Авторський колектив:
- акад. Цимбалюк В.І., акад. Тронько М.Д., проф. Медведовська Н.В., проф. Овсяннікова Л.М., с.н.с. Маркович І.Г., с.н.с. Мельник Г.П.
Розвиток людства немислимий без розвитку науки і передових технологій, які за багато століть поспіль докорінно змінили форми людської життєдіяльності у всіх сферах.
Французький фізик Фредерік Жоліо-Кюрі (лауреат Нобелівської премії в 1935 р.) мудро передбачив, − «Наука необхідна кожному народові. Наука відкриває тим, хто їй служить, грандіозні перспективи. Держава, яка не розвиває науку, неминуче перетворюється на колонію».
Визначальна роль наукових досліджень постає рушійною силою прогресу, яка визначає добробут та перспективи соціального, економічного розвитку країни, її статус на світовому та європейському просторі. Серед мільярдів людей, лише невелика кількість, прагне займатися наукою, більшість зайняті буденними проблемами пов’язаними з необхідністю нагодувати і одягнути своїх дітей, утримувати родину, доглянути літніх батьків, тощо.
За всіх часів процес формування еліти, особливо інтелектуальної, в кожній країні мав свої особливості та був непростим. Можливо тому Альфред Нобель, видатний підприємець, винахідник та науковець, розуміючи всі складності здійснення наукового пошуку, стверджував, що інтелектуальні дослідження потребують матеріальної підтримки, забезпечення умов для їх здійснення. Розуміючи це, він всі свої статки, за заповітом віддав на фінансову підтримку розвитку науки в світі.
Наука завжди була справою сильних, неординарних і талановитих людей. Згадати хоча б першого українського лауреата Нобелівської премії І.І. Мечникова, який після закінчення Харківського університету працював в лабораторії університету Гессена, в Неаполі, захистив магістерську та докторську дисертації в університеті Петербурга, отримав звання професора у віці 23 років, 12 років працював рядовим професором на кафедрі зоології і порівняльної анатомії в Одеському університеті, де створив і очолив бактеріологічну станцію, ще через 6 років, отримавши запрошення Луи Пастера, очолив лабораторію в Парижі і, згодом, у віці 63 років (в 1908 році) разом з Эрліхом, Мечников отримує Нобелівську премію за досягнення у вивченні імунітету. На сьогодні І.І. Мечникова вважають засновником еволюційної ембріології, геронтології, мікробіології та імунології. Його відкриття в кожній з цих областей, особливо фагоцитарної теорії імунітету, стали визначальними кроками на шляху розвитку медичної науки.
Чи був простим його науковий шлях? Його талант знаходив плідний грунт для реалізації наукових ідей не лише у вітчизняних наукових установах, для проведення науково-дослідних робіт були доступні наукові лабораторії країн Західної Європи (по рекомендації Миколи Пирогова І.І. Мечникову була надана державна стипендія, розміри якої дозволяли проживати і працювати за кордоном). Для вивчення ембріології безхребетних вчений працював на острові Гельголанд в Північному морі, а також в лабораторіях Рудольфа Лейкарта в м. Гессен біля Франкфурта-на-Майні. Роки роботи вченого на різних наукових базах стали джерелом появи плеяди молодих видатних вчених, учнем І.І. Мечникова був Микола Гамалія, видатний український мікробіолог і епідеміолог. Ілля Ілліч був викладачем у Данила Заболотного, який згодом у 1928-1929 рр. стане Президентом української академії наук. Олександр Флемінг, завдяки якому було відкрито пеніцилін, навчався у професора, який був у свій час учнем І.І. Мечникова.
Сфера наукових досліджень була і залишається інтернаціональною, можливо тому І.І. Мечникова було обрано: членом англійського Королівського товариства; Паризької медичної академії; медичного об’єднання в Швеції; почесним членом Ірландської, Румунської, Празької та Бельгійської академій наук; почесним академіком Київського університету.
У всі часи науковці Європи, світу намагалися єднатися та взаємно навчатися. Королівські родини та заможна еліта, будучи високоосвіченими на той час, активно підтримували інновації та наукові дослідження. Так, в 1731 році Людовиком XV була заснована Королівська академія хірургії («Academie royale de chirurgie»), а згодом, в 1776 р. Королівське медичне товариство («Societe royale de medecine»), хоча початок їх співпраці було закреслено Великою французькою революцією. І лише згодом, в 1820 році королем Франції Людовиком XVІІІ було підписано указ про заснування в Парижі першої в світі медичної академії (Academie de medecine). Вона воскресила діяльність медичних вчених об’єднань та поступово зміцнилася в своїх ініціативах із прийняттям (у 1835 році) статуту академії, який діє і до нині. Згідно цього документу, щорічно видається «Bulletin» та «Memoires», з оприлюдненням результатів досліджень одинадцяти секцій Академії. Згодом, в 1947 р. позиції академії посилилися із наданням їй статусу національної.
