Відкрили роботу конференції та виконували функції співголів-модераторів Віталій Цимбалюк — президент НАМН України, академік НАМН України, повний кавалер ордена «За заслуги» (див.: НАМН України: 100 днів роботи нової команди//«Щотижневик АПТЕКА» № 22 (1043) від 13 червня 2016 р.; Наука і суспільство крізь призму чверті століття державного суверенітету України//«Щотижневик АПТЕКА» № 34 (1055) від 5 вересня 2016 р.) та Святослав Ханенко — представник ГО «Українська асоціація сприяння охороні здоров’я населення», народний депутат України минулого скликання, свого часу — керівник медслужби Майдану (див.: Євромайдан: здоров’я та медичне забезпечення українців у надійних руках//«Щотижневик АПТЕКА» № 49 (920) від 16 грудня 2013 р.).
У вітальному слові до учасників академік Віталій Цимбалюк віддав охороні здоров’я другу за значущістю позицію після незалежності держави:
«Перше, чого не можна втратити, — це незалежність. Друге — здоров’я населення. Ці дві ознаки — першооснова та запорука повноцінного життя народу будь-якої країни.
Адже, як казав ще Сократ: «Здоров’я — це не все. Але все без здоров’я — ніщо».
На жаль, нині у наших співгромадян виникає багато (вочевидь, небезпідставних) запитань з приводу того, коли і яким чином діяльність системи охорони здоров’я буде піднято на прийнятний щабель, що задовольнить суспільство. Втім, робити це «на голому місті», винаходити свій «аутентичний» велосипед — можливо, і цікава «гра для розуму», але навряд чи системно-перспективний підхід. Перед нами простирається цілий світ. Світ, що вже значно глобалізований і продовжує міжнаціональну «дисемінацію» значними темпами. А де глобалізація — там має бути гармонізація. Тож без набуття передового досвіду інших країн нам годі й сподіватися на серйозні зрушення в медичній сфері. І нинішня конференція — не лише свідчення суспільного розуміння цього факту, але й надія на успіх наших починань», — наголосив президент НАМН України.
Святослав Ханенко спрямував свою вступну доповідь на пошук можливих шляхів для того, щоб «розірвати зачароване коло неефективних реформ системи охорони здоров’я України», а епіграфом до неї обрав висловлювання Богдана Гаврилишина (1926–2016): «Виросте нова генерація, вони вивчать приклади ефективних країн, оберуть найкращі складові для політичного і соціального створення нашої системи. І вони зроблять Україну ефективнішою країною». Окреслюючи плани та рамки роботи конференції, він зауважив, що численні спроби реформування української системи охорони здоров’я призвели до її нинішнього катастрофічного стану, актуальним є питання з’ясування основоположних причин такого стану справ і напрацювання рішень, які б гарантували позитивний результат. Відповідно до теми, мети та завдань конференції він запропонував її учасникам зосередитися на тих причинах, які необхідно визнати або спростувати, зокрема:
1. Відсутність офіційного документа, який містить наукове обґрунтування необхідності розробки й прийняття законодавчих актів, що регламентують комплексну трансформацію системи охорони здоров’я України на довготривалу перспективу.
2. Відсутність офіційної відповідальної системи прогнозування результатів і наслідків застосування прийнятих законодавчих актів.
3. Неефективність наукового супроводу реформ, моніторингу проведення реформ в регіонах з прийняттям коригуючих заходів, визначення ефективності заходів на державному, регіональному та місцевому рівнях.
4. Відсутність ефективної науково обґрунтованої державної програми розвитку громадського здоров’я, визначеної Європейським планом дій на період до 2020 р., прийнятим ВООЗ і підписаним Україною у вересні 2012 р., виконання якого потребує відповідних наукових досліджень та наукового супроводу.
5. Відсутність системної участі роботодавців в організації охорони здоров’я і медичного забезпечення працюючих як головної передумови розвитку трудового потенціалу та підвищення продуктивності праці.
6. В Україні відсутня дієздатна урядова інституція, яка б виробляла науково обґрунтовані рекомендації особам, котрі приймають системні рішення щодо функціонування та розвитку системи охорони здоров’я, проведення досліджень у сфері організації, управління, фінансування та розробки законодавства, підготовки щорічних доповідей про стан охорони здоров’я, аналізу та моделювання ініціатив.
