Українська реабілітація військових потребує змін, спеціалістів нових професій та залучення іноземного досвіду, – Ірина Сисоєнко

1247
Ірина Сисоєнко

Повномасштабне воєнне вторгнення рф в Україну, активні бойові дії та велика кількість поранених, зумовили потужний розвиток реабілітації. Втім, реабілітація внаслідок бойових травм вимагає розробку інноваційних підходів до відновлення поранених. Про проблеми сучасної реабілітації та впровадження новітніх підходів відновлення бійців у Центрі медико-психологічної реабілітації Інституту медицини праці ім. Кундієва НАМНУ розповіла заступник директора Інституту та Голова Всеукраїнської Асоціації Фізичної Медицини, Реабілітації і Курортології Ірина Сисоєнко в ефірі “Українського радіо”.

– Як ви оцінюєте реформування української медицини? Чи вдалося його завершити?

 По-перше, реформу було розпочато ще у 2018 році, і те, що відбувається зараз потребує кардинальних змін. На жаль, війна — виклик для всієї системи охорони здоров’я. Тому, говорити про продовження реформи, яку ми розпочали в мирний час, я думаю, не зовсім актуально, оскільки у реабілітації ще більше потрібно посилити роль і можливості нашої країни тому, що відновити здоров’я людей, які повертаються з фронту має бути спільною задачею для всієї держави і суспільства. Дуже багато хлопців після війни потребуватимуть довготривалої реабілітації. Я наголошую на тому, що це має бути в основі реформи системи охорони здоров’я.

– Які здобутки ми маємо на сьогодні і що варто покращити?

Основним здобутком є фінансування медичних закладів напряму Національною службою здоров’я України. Мінусом, мені здається, є те, що катастрофічно не вистачає державного фінансування. Країна, що перебуває в стані війни, втрачає і вже втратила багато ресурсів. Насамперед, мають фінансуватись потреби армії.

– На що саме не вистачає коштів?

Пакети Національної служби здоров’я не завжди повністю покривають реальні витрати медичних закладів. Працюючи в системі Національної академії медичних наук України, я розумію, наскільки коштовними є операції, які проводяться інститутами Шалімова, Амосова, Стражеска і фінансування, що пропонує Національна служба здоров’я України не буде вистачати на складні операції, пов’язані зі штучними клапанами, серйозними хірургічними втручаннями. Тому, тут є певні ризики. Поки Національна академія медичних наук України фінансується за старим принципом. Всі інститути НАМНУ дуже активно залучені до надання медичної та реабілітаційної допомоги військовим. Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України, в якому я безпосередньо працюю, серйозно займається реабілітацією та впроваджує нові технології. Зараз в нашому реабілітаційному центрі є те обладнання, яке існує в реабілітаційних центрах НАТО, Ізраїлю, європейських країнах. Ми розпочали проєкт з телемедицини із залученням консультацій потужної німецької Клініки Шаріте, фахівці якої консультують наших лікарів по кожному клінічному випадку наших пацієнтів, щоб процес реабілітації від самого початку був ефективним. Тому, повернення рухливості кінцівки після поранення, своєчасне та якісне протезування, підготовка кінцівок до протезування, а також робота з наслідками отриманих контузій — це все основа нашої роботи в Центрі реабілітації. Ми використовуємо обладнання зі штучним інтелектом, яке показує ефективність результатів його застосування. Також, Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМН України став базою для впровадження інноваційного телемедичного продукту з реабілітації у співпраці з розробником рішення Paul Verschure. Реабілітаційна ігрова система (RGS) — науково обґрунтоване інноваційне рішення на основі використання сучасних комунікаційних пристроїв, розробки науково-дослідницької групи Synthetic, Perceptive, Emotive and Cognitive Systems Університету Помпеу Фабра та Каталонського інституту передових досліджень (Барселона). Серед пацієнтів, які пройшли курс за допомогою RGS, спостерігається як рухове відновлення кінцівок (досягання, хапання, точність, координація), так і когнітивна та ефективна реабілітація (відновлення рухових функцій, пам’ять, уважність). Наші військові все отримують безоплатно. Для них це доступно завдяки підтримці Президента Національної академії медичних наук України Віталія Івановича Цимбалюка та завдяки донорам і спонсорам, які нам дуже допомагають. Тож, будемо продовжувати роботу у цьому напрямку.

– Як повномасштабна війна вплинула на розвиток військової медицини і реабілітацію? Чи багато закладів в Україні мають змогу надавати відповідну допомогу пораненим?

Через те, що переважна більшість медичних закладів в Україні є комунальними підприємствами, які фінансуються за пакетами НСЗУ, я вважаю, що потрібно ще посилити питання навчання фахівців з реабілітації у сфері військової медицини. У нас вже мала б бути розвинена система реабілітаційних центрів, реабілітаційних відділень, але, на жаль, цього не відбулось. І ми маємо одночасно і перемагати на фронті, і боротись за кожного нашого військового. Має посилитися роль професійних медичних асоціацій, посилюватися обмін досвідом між фахівцями з інших країн, які вже мають певний досвід. Для мене особисто це Ізраїль, країна, яка теж перебуває у стані війни, де реабілітаційні центри вже десятиліттями мають досвід роботи з бойовою травмою. Необхідно дуже швидко впроваджувати цей досвід і по суті вибудовувати український досвід найкращим чином для того, щоб кожна людина мала шанс відновити якість свого життя.