В момент створення, і це зафіксовано в королівському Указі від 20 грудня 1820 р., діяльність Академії була необхідною для «відповіді на вимоги уряду з усіх питань охорони здоров’я, головним чином з питань епідемій, захворювань, експертизи нових засобів, поширення вакцин, та будь-яких об’єктів досліджень, які можуть сприяти прогресу різних галузей мистецтва зцілення». І до сьогодні ця місія для академічної медичної науки залишається актуальною. Звіти про наукові дослідження цієї установи мають актуальність та є незалежними, беруться до уваги та враховуються в роботі урядових установ. Масштаби місії Академії згідно опублікованих останнім часом результатів, охоплюють різні сфери: безпека лікарських засобів та фармаконагляд; регулювання шкільного часу дитини; поширеність інфекційних хвороб (грип); сприяння національному усиновленню; медична профілактика; стовбурові клітини та їх терапевтичні перспективи; соціальні аспекти медичної реанімації у дорослих; сучасний медичний гуманізм; спеціалізована медична освіта у Франції; демографічні процеси, тощо. Для експертизи тематики наукових досліджень різних напрямів в Академії сформовані постійні комісії за профілем, які нещодавно були перейменовані в робочі групи (з 1830-х років збираються по вівторках та обговорюють отримані результати та перспективи подальших наукових досліджень, доцільність їх продовження або припинення).
Паризька медична національна академія має близько чотирьохсот дійсних членів та членів-кореспондентів (135 дійсних членів, 160 членів-кореспондентів, 60 іноземних асоційованих членів, 120 іноземних членів-кореспондентів). Управління Академії завжди складалося з п’яти осіб (президент, віце-президент, генеральний секретар, заступник/помічник генерального секретаря, казначей). Згідно статуту, для своєї роботи академія щорічно отримує субсидії від держави. Запроваджені у 1820-1835 рр. традиції працюють і в наші дні, а в функції членів Паризької національної медичної академії входить надання консультаційних послуг французьким політикам з питань громадського здоров’я, охорони здоров’я, а також представлення національної науки на міжнародному рівні. За майже двохсотрічний (199 років) період існування першої в світі Академії медичних наук її членами було 11 Нобелівських лауреатів. Дійсні члени академії отримують від держави винагороду, розмір якої визначається Міністерством вищої освіти і науки Франції.
Позитивний досвід створення академічного об’єднання медичних наукових досліджень призвів до створення медичних академій і в інших країнах Європи, світу. 178 років тому у вересні 1841 р. наказом короля Леопольда І була створена державна установа – Королівська медична академія Бельгії, яка в перші роки була в підпорядкуванні міністра внутрішніх справ барона Ж.Б.Натомба. Згідно указу короля (1925 р.) управління спадщиною медичної академії керується королівською родиною і до сьогодні. Напрями наукових досліджень Королівської медичної академії Бельгії охоплюють всі сфери медицини людини, тварин, фармації та навіть окремі суміжні галузі. Академія є консультативним органом для державних установ, федеральних, регіональних органів влади та науковим центром для роботи дослідників. Для оприлюднення результатів наукових досліджень в сфері охорони здоров’я Королівська медична академія Бельгії публікує звіти, проводить щомісячні сесії з форумом для конференцій та наукових дебатів, підтримує активну видавничу та міжнародну діяльність. Керує академією Рада у складі Голови, постійного секретаря, двох заступників Голови та трьох помічників. Є шість категорій членів в академії: постійні (близько 70 осіб); асоційовані члени; почесні члени; іноземні члени, почесні іноземні члени. Якщо на посаду Голови та його заступників обирають серед постійних членів, то постійний секретар призначається урядом за пропозицією постійних членів Академії. Спонсорська підтримка, благодійні внески, пожертвування, тощо розміром 40 євро і більше, як і інвестиції Академії звільнені від сплати будь-яких податків.