На думку доповідача, для адекватної відповіді на вказані виклики необхідно перш за все визначитися зі змістом будівництва базових елементів системи охорони здоров’я, моніторингу показників, стратегії їх вимірювання та аналізу. Він нагадав, що в настанові ВООЗ «Моніторинг побудови елементів систем охорони здоров’я: посібник щодо показників і стратегій їх вимірювання» («Monitoring the building blocks of health systems: a handbook of indicators and their measurement strategies», WHO, Geneva, 2010) систему охорони здоров’я описано з точки зору також 6 ключових компонентів:
1. Надання послуг.
2. Медичний персонал.
3. Інформаційні системи охорони здоров’я.
4. Доступ до основних лікарських засобів.
5. Фінансування системи охорони здоров’я.
6. Управління.
Стосовно кожного із вказаних компонентів пізніше пролунали відповідні блоки доповідей, а, на переконання С. Ханенка, залежно від того, як організована система визначення показників і стратегій їх вимірювання, а також система моніторингу побудови елементів системи охорони здоров’я конкретної країни, визначається якість аналізу отримуваних даних і, як наслідок, обґрунтованість та об’єктивність висновків й результативність коригуючих заходів. Перед тим як прокоментувати рейтинг провідних систем охорони здоров’я, він звернув увагу присутніх на перелік інституцій системи охорони здоров’я з точки зору необхідності гармонізації їх між собою при плануванні й здійсненні тих чи інших заходів з трансформації системи охорони здоров’я:
- громадянин (пацієнт);
- роботодавці, промисловці та підприємці;
- страховики;
- благодійні установи, пацієнтські організації;
- родичі пацієнта;
- лікарі;
- медичні сестри;
- громадська охорона здоров’я;
- приватні клініки;
- фармацевтична та медична індустрія;
- аптеки;
- соціальна та громадська допомога;
- уряд та регулятор (МОЗ);
- дослідники;
- розробники програмного забезпечення та е-медицини.
При визначенні стратегії в розвитку системи охорони здоров’я України були неодноразові спроби врахування досвіду провідних систем охорони здоров’я, але, судячи з їх результативності, вони не мали системного планомірного характеру, зауважив оратор і перейшов безпосередньо до аналізу красномовних даних агентства «Bloomberg», яке опублікувало щорічний рейтинг ефективності систем охорони здоров’я за 2015 р.: при розрахунку місця в рейтингу враховувалися тривалість життя, витрати на охорону здоров’я населення, а також зміни у цих показниках у порівнянні з минулим роком (див. таблицю).
| Таблиця |
Найефективніші системи охорони здоров’я, 2015 р. (за рейтингом агентства «Bloomberg») |
| № п/п, 2015 р. | № п/п, 2008 р. | Країна | Коефіцієнт ефективності | Очікувана тривалість життя, роки | Видатки на охорону здоров’я, % ВВП | Видатки на охорону здоров’я, дол. США на душу населення |
| 1 | 1 | Гонконг | 89,6 | 83,83 | 5,2 | 1856 |
| 2 | 2 | Сінгапур | 85,5 | 82,35 | 4,55 | 2507 |
| 3 | 4 | Ізраїль | 71,3 | 82.06 | 7,24 | 2599 |
| 4 | 8 | Іспанія | 70,9 | 82,43 | 8,88 | 2581 |
| 5 | 7 | Південна Корея | 70 | 81,46 | 7,17 | 3155 |
| 6 | 5 | Італія | 67,8 | 82,29 | 9,09 | 3155 |
| 7 | 3 | Японія | 66,9 | 83,33 | 10,3 | 3966 |
| 8 | 6 | Австралія | 63,1 | 82,2 | 9,44 | 6110 |
| 9 | 10 | ОАЕ | 62,6 | 72,13 | 3,2 | 1569 |
| 10 | 13 | Тайвань | 60,4 | 79,90 | 6,62 | 1350 |
| 11 | 9 | Швейцарія | 59,6 | 82,75 | 11,47 | 9276 |
| 12 | 14 | Саудівська Аравія | 59,4 | 75,7 | 3,16 | 808 |
| 13 | 11 | Швеція | 58 | 81,7 | 9,71 | 5680 |
| 14 | 15 | Лівія | 57,8 | 75,36 |
 |
