Жага до материнства

1253

Немає любові без надії,

немає надії без любові,

немає їх обох без віри.

Аврелій Августин

В наш час спостерігаються певні зміни в ієрархії цінностей жінки, крім материнства, жінки прагнуть професіоналізму, турбуються про матеріальне благополуччя, бажають самореалізації та високого положення в суспільстві. В той же час, є жінки, які прагнуть стати матерями попри високі ризики для їх власного здоров’я та життя. Жага до материнства — це єдине, чим керуються такі жінки.

Виношуючи дитину, жінка змінює свій спосіб життя, жертвує своїми звичками та вподобаннями, піклуючись про фізичне і психічне здоров’я дитини. Вагітність змінює жіночу особистість, адже протягом цілої вагітності під її серцем виношується «нове життя». Як говорять: «Просто любити когось – це ще мало. Треба любити людину більше, ніж себе самого. Мати любить своїх дітей більше, ніж себе.» Виховуючи дитину, жінка жертвує своїми інтересами і часом. Через жертвування собою проявляється материнська любов, як вміння володіти собою, а не як влада над іншим. Це щоденна внутрішня душевна і духовна робота, яка часом вимагає великих зусиль, ніж інтелектуальна і фізична праця, формує в жінці якості материнства. «Творіння людини – вища напруга всіх ваших духовних сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – це щастя, створене працею» . А отже, постійна праця, самовдосконалення і жертовна любов є тією рушійною силою материнства, що здатна привести жінку до реалізації своєї мрії.

І тільки материнське серце здатне спрямувати людину стежкою любові й добра. Мати — то вічний простір любові, прихисток для кожного, якого би віку не була дитина.

Життя — це безцінний дар. І саме мати народжує дитину для життя. Народження дитини накладає важливі обов’язки на матір. Адже мало народити, ще треба й виховати, дати любові стільки, щоб вистачило на все життя і звичайно залишитись при цьому здоровою. Справді, багато хто з жінок бачить у народженні дитини найвище щастя, але забуває про те, що власне життя може обірватись в будь-яку хвилину. Життя в кожного одне.

Стіни Інституту педіатрії, акушерства і гінекології імені акад. О.М. Лук`янової бачили безліч історій жінок, в яких жага до материнства переборювала безліч проблем на їхньому шляху. Кожна така історія закарбовувалася в наших серцях надовго, залишала слід в нашій лікарський практиці.

Одну із таких історій хочеться висвітлити і описати як приклад справжнього і непереборного бажання стати мамою. Наша пацієнтка приїхала до нас з північного регіону України і сказала : На вас моя остання надія, а ця вагітність — мій другий і останній шанс.” Коли вона зайшла в кабінет на першу свою консультацію, будучи вагітною на ранньому терміні, її очі світилася від щастя. Вона простягнула з усмішкою на обличчі свої результати обстеження. Але інформація, яка містилась в документах, відзначала для нас усіх: і для лікарів і жінки, серйозне випробування. Сухі, безликі рядки — вроджена вада серця, синдром Ейзенменгера, єдиним можливим варіантом лікування є трансплантація серця та легенів. За такого діагнозу спеціалістами ВООЗ, навіть при усвідомленні усіх біоетичних вимог, винесено заключення — виношування вагітності становить ризик для здоров’я та життя матері. Ми мали говорити про такі факти з вагітною, хоча вона з самого початку була налаштована на виношування вагітності. Першу її вагітність було перервано за медичними показниками, а далі вона не могла завагітніти 8 років, попри те, що лікарі не рекомендували їй вагітніти, аргументувавши тим, що це небезпечно для її життя. Молода пара продовжувала надіятись на власну дитину, хоча подружжя вже думало про всиновлення, але жінка дізналася що вагітна. Це був найщасливіший день в її житті, хоч вона і розуміла, що далі на неї чекає: висока вірогідність передчасних пологів, прогресування її серцевої недостатності, а вагітна знала, що таке «ціанотична вада серця», невизначеність тривалості життя після будь-якого закінчення цієї вагітності.