140 років виповнилося Королівській національній медичній академії в Іспанії (заснована в 1879 р.), яка на сьогодні є однією з восьми наукових установ академічного профілю з національним статусом, науково-дослідна діяльність яких регулюється «Національним планом з науки та розвитку» (Plan Nacional de investigaciуn cientнfica, desarrollo e innovaciуn tecnolуgica). Одним із основних завдань Академії визначено сприяння світовому прогресу медичної науки шляхом найсуворішого відбору видатних науковців, дослідників, професорів («культиваторів галузей знань, що стосуються медицини»). Серед державних пріоритетів наукової та інноваційної діяльності визначено: впровадження наукових та інноваційних досліджень з огляду на загальну користь для суспільства; соціальний захист громадян; збільшення кількості жінок у науці; посилення конкурентоспроможності іспанської економіки; стратегії розвитку охорони здоров’я, біотехнологій, енергетики та зміни клімату, телекомунікацій та інформаційного суспільства. У галузі охорони здоров’я як пріоритетні виокремлено тематичні групи: використання молекулярних та клітинних технологій для здоров’я людини; впровадження результатів наукових досліджень; проведення досліджень у галузі охорони здоров’я, навколишнього середовища та гігієни праці; розроблення лікарських препаратів і розвиток фармацевтичних технологій. Для реалізації поставлених цілей необхідним є збільшення державних та приватних інвестицій, кількості і якості людських ресурсів у науково-дослідній галузі охорони здоров’я, а також збільшення кількості міжнародних проектів за участі Іспанії.
Статут Академії передбачає підготовку звіту для уряду з питань медицини та охорони здоров’я, а також відповіді на запити, коли вимагаються спеціальні наукові знання. Академія надсилає до уряду наукові ініціативи, які обов’язкові для розгляду, оскільки є важливими в професійному і науковому значенні. В 1921 р. Нікасіо Маріскалем було започатковано публіцистичний напрям роботи в Академії, за яким не лише наповнюється класична бібліотека іспанської медицини, а збираються та видаються матеріали Критичної історії та Бібліографії медицини, підготовано Технологічний словник з медицини. Останнім часом Іспанська королівська національна медична академія отримала дозвіл на підготовку аспірантурних та/або монографічних курсів.
В НАМН Україні є позитивний досвід взаємодії з ученими Королівської національної академії медицини в рамках міжнародного співробітництва з актуальних проблемам сучасної медицини, зокрема з Валенсійським інститутом онкології (2005 р.).
Відомою є в т.ч. міжнародна діяльність AcademyofMedicalSciencesPortlandPlace(Великобританія), яка була створена в 1998 р. як неурядова організація, що може мати багатоканальне фінансування. За недавно опублікованими звітами державна субсидія на утримання академії складає 25-30%, решта надходжень відбувається із благодійних фондів, внесків від промисловців, торгівельної діяльності та інвестиційних доходів. До складу Академії медичних наук Великобританії входить 1094 дійсних членів, 40 почесних членів, які не отримують спеціальної винагороди за звання, маючи змогу отримувати гонорари долучившись до виконання однієї з академічний програм. Для прикладу, академія бере активну участь у розробці регламенту ЄС щодо медичних засобів під час проходження законодавчих процесів, моніторує виконання регламенту клінічних випробувань ЄС та регламенту захисту даних ЄС, академія має авторитетний голос у плануванні і створенні навчальних програм. Пріоритетними напрямами її досліджень визначено: розробку інноваційних схем підтримки дослідників задля забезпечення незалежності їх роботи; ефективна підтримка академічності наукових досліджень. Співробітники академії виступають спікерами в численних заходах, популяризуючи поширення грантової системи фінансування науки, а також вони є наставниками, рецензентами та членами колегії для грантів, які відкриває медична академія. Останнім часом питання регулювання та управління дослідженнями в «охороні здоров’я Великобританії за участю людей, їх тканин або їх даних» підлягають перегляду, який ініціює уряд країни, зокрема щодо зміни регуляторних норм та структури управління навколо досліджень у медичній галузі. Група Helix, до складу якої входять меценати, що жертвують 250 фунтів і більше, підтримують спроможність реалізувати сучасні виклики біомедичних наук, забезпечуючи незалежність наукових досліджень. Для раціоналізації регулювання та управління дослідженнями в галузі охорони здоров’я пропонується створити нове агентство (HRA) та Національну службу управління науково-дослідницькою діяльністю, щоб сприяти своєчасному затвердженню наукових досліджень трестами NHS.