– Чи врахували ми досвід з 2014 року?

Досвід 2014 року ми маємо, але, на жаль, він не такий потужний. Ми змогли впровадити нові медичні професії, яких до того часу взагалі не було в Україні. Наприклад, у 2016 році я пам’ятаю, як ми з урядом працювали і впровадили такі нові професії, як лікар фізичної та реабілітаційної медицини, ерготерапевт, а також асистенти фізичних терапевтів та ерготерапевтів. Зараз впроваджений терапевт мови і мовлення, тому що хлопці після контузій, на жаль, втрачають навички мовлення. І якраз такі фахівці мають дуже швидко на рівні держави бути підготовлені і одразу включені в цю допомогу відновлення. Такі фундаментальні речі, як освіта та впровадження нових технологій, я вважаю, мають стати пріоритетом для держави. І тоді ми будемо дуже корисні і будемо мати ті результати, які потрібні нашому суспільству.

Яким чином забезпечити необхідну кількість таких фахівців?

Насправді, для України один з важливих викликів – це забезпечення медичними кадрами. Я вважаю, що політика держави має стосуватись підвищення заробітних плат медичних працівників з урахуванням їх навантаження у період воєнного стану. Однозначно, тільки фінансовим заохоченням ми маємо показувати нашим лікарям, що вони потрібні, що Україна їх цінує. Тому, що, наприклад, у нашому Центрі реабілітації лікарі, медичні сестри та молодший медперсонал працюють від самого ранку і до ночі. Навантаження величезне і ми маємо їм достойно оплачувати їхню роботу.

– Якою має бути ця зарплата?

Однозначно сказати складно. Я вважаю, що заробітна плата має бути пропорційною навантаженню. Я дуже підтримую те, що було зроблено Президентом України. Володимир Зеленський підписав Указ і обмежив мінімальними ставками заробітні плати медиків. Для лікарів це мінімум 20 000 грн, для медичних сестер – 15 000 грн, а для молодшого медичного персоналу – 13 000 грн. Це дуже добре, але все одно медичні заклади, головні лікарі мають додатково знаходити ресурси місцевого самоврядування, міських та обласних рад і збільшувати заробітні плати до 30 000 грн – 40 000 грн тим медикам, у яких високе навантаження. Існує велике навантаження безпосередньо на таких фахівців, які перебувають поруч з пораненими. Деякі хлопці мають дуже тяжкі травми, вони не можуть самостійно себе обслуговувати, їх потрібно перекладати з ліжка на певні апарати тощо. Тому, все це потрібно враховувати і справедливо вибудовувати фінансову політику.

– Яких лікарів найбільше бракує наразі в Україні.

Лікарів фізичної та реабілітаційної медицини, тому, що відповідно до нового закону про реабілітацію у сфері охорони здоров’я саме ці лікарі очолюють мультидисциплінарні команди з реабілітації. Тобто, кожну команду реабілітологів має очолювати лікар фізичної та реабілітаційної медицини і, на жаль таких спеціалістів в Україні дуже не вистачає, тому що освітні медичні заклади тільки останні декілька років випускають таких фахівців. Я знаю, що уряд вже ухвалив відповідну постанову про збільшення державного замовлення в освітніх закладах на медиків з такою спеціальністю. Але все це потребуватиме часу, на підготовку таких кадрів потрібні роки. А фахівці нам потрібні вже сьогодні.

– За словами представника ВООЗ в Україні доктора Ярно Хабіхта, 22% населення, що проживає в країні, де була війна впродовж останніх десяти років, має певну форму психічного розладу. Застосування таких оцінок до населення України означає, що приблизно 10 млн осіб можуть мати психічні розлади. Чи готова наша медицина до таких наслідків війни?

Не лише військові, які повернулись з фронту мають ПТСР, а й цивільне населення, яке переживає повітряні тривоги, спускається у бомбосховища, а зранку їм потрібно їхати на роботу, виконувати свої обов’язки. Все це супроводжується великим стресом. Такий стрес має негативний вплив на членів сім’ї та оточуючих. Кожен з нас так чи інакше потребує психологічної підтримки. Завданням держави є збільшення кількості висококваліфікованих психологів та психіатрів. Інститут медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМН України зараз готує програму для держави щодо психологічної підтримки працюючого населення. Тому,  що все ж таки на ВВП країни працюють ті люди, які щодня виконують свої трудові обов’язки і ми також маємо їх підтримувати. Ми також маємо їм допомогти.

– А коли ця програма буде готова?

 Знаєте, це має бути не лише на рівні держави. Самі роботодавці мають бути зацікавлені в тому, щоб створювати умови для своїх підлеглих, для людей, за яких вони відповідають. Наприклад, у нашому Інституті ми зараз створюємо зону відпочинку та психологічної підтримки саме для працівників. Там працюватиме психолог, до якого в будь-який момент може прийти наш працівник за консультацією та отримати допомогу. Я вважаю, що на сьогодні вкрай актуально створювати психологічні служби на підприємствах, установах та в організаціях задля підтримки та відновлення психологічного та ментального здоров’я працівників.