку знану, визначну людину – річ непроста.
Його кредо – бути першим! Вперше в Україні почав лікувати вади серця шляхом хірургічної корекції, одним з перших в Радянському Союзі опанував метод штучного кровообігу, в 1963 році – знову першим – провів протезування мітрального клапану, а через два роки – першим в світі(!) впровадив антитромботичні протези серцевих клапанів.
Було багато інших новацій, що здобулись високих відзнак.
Амосов і біокібернетика – окрема тема його інтелектуально-наукових уподобань. Микола Михайлович з головою поринув в біокібернетику, яку з ентузіазмом розвивав в Інституті, котрий очолював академік В.М.Глушков. Їх об’єднувала віра в майбутнє обчислювальної техніки, створення моделей організму, штучного інтелекту, ефективних систем вирішення різних наукових проблем і практичних завдань.
Активно проводилися роботи по математичному моделюванню фізіологічних органів і систем з врахуванням можливостей обчислювальної техніки, теорії управління. Здійснювалися фундаментальні клініко-фізіологічні дослідження системи саморегуляції серця, що дозволило створити і запровадити в хірургічну практику оригінальні конструкції апаратів штучного кровообігу.
До речі, у минулий вівторок я виступав на урочистостях, присвячених пам’яті Миколи Михайловича, в Інституті кібернетики і був вражений теплотою спогадів його учнів та колег, з якими він пропрацював 30 років. А згодом, навіть зосередившись лише на кардіохірургії, продовжував постійно з ними зустрічатися.
Наведу лише невеличкий епізод з його спогадів про співробітників заснованого ним відділу біокібернетики: «…Я получил величайшее удовольствие от того, что в этом отделе ещё сохранились традиции поиска истины. Истины, которая сама по себе представляет собой совершенно независимую от всех условий ценность.
Я увидел, что ещё и сей час, спустя, наверное, уже сорок лет после создания отдела, его сотрудники сохранили самое главное: страсть к постижению истины».
Цікаво, що розробки різних систем моделювання функцій організму людини, у першоджерел яких стояли видатні вчені В.М.Глушков та М.М.Амосов, сьогодні набувають нових обертів.
В Європі розпочався спільний проект з моделювання функцій мозку, над яким працюють понад 80 науковців різних країн. Аналогічний проект з вивчення таких функцій мозку, як свідомість та процес мислення, ініційовано Президентом США.
Шановні колеги.
Відновлювати здоров’я сьогодні стає все складніше й дорожче. Тож досвід Амосова в цій корисній справі актуалізується з кожним днем. Він безмежно вірив в можливості людини, в главенство профілактичного напряму медицини – збереження здоров’я здорових, а своїми науковими і літературними працями спонукав до цього і вчених, і читачів.
Неможливо обійти увагою легендарний спосіб життя Амосова. Свій виклик старінню він зробив публічним. Сотні тисяч людей неозорого Союзу знали про запеклу битву гігантів – Амосова з його віком. Микола Михайлович з року в рік щоранку бігав підтюпцем, а потім вантажив себе фізичними вправами. Не лишала байдужою вже сама концепція його боротьби за повносиле буття: біг, гімнастика, раціональне харчування, відсутність шкідливих звичок.
Такий спосіб життя дозволив видатному хірургу – взагалі-то, людині не надто міцної статури, витримувати багатогодинні операції аж до вісімдесятирічного віку. І, навіть, коли літа все ж взяли своє і Микола Михайлович був змушений вшити кардіостимулятор, а згодом в клініці Reiner Kortez – біологічний штучний артеріальний клапан і два аорто-коронарних шунти він наполегливо продовжував удосконалювати програму фізичного оздоровлення.
Давайте привітаємо професора Кьорфера, який оперував в 1998 році Миколу Михайловича і сьогодні бере участь у нашому зібранні..
Серед колег професора Амосова завжди виділяла порядність, високий професіоналізм та моральність.
Звідки це? Відповідь знаходимо у його спогадах про сім’ю: «Мама родила меня 6 декабря 1913 года. Она была акушеркой в северной деревне, недалеко от Череповца… Жили очень скудно: мама не брала подарков от рожениц и осталась для меня примером на всю жизнь. Бабушка научила молиться Богу, крестьянское хазяйство – работать, а одиночество – читать книги».
Далі! У його багаточисельних літературних творах, що відкрили нам Амосова як талановитого письменника.
Чим пояснити, що його творіннями зачитувались як спеціалісти, так і пересічні читачі, що вихід кожної нової книги з нетерпінням очікувався і супроводжувався лише зверхпозитивними оцінками рецензентів, що багато з його творів перевидані в десятках країн?
Врахуйте – з часу першої книги «Мысли и сердце» пройшло півсторіччя?
Відповідь одна – достеменність та документальність фактів, авторська неповторність та тривожна відповідальність за людське життя. Відкрита сповідь лікаря – письменника не лишає байдужим, спонукає до роздумів.
Своїм життям, своїми справами Микола Михайлович Амосов переконливо довів, що незалежно від режимів та соціальних устроїв, можна й потрібно жити за високоетичними принципами, не прогибаючи спину, завжди лишаючись вірним своїм переконанням.
Нині, в час суспільного оновлення країни, ми повинні повертатися до історичної пам’яті, до тих великих попередників, які творили і множили славу вітчизняної медицини. Адже, як говорив видатний український хірург М.В. Скліфосовський: «Народ, котрий вміє шанувати пам’ять своїх великих предків, має право спокійно дивитися у майбутнє»
Дякую за увагу!