Національна академія медичних наук США (NAM) була заснована в ХХ столітті (1970 р.), спочатку як «Інститут медицини» у складі Національної академії наук. Лише з 2015 р. вона стала Національною академією медицини, під егідою якої на громадських засадах працює більше 2 тисяч членів. Наукові інститути та дослідницькі центри (кожен за своїм профілем, всього 27) підпорядковані департаменту охорони здоров’я і соціальних служб США під спільною назвою Національні інститути здоров’я. Їх бюджет формують витрати на так звану внутрішню дослідницьку програму (щорічно близько 26 млрд. дол. США). Національна академія медичних наук є організаційним органом, який працює за підтримки держави у координації науково-дослідницької діяльності, стандартів наукових дисциплін, відіграє важливу організаційну роль в академічному обміні та співпраці між країнами. Близько 60,0% від щорічного бюджету академії (більше 14 млн. дол. США) складають внески зовнішніх донорів та гранти. Національна академія медицини надає національні та міжнародні консультації з питань охорони здоров’я, медицини, політики охорони здоров’я та біомедичних наук. Академія покладається на добровільну співпрацю вчених та інших експертів, щорічно їх склад доповнюється новообраними членами (не більше 80-ти осіб). З метою забезпечення необхідної експертизи та уникнення упередженості у прийнятті рішень чи конфлікту інтересів працюють комітети. Кожен звіт комітету проходить широкий огляд та оцінку зовнішніми експертами, які працюють анонімно, що забезпечує повну незаангажованість прийняття рішення. Кількість постійних членів академії разом із закордонними перевищує 2 тис., статутом передбачено, що чверть обраних членів NAM обирається за межами медичних спеціальностей (соціальні, поведінкові, природничі науки, право, адміністрація, інженерія). Саме такий підхід дозволяє Академії залишатися за версією Нью-Йорк Таймс «найповажнішим авторитетним радником з питань охорони здоров’я, трансформуючим медичне мислення в усьому світі».
У багатьох країнах одна національна академія охоплює всі дисципліни, серед яких обов’язково є відділення медичних наук. Прикладом такого підходу може стати перша в світі Німецька академія природодослідників «Леопольдіна» (м. Галле), яка була заснована в порядку приватної ініціативи (1652 рік) чотирма німецькими лікарями і натуралістами, як наукове товариство для обміну ідеями, до якого згодом приєдналися і інші колеги. В кінці XVІІ століття кайзер Леопольд І закріпив статус академії спеціальним указом як провідного об’єднання німецьких вчених дослідників природних явищ. Серед академіків «Леопольдіни» 166 лауреатів Нобелівської премії, 1300 вчених є членами академії, працюють вони в галузі природничих наук і медицини, не отримуючи винагороди за своє членство. Управління академії регулюється статутом, регламентом управління та виборчим кодексом. Очолює академію бюро (президент, чотири віце-президенти, чотири секретаря), члени президії обираються Сенатом, термін їх повноважень 5 років. Фінансують академію спільно Федеральний уряд та уряд землі Саксонії-Ангальт. До головних завдань Леопольдіни, як національної Академії віднесені консультаційні послуги німецьким політикам, обґрунтування актуальних державних напрямів реформ, представлення Німеччини на міжнародному рівні. В полі зору установи, до прикладу, знаходяться питання пов’язані з глобальними змінами клімату, складні демографічні процеси, енергетичні, соціальні та економічні кризи, їх вплив на суспільство.
Товариство імені М.Планка («зонтичне товариство», яке об’єднує близько 30 науково-дослідних інститутів) демонструє ще одну модель організації наукових досліджень в Німеччині. Товариство та його інститути (Інститут біологічної кібернетики, Інститут біології старіння, Інститут біофізики, Інститут біологічної кібернетики, Інститут біонеорганічної хімії, Інститут біофізичної хімії, Інститут демографічних досліджень, Інститут біохімії, Інститут імунобіології, Інститут земної мікробіології, Інститут інфекційної біології, Інститут досліджень мозку, Інститут досліджень серця і легенів, Інститут молекулярної біомедицини, Інститут медичних досліджень, Інститут молекулярної генетики, Інститут молекулярної клітинної біології та генетики, Інститут молекулярної фізіології, Інститут нейробіології, Інститут нейрологічних досліджень, Інститут поведінкової фізіології, Інститут поведінкової психології, Інститут психіатрії, Інститут людської когнітології і науки про мозок, Інститут експериментальної ендокринології, Інститут експериментальної медицини) отримують різні гранти на проекти від держави, близько 50,0% базового бюджету надає федеральний уряд, решта за рахунок коштів урядів федеральних земель. В 2015 р. загальний бюджет Товариства становив 2093,156 млн. євро, найбільш «витратними» є напрями біології, фізики, хімії, соціальних наук.