Майже весь період вагітності наша пацієнтка перебувала під пильним наглядом мультидисциплінарної команди в складі акушерів-гінекологів, кардіологів, кардіохірургів, анестезіологів, неонатологів. Обстеження, ліки, які необхідно приймати щодня, кисень, яким вона дихала декілька разів на день, не зупинило її на шляху до щастя – власної дитини. Щодня, коли лікарі робили обхід в її палаті, спостерігали як вона мужньо витримує всі «несподіванки та сюрпризи, які приносила їй вагітність». Їй було тяжко, і ми це бачили. Окрім медикаментів та кисневої терапії нами надавалась психологічна підтримка, ми намагались створити їй умови, які сприятимуть пролонгуванню її вагітності.

Пологи розпочались самостійно в терміні, коли дитина ще не є повністю зрілою, під час кесарева розтину, який виконувався в кардіохірургічному стаціонарі, народився хлопчик з такою самою жагою до життя, як і в його мами. Весь час, який вона перебувала в стаціонарі, молода матір та вся родина промовляли слова вдячності, і це були найщиріші слова.

Згадується і така історія. Молода жінка, яка приїхала до нас із приморського регіону України, хворіє на хронічне захворювання нирок в занедбаній стадії ниркової недостатності. Вона вагітна, чітко розуміє, що це її першій та останній шанс. Попереду, якщо ниркова недостатність прогресуватиме, «штучна нирка», а далі – трансплантація нирки. Якщо вагітність збережеться, – прогрес захворювання може значно пришвидшитися, і знов – невідомо, чи буде шанс виносити вагітність до терміну життєздатності дитини. Все це ми обговорюємо разом з вагітною та її родиною, всі «за» та «проти», хоча «за» – є лише прагнення вагітної. Однак, пацієнтка після отримання всебічного аналізу ситуації та оцінки ризиків має право вирішувати, що їй робити далі. І вона вирішила виношувати. В період максимального гемодинамічного навантаження організм вагітної не зміг адекватно відповідати на підвищені вимоги, дитина не отримує необхідної кількості споживчих речовин, страждають матково-плацентарний та плацентарно-плодовий кровообіг, ріст дитини обмежений, дитина страждає внутрішньоутробно, наш колектив робить все можливе і неможливе, але приєднується життєзагрозливий стан – тяжка прееклампсія. Вихід один – невідкладний кесарів розтин, дівчинка народжується недоношеною, слабкою, з малою масою тіла. Починається бій за два життя: матері та дитини. Але ця історія закінчилась майже казково: дитини зараз в свої шість років стала моделлю, мамі проведено трансплантацію нирки, вона має свій бізнес та веде свій благодійний проект допомоги діткам з тяжкими захворюваннями

Сьогодні, напередодні Дня Матері, ми хочемо згадати клінічні кейси з щасливим результатом. Просто клінічні кейси ми розбираємо під час навчальних заходів, коли готуємо нові генерації лікарів України. Але за кожним клінічним кейсом – життя та доля людини, родини, емоції, безсонні ночі в операційній, пологовому залі, реанімації. Ми навмисно не говоримо сьогодні про ті випадки, які закінчились не так позитивно.

І ще безліч історій жінок, які прагнули стати матерями попри всі негаразди та недуги ми маємо у свої практиці і звичайно попереду ще багато таких. А ми, лікарі, маємо у свою чергу надати таким пацієнтам не тільки свою професійну допомогу, а і підтримку та розуміння.

На закінчення ми хочемо сказати про те, що стоїть в епіграфі до даного твору, про надію. Кожен з нас має право на надію, іноді, саме надія утримує людину в житті, надія на краще, на любов, а що може бути більш безумовним, чим любов матері до дитини, а дитини до матері.

Отже, давайте згадаємо класиків: «Надія – посох любові: вирушай, озброївшись їм проти навіювань відчаю» (Вільям Шекспір).

Автори статті: Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, завідуюча відділенням акушерських проблем екстрагенiтальноi патологii ДУ “Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені акад. О.М. Лук`янової НАМН України” Давидова Ю.В.; молодший науковий співробітник відділення акушерських проблем екстрагенiтальної патології ДУ “Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені акад. О.М. Лук`янової НАМН України” Тарнавська А.О.; лiкар вiддiлення для вагiтних із захворюваннями серцево-судинної cистеми ДУ “Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені акад. О.М. Лук`янової НАМН України” Нерознак Ю.П.