В Німеччині функціонує також Об’єднання німецьких науково-дослідних центрів імені Гельмгольца, членами якого є: Німецький центр нейродегенеративних захворювань, Німецький онкологічний дослідницький центр, Центр молекулярної медицини ім. М. Дельбрюка та інші. Сумарний річний бюджет Об’єднання в 2015 р. склав 4,24 млрд. євро, 70,0% з яких становить інституційне фінансування від держави (федеральний уряд та федеральні землі в співвідношенні 9:1), ще до 30,0 % фінансування складають кошти конкурсного (грантового) фінансування, в т.ч. від структур Євросоюзу.
Швейцарська академія медичних наук (SAMS) заснована як дослідницький заклад із щорічною підтримкою держави у 1943 р. Виконання наукових досліджень відбувається за двома програмами «Медична наука і практика», «Медицина і суспільство», фінансування за якими можуть здійснювати приватні фонди та держава у вигляді субсидій. Також Швейцарська академія медичних наук входить до Швейцарських академій мистецтва і наук, що фінансуються Швейцарською національною науковою фундацією, на яку покладено фінансування крупних дослідницьких проектів. Вищим органом управління є Сенат, Виконавчий комітет академії веде нагляд за її діяльністю, адміністративна робота покладена на Генеральний секретаріат.
Під час створення академії в 1943 р. до її складу увійшли п’ять медичних факультетів, два ветеринарних медичних факультети і асоціація швейцарських лікарів FMH. Метою створення Швейцарської академії медичних наук було: підтримка наукових досліджень та виховання наукової молоді; налагодження співробітництва науковців з практикуючими лікарями; активізація взаємодії з іншими країнами світу. На сьогодні до Вищої ради академії входять академіки, члени-кореспонденти, представники медичних та ветеринарних факультетів університетів, представники фахових медичних асоціацій (всього 158 членів, з них 15-членів-кореспондентів з інших країн). Програма розвитку академії на 2017-2020 рр. включає: підтримку молодих вчених; підтримку перспективних досліджень в області біомедичних і клінічних досліджень; зв’язок медичної науки з практикою; етичні питання, пов’язані з медичними розробками (трансплантація органів, штучне запліднення, евтаназія, тощо); майбутнє медицини, її вплив на людей та суспільство; експертна і консультативна діяльність для політиків, органів державної влади, дослідження в області вищої освіти і перспектив розвитку науки.
Відносно «молодою» є Австралійська академія здоров’я та медичних наук (2014 р.), яка, як самоврядна і незалежна в своєму управлінні організація, об’єднує 132 члени. В складі академії можливим є асоційоване членство для перспективних молоди вчених, але ні академіки, ні асоційовані члени не отримують спеціальні винагороди за свої звання. Фінансування діяльності академії відбувається за рахунок замовлення на аналіз та наукові розробки за медичним напрямком від держави, приватних організацій. Одночасно із цим при Австралійській академії наук функціонує медичне відділення із бюджетом щорічного замовлення на наукові дослідження 13,6 млн. австралійських доларів. Бюджет може включати як державні кошти, так і позабюджетні джерела від приватних осіб та організацій, подарунки, благодійні внески.
Академія медичних наук Хорватії, заснована в 1961 році, мають на меті підтримку наукових та науково-технічних досліджень в області медицини, поширення культурного і наукового прогресу на благо людства.
Академія медичних, фізичних і природничих наук Гватемали (Academia de Ciencias Medicas, Físicas y Naturales de Guatemala), заснована в 1945 р., регулярно представляє наукову експертизу та долучається до поширення інформації про стан екосистем, поширення здобутків культурного і наукового прогресу, їх впровадження на благо людства. Академія входить до групи Аффільованих (affiliation — «сполучення, зв’язок» від латинського filialis — «синовний») наукових організацій та академій наук країн світу, що розвиваються, регулярно заповнює і отримує технічні і зведені звіти для рецензування і поширення серед експертів, останній із міжнародних проектів, до якого активно долучалася академія була «Оцінка екосистем на порозі тисячоліття».
В Китаї в складі Китайської академії наук функціонує академічний підрозділ наук про життя та медичних наук, створений через шість років після заснування самої академії наук. Фінансування китайської медичної науки здійснюється Національною фундацією природничої науки Китаю, в якій з 2010 року функціонує медичний департамент, останнім часом витрати на охорону здоров’я суттєво збільшилися (у 2017 р. на охорону здоров’я виділено більше 2 млрд. юанів (1 юань = 0,14 долара США), особливо це стосується досліджень в галузі клітинної інженерії, біотехнологій, застосування стовбурових клітин, нанотехнологій в медицині.
В той час як більшість академій мають державне або частково державне фінансування, є приклади інституцій, які працюють на приватних засадах. В першу чергу варто згадати Інститут Пастера в Парижі (заснований Луї Пастером в 1887 р.), в якому неодноразово робилися відкриття століття, спрямовані на вивчення інфекційних хвороб (останнім з них в 1983 році було відкрито вірус імунодефіциту людини). Інститут за своїм статусом є неприбутковою приватною фундацією, яка гарантує незалежність та фінансову підтримку своїм вченим (під своїм керівництвом об’єднує понад 100 установ із 70 країн світу. Інститут має право брати плату за ліцензійні процедури, консультаційні послуги, контракти з приватними установами, значна кількість наукових досліджень фінансується за рахунок субсидій французького уряду.
За Радянського Союзу було ефективно використано позитивний світовий досвід розвитку академічної науки. Активно створювалися академії, інститути, лабораторії, вкладалися кошти у розвиток наукових баз, молодь активно цікавилася науковими дослідженнями, це формувало престиж та цінність розвитку особистості в індивідуальному плані. Радянську науку характеризувало чітке стратегічне планування, орієнтоване на затребуваний результат, як в промисловості, так і в медицині. З іншого боку, розвиток наукових досліджень відбувався у певній ізоляції від світової науки в дусі змагання між країнами за інновації, які ставали проривними в різних галузях народного господарства.
Російська академія медичних наук в 2013 році була реформована з приєднанням до Російської академії наук. На момент реорганізації в складі РАМН було більше 200 академіків та 217 членів-кореспондентів, щомісячні виплати яким було продовжено дотепер. У країнах колишнього Радянського Союзу, після його розпаду, були також створені національні академії (Національна академія наук Білорусі, Академія наук Латвії, Молдови, Литовська академія наук, Національна академія наук Республіки Казахстан, Академія наук Республіки Узбекистан).
Українська академія наук була створена вперше у 1918 р. за часів гетьмана Павла Скоропадського, згодом вона стала Всеукраїнською академією наук, Академією наук УРСР, а зараз, − Національна академія наук України. Пізніше, в 1944 р., при Міністерстві охорони здоров’я СРСР було створено Академію медичних наук. Зразу після розпаду Радянського Союзу в 1991 році при Академії наук України функціонувало відділення проблем медицини, яке було перетворено в Академію медичних наук України. За Законом «Основи законодавства про охорону здоров’я» НАМН за статутом є самоврядною організацією, незалежною у проведенні досліджень і розробках напрямів наукового пошуку». З 2010 р. Академія медичних наук отримала статус Національної та об’єднує у своїй діяльності 36 державних наукових установ. Саме такий досвід поєднання наукових досліджень та лікувальної, клінічної роботи на тематичних хворих, виявився ефективним.
З прийняттям Закону «Про вищу освіту» в Україні розпочався перехід до європейських стандартів і в науці, Законом виписані нові права і обов’язки Національної академії наук України, як головного розпорядника бюджетних коштів та самоврядної наукової організації, діяльність якої, в частині, що не порушує самоврядності, координується Кабінетом Міністрів України.
В Україні, як і в більшості країн світу, розвиток наукової сфери підтримує держава. Немає сумнівів, що вітчизняна наука має значні досягнення, зростає кількість визнаних на світовому рівні публікацій з результатами наукових досліджень за участю вітчизняних науковців-медиків.
Тривають дебати щодо реформи науки, сучасний стан якої пояснюють тимчасовими труднощами, пов’язаними із недостатнім фінансуванням. Дискусії точаться відносно доцільності реалізації переходу від базового до конкурсного (грантового) фінансування, потреби у змінах в системі управління наукою, її наближення до виробництва (в т. ч використання спонсорської підтримки приватного сектору у виконанні наукових досліджень на замовлення), комерціалізації з оптимізацією менеджменту діяльності наукових установ. Дискусії, що точаться, об’єднує думка про доцільність збереження і підтримання позитивних ініціатив, які при впровадженні виявили свою ефективність (медичну, соціальну, економічну), зберегти кадровий потенціал дослідників, науковців, поповнивши його молодими науковцями, які будуть зацікавлені в роботі на оновлених наукових базах з привабливою оплатою праці. За таких умов можливим стане зростання престижу української медичної науки, припиниться «відтік» обдарованої молоді за кордон.
Сучасні українські реалії перспектив розвитку медичної науки спонукають до змін, вектори яких знаходяться на межі кардинальних протиріч. З одного боку, чітке державне розуміння того, що розвиток науки в Україні, як держави Європейського регіону, є індикатором рівня розвитку національних інституцій, запорукою перспектив національної безпеки, поступального розвитку та зміцнення держави сучасним науково-технічним рівнем усіх галузей народного господарства, в тому числі і медичної сфери, стає запорукою сподівань на позитивні зміни, які мають відбутися найближчим часом. Численні парламентські слухання на тему «Про стан та законодавче забезпечення розвитку науки та науково-технічної сфери держави», до яких активно долучалися науковці, свідчать про те, що це питання не випало з поля зору виконавчої та законодавчої влади. На шляху до євроінтеграції України є позитивний досвід активного розвитку економік передових країн світу, ключову роль в якому відіграє саме науково-технічна сфера, зростає наукоємність ВВП, збільшується частка коштів, фінансове, ресурсне та кадрове забезпечення науки, за рахунок чого частка високих технологій у зростанні ВВП країн із стрімким розвитком економіки сягає 90,0%.
З іншого боку, є реалії, в яких за 28 років незалежності в Україні відбулося критичне зменшення якісних та кількісних показників наукового потенціалу (рис. 1). Стійка тенденція до зменшення частки ВВП на витрати вітчизняної науки не просто призвела до суттєвого зменшення кількості наукових співробітників, втрачається престиж наукової сфери, особливо для молоді.
Рис. 1. Динаміка чисельності працівників наукових організацій України, тис. осіб. (Дані з аналітичної довідки “Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та отримані результати у 2018 р.” (МОН України та Український інститут науково-технічної експертизи та інформації).
Примітка. Дані за 2010-2015 роки містять постійних та тимчасових працівників (сумісників та осіб, які працюють за договорами цивільно-правового характеру, включаючи науково-педагогічних працівників), дані за 2016 –2018 рр. наведені без урахування науково-педагогічних працівників, які не виконували наукові дослідження і розробки.
Потребують осучаснення наукові бази, на яких з роками зростає частка морально застарілого обладнання. Колишня буденна практика, коли результати наукових досліджень ставали обґрунтуванням для стратегічних напрямів розвитку галузі, державних реформ та програм з урахуванням особливостей України, як країни Європейського регіону та вивченого передового світового досвіду, канула в літа.
Отримані результати наукових досліджень в медицині, які відповідають заявленим пріоритетним напрямам наукових досліджень в країні, особливо профілактичного її вектору, напряму стосуються впливу держави на соціально-економічний розвиток, збереження екологічного та людського її ресурсу так і залишаються реалізованими лише на папері.
З кожним роком зростає критичність розриву між поколіннями науковців. Старше покоління може практично не встигнути передати всі свої позитивні вміння та навички наступним поколінням, для формування наукового бачення і мислення потрібен досвід, який приходить з часом. Молодь, яка приходить в науку затримується на короткий проміжок часу, що пов’язано, наприклад із написанням дисертаційного дослідження, та після усвідомлення фінансової неспроможності в подальшому успішно утримувати молоду родину, віддає перевагу пошуку працевлаштування за кордоном, в приватних установах, тощо. Натомість тривають суперечки щодо оновлення засад бюджетного фінансування державних академій, в т.ч. НАМН України, оптимізації структури мережі закладів та установ з метою об’єднання або ліквідації неефективних установ, зміни їх підпорядкування, тощо. Виникає питання чи виживе в таких умовах вітчизняна медична наука?
Вже давно настав час для зламу негативних тенденцій, що склалися. Вектор державної політики має бути спрямованим на формування якісно нового науково-технічного потенціалу та забезпечення умов для його максимально ефективного використання. Зусилля державних наукових установ мають бути сконцентровані на найбільш пріоритетних і перспективних для виконання в наших умовах напрямах, що відповідають світовим тенденціям розвитку медичної науки. Необхідною є модернізація управління діяльністю установ НАМН України з організацією міжвідомчої співпраці, співробітництва з представниками інших теоретичних дисциплін. В НАМН України поступово запроваджується таке комплексування, лише в 2019 р. в 24 з 36 наукових установ виконувалися спільні наукові розробки, зокрема з установами НАН України виконувалося 19 науково-дослідних робіт, з науковими установами МОЗ України − 18, з установами Міністерства оборони України – 4, МВС – 1, з ВНЗ – 19, з них 1 за кордоном, ВМНЗ – 23, з них 3 за кордоном (всього 20 фундаментальних та 65 прикладних НДР). Зростає кількість таких робіт, хоча утрудненим є механізм взаєморозрахунків між установами різних відомств, більшість із співвиконавців виконують ці дослідження на безоплатній основі, маючи спільні публікації.
В економічних умовах, що склалися в державі в цілому, та медичній науці зокрема, доцільним стає використання світових досягнень з виходом на власні концепції, теорії, методології і технології, які змогли б забезпечити авангардне положення вітчизняної медичної науки.
Найбільшу увагу слід приділяти фундаментальним дослідженням, інноваціям з їх широким впровадженням в галузі охорони здоров’я, підвищенню конкурентоспроможності результатів наукових досліджень на світовому ринку наукової продукції та медичних послуг.
В сучасних умовах необхідно не розпорошувати, а зосереджувати зусилля саме на актуальних «проривних» напрямах розвитку медичної науки, розробка кінцевого продукту яких можлива за участі кількох різнопрофільних установ, потребує концентрації обладнання та методичних можливостей різних наукових баз. Для досягнення бажаного на цьому шляху ефекту необхідно з’ясувати та враховувати: стан вітчизняної наукової сфери з урахуванням застарілої технологічної бази та браком коштів на приведення її у відповідність до сучасних вимог досліджень світового рівня; зв’язок науки з практикою (заклади охорони здоров’я, виробництво, бізнес-проекти, приватні структури) для ефективного впровадження інновацій; рівень витрат, які держава спрямовує на розвиток національної науки.
Розвинені країни світу забезпечують свій поступальний розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій, техніки та впровадження в практику нових результатів, отриманих в результаті виконання наукових робіт.
Розроблена в НАМН України Стратегія реформування та розвитку медичної науки до 2022 року покликана активізувати дослідження і розробки, спрямовані на підвищення наукоємності, конкурентоспроможності, формування інвестиційної привабливості вітчизняних медичних розробок, із зростанням питомої ваги в них науково обґрунтованих інноваційних методів та підходів.
В Україні національні інтереси вимагають негайних та ефективних заходів, спрямованих на збереження та ефективне використання наявного наукового потенціалу. Потребують визначення конкретні механізми забезпечення належної наукової обґрунтованості формування та реалізації державної політики у всіх сферах суспільного життя. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» відкриває можливість конкурсного фінансування наукових досліджень, оскільки практично нині здійснюється їх базове бюджетне фінансування, з цією метою і було утворено Національний фонд наукових досліджень, робота якого мала розпочатися ще в 2016 році. Цілком зрозумілим є і той факт, що розмір коштів (в 2018 р. було передбачено 90 млн. грн., в 2019 р. 262 млн. грн.) для грантової підтримки наукових досліджень цим Національним фондом є недостатнім (складає до 1,5% загальної суми видатків, передбачених на науку), а отже сподівання на поліпшення нинішньої катастрофічної ситуації із поверненням престижу з поступальним розвитком медичної науки в державі за рахунок лише цього нововведення є марними. Міжнародний досвід засвідчив історичну доцільність і ефективність розвитку академічної медичної науки, наша країна має вагомі напрацювання, які необхідно використовувати, модернізуючись у відповідь на виклики сьогодення. Фінансування медичної науки, яке стало наріжним каменем перетворень, має стати диференційованим, саме така змішана його модель є найбільше поширеною в світі, − базове фінансування з використанням державних коштів із додатковою можливістю грантової підтримки на конкурсній основі, як за рахунок державних коштів, які виділяються на пріоритетні програми розвитку науки в країні, так і кошти виробництв, приватних інвесторів чи інституцій на виконання науково-дослідних робіт. Такий механізм ефективного використання державних ресурсів створить умови для стимулювання пріоритетних та інноваційних наукових робіт, що вкрай необхідно на даному етапі.
